Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Релігії Давнього Китаю: історія розвитку та особливості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Релігії Давнього Китаю: історія розвитку та особливості. Реферат

Одна з найдавніших у світі цивілізацій - давньокитайська - сформувалася у II тис. до н. е., осівши в долині р. Хуанхе, їй притаманні раціоналізм мислення, повага до норм етики, адміністративної практики

З часом сформувалася політеїстична релігія з яскраво вираженими елементами тотемізму, культу предків, культу природи, особливо Землі (у кожному поселенні був вівтар для жертвопринесень духу Землі). Поширеними були криваві жертвопринесення.

Храмів у Давньому Китаї не було, функції жерців виконували державні чиновники, а найважливішими ритуалами верховодив сам правитель.

Поширеними були і місцеві культи. Відчутним був вплив шаманів, знахарів, ворожбитів.

Саме в такому середовищі сформувалися основні релігійні системи Китаю: конфуціанство, даосизм, буддизм.

Конфуціанство сформувалося на рубежі VI-V ст. до н. е. як філософське вчення, в якому домінував соціально-моральний аспект. З часом воно розвинулося в одну з найвпливовіших у Китаї (поряд із буддизмом і даосизмом) релігійно-філософських систем, серцевиною якої є ідеал досконалої людини, передумови і засади соціального порядку.

Особливості розвитку конфуціанства. Запропонував та обґрунтував його великий китайський мислитель Кон-фуцій.

Конфуцій, Кун-цзи, Кун-Фу-цзи, Кунг-Ксю, Кун Чжу-Ні ("Учитель Кун"). Народився, за однією версією, взимку 550 р. до н. е., за іншою - 551 р. до н. е. в знатній, але збіднілій родині, що мешкала в провінції Лу м. Цюйфу. Один із його предків був герцогом (першим міністром), який згодом був позбавлений цього титулу і, згідно з китайськими законами, його сім'я в п'ятому поколінні за своїм статусом належала до простолюду, називаючись Кунг. Це дало підстави стверджувати, що слово Конфуцій є латинізованою формою Кунг-Фут-це, тобто "філософ, учитель Кунг". Батько Конфуція був офіцером, служив комендантом містечка Тсов. Сам Конфуцій був сином у другому шлюбі батька, в який той вступив, маючи понад сімдесят літ.

Батьки називали його Кев ("маленький пагорб"), бо мати молилась за нього на пагорбі. З часом це слово стало священним для китайців, і вони бояться проголошувати його, як євреї слово "Єгова".

Коли Конфуцію виповнилося три роки, помер батько. Сім'я опинилася у великій матеріальній скруті, що змусило хлопця з ранніх літ бути і пастухом, і сторожем, прилучатися до різних ремесел. У п'ятнадцятилітньому віці він виявив неабиякі пристрасть і здібності до навчання. У дев'ятнадцять років одружився, а невдовзі отримав посаду наглядача амбарів і державних земель, виявивши себе ревним служивцем.

На двадцять другому році Конфуцій розпочав свою діяльність учителя. З часом довкруг нього зібралось немало молодих і допитливих людей, зорієнтованих на пізнання принципів моральності й правильного державного управління. Він викладав історію, основи політики, учення про моральність, тлумачив смисл книг, народних пісень, музику. Для нього важливими були не розмір плати за навчання, а здібності й старання учня.

Пізні національні релігії

Здійснивши подорож до міста Лу, де знаходилася резиденція імператора, Конфуцій познайомився з найвідомішими тогочасними мислителями, багато працював у бібліотеці. Доводилося неодноразово спілкуватися з чиновним людом, правителями, що живило його розум роздумами про мудру і справедливу владу. Проте не завжди можновладці прислухалися до його слів.

На п'ятдесят другому році життя Конфуцій отримав службу намісника м. Хунг-то, яке роздирали соціально-політичні протиріччя. Він видав закони, що змінили ситуацію в місті, життя городян. Наприклад, для літніх людей передбачалися інші продукти, ніж для молодих, на слабких покладалися інші обов'язки, ніж на сильних.

Ці нововведення швидко дали свої плоди, і Конфуція невдовзі призначають наглядачем державних земель провінції Лу. І на цій посаді він відзначився сміливими і розсудливими нововведеннями, що сприяло призначенню його міністром. Але незадовго внаслідок непорозумінь з герцогом Конфуцій покидає службу і починає своє мандрування різними провінціями Китаю. Йшов тоді йому 56 рік.

На цей період у нього було до трьохсот учнів і послідовників, серед яких сімдесят-вісімдесят, за словами Конфуція, володіли неабиякими здібностями. Найближчі з них рідко розлучалися з ним надовго. Здебільшого вони сиділи чи стояли довкруг учителя, вслухаючись у його думки, разом проникаючи вглиб історії, пізнаючи поетичні образи, релігійні обряди, етичні норми. Він був розкутий і відкритий у таких розмовах.

Тринадцять років тривало поневіряння Конфуція, який не переставав надіятись на те, що хтось із державних вельмож запросить його до себе в радники. Але вони охоче приймали його в себе, та до слів його не прислухалися. Шістдесятивосьмирічним він повернувся в провінцію Лу, присвятивши свої останні дні літературній праці. В цей час помирає його син (у Конфуція було ще дві дочки), улюблений учень, чию смерть він переніс із глибоким болем: "Небо знищує мене", - у відчаї промовив він.

Один із його учнів стверджував, що про наближення своєї смерті Конфуцій дізнався у віщому сні. "Жоден мудрий правитель не приходить, щоб узяти мене за вчителя. Пора мені вмирати", - так підсумував він своє життя. Невдовзі злігши, на сьомий день помер. При ньому не було тоді ні дружини, ні дітей. Сталося це в 479 р. до н. е.

Учні поховали його з великими почестями, багато з них, побудувавши довкола могили хатинки, протягом трьох років молилися там за свого вчителя. Тепер там пантеон Конфуція та його учнів.

Звістка про смерть Конфуція швидко облетіла давньокитайську державу. Відтоді багато його співвітчизників стали поклонятися йому, були серед них і ті, хто за життя Конфуція неприховане ігнорував його.

Приблизно через 225 років після смерті Конфуція відбулася зміна правлячої династії в Китаї. Нова влада, прагнучи насадити деспотичні порядки в державі, наштовхнулася на потужний спротив послідовників Конфуція, що, зрештою, спричинило крах тиранії. Сила і вплив Конфуція після смерті виявилися значно могутнішими і, що найголовніше, - затребуваними, не як за його життя, хоч Конфуцій не залишив після себе жодних текстів, у яких була б викладена його філософсько-етична система. Можливо, це сталося тому, що свої думки він розцінював не як оригінальні творіння, що претендують на статус божественного Одкровення, а всього лише як коментування істин, сформульованих давньокитайськими мудрецями. Його цікавила тільки людина. Цілісне уявлення про нього та його погляди викладено в працях учнів Конфуція.

На тому місці, де був його будинок у Цюйфу, у XII ст. споруджено храм Конфуція. Формою він нагадує імператорський палац, оточений стіною з червоної цегли, з чотирма вежами на кутах. Симетрично розташовано кілька будинків. Головний із них - Дачандянь - Палац вищої досконалості, там стоїть статуя Конфуція і відбуваються жертвопринесення. Храм реконструйовано у 1724 р., він є справжнім центром китайської культури.

Із зростанням авторитету конфуціанства відбувався і процес канонізації особи Конфуція. З 555 р. обов'язковою стає наявність храму Конфуція в кожному місті, де спочатку поклонялися поминальним табличкам Конфуція, потім - його скульптурам. Пізніше цього мислителя стали вважати "першим святим", а ще через деякий час розроблено церемонію поклоніння Конфуцію на його могилі, а йому присвоєно титул "наставника держави". Потім його стали називати "великим вчителем нації", у 1906 р. було замінено "середні жертвопринесення" Конфуцію "великими жертвопринесеннями".

Культ Конфуція зберігся і після падіння династії Цін у 1912 р., хоча жертвопринесення Небу, Сонцю і Місяцю було скасовано. Лише в КНР культ Конфуція припинив своє існування на державному рівні, але в побуті зберігся дотепер.

Діяльність Конфуція припала на ті часи, коли давньокитайська релігія вже остаточно сформувалась. Це було вчення про Небо, духів і душі предків з відповідною системою релігійного культу. Розвиток вірувань, культової системи майже не відбувався, не було духовенства, священних писань і богослов'я.

Головними були зумовлені звичаями зовнішні дії. Конфуцій усе це сприйняв як абсолютну істину. Він не вважав себе релігійним реформатором. В існуючу систему анімістичних і фетишистських уявлень з дуже бідною міфологією, але з розвинутою магією він вніс ідеї, яких потребувало суспільство, сповнене соціального напруження і протиріч. Його вчення - не стільки релігійне, скільки етико-політичне, оскільки в релігійно-філософському вченні Конфуцій зробив наголос на етико-політичних проблемах.

Філософсько-етичні, релігійні засади конфуціанства. Конфуціанство є складним комплексом філософських, етичних, релігійних поглядів, особливим способом життя, основу якого становить солідарність. Серцевину його утворює своєрідне розуміння моральної природи людини, її взаємозв'язків у родині, суспільстві, державі.

Спершу конфуціанство заявило про себе як етико-філософське вчення, а його творець бачив себе навчителем мудрості, завдання якого полягало в коментуванні висловлювань давніх мудреців. Загалом конфуціанство було спрямоване на стабілізацію китайського суспільства, якому дошкуляли різноманітні міжусобиці та смути. Це спонукало Конфуція, звернувшись до давніх національних вірувань, традицій, культів, переосмислити їх відповідно до тогочасних суспільно-політичних, духовних обставин.

Передусім він зосереджується на двох давньокитайських культах - культі Неба і культі предків. Небо конфуціанство розглядає і як частину природи, і як вищу духовну силу. Даром Неба є етичні якості людини, з якими вона повинна жити в злагоді, що передбачає підкорення Небу. Визнання конфуціанством необхідності поклоніння Найвищій сутності, Вищому правителю, Небу є найважливішою підставою того, щоб вважати його релігією.

Світ, за Конфуцієм, є упорядкованим, гармонійним, вічним началом. Завдання людини полягає в тому, щоб знайти своє місце у цій вічній гармонії. А це можливо лише внаслідок постійного прагнення до досконалості, гармонійних відносин з Космосом, наслідування ідеалам. Таким ідеалом для людства є "мудрець", "благородний муж", якому властиві обізнаність, обов'язковість, чуття міри, законослухняність, самовимогливість, підпорядкування своїх помислів і дій велінню Неба, думкам мудреців і великих людей. Саме мудрецю слід довіряти великі справи.

На протилежному полюсі конфуціанство розглядає простолюдина, налаштованого, як би вигідніше пристосуватися в житті, який презирливо ставиться до великих людей, ігнорує слова мудрих, прискіпливий до інших і невимогливий до себе. Великі справи довіряти йому не можна. Якщо якості благородної людини можуть поліпшуватися завдяки освіті, то простолюдина може спонукати до вдосконалення лише страх перед покаранням.

На думку Конфуція, кожна людина здатна знайти в собі етичні правила власного життя. У стосунках з ближніми головним має бути намагання не робити нікому того, чого не хочеться, щоб вчинили тобі.

В основі всіх справ має бути принцип справедливості. Навіть якщо людина прагне посісти бажане для себе місце, де б то не було - в сім'ї, суспільстві, на державній службі, вона повинна намагатися бути достойною його. Для того потрібно вдосконалювати свій характер, що потребує очищення серця, думок, розширення знань.

Найважливішим критерієм людської величі є любов, що зобов'язує до взаємоповаги вдома, старанності на роботі, правдивості у стосунках з оточуючими. Особливо важливою є любов і повага до влади, батьків. Сім'ю конфуціанство вважає основою політичної та соціальної структури суспільства. Навіть володар держави повинен чинити, як батько в сім'ї. Інтереси сім'ї конфуціанство вивищує над інтересами людини.

Досконалість людини неможлива без її гармонійної діяльності. Як розвиток цього положення конфуціанство запропонувало концепцію серединного шляху, що унеможливлює крайнощі в думках і вчинках. Сповідування його налаштовує людину на постійне пристосування до обставин, що змінюються, підкорення владі.

Маючи в основі антропоцентричну ідею служіння людям, конфуціанство як релігійна система стримане щодо служіння духам, ідеї загробного життя, релігійного містицизму, магії. Байдуже воно і до проблем космогонії. А сам Конфуцій, хоч і брав участь у присвячених духам ритуальних дійствах, вважав: "Мудрість полягає в тому, щоб серйозно віддаватися обов'язкам, які стосуються людей, і, шануючи духів, триматися від них подалі".

Конфуцій не змінив релігійних обрядів, а збирав, об'єднував обрядові правила і норми, шанував традиції, вважався знавцем культу, виконував усі обряди і привчав до цього інших. Він визнавав тогочасну суспільну структуру непорушною, існуючий суспільний лад - досконалим. На його думку, людина має суворо дотримуватись суспільних порядків. Держава, яка забезпечує цей лад, - вища над усе, особа - ніщо перед державою.

Дуже важливим у конфуціанстві є вчення "про імена": будь тим, хто ти є за своїм становищем у суспільстві: хлібороб має бути хліборобом, чиновник - чиновником, раб - рабом. Кожна соціальна група має дотримуватися визначених для неї норм поведінки (лі). Державу повинні очолювати мудрі люди і особистим прикладом виховувати підлеглих.

За потреби вони мусять "виправляти імена", тобто ставити кожного на своє місце в суспільстві. Відмінність між вищими станами і простолюдом не може бути стертою: "Що то за держава, якщо в ній панство і прості люди будуть рівні? Знатні люди - мудрі люди. Саме Небо надало їм владу. А прості люди - нерозумні. Вони мають працювати на ланах і годувати шляхетних панів". Благородна людина має бути налаштована на справедливість, дотримання моралі. "Мала" людина більше зорієнтована на здобуття вигоди і багатства.

Основою суспільних відносин Конфуцій вважав гуманність. Для впорядкованості суспільства, бездоганності дій держави потрібно послідовно впроваджувати принципи гуманності - жень. Конфуцій старанно аналізує їх сутність. Це, по-перше, сяо - повага до батьків. Потім - ті - повага до старших за віком і вищих за суспільним становищем; чжун - вірність, відданість; шу - прощення; лі - доброчесність; чжі - знання; юн - хоробрість; гун - шанобливість; куань - великодушність; сінь - вірність; мінь - кмітливість; чуй - доброта. Ці моральні риси облагороджують людину, оскільки в них закладені принципи загальнолюдської моралі, що забезпечило конфуціанству стабільний авторитет протягом двох із половиною тисяч років.

Релігійно-філософське вчення Конфуція спершу адресувалося державним службовцям, згодом міцно вкоренилось у свідомість китайського суспільства, зумовило спосіб мислення китайців. У його лоні сформувалося до восьми шкіл.

Розвиток вчення Конфуція продовжив його учень Мен-цзи (прибл. 372-289 до н. е.), який обміркував проблему "справедливого володаря", що в основі політичної концепції конфуціанства. Розвиваючи її, Мен-цзи визнавав за народом право змінити правителя, дії якого спрямовані проти нього. Народом вважав землевласників, чиновників, монахів.

Мало вчення Конфуція й опонентів. Один із них - філософ Мо-цзи (479-381 до н. е., за іншими даними, 468- 376 до н. е.) заперечував учення про імена, лі, твердив, що в основі всього має бути принцип всезагальної любові - цзянь-ай, хоч теж виправдовував суспільний поділ на бідних і багатих, визнавав владу Неба. Послідовники Мо-цзи, які розвивали матеріалістичні тенденції його вчення (моїс-ти), вели ідейну боротьбу з конфуціанцями.

Критикували конфуціанство і так звані законники (легі-сти). Один з них, Шан Ян (390-338 до н. е.) написав у IV ст. до н. е. трактат "Шан цзюнь шу" ("Книга правителя області Шан"), де обґрунтував принципи необмеженої монархії, засуджував освіту народу, схвалював війни як найкращий засіб вирішення економічних і політичних проблем. Запеклим противником конфуціанства був імператор Цін ПІі-хуан (259-210 до н. е.), який у 213 р. до н. е. закопав живцем 460 послідовників Конфуція і спалив конфуціанські книги.

Та все ж конфуціанський ідеал покори, суворого дотримання суспільної ієрархії, суспільного консерватизму забезпечив його авторитет серед правлячої верхівки. У II ст. до н. е. конфуціанство зближується з легізмом. Далі воно стає офіційною релігійно-філософською, правовою системою Китаю. До його заслуг, очевидно справедливо, приписують економічний злет у другій половині II ст. "чотирьох малих драконів" - Гонконгу, Південної Кореї, Син-гапуру, Тайваню, де релігійно-філософські цінності конфуціанства стали невід'ємним елементом виховання, способу мислення, господарської діяльності.

Даосизм

Даосизм як одна з провідних релігійно-філософських течій Китаю виник приблизно одночасно з конфуціанством (VII ст. до н. е.), а як цілісна релігійно-філософська система склався в IV-III ст. до н. е. Засновником його вважають давньокитайського філософа Лао-цзи ("Стара дитина"), хоч багато синологів (китаєзнавців) сумніваються, що така особа існувала насправді. За легендою, мати носила його кілька десятків років, народивши старим. "Цзи", щоправда, означає і "філософ".

Особливості релігійно-філософської системи даосизму. У релігійно-філрсофській системі даосизму окреслилося дві тенденції: філософська, що згодом розвинулася в неодасизм, і релігійна, що охоплювала алхімію, демонологію, лікувальну практику. Провідна ідея його полягає в тому, що природа, суспільство, кожна людина окремо підкоряються не Небу, а всезагальному закону - дао - невидимому, всюдисущому закону природи, суспільства, поведінки людини, який є невіддільним від матеріального світу, управляє ним. Дао є об'єктивною силою. Порушення його вносить дисгармонію. Особливо це помітно в житті суспільства, коли нерозумний правитель забуває про дао.

Дао - не божество, а щось близьке до розуму, природи, шляху чи закону. Воно не персоніфіковане, але передує всім особам. Дао ніхто не створював, навпаки - воно першоджерело всього, в тому числі й неба, з нього все починається і ним все закінчується, воно регулює все існуюче. Дао присутнє всюди і у всьому. Це - загальний закон природи, джерело матеріального і духовного буття. Його неможливо сприймати безпосередньо, воно поза відчуттями людини. Тому все, що людина відчуває, - це не дао, а лише його вияв. Пізнання дао може бути дано тільки самим дао.

Людині важливо зрозуміти сутність дао. Оскільки воно спершу існувало абсолютно, але не виразно, а з певного часу його сутність розкрита для людей мислителями, вони мусять пізнати дао і жити відповідно до його вимог. Так буде добре і для людей, і для держави. У політичному сенсі дао є вищим законом управління державою. Воно є і найвищим моральним законом, основою моральності людини.

Пізнання дао відбувається через наслідки його дій, що виявляються через доброчесність. Там, де вона є, діє дао; хто доброчесний, той виконує закон дао. Внаслідок пізнання дао відбувається повернення людини до світової гармонії, злиття її з природою. Все ненормальне, що виявляється в природі (посуха, повені, непогода тощо), є наслідком порушення її гармонії. Несправедливість, суспільний розлад - теж порушення гармонії, але в суспільстві. Усунути їх можна тільки внаслідок дії дао.

Втручання людини у світову гармонію неприпустиме. Вона повинна дотримуватися принципу "недіяння". Тому даосизм схвалює пустельництво, пасивне життя, яке віддає людину владі стихійного розвитку подій. Людина, яка спромоглася з'єднатися з дао, може перемогти смерть. Таким є даоське вчення про безсмертя.

Даосизм тривалий час фігурував лише як філософська концепція. Ідея дао більш-менш точно відображала всезагальний зв'язок явищ і предметів об'єктивного світу, наблизилась до розуміння причинності, закономірностей віту. Але дао тлумачили і як духовну першооснову речей. Тому філософію даосизму не можна віднести ні до матеріалізму, ні до ідеалізму.

Невиразною в даосизмі є й ідея надприродного. Тому він для сучасників Лао-цзи релігією не був, став нею через 500 років після смерті Лао-цзи. Даосизм як релігія - зовсім інша сутність, ніж філософський даосизм. Перетворившись на релігію, він виробив свою анімістичну систему, міфологію, розбудував фетишизм і магію на основі культової практики, яку використовувало конфуціанство.

Вищим божеством даосизму є нефритовий імператор Юй-хуан. Він, за міфологією, добровільно залишив престол, став пустельником, допомагав в усьому людям, а потім перетворився на нефритового імператора, який володіє раєм і пеклом. Юй-хуан стежить за дотриманням справедливості, чинить суд над усіма. Все, до чого доторкнувся він і його послідовники, є безсмертним, священним.

Важливою в лаоському пантеоні є богиня Західного неба Сіван-му, яка проживає в палаці в горах Куньлунь, на краю світу, де нема життя. Вона володіє персиковими садами, що дають плоди раз на три тисячі років. Це - плоди безсмертя. Всі, хто перебуває в її палаці, - безсмертні. Сіван-му уособлює жіноче начало - інь, її чоловік - князь Сходу Дун Ванчун - ян. У Сіван-му раз на рік збираються боги, щоб пригощатися персиками безсмертя. Ідея безсмертя і вічної молодості, довголіття є однією із стрижневих у даоському віровченні.

Людина вважається об'єктом впливу 33 тисяч духів, який потрібно скерувати на довголіття. Цьому служать численні талісмани, замовляння, ворожіння, а також спеціальні фізичні вправи, системи дихання, норми харчування, які містять раціональний досвід.

Безсмертя теж є темою даоської міфології. У ній ідеться про безсмертних святих, земне життя яких було сповнене дивами. Вони знали магічні засоби безсмертя, таємні формули і заклинання, що й забезпечило їм перетворення на вічних духів.

Особливості культу в даосизмі. Даосизм активно взаємодіяв із примітивними народними віруваннями, їх магічною практикою, обрядами ворожінь і заклинань, надавав своєму релігійному культові практичного характеру, що стимулювало його перетворення з філософського вчення на релігійне.

З проникненням у Китай буддизму даосизм запозичив у нього багато елементів культу: врочисті богослужіння, ведичні храми, духовенство й чернецтво. Він набув певної організаційної системи і став церквою. Пантеон даосизму налічує тисячі безсмертних духів, героїв місцевих культів та ін.

Якщо конфуціанський культ здебільшого був родинним, домашнім, то лаоський вимагав кваліфікованих служителів його, спеціальних місць для ритуалів. Духовенство внаслідок тривалого навчання здобувало ґрунтовну духовну освіту, медичні та інші знання, володіло засобами психологічного впливу на людей.

Хоч нижче духовенство, будучи далеким від лаоського богослов'я, здійснювало культову практику на рівні ремесла, централізованої церковної організації у даосизмі немає.

Оскільки панівною релігією в Китаї було конфуціанство, до даосизму офіційне ставлення в різні часи було різним. Він знав і державну підтримку, і гоніння. Був він й офіційною ідеологією кількох династій. Нерідко служив платформою таємних сил, що виступали проти існуючих суспільних порядків. Безсумнівним є його вплив на розвиток філософського мислення, духовного життя Китаю.

Громади даосів діють у різних країнах світу, є вони і в Україні, зокрема в Києві.


12.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!