Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Релігія й наука в природничонаукових знаннях. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Релігія й наука в природничонаукових знаннях. Реферат

Представники релігійних організацій, відповідаючи на питання про те, чому розвиток природничих наук і техніки може приводити до наслідків, несприятливих для людини, убачають головну причину у світоглядних орієнтаціях науки й учених, у відокремленні науки від релігійного світогляду отже, вважають, що кардинальне вирішення цих проблем може бути досягнуте тоді, коли наука стане органічною частиною релігійного світогляду, як це було в колишні часи

Успіхи природничих наук і досягнення техніки, що опираються на них, очевидні й приголомшливі. Завдяки науково-технічному прогресу зблизилися країни й континенти, складається цілісний світовий торгово-господарський простір, росте розуміння того, що всі народи живуть у єдиному "будинку" під назвою Земля.

Одночасний розвиток науки й техніки дав в руки людству такі потужні сили, нерозумне використання яких може призвести до знищення життя на Землі в результаті термоядерного конфлікту або екологічної кризи. На різних регіональних конгресах, симпозіумах і інших зустрічах ставиться й обговорюється питання про те, чому розвиток природничих наук і техніки може приводити до наслідків, несприятливих для людини.

Представники релігійних організацій, відповідаючи на це питання, убачають головну причину у світоглядних орієнтаціях науки й учених, у відокремленні науки від релігійного світогляду й, отже, вважають, що кардинальне вирішення цих проблем може бути досягнуте тоді, коли наука стане органічною частиною релігійного світогляду, як це було в колишні часи.

Розвиток природничонаукових знань у рамках релігії на зорі людства

Нагромадження практичних знань про навколишній світ на зорі історії відбувалося в рамках міфологічного, a потім і пануючого релігійного світорозуміння.

Емпірично знайдені найбільш ефективні прийоми полювання, обробки землі й створення знарядь закріплювалися авторитетом релігії як дані з вищого світу настанови. Виділення помірної праці спочатку здійснювалося в системі релігії, і її інститути - храми, монастирі - ставали також місцем нагромадження й зберігання знань, їхньої фіксації в письмових джерелах.

Історія культури свідчить, що древні цивілізації Єгипту, Месопотамії, Індії, Китаю виробили велику кількість математичних, астрономічних, медичних і інших знань, які були включені в різні види релігійного світогляду. Як свідчать історики, саме на жерцях Древнього Єгипту лежав обов'язок сповіщати про розливи Нілу. Медичні рецепти, що зберігаються в книгах, написаних у тибетських монастирях, очікують своєї всебічної наукової експертизи.

Теоретична свідомість як оперування поняттями, ідеями (а це необхідна умова виникнення науки) також спочатку формувалася в рамках релігійного світогляду. Першою галуззю науки як теоретичного знання історики вважають математику і її формування пов'язують із піфагорійською школою. У піфагореїзмі поняття числа здобуває особливий метафізичний статус, і проникнення в природу числа могло мислитися як особливий шлях осягнення сутності світу.

Число перетворювалося в ідеальний об'єкт, що виявилося передумовою формування математики як науки. Щоб стати об'єктом теоретичної свідомості, число спочатку повинне було сакралізуватися, перетворитися в об'єкт шанування. У Середні віки в рамках схоластики розвивалися логічні знання. Не тільки математика, логіка, але й астрономія, медицина та ін. як особливі галузі духовного виробництва виникали й функціонували в системах релігійного світогляду.

Наука, яка формувалася на той час, створюючи понятійні системи, утворює і свій теоретичний світ, що відрізняється від того, який з'являється перед повсякденною свідомістю. Одночасно вона виробляє й набір таких особливих вимог, які покликані відокремити її від інших форм духовної діяльності.

Знання й віра

Віра - (лат. Veritas - істина, verus - істинний).

Духовна здатність людської душі безпосередньо знати таємні шари буття, містично перебувати в осередку пізнаваного предмета й інтуїтивно осягати сутності.

Здатність людини визнавати адекватність своїх почуттєвих образів сприйманим речам і явищам.

Оцінювання висловлень і інших форм опосередкованого знання як істинних без достатніх логічних і фактичних обґрунтувань.

Приведемо більш просте визначення: Віра - глибоке, щире переконання в справедливості якогось положення або концепції.

Сьогодні перше, що спадає на думку при згадуванні терміна "віра" - це релігія.

Релігія - (панцира. Religio - відновлення або відтворення ліги, зв'язку) прагнення людини й суспільства до безпосереднього зв'язку з абсолютом (Богом, богами, безумовним осередком усього існуючого, субстанцією, головною святинею).

Релігія – складне ідеологічне явище. Її відношення до знання і до науки неоднозначне: від повного визнання і ототожнення її з релігією – до повного протиставлення і взаємного заперечення. Однак при будь-якому відношенні до науки і знання релігія намагається надати своєму вченню виключну і першочергову позицію, і вже з цієї позиції всі інші знання оцінюються як другорядні, несуттєві, а іноді і взагалі непотрібні.

Існує думка, що віра, насамперед релігійна віра, не має нічого спільного зі знанням, оскільки віра й знання відносяться до доповнюючих один одного, але не порівняних сторін дійсності.

Співвідношення знання й віри багато в чому неясно. Очевидно тільки, що вони істотно переплетені, нерідко взаємно підтримують один одного й поділ їх і віднесення до різних, несопоставимих одна з одною сторін дійсності може бути тільки тимчасовим і умовним.

Якщо міркувати чисто формально, то наука й релігія, будучи формами суспільної свідомості, ставлять об'єктом свого розгляду ідеї про природу, суспільство, людину й уже тільки із цієї причини неприйнятний той факт, що їх розділяють "китайською" стіною.

Але це, однак, не самий вагомий аргумент. Більш важливо, що протягом всієї історії культури людства наука й релігія відігравали визначальну роль у духовному житті, часом, ведучи непримиренну боротьбу між собою, а часом, навіть співпрацюючи. Насамперед, варто ввести розходження між двома типами віри: релігійної й звичайної, заснованої на узагальненому практичному досвіді людей.

Зупинимося на співвідношенні релігійної віри й знання. У рамках релігійної філософії це питання одержало особливу актуальність. Релігійна філософія, власно, і виникла у зв'язку з потребою прояснення й розуміння догматів віри. На перший погляд здається парадоксальною сама необхідність особливого зусилля розуму по освоєнню так званих істин віри, тому що "вірити" - у релігійному значенні цього слова – значить приймати ці істини всією душею, серцем, поза всяким сумнівом, якого б то не було скепсису.

Інакше кажучи, там, де є віра, не потрібні докази, а там, де вимагають таких доказів, з'являється сумнів - немає вже віри. Не випадково в Біблії зустрічаються висловлення про те, що знання не збільшує віру, що надмірне прагнення до знання пов’язано з єрессю й скепсисом.

Тим самим, проблема взаємин знання й віри має давню історію. Вона активно обговорювалася в середньовічній схоластичній філософії. Так, уже Тертулліан відкрито виступав проти розуму, проголошував парадоксальну тезу: "Вірую, тому що абсурдно".

Августин Блаженний стверджував, що завдання богослов'я - пізнати у світлі розуму те, що вже прийнято вірою. Ансельм Кентерберійський замінив вислів Тертулліана своєю компромісною формулою: "Вірю й розумію". Тома Аквінський говорив про гармонію між вірою й знанням при пріоритеті віри.

Френсіс Бекон, висунувши гасло "Знання - сила", вказував, що істину треба шукати в даних досвіду й спостережень, а не в сутінках схоластики й у цитатах зі священних книг. Уже на початку XX в. католицька церква висувала положення про те, що віра не повинна бути сліпим рухом душі й що не може бути ніякої дійсної розбіжності віри й знання, розуму, тому що всі знання відбулися від Бога.

Наприклад, папа Пій XII неодноразово виступав із заявами про те, що "церква - друг науки", відзначаючи, однак, що церкві доводиться втручатися в науку, щоб застерегти її від помилок проти віри.

Проблема співвідношення віри й знання, богослов'я й науки займає важливе місце в одному із впливових напрямків сучасної філософії - неотомізмі, представники якого прагнули в єдиному синтезі об'єднати віру й розум. Основне завдання філософії вбачається в раціональному розкритті й виправданні істин теології. При цьому вона повинна орієнтуватися на власні критерії раціональності й направлятися в остаточному підсумку "світлом віри". Французький учений, філософ і теолог Тейяр де Шарден намагався створити "наукову феноменологію", що синтезувала б дані науки й релігійний досвід для розкриття змісту еволюції Всесвіту, призведшого до появи людини. Цей процес підпорядкований, з його погляду, своєму регулятору й своїй кінцевій меті - "точці Омега", втіленням якої є Христос.

Ідею єднання науки й містики він вважав панацеєю від всіх лих сучасного людства. Найважливіша умова реалізації цієї ідеї - технічний прогрес і розвиток економіки. Але вирішальну роль, на думку Тейяра, повинен зіграти духовний фактор - ясна й свідома віра в найвищу цінність еволюції.

Оригінальні ідеї про співвідношення знання (істини) і віри висловлював Б. Рассел. Він розумів віру як сукупність пов'язаних між собою станів організму, які повністю або частково мають відношення до чогось зовнішнього. Серед різних видів віри британський філософ виділяв спогад, очікування, віру нерефлекторну й ту, що виникає зі свідомого висновку та ін. Істина ж є властивість віри і як похідне - властивість пропозицій, що виражають віру.

Усяка віра, на думку Рассела, "має образотворчу природу", з'єднану з почуттям схвалення або несхвалення. У випадку схвалення вона "щира", якщо є факт, що має із зображенням, у яке вірять, таку ж подібність, яку має прототип з образом. У випадку несхвалення вона "щира", якщо такого факту немає. Віра, що не є щирої, називається помилкової.


14.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!