Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Християнство як світова релігія. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Християнство як світова релігія. Реферат

Християнство. Християнське віровчення і культ. Нехристиянські джерела

Християнство

Християнство є найбільш значною світовою релігією нашого часу, в якій розрізняють три головні напрями: православ'я, католицизм та протестантизм, а також численні більш дрібні різновиди. Головним об'єктом шанування християн є Ісус Христос, якого більшість християнських релігій вважає водночас і Богом, і людиною, а дехто - тільки Богом або тільки божественним посланцем. Усі християни вірять або тільки думають, що праведних після смерті чекає винагорода у вигляді вічного блаженства в раю, а грішників - покарання, яке вони уявляють собі по-різному.

Християнство виникло у другій половині 1 ст. в одному із східних районів Римської імперії - Палестині. Головною соціальною причиною виникнення християнства було безсилля пригноблених у боротьбі з гнобителями. Пригноблені неодноразово підіймалися на боротьбу за своє визволення. Проте усі повстання неминуче зазнавали поразки. Жорстокі розправи з повстанцями посилювали настрої загальної апатії, відчаю та безнадії, а щоб продовжувати жити в таких умовах треба було мати якусь перспективу в житті. Та частина рабів і пригноблених, котра відмовилася від боротьби, знайшла розраду в релігії.

У формуванні конкретних особливостей нової релігії відіграв і свою роль також цілий ряд інших соціальних обставин. Існування імперської влади сприяло виробленню уявлення про єдиного Бога на небі. Посилення економічного, політичного та ідейного спілкування між народами (як наслідок утворення Римської імперії) породило в свідомості людей уявлення про наднаціонального Бога, який обіцяв спасіння усім людям незалежно від їхньої національності. Розклад рабовласницького суспільного ладу вимагав від можновладців ідеологічних засобів впливу на маси і привів їх у зв'язку з цим до підтримки християнської релігії.

Античне християнство мало свої ідейні джерела, головними з яких були іудаїзм, релігійно-філософські вчення Філона та Сенеки, ідеологія кумранської общини, релігії східних народів Римської імперії.

Християнство виникло як відгалуження іудаїзму, у якого воно спадкувало, насамперед, визнання Старого завіту (в іудеїв він називається Танах) - найдавнішої частини Біблії. Із Старого завіту було взято багато сюжетів та образів для створення "бібліографії" нового Бога Ісуса Христа. Навіть найважливіша частина терміна "месія" (буквально "помазаник", у перекладі - посланець божий, рятівник людей). З іудаїзму християнство перенесло в свій ідейний арсенал вчення про єдиного Бога, пришестя месії, створення світу за шість днів, про кінець світу.

Великий вплив на християнство мали ідеї Філона та Сенеки. Александрійський філософ Філон висунув ідеї про природжену гріховність людини, про необхідність урятування душі за допомогою аскетизму та страждання. Ним було розроблене вчення про Логос, яке розвиває погляди іудейської релігії на месію. Філон учив, що месія має ім'я Логос (у перекладі з грецької - слово), що месія сам є Богом. Слідом за Філоном християни дали ім'я і своєму месії і також визнали його Богом.

Прийняли вони й ідеї Філона про природжену гріховність людей, аскетизм та страждання як шлях урятування душі. У римлянина Сенеки християни запозичили етичні ідеї про рівність людей перед Богом, урятування душі як мету життя, презирство до земного життя, про любов до ворогів, покірність долі.

Кумранською общиною називають іудейську релігійну секту, одним з районів діяльності якої було стародавнє місто Кумран. Кумраніти по-своєму розвивали вчення про месію. Зокрема, вони вважали, що месія за своєю природою є людиною, що його перше пришестя, під час якого він постраждав за людей, вже відбулося і що тепер треба чекати другого пришестя, з яким пов'язаний кінець світу. Ці ідеї були підхоплені християнськими проповідниками.

Багатий матеріал для творців християнської ідеології дали культи східних богів: Осіріса (Єгипет), Митри (Персія), Адоніса (Фінікія), Аттіса (Фрігія), Будди (Індія) та ін. У перші два століття нашої ери вплив різних східних релігій на широкі верстви населення Римської імперії був дуже великий.

Ретельно аналізуючи міфи про східних богів, ми знаходимо разючий збіг подій, про які йдеться у них, з подіями, викладеними у міфі про Христа (переслідування немовляти злим царем, чудеса зцілення хворих та воскресіння мертвих, смерть і воскресіння Бога та ін.). Оскільки міфи про східних богів виникли значно раніше, ніж християнство, очевидно, що вони були одним з найважливіших джерел біографії Христа.

Античне християнство у своєму розвитку пройшло три головні періоди: первісне християнство (від середини 1 ст. до середини II ст,), раннє християнство (від середини II ст. до початку IV ст.) та пізнє християнство (від початку IV ст. до кінця V ст.). І

Общини первісного християнства складалися з бідних елементів, тому вони були релігією пригноблених. Церкви не було - вона тільки формувалася. У період раннього християнства в общини дедалі більше почали вливатися заможні люди, які утворювали всередині общин особливий соціальний прошарок і поволі захопили керівництво ними. Християнські общини, які почали називатися парафіями, об'єдналися у більш значні одиниці - єпископії на чолі з єпископами та митрополії на чолі з митрополитами. Церква, що виникла, стала на захист існуючих порядків.

У період пізнього античного християнства рабовласницький клас у своїй головній масі приєднався до християнської релігії. За імператора Костянтина (323-337 рр.) християнська релігія перетворилася на державну, вона користувалася економічною, політичною та ідеологічною підтримкою держави. Відбувається подальша централізація церкви: єпископії та митрополії об'єднались у патріархії на чолі з патріархом. У першій половині IV ст. на території імперії були три патріархії - римська, александрійська та антіохійська. У кінці IV ст. до них приєдналася константинопольська, а у V ст. - єрусалимська.

Значною подією в історії християнської церкви був перший Вселенський собор, тобто з'їзд духівництва, який відбувся у 325 р. у Нікеї (Мала Азія). Собор був названий Вселенським тому, що на ньому було представлене вище духовенство усієї імперії. Скликання собору означало створення єдиної християнської церкви, бо в особі вселенських соборів духівництво імперії отримало свій вищий керівний центр. Хоча Вселенські собори скликалися порівняно рідко (з IV по VIII ст. було скликано всього 7), все ж вони відігравали важливу роль: об'єднували зусилля духовенства, регулювали церковне життя, сприяли виробленню єдиної ідеології та обрядовості.

На етапі античного християнства сформувалося "святе письмо" християн - Біблія. Етап античного християнства змінився етапом феодального християнства (VI-XV ст.), коли відбувся розкол церкви на православ'я та католицизм. Передумовою розколу був поділ Римської імперії у кінці IV ст. на Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі і наступне завоювання у кінці V ст. західної імперії германськими племенами. На території, котра раніше належала Західній імперії, утво-рилися численні феодальні держави. Східна імперія як єдина існувала до кінця XV ст.

Християнське віровчення і культ

Основні положення християнського віровчення сформульовані у Біблії та у постановах християнських вселенських соборів і викладена у 12 пунктах Символу віри, прийнятого на перших соборах у 325 та 381 рр.

Згідно з Символом віри християни повинні вірити в єдиного Бога, який виступає у трьох особах: Бога-отця, Бога-сина і Бога-духа святого ("свята трійця"). Бог-отець розглядається як творець світу видимого (природа та людина) і невидимого (ангели). Богом-сином вважається Ісус Христос з його євангельською "біографією". Бог-дух святий походить від Бога-отця, у католицизмі - і від Бога-сина. Християнська "трійця" несе на собі відверті сліди політеїзму, звільнитися від яких ця монотеїстична релігія так і не змогла.

Найважливішим положенням християнства вважається догмат, боговтілення, згідно з яким Ісус Христос, залишившись Богом, і начебто став людиною, народившись від діви Марії. Цей догмат покликаний надати всім євангельським повчанням, що приписуються Христу, авторитету "божественних істин", а саме: представити християнство як "боговстановлену релігію".

Велика роль відводиться догмату спокутування, згідно з яким своїми стражданнями і смертю на хресті Ісус Христос приніс себе у жертву Богу-отцю за гріхи людей - спокутував їх. Тим самим він начебто відкрив людству шлях до "спасіння від влади гріха". Одне з центральних місць у християнському віровченні займає догмат воскресіння Ісуса Христа, яке проголошується запорукою майбутнього загального воскресіння людей з мертвих.

Догмат вознесіння зобов'язує християн вірити, що після свого воскресіння Ісус Христос тілесно вознісся на небо - до Бога-отця, підкресливши цим нікчемність земного буття порівняно з вічністю, котра ніби чекає на людину у потойбічному світі. Такий же фантастичний характер, породжений релігійним спотворенням реальності, мають й інші християнські догми, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених від стародавніх східних релігій.

До таких запозичень слід віднести, зокрема, віру у безсмертя душі, уявлення про потойбічне пекло та рай, ідею небесного вшанування за богоугодне життя на землі, тощо. Вимога визнати догмати абсолютними, непогрішними істинами, набутими від Бога, сприяє закріпленню у свідомості віруючих спотворених уявлень про світ.

Символ віри приписує вірувати в "єдину святу, соборну та апостольську церкву", визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично жодна з цих ідей не є породженням самого християнства, а запозичена від дохристиянських вірувань з досить незначною переробкою стосовно культу Ісуса Христа.

Паралельно із становленням віровчення відбувався процес формування християнського культу, покликаного впливати на почуття віруючих з метою підтримування та поглиблення їхньої релігійності. Найважливіші елементи християнської обрядності називаються таїнствами.

До них належать: хрещення (залучення до християнства шляхом занурення у воду або скроплення), миропомазання (передавання хрещеному "благодаті святого духа" шляхом змащування його ароматичною речовиною - миро), євхаристія, або причастя (з'їдання хліба та вина, які сприймаються як тіло та кров Христа), покаяння (сповідь віруючих в своїх гріхах священикові, щоб одержати через нього прощення від Бога), шлюб (здійснення у храмі одруження), священство (посвята у сан диякона, священика або єпископа) та маслосвяття або соборовання (помазання хворого освяченою оливою - єлеєм). Своїми джерелами християнські таїнства сягають первісних культових дій.

Головним християнським богослужінням є літургія (обідня, меса) - театралізоване дійство, яке супроводжується різними заклинаннями, молитвами, музикою або співом, читанням "священного писання", поклонами, запалюванням свічок та лампад, курінням ладану тощо. Мета богослужіння - постійно впливаючи на розум та почуття віруючих, стимулювати їхню релігійність, віру у надприродні сили.

Разом з ушануванням Бога, діви Марії (богородиці, богоматері, мадонни) склався культ "святих" - ушанування осіб, які "догодили богу" і відзначені ним "даром чудотворення". Серед цих святих чимало міфічних персонажів і важлива роль у християнстві культ хреста, який сприймається не тільки як знаряддя Христа, а як засіб "спасіння".

Значне місце у християнському культі відводиться святам: "воскресіння" Христа, Трійця або п'ятидесятниця (на честь зішестя на апостолів святого духа, що ніби було на п'ятидесятий день після воскресіння Христа), Різдво Христове тощо.

Нехристиянські джерела

Автори І ст. не згадують про християнство, до нас дійшло багато творів іудейських письменників Йосифа Флавія і Філона Александрійського. Вони розробляли питання історії Палестини та іудаїзму і не могли б промовчати про нову релігію, якби в євангельському оповіданні про Ісуса Христа та в розповідях про його чудеса була хоча б крихітка історичної істини. Правда, в "чудейських древностях" Флавія говориться про Ісуса Христа як про Бога, про його чудеса, смерть і воскресіння. Але місце, як установлено наукою, є вставкою якогось благочестивого християнського переписувача. Воно не могло належати самому Флавію, бо він був правовірним іудеєм і не міг говорити про Ісуса як про Бога.

До того ж увесь уривок аж ніяк не пов'язаний ані з попереднім, ані з наступним оповіданням і є чисто механічною вставкою. Проте твори цих письменників мають велике значення для передісторії християнства. Автори новозавітних євангелій брали у Й. Флавія майже всі дані про історію Палестини в І ст.

Докладно описана Флавієм чудейська війна 66-73 рр. проти римлян яка багато в чому визначила антиримську спрямованість автора "Одкровення Іоанна". Твори Філона використовувались авторами інших новозавітних писань. Так само стоїть справа і з римським філософом Сенекою, він жодним словом не згадує християн, але розвинуті ним філософські ідеї широко запозичалися отцями церкви. Таким чином, хоча письменники І ст. і не повідомляють нічого про нову релігію, проте дані, що містяться в їхніх творах, свідчать, як створювався ґрунт для виникнення і поширення християнства.

Зате греко-римські автори наступного століття (Пліній Молодший, Таціт, Светоній, Лукіан і, головним чином, Цельс) повідомляють чимало важливих, хоча й уривчастих, відомостей про християн і християнство. Місце в рукопису "Анналів" Таціта на відміну від вставки у творі Флавія не можна без застереження вважати вставкою, тому що тон щодо християн відзначається ворожістю, чого і слід чекати від представника староримської традиції.

Тут йдеться про гоніння на християн в 64 р. в Римі і про Христа, страченого за Понтія Пілата. Це місце, проте, сповнене суперечностей і не доводить історичності Ісуса. Відомості про Христа Таціт, мабуть, одержав від християн у Кількії, де він на початку П ст. був намісником.

Більш повні відомості про християн відображені в листуванні Плінія Молодшого з імператором Траяном (початок II ст.). Вони стосуються християнських общин у Віфінії (північно-західне узбережжя Малої Азії). Траян рекомендує Плінію карати осіб, викритих в тому, що вони християни, якщо вони не відмовляться від своєї віри.

Значно більше відомостей про християн у творах Лукіана і Цельса, датованих другою половиною II ст. Перший з них скептично ставився до всіх видів релігійних забобонів, як язичеських, так і християнських. У творі "Про кончину Перегріна" він описує життя одного пройдисвіта, котрий у своєму бурхливому житті був "і пророком, і главою громади, і керівником зібрань" у християн. Перегрій, за словами Лукіана, не тільки тлумачив "святі" книги християн, але й складав багато з них. Знущаючись над легковір'ям християн, Лукіан висловлює співчуття простакам, обдуреним Перегріном.

Книга Цельса "Правдиве слово" присвячена критиці християнства. Цельс, як Пліній і Лукіан, вважав християнство марновірством, не гідним освіченої людини. Він зазначав, що упорядники Євангелія "три, чотири і багато разів переробляють перший запис Євангелія, щоб мати можливість заперечити викриття". Його обурює та обставина, що християни "не хочуть ні давати, ні прийняти пояснення про те, у що вірують. Вони відбуваються фразами: "не випробовуй, а віруй", "віра твоя спасе тебе". Працю Цельса було знищено церковниками, однак численні виписки з його книги збереглися у християнського автора III ст. Орігена, який написав твір "Проти Цельса".

Таким чином, із свідчень нехристиянських письменників випливає, що нова релігія почала поширюватися не раніше початку II ст., і лише в другій половині цього століття вона почала привертати увагу язичеських письменників. Мовчання про християнство у творах авторів І ст. не було випадковим.

Християнські секти того часу були такі незначні, що письменники не знали про їх існування. Звідси випливає, що євангельське оповідання про чудеса, що їх робили і Ісус, і апостоли, було лише благочестивою вигадкою християнських письменників. Археологічні розкопки, що здійснювалися у всіх місцях, де можна було передбачити існування ранньохристиянських общин, від Риму до Палестини, не дали у І ст. ніяких слідів таких общин. У римських катакомбах найдавніші дані про християн належать до другої чверті II ст. Тим самим часом датуються найбільш ранні знахідки християнських папірусів у Єгипті.

Література

1. Лубський В. І. "РЕЛІГІЄЗНАВСТВО" Київ "Вілбор" 1997 р.

2. Каутский К. І. "ІСТОРІЯ ХРИСТИЯНСТВА" М. 1990 р.


12.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!