Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Релігія і наука в світлі сучасних духовно-цивілізаційних процесів: тенденції, суперечності. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Релігія і наука в світлі сучасних духовно-цивілізаційних процесів: тенденції, суперечності. Реферат

Релігія все більше входить в наше життя. Відкриття будь-яких закладів супроводжується обрядом "освячення", Політики "позують" перед відеокамерами та фотоапаратами в Церквах (при чому відбувається це, зазвичай, напередодні передвиборчої компанії), мало не на кожному кроці можна зустріти проповідника тої чи іншої деномінації, на книжкових полицях з’являються книжки релігійного змісту, які проповідують не лише вчення традиційних релігій, а й окультизм та теософію

Ще не так давно, в радянському суспільстві, повністю заперечувалась можливість позитивного ставлення до релігії. За відкрите сповідання будь-якого релігійного вчення, людина не могла отримати повноцінної вищої освіти, зайняти керівні посади тощо. Взагалі, така людина повністю обмежувалась в своїх правах. З одного боку це було викликано упередженим ставленням до релігії і неуцтвом політичних сил з іншого.

Обов’язковим предметом в освіті того часу був науковий атеїзм, який пропагував критичне ставлення до релігії і її прихильників, атеїстичний погляд на світ тощо. Будь-яке позитивне згадування релігії в аудиторії обов’язково супроводжувалось її різкою негативною оцінкою.

Сьогодні, в так званому пострадянському суспільстві складається інша ситуація. Не лише релігійні діяли, але і багато світських авторів наголошують, що лише віра в Бога здатна забезпечити духовне відродження суспільства. Релігія все більше входить в наше життя. Відкриття будь-яких закладів супроводжується обрядом "освячення", Політики "позують" перед відеокамерами та фотоапаратами в Церквах (при чому відбувається це, зазвичай, напередодні передвиборчої компанії), мало не на кожному кроці можна зустріти проповідника тої чи іншої деномінації, на книжкових полицях з’являються книжки релігійного змісту, які проповідують не лише вчення традиційних релігій, а й окультизм та теософію.

Відбувається швидке зростання чисельності нетрадиційних Церков. Законодавство України наголошує на тому, що свобода совісті є невід’ємною константою нашого життя в суспільстві. Однак, поряд з тим, православні (за календарем) свята проголошуються державними святами поліконфесійної України.

Напевно всі погодяться, що багато помилок у рішенні релігійних питань, держава робить через необізнаність, і тому релігія, як світоглядний феномен має стати об’єктом ціленаправленого вивчення. Крім того, передача знання як універсального досвіду життя – необхідна умова життєздатності суспільства.

Саме тому, правлячі сили завжди контролювали обсяг і зміст знання, яке люди отримували у навчальних закладах. Так, в епоху середньовіччя центральним пізнавальним постулатом було поняття Бога, з яким співставлялись всі культурні цінності. А вже в епоху Відродження відзначається процес секуляризації суспільства, який починає еволюціонувати, і вже на початку ХХ сторіччя уявлення про домінування розуму, який розкриває "неповноцінність віри", отримує розповсюдження серед філософів-натуралістів.

Релігієзнавча освіта - це система освітянської роботи, метою якої є озброєння особи всією сумою знань, які має академічне релігієзнавство про природу, сутність, функціональність, історію та географію релігії.

Релігійна освіта - це навчальний процес, зорієнтований на передачу реципієнту певного обсягу релігійної інформації з метою підвищення рівня його релігійної освіченості, формування навиків усвідомленого сприйняття змісту певного релігійного віровчення. Але релігійна освіта не є поза конфесійною.

Для її проведення залучаються конфесійне зорієнтовані особи, а це призводить до однобічно заангажованих оцінок ними інших віровчень, виховання негативного ставлення до них. Релігійна освіта буває загально просвітницькою і професійно-зорієнтованою.

Загально просвітницький характер має навчання релігії в парафіяльних і недільних школах, на різних біблійних курсах тощо. Професійно-зорієнтовану релігійну освіту, яку ще можна назвати богословською, проводять різного типу духовні навчальні заклади (академії, університети, семінарії, коледжі тощо).

Проте, враховуючи світськість нашої держави, велику конфесійну строкатість її релігійної карти, наявність значної кількості людей з нерелігійною світоглядною орієнтацією, в системі державної освіти має бути організоване вивчення саме релігієзнавчих навчальних дисциплін.

Релігієзнавча освіта - це система освітянської роботи, метою якої є озброєння особи всією сумою знань, які має академічне релігієзнавство про природу, сутність, функціональність, історію та географію релігії. На відміну від релігійної освіти, релігієзнавча є світоглядно-плюральною, оскільки знайомить своїх реципієнтів з різними поглядами на релігії, конфесійне незаангажованою, оскільки без будь-яких симпатій чи антипатій розкриває сутність віровчення, особливості культу, характер історії тієї чи іншої релігійної течії.

Релігієзнавча підготовка забезпечує принцип світськості освіти, відповідає повністю положенню правових документів про відокремлення школи від Церкви, а Церкви - від держави. Вона прагне утвердити в навчальний процес принцип переконання, творчого мислення. Релігієзнавчу освіту мають забезпечити саме державні навчальні заклади. Дисциплінарна визначеність релігієзнавчої освіти має бути відмінною в середній і вищій школі, в системі релігієзнавчої спеціалізації.

В Україні в наш час система релігієзнавчої освіти лише складається. Вона будується на засадах гуманізму, толерантності і дотримання принципів свободи совісті. В державних навчальних закладах викладається курс академічного релігієзнавства. Навчальні заклади, засновані на приватній основі, мають право вибору щодо вивчення релігієзнавчих курсів. Але вони, як і державні, повинні забезпечувати рівень релігієзнавчої освіти у відповідності з державними стандартами.

Оскільки вивчення релігії чіпає багато делікатних проблем не лише правового, а й світоглядно-виховного характеру, то навколо питань змісту і організації релігієзнавчої освіти нині точаться палкі дискусії. Скажімо, дискутується питання того, як узгодити програмові знання, визначені державним стандартом освіти, і власні погляди на релігію студента, який належить до того чи іншого віросповідання.

Шкільне чи вузівське релігієзнавство не повинне виконувати функції узгодження поглядів на релігії представників різних конфесій або ж молоді з релігійною і нерелігійною орієнтацією. Основна мета вивчення релігієзнавства - дати молоді повний обсяг наукових, об'єктивно виважених знань про релігію, прилучати її до духовних цінностей народу.

Академічне релігієзнавство покликане з наукових позицій розглядати релігію в контексті світової культури, розкривати її сутність, місце і роль в суспільстві. Такий підхід відповідає вимогам Конституції України, її принципам про відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, сприяє соціальній злагоді у суспільстві.

Останнім часом в засобах масової інформації, листах в державні органи все частіше порушується питання введення в школах Закону Божого, а у вузах, як обов'язкової дисципліни, теології. Подекуди керівництво освітянських установ, ігноруючи принцип світськості освіти, закріплений в Україні її Конституцією і чинним законодавством, самочинно ввело викладання релігійних курсів, залучивши до цього непідготовлених до педагогічної роботи служителів культу, різних проповідників.

Міністерством освіти України виявлено, що в ряді державних шкіл мають місце факти самочинного запровадження Закону Божого або Катехізису, чим порушується Конституція, зокрема принцип світського характеру державної освіти. Крім того, серед церковного керівництва поширена думка, що в школах повинно викладатися віровчення тієї церкви, яка є панівною в регіоні або якій "належить канонічна земля".

Такий підхід неприйнятний, оскільки він веде до дискримінації в галузі релігійної освіти, її політизації, силового насадження того чи іншого віросповідання і, нарешті, порушення прав людини взагалі. Вивчення релігії в системі релігієзнавчої освіти повинне відповідати чинному законодавству, а також міжнародним правовим документам в галузі релігії.

Релігієзнавчу освіту не слід ототожнювати або підміняти богословською (теологічною). Остання, як і атеїстична, є світоглядне заангажованою, а водночас ще й конфесійне зорієнтованою. Організація богословської освіти в системі державних навчальних закладів суперечить принципам світськості освіти, відокремлення Церкви від держави і державної школи від Церкви (про що мова піде далі), і може спричинити до подальшого загострення суперечок і конфліктів на світоглядному й конфесійному рівнях, оскільки в державних школах і вузах навчаються віруючі різних конфесій, а також невіруючі.

Сучасне світове та українське законодавство містять ряд законів, що забезпечують правовий захист свободи совісті та віросповідання громадян.

Як ми бачимо, в світі, на законодавчому рівні створені умови для забезпечення свободи віросповідання. Але, як би то ні було, залишається відкритим питання про втілення в життя цих законів. Як вже було сказано вище, Православні свята відзначаються на державному рівні як офіційні, в світських навчальних закладах вводиться спеціальність "теологія" тощо.

Глобальні проблеми сьогодення крізь призму науки і релігії

Взаємодія суспільства і природи на початку 21 століття дедалі більше стає проблемою, від вирішення якої залежить наше загальне майбутнє. Ми пізнаємо навколишній світ не тільки за допомогою раціонального мислення, а й чуттєвого сприйняття. Навіть сама природа розпорядилась так, що одна півкуля людського мозку відповідає за логічне мислення, а друга – за чуттєве сприйняття. Отримуючи інформацію з різноманітних каналів, сфера підсвідомого інтегрує її в цілісну картину, породжуючи при цьому й певні оцінки пірнаючого суб’єкта.

Сьогодні відбувається своєрідна комп’ютерна революція, пов’язана з широким застосуванням комп’ютерної техніки. Дана ситуація перебудовує всі інформаційні зв’язки планети. На думку деяких вчених, ми сьогодні стоїмо на порозі формування колективного, або загально планетарного Розуму. А це вселяє оптимізм щодо майбутнього нашого біологічного виду. Становлення колективного Розуму навряд чи обернеться злиттям суспільства і природи, бо це практично не можливо. Виникаючий колективний інтелект відкриває певний шанс людству зберегти себе у біосфері, а отже, і у Всесвіті. Та все ж таки, навіть за цих умов залишається відкритим питання про взаємодію людини з природою.

Повертаючись до Тейяра де Шардена, варто розглянути його концепцію взаємодії людини і природи. Людину він розглядав в її нерозривному взаємозв’язку з природою. При цьому внутрішній світ людини породжує власне бачення навколишньої природи. Люди різні, у них різний колір шкіри, вони поклоняються різним Богам, говорять різними мовами. Але цей світ знаходиться в постійному розвитку, він ускладнюється і настане час, коли розум людини визначатиме як долю людства, так і долю природи.

Для позначення феномену еволюційного шляху розвитку, тобто поступового переходу біосфери в сферу розуму, він вводить поняття ноосфери. Тейяр намагався побачити горизонти даного процесу і прийшов до уявлення про існування над життя. Цей стан він вважав повним закінченням еволюційних процесів: у людей зникнуть будь-які відмінності – расові, економічні, релігійні; Людство зіллється в одне ціле з природою і Богом.

Цю думку дещо в іншій формі за 20 років до Тейяра висловив наш співвітчизник, акад. В. І. Вернадський. Він базує свої дослідження на іншому підході. Аналізуючи еволюцію біосфери і роль живої речовини у перетворенні верхньої оболонки Землі, особливу увагу Вернадський звертав на все зростаюче втручання людей у природні процеси, на те, що людство стає основною геолого перетворюючою силою планети. Виходячи з цього з’являється положення про ноосферу - на певному етапі розвитку цивілізації людству доведеться взяти на себе відповідальність за її подальшу еволюцію.

Це необхідна передумова виживання людства на планеті. Якщо й надалі суспільний розвиток здійснюватиметься стихійно, то біосфера стане непридатною для життя. Отже, для забезпечення свого подальшого розвитку людству необхідно навчитись узгоджувати свої потреби з можливостями біосфери. Нажаль сьогодні практично неможливо зробити світовий еволюційний процес керованим, проте люди здатні зрозуміти і можливо організувати систему впливів на природні й суспільні процеси з тим, щоб забезпечити бажані тенденції розвитку або подолати можливі кризи.

Сьогодні ми можемо виділити кілька взаємопов’язаних процесів, які стосуються розвитку суспільства і природи.

Ми є свідками зростання могутності земної цивілізації та її здатності активно впливати на природні процеси. Тільки за остання 30-35 років людство використало стільки сировинних та енергетичних ресурсів, скільки за всю попередню історію свого існування.

Різко прискорились усі процеси, пов’язані з перебудовою соціальної структури суспільства, у більшості країн світу відбувається лібералізації в економіці та політиці.

Прискорення розвитку техніки і технології позитивно впливає на формування і розвиток ринкової економіки, а остання вимагає лібералізації, тобто розширення "свободи вибору" організаційних структур, різних форм власності, виробничих відносин і всього того, що є найжиттєвішим.

Розвинуті країни світу поступово переходять до вищих технологій, які вимагають високої кваліфікації і свідомої дисципліни на робочих місцях. Суспільство повинно сьогодні довго і цілеспрямовано вчити і виховувати майбутнього оператора, який стоятиме за пультом надскладного агрегату. Сьогодні такий робітник за рівнем кваліфікації і освіченості стоїть вище інженера 19 століття.

Йому треба не тільки платити хорошу заробітну плату, а й лікувати, створювати можливості його дітям отримати потрібну їм професію, а також забезпечити передачу знань, професійних навичок, культурних цінностей. І ті держави, які в процесі свого розвитку змогли добитися значних успіхів у цій справі, сьогодні вийшли на авансцену історії.

З наступним розвитком людської цивілізації дедалі більшу роль відіграватимуть інтегративні процеси в житті людства. На зорі антропогенезу ця інтегративність (або кооперативність, об’єднання людей) обмежувалась родом, племенем, сім’єю. А сьогодні вона починає охоплювати всю планету. Її носіями в планетарному масштабі виступають транснаціональні корпорації, а в межах європейського континенту – Європейський Союз, Рада Європи, Європейський банк реконструкції і розвитку та інші міжнародні об’єднання.

Можна допустити, що і в Східній Європі відбудеться щось подібне, проте сьогодні ми ще далекі від цієї інтегрованості, оскільки східноєвропейські країни сильно розділені як національними, так і релігійними ідеями.

Релігійний погляд на проблеми сьогодення де в чому збігається з науковим. І хоча кожна релігія пропонує різні шляхи подолання цих проблем, всі вони погоджуються, що сьогодні людство стоїть на межі винищення придатної для життя біосфери. Як вже було зазначено вище, представники релігійних організацій вбачають головну проблему в ціннісних орієнтаціях науковців. Однак розуміння цих орієнтацій в різних релігіях різне.

Аналізуючи християнське віровчення, можна говорити про те, що прогрес, як розвиток людської цивілізації, є нічим іншим, як діяльністю Бога. Це положення витікає з розуміння Бога як Творця. Творити – означає не лише одноразовий акт створення чогось, а постійне творення.

Тобто сутність Бога Творця вимагає постійного творення. Ще одне положення, яке витікає із сутності Бога – Він не може творити негативних речей, які приносять шкоду, бо тоді б він не був Досконалим Богом та Абсолютним Світлом. Сама людина спотворює створені Богом речі. Лише людина, яка має недосконалу природу, здатна приносити шкоду собі та іншим.

Відповідно до цього, людина може використовувати природу, перетворюючи її на користь собі. Єдина умова – людина не повинна робити того, що може зашкодити їй та іншим.

Дечому інше розуміння цих проблем склалося у східних релігійних вченнях, зокрема Буддизмі, Індуїзмі, Ведизмі тощо. Виходячи з вчення східних релігій про переродження душі, можна зрозуміти їх шанобливе ставлення до природи. Згідно цьому положенню, душа після смерті істоти перероджується в новому тілі, при чому душа може переродитись не лише в людський оболонці, а й у тварині, рослині тощо.

Відповідно переривання життя будь-якої істоти означає переривання її реінкарнаційного шляху. Зробивши такий вчинок, людина одночасно приносить шкоду і своїй душі, тому що весь негативний досвід людини накопичується в її судьбі (Кармі), і вона відкидається на нижчий щабель реінкарнаційного шляху. Саме тому в давній Індії люди ставали аскетами, і намагалися жити так, щоб не приносити ніякої шкоди природі.

Напевно всі погодяться, що саме при поєднанні всіх точок зору на проблематику сьогодення, їх так би мовити синтезуванні, створенні універсальної програми подолання кризових ситуацій в суспільстві та природі, можна говорити про дійсно продуктивне функціонування суспільства.


14.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!