Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Вплив християнства на українську історію та культуру. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вплив християнства на українську історію та культуру. Реферат

Різноманітні течії, віри та обряди українського народу. Прийняття християнства на Україні. Існування та знищення митрополій на українських землях. Відродження давніх мрій про національну церкву. Роль християнства у розвитку української культури

Релігійне життя українських племен було дуже складне. Перед запровадженням християнства кожне плем'я шанувало своїх богів і мало власні культи, але з процесом творення держави відбувається об'єднання цих богів.

У релігійних віруваннях українців існували дві течії: обожнення природи в різних формах та культ роду. Для українця вся природи була населена масою різних божеств: польовики, лісовики, водяники, русалки, мавки та інші живуть, моляв, у річках, болотах, у лісах і можуть приймати образ тварин. Рослини уявляли як живі ікони. У зв'язку з таким поглядом на природу існували різноманітні обряди. Свята, пов'язані зі змінами весни, літа, осені, зими. Вони перейшли й до християнських свят у формі різних обрядів: коляди, щедрування, "маслениця", веснянки, Купала. У цих святах відбувається старовинний хліборобський скомарський побут.

Існувала віра в життя після смерті. Вірили, що після смерті людська душа не гине, а переходить до раю. Щороку в честь померлого справляли поминки, що називалися тризною. При всіх обрядах нашим предкам допомагали знахарі і вілууни, що знали як лікувати слабості і заворожувати людям майбутнє.

Прийняття християнства не знищило поганських обрядів, навпаки багато з них перейшло до християнства, зберігше свою внутрішню суть, хоч вони були і пристосовані до християнських свят. Старі поганські уявлення збереглися в масі пісень обрядових, сезонових, пов'язаних з різними видами праці.

На Русь християнство прийшло з Візантії. Поширювалася думка, що це було актом провидіння: Бог відкрив очі Володимира, язичницького князя, на правдиву віру, і він став християнином, а відтак охрестив увесь народ.

Наукові джерела аргументовано подають інше: князь Володимир, видатний політичний діяч свого часу, добре усвідомлював необхідність заміни язичництва вірою, яка відповідає духовним потребам нового суспільного розвитку.

До X ст. існували Православні патріархії: Константинопольська, Александрійська, Антохівська, Єрусалимська, Посилаючи священників на Русь, константинопольський патріарх вважав Руську Православну Церкву своєю дочірньою. Спочатку Русь не мала свого кліру, але поступово з" явилися монастирі, у яких готували служителів культу.

Процес християнізації Русі був тривалий і складний. Відмова від батьківської віри розцінювалася як зрада. Переходячи у християнство під тиском князівської влади, народ довший час зберігав двовір'я. Християнський культ накладався шаром на язичницькі обряди і свята, десь відбувалося заміщення одних богів іншими, десь властивості язичницьких та християнських святих і богів суміщалися, а подекуди жорстоко знищувалася навіть згідно про язичницькі святині.

Коли на нашу землю прийшли татаро-монголи, відбувся занепад князісько-дружинного життя, Татарщина залишила глибокий слід на всіх ділянках життя, відбилася на політичному укладі, на відносинах соціальних, культурних, навіть на народній вдачі та психіці. Частина київських церков безпечно загинула, але ж ні св. Софія, ні Печерський монастир не були зруйновані.

Ставилися до християнської релігії неадекватно, навіть з пошаною до церкви. Духовенство було звільнене від данини. Але після татарської руїни, митрополит Київський в спустошеному Києві почував себе, видно, не добре і переїхав до Володимира-на-Клязьмі, де було спокійніше.

Галицько-Волинська держава домоглася митрополії 1303р. Константинопольський патріарх Афанасій благословив створення Галицької митрополії й надіслав митрополита-греа Ніфонта. У 1448р. Москва призначила власного митрополита Іону, реалізуючи давне прагнення Руської Церкви до незалежності від Константинополя. Через десять років відбувся поділ Київської метрополії на дві: Київську та Московську. Тепер у Києві існувати митрополії Київська та Галицька, а до Москви відійшла назва "Всієї Русі".

До Галицької митрополії прилучено єпархії: Володимирську, Перемиську, Луцьку, Туковську і Хомську. Нові метрополії в ряду митрополій патріархату дало 81-ше місце.

Галицька митрополія існувала недовго. Наступник Ніфонта, Петро Роменський (1305-1326), 1309 року став митрополитом "всея Русі" і перебував постійно в Москві. Його заступник грек Теогност (1326-1353рр.), добився ліквідації Галицької митрополії. Року 1347 патріарх видав грамоту про прилучення Галицької митрополії ("Малої Русі") до митрополії Київської (властиво Московської – на підставі" неохоти вірхних" до цього поділу, про що повідомив патріарха... московський князь Семен).

Під владою Польщі православна церква зазнала утисків та переслідуань. Для Католицької церкви XVII ст. виявилося дуже нелегким: у 30-х роках велика частина віруючих відійшла від неї під впливом вчення Мартина Лютера (1483-1546), засновника протестантизму. Рим активізував політику на сході Європи, населеному слов" янами. У Бресті 1596р. була підписана Унія, згідно з якою утворювалася нова церква – Греко-Католицька. У ній зберігався православний культ, а догматика впроваджувалася католицька. Тепер визнавалося верховенство папи Римського, церква підпорядковувалося Риму. Чимало впливових сучасників виступали проти Унії. Особливо непримеренну позицію займав князь К. Острозький (1526-1608рр.) відомий український культурно-освітній діяч, який мав свій план Унії.

Під пануванням короля Жичмонта III православни терпіли великі переслідування; заходи шляхти та наказів не мали успіху. По смерті Жичмонта III 1632р. підчас безкоролівя козаки під проводом гетьмана Івана Кулаш-Петражицького підняли знову справу віри. Новий Король Володислав, не такий завзятий католик, згодився на уступки. Затверджено дві митрополії, православну та уніятську.

Православні затримали єпархії Львівську, Перетишльську та Луцьку (та мали дістати ще одну на Білій Русі), уніями дістали єпископства володимирське, хоптське та пинсько-турівське (та полоцько-вестебське на Білій Русі). Православним Київським митрополитом обрано Петра Могилу (1633-1647рр.) Він визначився як організатор церкви та опікун шкіл. Братська колегія в Києві піднялася на високий рівень, пізніше названо її Могилянською. Сучасний уніятський митрополит Рутський (1614-1637рр.) зреформував чернецтво у василіянський чин та також тильно дбав про школи.

На сході України події розвивалися інакше. Руська Православна церква 1589р. домоглася стуленя Патріархату: Константинопольський патріархат Ієремія благословив на сан Московського патріарха митрополита Іова. У 1654р. відбулося приєднання до Росії. Київський митрополит Сильвестр Косов після тривалого опору присягнув на вірність московському цареві. У 1686р. Київська митрополія була підпорядкована Московському патріархові на правах автономії. Київ опинився у залежності від Московського патріарха.

Патріаршество у Москві скасовано 1721р. Петро I запровадив замість нього Синад, державний орган на чолі з обер-прокурором. Зрозуміло, цезарополізм не сприяв розвиткові віри, церкви, духовності.

Патріаршество було відновлено на території колишньої Російської імперії після лютневої революції 1917р. Церква негативно поставилася до жовтневого перевороту, хоч нова влада прийняла Декрет про свободу совісті. Цим Декретом всі релігійні напрями були зрівняні у правах, церква відокремлена від держави, а школа – від церкви, тобто впроваджувалося світська освіта.

Давні мрії українців про національну церкву відродилися з проголошенням УНР. Директорія видала 1 січня 1919р. "Закон про Автокефальну Православну церкву". У 1921р. були висвячені перші ієрархи УАПЦ – Василь Липківський та Нестор Шараєвський. Серед народу України поширювався вплив УАПЦ, але у 1930р. її керівництво, скликавши надзвичайний Собор, заявило про саморозпуск Церкви. Яка була тому причина? Сталінські репресії примусили її "зізнатися" в антирадянській контрреволюційній діяльності.

Пожовтнева практика, попри всі гуманистичні заяви радянської влади, була репресивною. Церкви закривали, священослужителів знищували, звинувачуючи у нескоєних злочинах. Переслідувань зазнавали абсолютно всі релігійні напрями, всі церкви та секти. Руську Православну Церкву ліквідували у 1937р., всіх вищих церковних ієрархів та більшість свяжеників заарештували. Так було на всій території СРСР. Лише в року світової війни, коли народ піднявся боронити землю від фашистів, тиск проти релігії та церкви дещо послабився.

У 1946р. "дійшла черга" до Греко-Католицької Церкви, що "залишалася своєю" для великої частини населення західних областей України. Ініціативна група на чолі з Гавриїлом Костельником провела роботу, спрямовану на підготовку Собору, спрямовану у Львові 7-10 березня 1946р. Собор прийняв ухвалу про розірвання Унії 1596р. та повернення у лоно Православної Церкви. Ця насильницька акція зумовила хвилю репресій. Табори Собіру, Півночі, Казахстану заповнили люди, звинувачені в українському буржуазному націоналізмі та приналежності до "уніатської" церкви. Досить згадати долю митрополита Йосипа Смілого, який мужньо витримав гулагівські тортури, зберігши вірність Христовій науці.

Тепер Греко-Католицька Церква реабілітована й відновлена у правах. Релігійні громади зареєстровані, проводять службу Божу, благодійницьку діяльність, як й інші християнські осередки.

Християнство зіграло двоїсту роль у розвитку української культури. З одного боку, велика спадщина греко-римського античного світу дісталося нам далеко не в повному виді, тому що пам'ятники античної культури безжалісно знищувалися ранніми християнами. З іншої сторони християнство дуже вплинуло на становлення української культури. Не можна не відзначити великого впливу, що зробило християнство на спосіб мислення і систему цінностей українців, тобто на духовну культуру. Християнська релігія виступає як світоглядна опора свідомості, вираження запиту на святе, чисте життя, що виникає в людини, стомленого плотським активізмом пізньої, античності.

Біблія, біблійні образи і сюжети протягом століть домінували в живописі і скульптурі, вносячи тим самим чималий внесок у формування культу звільненого Христа. Краще, що створило українське зодчество - церковна архітектура, - була покликана прославляти велич бога і церкви. Музика в католицькому храмі, так само як і церковний хор у православних богослужіннях, не могла не робити свого впливу на музичну культуру народів. Біблійні афоризми, образи, сюжети, короткі і ємні поняття ("важкий хрест", "шлях на Голгофу", цар Ірод, зрадник Іуда й ін.) століттями формували і харчували системи життєвих сприйнять, оцінок, моральних понять.

Найважливіші догмати і постулати церкви про слухняність, терпіння, воздаяння на тім світлі формували в народах представлення про неминучість, дарування понад порядки, що панують на землі. У кращому випадку можна було сподіватися на рятування від них після страшного суду і другого пришестя Христа, а до цього приходилося терпіти і сподіватися на воздаяння в царстві небесному. Словом, протягом багатьох століть, навіть тисячоріч, норми побуту і моралі, представлення й асоціації, традиції культури і добутку літератури - усе це формувалося під сильним впливом християнської церкви.

На древній Русі християнство сприяло появі і розвитку топологічної спільності храмової архітектури, монументальної мозаїки і фрески, іконопису і музики. Російські міста стали прикрашатися храмами й іншими монументальними будинками - фортецями, князівськими палатами і т. д., житла громадян і селян - предметами прикладного народного мистецтва. Особливе значення в середньовічній російській культурі (як і в західній) придбало будівництво храмів, що ставали центрами культурного й інтелектуального життя. Одним із самих знаменитих архітектурних споруджень став величний київський собор Св. Софії. Храм утілює собою спрямованість людини до бога. Купол храму уособлює молитовне горіння до небес, спосіб прилучення до божественного.

Храмова культура сприяла також розвитку монументального живопису й іконопису. Були створені регіональні художні школи в Києві, Новгороді, Ярославлеві, Ростову Великому. Церкви розписуються за допомогою зразків - канонів, вони називалися "таблетками", а пізніше "прописами".

Християнізація Русі багато в чому сприяла виникненню української філософії. Через християнство українська філософія змогла, не утративши своєї унікальності, прилучитися до філософської традиції Візантії і через неї - до античної філософії. Митрополит Іларіон став засновником "історичного богослов'я" - продуктивного і життєвого філософського напрямку. Перша спроба осмислити людське існування як цілісність, у єдності особистого, сімейного і державного життя, належить великому князю Володимирові Мономаху. Він створив "практичну філософію", у якій поряд із глибокими філософськими прозріннями давав практичні ради і розробляв етичні норми.

Список літератури

  1. Кудрявцев В. В. Лекції по історії релігії і вільнодумства.
  2. Навчальний посібник. М., 1997.
  3. Полікарпов В. С. Історія релігій. Лекції і хрестоматія. М., 1997.
  4. Радугин А. А. Введення в релігіоведення: теорія, історія і сучасні релігії. Курс лекцій. М., 1996.
  5. Культурологія. Навчальний посібник. Під ред. Драч Г. В. Ростов -на-Дону, 1995.
  6. Чернокозов А. І. Історія світової культури. Навчальний посібник. Ростову-на-Дону, 1997.


13.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!