Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Свобода совісті в Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Свобода совісті в Україні. Реферат

Порівняно з конституціями ряду зарубіжних країн Конституція України проголошує чи не найбільш демократичні права і свободи совісті, але ці права і свободи, на жаль, грубо порушуються

Законодавча влада в Україні до цього часу не оновила, відповідно до сучасних умов, законодавства про релігійні культи. Більшість депутатів Верховної Ради шляхом утворення різного роду об’єднань з питань захисту чи заборони діяльності тих чи інших релігійних угрупувань цілеспрямовано розпалює ворожнечу між громадянами на ґрунті їх віровизнань. Майже всі політичні партії раз-по-раз і відкрито намагаються експлуатувати релігійні вірування громадян в своїх епізодичних амбіційних акціях та у виборчих компаніях.

Неприпустимо з точки зору Конституції, свободі совісті та здорового глузду веде себе щодо релігії виконавча влада. Вона, наприклад, не рахуючись з Конституцією України та з релігійними почуттями віруючих, майже постійно залучає до своїх публічних акцій представників тієї чи іншої православної церкви, здебільшого – церкви патріарха Філарета, що його Вселенським православ’ям позбавлено всіх санів, чернецтва і піддано анафемі. Таким чином виконавча влада дискредитує свої громадян інших православних церквів, а взагалі – громадян неправославних віровизнань.

Втручаючись в релігійно-церковні справи, держава немов би забуває, що її місія полягає в тому, щоб всі свої сили віддати найкращому влаштуванню життя свої громадян на землі, а не звалювати не себе турботи про те, як цих громадян щонайвірнішим шляхом відправити в царство небесне. Фактично, виконавча влада поклала на себе керівництво релігійними процесами в країні.

Підкреслимо, виконавча влада, практично, зайнята не забезпеченням свободи совісті своїх громадян, а керівництвом релігійними процесами в країні. В руслі цього "керівництва" сам Президент тисне на представників чотирьох православних церков, щоб вони об’єднувалися і утворювали з себе самостійну православну церкву, бо "в самостійній Україні повинна бути самостійна церква". Потрібно зовсім не розуміти - і не цікавитись розумінням! - змісту церковного життя і суті релігійних переконань, відірватися від сучасності, щоб ставити собі такі нездійсненні завдання і такими чином діяти.

Глибоку стурбованість діями "деяких політиків і чиновників, що вважають себе вершителями долі українського Православ’я, маючи при цьому лише приблизне уявлення про природу і суть Церкви", - висловив Архієрейський собор Української Православної Церкви (УПЦ) у заяві від 28 липня 2000 року. Собор засудив намагання світської влади "втручатися у життя церкви, вирішувати за церковний народ його проблеми… постійні спроби тиску на Церкву"; засудив спроби застосовувати до церкви "ті стереотипи, які сформувалися в політичному житті"; підходити з "політичними мірками до дуже складної проблеми автокефалії УПЦ, вішати на УПЦ ярлик "п’ятої колони Москви" тільки за те, що заради церкви ми визнаємо сьогодні більш доцільним зберегти молитовну канонічну єдність із Руською Православною Церквою". "Церква, - наголосили архієреї УПЦ, - зобов’язана бути вище національних амбіцій і забобонів, тому що в ній немає ні елліна, ні іудея, ні обрізання ні не обрізання, ні варвара, ні скіфа, ні раба, але все і у всьому Христос (Колосянам, 3:11)".

Схожі позиції займають також віруючі та їх ієрархи всіх інших конфесій, за винятком хіба що заполітизованої верхівки Української Православної Церкви-Київський патріархат на чолі з Філаретом (Денисенко) та Української Греко-Католицької церкви, які настирно домагаються створення "національної", державної церкви, що мала б перевагу над рештою релігійних конфесій.

Наша світська влада, що сформована з числа глибоко нерелігійних людей, хоче облагодіяти віруючих громадян України своїм Богом, перетворити благодатну для віруючих церкву на освятителя своїх неоковирних реформ. Причому, в досягненні своєї безглуздої мети виконавча влада не зупиняється навіть перед святотатством.

А чим іншим можна назвати цьогорічне (2000-го року) демонстративне паломництво в пасхальну ніч верхівки керівництва держави по чотирьох ворогуючих, проклятих одна однією, храмах: Київського патріархату, Автокефальної церкви, Греко-уніатських віруючих та Московської патріархії. І скрізь високі державні мужі з однаковою "чистою совістю" молилися, а Президент в одній з них навіть… причастився Тіла і Крові Господа нашого Ісуса Христа, - без всякої там сповіді, без всякого говіння, без відстоювання бодай одної повної літургії?

За такі дії, згідно канонів кожної з названих релігійних установ, керівництво України підлягає чотирикратному відлученню від церкви, Президент – анафемі, а митрополит Володимир, що зопалу причастив невігласа, - позбавлення сану і осудженню на вічні страждання в пеклі.

Або візьмемо релігійні "добавки" до сценарію інавгурації Президента Кучми, згідно з яким у православному Софійському соборі на голову Знову обраного представники різних конфесій виливали благодать: Бога Московської Патріархії, Саваофа Київського патріархату, Господа Української автокефальної церкви, уніатського Пана Бога, католицького Деуса, мусульманського Аллаха, іудейського Ягве, не рахуючи вже баптистських, адвентистських та пятидесятницьких узливань. Такого бузувірства і насильства над Богом та богами цивілізована історія людства не пам’ятає. Хоч записуй в рекорди Гінеса!

15 серпня 2000 року Президент Кучма Л. Д. офіційно звернувся до Архієрейського собору Російської православної церкви з вимогою про надання православ’ю в Україні стутусу автокефальної (самостійної) патріархії. А що? Тут ми маємо справу з тим же прямим, як дишло, далекосяжнім задумом: залучити цих "зненавистних москалів" до справи створення спочатку єдиного православ’я в Україні, а потім – державного православ’я на взірець Священного Синоду, а потім – чим чорт не жартує! – наступного разу збагатити сценарій посвяти в президенти ритуалом посвяти на царство і таким чином запровадити у себе "нєзалєжную" спадкоємну монархію... Кожний свідомий український націонал-патріот своєю думкою багатіє!

Ніякими розумними, правовими чи релігійними міркуваннями не можна виправдати витрату державних коштів на підтримку діяльності релігійних організацій, на побудову за державних кошт храмів. Кожна релігія має в самій собі достатні резерви, щоб за рахунок своїх віруючих утримувати саму себе, а то й займатися благодіяльність серед знедолених верств населення. А якщо вона не може утримувати саме себе, то лише в тому випадку, коли вона не потрібна віруючим.

На найвищому рівні запопадливість перед деякими релігійними організаціями виправдовується тим, що в роки Радянської влади церкву, мовляв, ображали, майно в неї забрали, служителів культу переслідували тощо. Не слід приходити в благочестивий захват від поривань державних структур, бо тут ми маємо справу саме з тими благими намірами, якими стелиться дорога в пекло.

Адже сучасні можновладці при цьому мають на меті не розрахуватися з громадянами за гріхи колишньої, радянської, влади, а якомога яскравіше і огидніше продемонструвати свою ненависть до недавнього славного минулого нашого народу. З цією метою сучасна влада "розраховується" зі своїми громадянами за 1933 рік тим, що ставить пам’ятки та урочисто, як велике свято, відзначає Голодомор в Україні; нещадно зруйнувала кращу в світі систему медичного обслуговування і повертає своїх громадян до лікування мощами Пантелеймона, чудотворними та міроточивими черепами святих, народними цілителями, білими відьмами та знахарями; дискредитувала всі напрямки освітньої і культурної роботи, витіснила з країни виплеканий радянською владою багатотисячний загін вищого світового рівня вчених і спрямовує підростаюче покоління на одержання освіти в дусі дореволюційного трирічного навчання в церковно-приходських школах; колишніх національних бандитів років Радянської влади підвела в ранг національних героїв самостійної України….

Слід також сказати, що успішна розбудова зусиллями держави і на державний кошт релігійного життя в нашій країні органічно пов’язується з занепадом життя духовного. Так, на одну побудовану чи заново відкриту церкву в Україні припадає закриття двох шкіл, чотирьох бібліотек, п’яти клубів, одного театру, палацу культури чи кінотеатру. До того ж, участь держави в будівництві храмів можна було б вважати благородною справою, якби вона, сучасна держава, вчасно і повністю розраховувалася перед своїми громадянами за свої власні борги: виплатила їм заробітну платню і пенсії, повернула б вкрадені якраз нею заощадження наших тружеників; забезпечила б їм за рахунок держави безоплатне навчання, лікування: надала всім роботу, як то по кожному пункту вимагає Конституція сучасної України.

В своїх антиконституційних діях вище чиновництво посилається на начебто традиції українського народу, та звичаї в цивілізованих країнах Заходу. Але український народ не настільки дурний, щоб виплекати собі такі бузувірські традиції. А у сучасних цивілізованих країн наша влада нічому не хоче вчитися. А якби хотіла, то могла б навчитися тому, з якою наполегливістю цивілізовані країні - навіть ті, в конституціях яких значиться запис про релігію державну чи про релігію традиційну, - дбають про свободу совісті своїх громадян.

Не будемо зараз говорити про Францію, Англію, Німеччину, Бельгію, Австрію, скандинавські країни чи Італію, де віруючі зараз складають від 15 до 45 процентів дорослого населення. В Україні, згідно різноманітним соціологічним дослідженням, віруючі складають всього 15-30% кількості дорослого населення. Візьмемо Сполучені Штати Америки, де віруючими вважають себе від 60 до 85 процентів громадян країни.

Один з найбільш впливових й авторитетних членів Верховного Суду США Гарри Эндрю БЛЭКМАН (Harry Andrew Blackmun: 1908-1999) говорив:

"Співробітництво держави і церкви в будь-яких сферах державного життя загрожує правам і свободам громадян навіть у тому випадку, коли і церква, і держава співробітничають не за примусом, а добровільно… Якщо держава в тому чи іншому випадку обрала для вшанування якусь конкретну релігію чи віросповідання, то це автоматично веде до дискредитації тих громадян країни, хто до цієї, вшанованої державними владами, релігії чи віросповідання не належать. В такому випадку держава ніяким чином не переконає своїх громадян в їх рівності перед законом і державою, якщо вона, держава, самим фактом публічного вшанування надає одній релігії чи віросповіданню перевагу над іншими релігіями чи віросповіданнями." (З промови в 1992 році на судовому процесі: "Лі проти Вейсмана")

Відомо, що 39-ий президент США Джимми Картер був глибоко віруючою людиною. Після закінчення свого президентського строку (1977-1981) Джиммі Картер повністю присвятив своє життя пропаганді баптизму. Але за весь час свого президентства він жодного разу публічно не продемонстрував своїх віросповідних симпатій чи антипатій. Він говорив: "Я сповідував принцип відокремлення церкви від держави і ніяким чином не використовував повноважень президента, щоб якимось чином порушити цей принцип… Держава мусить стояти поза спробами здійснити свій бізнес на молитвах."

Нинішній президент Білл Клінтон за власними релігійними переконаннями належить до одного з найбільш консервативних і морально ригористичних напрямків християнства - Південного Альянсу баптистів США ("Південні баптисти"). Відомо, що євангельський Ісус Христос рішуче засуджував статеву розпусту (Євангеліє від Матвія, 5:28).

Проте в час публічного скандалу і судового процесу в справі стосунків президента Картера з Монікою, ні президент не апелював до церкви баптистів, ні церква баптистів не висловлювала своєю думки з приводу баптиста Білла. Для баптистів Білл Клінтон на той час був не членом їх церкви, а Президентом США і відповідав за свою поведінку не перед баптистами, а перед громадянами і виборцями США.

Як відомо, 13 серпня 2000 року Білл Клінтон на одному з молитовних зборів євангелістів виступив з особистим покаяння в гріхах статевих стосунків з Монікою Лівінською. Він каявся перед Богом і громадою віруючих євангелістів. (А чому не громадою баптистів? – можна лише здогадуватися.) Окрім очищення своєї релігійної совісті Білл Клінтон потаємно мав на увазі і наступний з’їзд Демократичної партій, що розпочав свою роботу 14 серпня. Таким чином нинішній Президент США вирішив підтримати на наступних президентських виборах свого колегу віцепрезидента Гора та його напарника – правовірного іудея та морального ригориста Лібмана.

В демократичних країнах поширення християнства закріпилася демократична і християнська думка про те, що коли держава втручається в релігійні справи, то вона, держава, має при здійснює не божественні, а свої диявольські наміри. Найстаріший державний діяч США, сенатор Південної Кароліни Сем Джон Ервін Молодший (Sam J. Ervin, Jr. (1896-1985) говорив: "Якщо релігію залучають до державних справи, - свобода громадян гине. Якщо ж державні справи примішуються до релігії, - святість релігійної віри тьмяніє". А тому, продовжував він: "Державу і церкву повинна розмежувати така висока стіна, через яку з обох боків ніхто не міг би перелізти".

У відповідності з законами про свободу совісті у всіх державних установах США заборонено виконання будь-яких релігійних культів, (В Англії, наприклад, водіям таксі законодавчо забороняється вести зі своїми пасажирами розмову про секс, про політику і…про релігію, оскільки обмін думками з цих тем може передувати злочину або стимулювати ворожнечу між ними.) Присутність в приміщеннях будь-яких ознак релігії.

Так, Верховний суд США заборонив проведення богослужінь або молитов в державних школах, заборонив учням приходити на уроки з ознаками своєї релігійності (хрестиками на шиї, в єрмолках чи відрощеними пейсами) розвішувати на стінах ікони чи картини релігійного змісту. З шкільних програм та з бібліотек вилучено Біблію, Коран, Талмуд та інші релігійні чи богословські книги.

Всі предмети в державних навчальних закладах та в приватних навчальних закладах, що видають дипломі державного значення, предмети вивчаються в строго науковому напрямку без домішки богословського тлумачення тих чи інших тем…

Таке ставлення держави до релігії ніяким чином не вважається якимось обмеженням релігії чи релігійних свобод віруючого. Навпаки, саме таке ставлення держави до релігії забезпечує свободу совісті віруючим і невіруючим, робить неможливими вороже зіткнення громадян країни на ґрунті ставлення до релігії чи якогось віросповідання і в той же час повну свободу вираження кожному своїх світоглядних принципів та уподобань.

І це при всьому при тому, що в США немає ніякого окремого державно-адміністративного органу, який займався б регулюванням відношення муж державою і релігією чи між самими релігіями! Як бачимо, повне і послідовне забезпечення свободи совісті само собою регулює відношення між віруючими і невіруючими, між релігіями та між церквою і державою.

В цьому плані варто зазначити, що в США на сьогоднішній день існує та вільно діє 1.5000 різних церков, віровизнань і релігійних сект. Одного баптизму нараховується 75 напрямків. Віруючими США збудовано 360.000 культових споруд: храмів, костелів, молитовних домів, синагог, мечетів, пагод… І все це при тому, що кожне релігійне направлення вважає, як то і годиться, лише свої релігійні вірування єдиною і абсолютною Істиною, а решту релігій - ворожим Господу Богу Заблудженням.

До цього слід додати, США існує декілька сотен міжнародних, загальнодержавних та регіональних організаціях, що ведуть наступальну атеїстичну пропаганду: читають лекції, проводять дискусії, видають монографії, журнали та книги, ведуть цикли на радіо та телебаченню; науково розвінчують церковні "чудеса", різного роду "цілительства" і паранормальні явища; виготовляють художні та науково-популярні кінофільми, частину з яких періодично демонструються і в Україні.

Найбільш знаними в цьому відношенні є "Американські атеїсти", "Об’єднання атеїстів", "Міжнародний Гуманістичний Союз", студентський "Альянс кампусів вільнодумців", рух "Свобода від релігійного фундаменталізму", "Комітет по науковому вивченню паранормальних явищ", "Американські скептики", "Товариство Бертрана Рассела", "Американська асоціація раціоналістів" тощо. Доречі, в США з 14 по 17 серпня по всій країні проводяться демонстрації протестів з приводу окремих фактів порушення властями деяких штатів та міст конституційних прав громадян США на свободу совісті.

Отже, здобувши самостійність, Україні не слід з заплющеними очима іти своєю дорогою "туди, не знаю куди", а варто відкрити очі, роздивитися навкруги і, якщо не вистачає свого власного глузду, спробувати приміряти на себе краще з побаченого.


12.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!