Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Релігійна і наукова картини світу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Релігійна і наукова картини світу. Реферат

У всіх релігіях присутній факт творення. І хоча кожна релігія по своєму трактує це явище, все ж таки створення світу є провідною ідеєю кожної релігії. При чому творення не обмежується лише творенням світу, сюди входить створення всього існуючого на землі (людини, тварин, рослин і т. д.)

Релігійна і наукова картини світу також відрізняються між собою. В релігії, так само як і в науці, існують різні теорії і пояснення виникнення світу. В релігійних колах така велика кількість думок пояснюється існуванням великої кількості релігій, конфесій і напрямків. Але все ж таки існують спільні риси, характерні для всіх релігій, які характеризують релігійну картину світу.

Перш за все, спільною рисою є твердження про творення світу Богом "з нічого". У всіх релігіях присутній факт творення. І хоча кожна релігія по своєму трактує це явище, все ж таки створення світу є провідною ідеєю кожної релігії. При чому творення не обмежується лише творенням світу, сюди входить створення всього існуючого на землі (людини, тварин, рослин і т. д.).

Це логічно випливає з того, що Бог є творцем. Але творець – означає не лише одноразове створення чогось, а постійне творення, оновлення створеного. Так Бог, створивши світ, людину, постійно творить (але вже через саму людину). Деякі релігійні люди говорять, що прогрес є ні що інше, як акт діяльності Бога.

По-друге, спільним для всіх релігій є віра в ідеальний світ (пантеон богів, янголи, біси тощо). Ставлення до цього світу в кожній релігії є неоднозначним, але поклоніння і обожнення ідеального світу є обов’язковим фактично в кожній релігії.

Саме тут логічно було б перейти до обговорення власне картин світу, порівняння релігійної картини світу з науковою. Так склалося історично, що на теренах нашої держави традиційною релігією є християнство; крім того, християнство сповідують більшість найрозвинутіших (в науковому розумінні) країн світу. Тому на мою думку важливо розглянути саме християнську картину світу і порівняти її з картиною світу науковою.

У рамках перших двох напрямків у трактуванні біблійної картини виникнення світу, представники яких у тому чи іншому ступені вважають її такою, що відбиває реальність, даються найрізноманітніші тлумачення "днів" творіння.

А. Хайярд пропонує наступну класифікацію сучасних богословських інтерпретацій біблійних "днів" творіння Богом світу.

Буквальні дні творіння, буквальні дні ре-творіння

Переривчасті дні творіння, тобто біблійна 24-годинна доба - дні, коли Бог починав нові фази своєї творчої діяльності, розділені тривалими періодами реалізації того, що було розпочате в ці дні

Біблійні "дні" - дні не творення, а божого одкровення. Вони позначають час, коли бог відкривав Мойсею те, що він зробив.

Розглянемо докладніше деякі із цих концепцій. Богослови і дослідники Біблії звертають увагу на те, що навіть сама біблія обумовлює допустимість різноманітних трактувань поняття "день" і надає можливість значно розширити "вікові" рамки нашого світу.

Як відзначає, наприклад, А. Хайярд, у Біблії єврейське слово "іом" використовується, принаймні, у трьох значеннях:

  • "Назвав Бог світло вдень, а тьму ніччю";
  • "І був вечір і був ранок: день один" (Бут. 1:4,5);
  • "У день, коли Господь бог створив землю й небо" (Бут. 2:4).

Очевидно, уважає А. Хайярд, тривалість цих днів істотно різна:

  • 12 годин;
  • 24 години;
  • цілий період творіння.

У той же час ряд богословів і сьогодні роблять активні спроби довести справедливість тверджень про буквальні "дні" творіння на основі сконструйованих ними своєрідних науково-теологічних концепцій.

Так, А. Кастанс наполягає на існуванні переривчастості між старим світом і світом сучасним. Творіння старого світу потребувало тривалої творчої діяльності Бога. Однак, коли світ був уже створений і навіть пішов період холоднокровних рептилій, відбулася грандіозна катастрофа, що повністю зруйнувала той світ.

Сучасний же світ - це результат ре-творіння, що велося Богом уже в прискореному темпі, тому що було коротким викладом того, що він уже зробив раніше. Світ створювався таким, яким ми його спостерігаємо сьогодні і про який ми маємо відомості з геологічних, палеонтологічних і інших джерел - у горах уже були копалини, ґрунт був багатий на гниючи рослини, підготовлений для родючості й уже мав у собі зерна, тварини створювалися в їхньому сучасному вигляді без предтеч.

Цей процес ре-утвору зайняв у Бога, на думку А. Кастанса, усього шість буквальних днів. При цьому він звертає увагу на те, що Бог міг відновити світ і миттєво, але він захотів показати людині етапи своєї діяльності по підготовці Землі для його появи, щоб у такий спосіб збагатити його знанням і досвідом.

Ця теорія А. Кастанса, звичайно, найвищою мірою оригінальна, але вона перебуває в повному протиріччі з науковими даними про історію Землі й життя на ній - немає ніяких свідчень порівняно недавньої глобальної катастрофи, на яку він спирається у своїх міркуваннях.

Крім того, за свідченням А. Хайярда, і теологічно ця концепція досить сумнівна, тому що вона абсолютно не підкріплюється Писанням. До речі, те ж саме, на його думку, можна сказати й про четвертий і п'ятий варіанти інтерпретацій "днів" творіння - у Біблії немає ніякої інформації, що підтверджує справедливість цих трактувань.

Іван Франко в своїй книзі "Створення світу", приводить положення, виходячи з яких, як він вважає, можна побачити, що дні утвору повинні визначати більше довгий проміжок часу, чим наша доба:

  • тоді ще не було сонця (воно створене тільки на четвертий "день"), і тому не можна говорити ні про день, ні про ніч;
  • положення, що Бог відпочивав на сьомий "день", можна приймати тільки, якщо ми припускаємо, що на восьмий "день" він продовжив свою роботу;
  • наявність копалин, які свідчать про існування тваринного й рослинного життя мільйони років тому.

Крім того, посилаючись на дані сучасної астрономії, і, зокрема, на те, що багато зірок віддалені від нас на мільйони світлових років, і світло від них, що ми бачимо, почало свою "подорож" мільйони років тому. Тому слід погодитись, що "зоряне небо, дійсно, повинне бути дуже старим".

Тепер варто розглянути наукову картину світу. В сучасній науці існує дуже багато різноманітніших теорій походження всесвіту, але найбільш популярною є теорія вселенського вибуху.

Приблизно 15 млрд. років відокремлює нашу епоху від початку процесу розширення Вселеної, коли весь спостережуваний нами Всесвіт був стислий у "точку", у мільярди раз меншу шпилькової голівки. Якщо вірити математичним розрахункам, то на початку розширення радіус Всесвіту і зовсім дорівнював нулю, а його щільність дорівнювала нескінченності. Цей початковий стан називається сингулярністю - крапковий об'єм з нескінченною щільністю.

Відомі закони фізики в сингулярності не працюють. Більше того, немає впевненості, що наука коли-небудь пізнає й пояснить такі стани. Тому якщо сингулярність і є початковим найпростішим станом нашого Всесвіту, що розширюється, то наука не має про нього інформацію.

У стані сингулярності кривизна простору й часу стає нескінченною, самі ці поняття втрачають зміст. Іде не просто замикання просторово-часового континуума, як це виходить із загальної теорії відносності, а його повне руйнування. Щоправда, поняття й висновки загальної теорії відносності застосовні лише до певних меж - масштабу порядку 10-33 см.

Далі йде область, у якій діють зовсім інші закони. Але якщо вважати, що початкова стадія розширення Всесвіту є областю, у якій панують квантові процеси, то вони повинні підкорятися принципу невизначеності Гейзенберга, відповідно до якого речовину неможливо стягти в одну точку. Тоді виходить, що ніякої сингулярності в минулому не було й речовина в початковому стані мала певну щільність і розміри. за деякими підрахунками, якщо вся речовина спостережуваного Всесвіту, що оцінюється приблизно в 1061 г, зжати до щільності 1094 г/см3, воно зайняло б об'єм близько 10-33 см3, що приблизно в 1000 разів більше об'єму ядра атома урану. Його не можна було б розглянути й в електронний мікроскоп.

Причини виникнення такого початкового стану (або сингулярності - цю гіпотезу й сьогодні підтримують багато вчених), а також характер перебування матерії в цьому стані вважаються неясними й такими, що виходять за рамки компетенції будь-якої сучасної фізичної теорії. Невідомо також, що було до моменту вибуху. Довгий час нічого не можна було сказати й про причини Великого вибуху, і про перехід до розширення Всесвіту, але сьогодні з'явилися деякі гіпотези, що намагаються пояснити ці процеси.

Отож, очевидно, що вихідний стан перед "початком" не є "точкою" в математичному змісті, воно має властивості, що виходять за рамки наукових уявлень сьогодення. Не викликає сумніву, що вихідний стан був нестійким, і породив вибух - стрибкоподібний перехід до Всесвіту, що розширюється. Це, мабуть, був найпростіший стан із всіх, що реалізувалися пізніше аж до наших днів.

У ньому було порушено все, що нам звично: форми матерії, закони, що управляють їхньою поведінкою, просторово-часовий континуум. Такий стан можна назвати хаосом, з якого в наступному розвитку системи крок за кроком формувався порядок.

Хаос виявився нестійким, це послужило вихідним поштовхом для наступного розвитку Всесвіту.

Ще Демокріт стверджував, що світ складається з атомів і порожнечі - абсолютно однорідного простору, що розділяє атоми й тіла, у які вони з'єднуються. Сучасна наука на новому рівні інтерпретує атомізм, і вносить зовсім інший зміст у поняття середовища, що розділяє частки. Це середовище аж ніяк не є абсолютною порожнечею, воно цілком матеріально й має досить своєрідні властивості, поки ще мало вивченими. За традицією, це середовище, невіддільна від речовини, продовжує називатися порожнечею, вакуумом.

Вакуум - це простір, у якому відсутні реальні частки й виконується умова мінімуму щільності енергії в даному об'ємі. Здавалося б, якщо немає реальних часток, то простір порожній, у ньому не може міститися енергія, навіть мінімальна. Але за останніми даними, "порожній" вакуум виявляється заповненим віртуальними частками. Він не безжиттєвий і безликий, а сповнений енергії. А те, що ми називаємо частками, - усього лише рідкі збурювання, подібні "пухирцям" на поверхні цілого моря активності.

Сучасні теорії припускають, що енергія вакууму проявляється аж ніяк не однозначно. Вакуум може бути збудженим і перебувати в одному з багатьох станів із різною енергією, подібно тому, як атом може збуджуватися, переходячи на рівні з більш високою енергією, причому розходження між самою низкою й найвищою енергіями неймовірно велике.

Очевидно, вакуум відіграє роль базової форми матерії. На самій ранній фазі еволюції Всесвіту саме йому приділяється провідна роль. Екстремальні умови "початку", коли навіть простір-час був деформований, припускають, що й вакуум перебував в особливому стані, що називають "помилковим" вакуумом.

Воно характеризується енергією гранично високої щільності, який відповідає гранично висока густина речовини. У цьому стані речовини, в ній можуть виникати найсильніші напруги, негативний тиск, що рівносильний гравітаційному відштовхуванню такої величини, що і спричинило стрімке розширення Всесвіту - Великий вибух. Це й було першопоштовхом, "початком". З початком стрімкого розширення Всесвіту виникає час і простір. За різними оцінками період "роздування" займає неймовірно малий проміжок часу - до 10-33 сек. після "початку".

Він називається інфляційним періодом. За цей час Всесвіт встигає роздутися до гігантського "міхура", радіус якого на кілька порядків перевищує радіус відомого нам Всесвіту, але там практично відсутні частки речовини. Це ще не те розширення, про яке ми говорили, а передумова до нього. До кінця фази інфляції Всесвіт був порожній і холодний. Але коли інфляція скінчилась, Всесвіт раптом став надзвичайно гарячим. Цей сплеск тепла обумовлений величезними запасами енергії, укладеними в "помилковому" вакуумі. Коли цей стан вакууму розпався, його енергія вивільнилася у вигляді випромінювання, що миттєво нагріло Всесвіт до 1027 К. За даних умов, починають формуватись галактики, зірки та планети.

Формування землі, за науковими даними починається приблизно 8 – 12 млн. років тому. Спочатку вона мала форму газоподібного утворення, і мала величезну температуру. Поступово охолоджуючись, вона приймає вигляд приблизно схожий до сучасного. Далі проходять цілі епохи, де відбувається формування атмосфери землі, копалин, материків тощо. Під час наступних епох і періодів, відбувається формування рослинного, а потім і тваринного світу.

Можливість побудови цілісної картини світу

Важливе значення для взаєморозуміння між богословами й ученими, як вважають багато християнських богословів, для теології має принцип додатковості.

Як відомо, відповідно до квантової механіки, неможливо одночасно отримати точну інформацію про швидкість і координати частки. Щоб отримати цілісну інформацію фізики використовують принцип додатковості, висунутий Н. Бором для тлумачення пізнавальної ситуації, що виникла у квантовій механіці.

Р. Рассел звертає увагу на те, що, згідно Н. Бору, ми не можемо говорити про природу, незалежну від виміру, і ми навряд чи коли-небудь довідаємося, яка вона сама по собі. Тому неправомірно поширювати наші способи її вивчення на неї саму. Додатковість, таким чином, є неминучим і нездоланним обмеженням, накладеним на наукове пізнання.

Багато теологів уважають побудову єдиної цілісної картини світу цілком можливим, хоча вони й усвідомлюють те, що це дуже непроста справа. Для реалізації даного завдання вони вважають за необхідне об'єднання релігійного й наукового шляхів пізнання дійсності.

На думку цих теологів, наукові теорії мають великі ресурси, які можна плідно використовувати в теологічному дослідженні. Як підкреслював Іоанн Павло II, для адекватної реалізації цих ресурсів теологи, безсумнівно, повинні бути обізнаними в науках. Потрібно знайти шлях до згоди й конструктивної взаємодії, що дає можливість створення єдиної, погодженої адекватної картини світу.

Але при цьому варто зазначити, що взаємодія між наукою і релігією може призвести й до негативних наслідків: звеличення одної, і приниження іншої сторони. При діалозі між релігією і наукою треба пам’ятати, що вони є світоглядними формами, які відрізняються одна від одної в багатьох аспектах, і тому співпраця має бути "об’єднанням" а не "приєднанням" одної сторони до іншої.

Звичайно, варто погодитися з тим, що наука більш об'єктивна, ніж релігія; що факти, якими оперує релігія, істотно відрізняються від наукових і можливість їхньої експериментальної перевірки набагато більше обмежена. Щоб теологія була життєвою, здатною до розвитку й удосконалювання, до формування адекватного світогляду, потрібно визнати необхідність її постійного контакту з наукою.


14.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!