Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Правове поле України: свобода совісті, релігії та церкви. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Правове поле України: свобода совісті, релігії та церкви. Реферат

Конституція України про свободу совісті, релігії та церкви. Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації"

Конституція України про свободу совісті, релігії та церкви

У Конституції України наступні статті стосуються свободи совісті:

Стаття 24.

Громадяни мають рівні конституційні права та свободи і рівні перед законом. Не може бути привілегій і обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних чи інших переконань, статі, етнічного чи соціального походження, майнового стану, місця проживання, по мовним чи іншим ознакам...

Стаття 34.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань...

Стаття 35.

Кожний має право на свободу світогляду та віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію чи не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, проводити релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежено законом тільки в інтересах захисту суспільного порядку, здоров’я та моральності населення чи захисту прав та свобод інших людей.

Церква та релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова.

Ніхто не може бути звільнений від своїх обов’язків перед державою чи відмовитися від виконання законів з мотивів релігійних переконань. У випадку якщо виконання військових обов’язків протирічить релігійним переконанням громадянина, виконання цієї повинності повинно бути замінено альтернативною (невійськовою) службою.

Таким чином, кожен в Україні, а не тільки її громадянин, може сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, здійснювати релігійну діяльність. Щоправда, українська Конституція не гарантує широкого права діяти згідно зі своїми релігійними переконаннями.

Водночас, як відомо, конституції переважної більшості країн, принаймні європейських, містять гарантії релігійної свободи не лише особи, але й релігійних організацій.

Причому якщо в сенсі проголошення особистої свободи всі вони дуже подібні й більшою або меншою мірою відповідають міжнародним правовим документам, то щодо правового стану релігійних організацій конституції демонструють досить-таки значні відмінності.

Українська Конституція проголошує відокремлення Церкви від держави і школи від Церкви, а також те, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. В нашій Конституції немає спеціальної згадки про якусь одну з релігійних організацій (на відміну від Італії, Іспанії, Грузії, Македонії, Болгарії та деяких інших країн) і, на відміну, скажімо, Греції, не йдеться про державну церкву.

Не передбачає Конституція України й поділу релігійних організації на традиційні і не традиційні, визнані або не визнані (як, скажімо, в Литві). Але не містить вона, зазначимо, й положення про рівність усіх церков чи релігійних громад перед законом (як, наприклад, у конституціях Білорусії, Росії чи Хорватії).

Але твердити, що принципові засади церковно-державних відносин тим самим в сучасній Україні уже закладено, видається передчасним. Навіть понад це, можливо, лише відтепер і розгорнеться справжня дискусія, а то й боротьба навколо того, якою саме бути українській системі відносин між державою і релігійними організаціями. Адже конкретизація конституційних положень повинна відбутися у спеціальному Законі (або законах), а нинішній Закон "Про свободу совісті і релігійні організації", напевно, зазнає більш або менш суттєвих змін. І якими будуть ці зміни, крім зміни назви, - з прийнятої Конституції ще зовсім не випливає.

Головне залежатиме від того, який саме зміст вкладе український законодавець у положення про відокремлення Церкви від держави. Адже подібне положення у прямій або осередковій формі міститься в конституціях країн з дуже відмінними моделями церковно-державних відносин, таких, як США та Словенія, Росія та Японія, Білорусь та Польща.

Ще одне принципове питання - наявність або відсутність відмінностей у правовому статусі різних релігійних організацій. В українській Конституції немає - попри численні звернення релігійних лідерів - положення про рівність усіх релігійних організацій перед законом. І слід зауважити, що майже повсюдно в Західній Європі одна (Італія, Великобританія), або кілька (Німеччина, Бельгія) церков мають важливі переваги перед іншими.

Ці переваги є вислідом тривалого і складного історичного розвитку, в якому певній Церкві (церквам) належало особливе місце, а також результатом виснажливої боротьби, пошуку і віднайдення компромісів між консерваторами і модерністами, ортодоксами і лібералами. Адже саме з домінуючими церквами у держав складалися найбільш напружені відносини - лише порівняно недавно (в часовому вимірі історії) ці відносини з площини змагання і боротьби, придушень і тимчасових перемог перейшли на рівень гармонії і співпраці.

Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації"

На основі положень Конституції в кожній демократичній країні приймається додаткове, уточнююче Законодавство про релігійні культи. (В кожній окремій країні воно називається по-різному.)

Законодавство України про релігійні культи під назвою: "Про свободу совісті та релігійні організації" писалося за схемою, на основі і лише в наслідок редагування відповідного Законодавства СРСР та УРСР, в яке вносилися лише деякі зміни і доповнення. З внесенням останніх воно було прийняте Верховною Радою 23 квітня 1991 року, а потім з врахуванням нової Конституції України декілька раз ще і ще вносилися доповнення. Зараз у Верховній Раді проходить подання Кабінету Міністрів про доповнення і внесення змін до 14 статті згаданого Законодавства.

Необхідність удосконалення Законодавства про свободу совісті зумовлена тим, що, як заявляє про це Державний комітет у справах релігії, в Україні в галузі релігії відбуваються такі інтенсивні процеси, які не спостерігаються не лише в СНД, а і у всій Європі.

Активність релігійно-церковної діяльності перевищує активність усієї решти громадсько-політичних організацій. "Водночас рівень конфліктності в релігійному середовищі, - як свого часу зазначав Президент України Л. Д. Кучма, - все ще залишається вищим, аніж у суспільстві загалом... (вони) приховують реальні загрози громадському спокоєві та стабільності" (ж. "Людина і світ", 1997, №9, стор. 26).

Серед цих порушень домінують порушення Законодавства України про релігійні культи. Причина цього полягає і в недосконалості самого Законодавства, і незнанні діячами релігії та віруючими цього законодавства, і, що теж важливо, у відсутності у наших правознавців глибоких фахових знань з проблем свободи совісті.

Загальновідомо, що в межах чинного законодавства в Україні не вдалося нормалізувати функціонування релігійних організацій, а навпаки, в останні роки ми були і є свідками небачених за роки Радянської влади міжконфесійних конфліктів. Навіщо ж в такому разі латати латаний-перелатаний Закон. Слід, на нашу думку, створювати новий Закон про свободу совісті і писати його зовсім по-іншому.

Насамперед у Законі про свободу совісті потрібно буде врахувати положення ратифікований Україною міжнародно-правових документів, в який ідеться про свободу совісті, релігії, думки і переконань. Певен, що нам не потрібен загальнодержавний орган з питань свободі совісті та релігії. Саме цей орган – Державний Комітет у справах релігії сприяв розпалюванню міжконфесійних конфліктів протягом останніх 7-8 років, не погасивши жодного з них.

У разі необхідності держава може звертатися за експертною порадою до фахівців або утворити тимчасовий дорадчий орган чи встановити посаду консультанта при Верховній Раді чи при Президенті України. Загалом же усі конфлікти в цій сфері повинні розв’язуватися в суді, а відповідальність за здійснення Закону про свободу совісті в кожному окремому випадку необхідно покласти на органи місцевого самоврядування.


12.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!