Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Засновник Києво-Печерської лаври Антоній преподобний. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Засновник Києво-Печерської лаври Антоній преподобний. Реферат

Антоній, преподобний Печерський, народився близько 983 року в Любечі на Чернігівщині за часів княжіння рівноапостольного Володимира, просвітителя і хрестителя Київської Русі

Любеч — одне з найдавніших міст нашої вітчизни. За правління Олега воно було серед тих головних міст, де сиділи його "велиціи князи". Пізніше Любеч втрачає своє важливе громадсько-політичне значення і перетворюється на заштатне містечко.

Мальовнича сіверська земля, безкраї замріяні чарівні простори ще змалечку пробудили в дитячій душі прагнення до незбагнених таїн життя. Безсумнівно, окрім вищого Божого покликання визначальним для формування світогляду і характеру маленького Антипи (а саме таке ім’я дали йому від народження) був приклад благочестивих батьків. Міщансько-селянська родина, прийнявши християнство, відзначалася особливою побожністю.

Зернята віри, потрапивши на благодатний ґрунт душі, дуже скоро дали свої сходи. Ще в зовсім молодому віці, зачувши про чернече життя, викопав Антипа собі печеру, в темній тісняві якої збирався гартувати волю, готувався здійснювати подвиги. Та йому, зрештою, судився інший шлях святості.

Хлопчаком, за велінням серця, вирушає він до грецької землі, на гору Афон. Знайомлячись з цими священними місцями, обходячи монастирі, він дивувався і захоплювався життям у них святих отців, які, перебуваючи в земному бутті, возвеличувалися над плоттю, людською природою, уподоблюючись ангелам, їхнім безтілесним подвигам.

Атмосфера святості, високої духовності підкорила юнака. Полум’яний вогонь віри, розгорівшись з новою силою, полонив душу повністю. Щиросердно бажаючи уподібнитися життю цих отців, гаряче благав він ігумена возвести на нього ангельський чин чернечого сану.

Провидництвом майбутнього подвижницького життя преподобного можна пояснити згоду ігумена на постриг. Мабуть же, не випадково йому було дано й ім’я Антоній. Можливо, що цим виражалося бажання, аби Антоній став для Київської Русі тим, ким був Антоній Великий, отець східного чернецтва, для Єгипту.

За короткий час своїм богоугодним життям на Афоні він здивував навіть старих ченців. У постійному прагненні внутрішнього вдосконалення, провівши тут досить тривалий час, Антоній врешті отримав від ігумена пораду повернутися на батьківщину, "щоб і тут бути на користь і підтримку багатьох".

Повернувшись до Києва, преподобний обійшов чернечі обителі з метою обрати місце, де б він зміг поселитися. Та монастирі, що засновувалися ченцямигреками, не мали того чину й статуту, які б задовольняли Антонія. На Афоні він звик до іншого чернечого життя.

Пошуки привели його до заміського села Берестове. Тут, серед порослих лісом пагорбів, знайшов він печеру, в якій і оселився.

Після смерті благовірного князя Володимира владу перебрав безбожний і жорстокосердий Святополк, який захопив великокнязівський престол у Києві.

Аби позбутися суперників за владу, він убиває своїх братів Бориса і Гліба.

Не бажаючи миритися з таким безчинством, преподобний Антоній знову повертається на святу гору Афон.

Невдовзі, перемігши Святополка, владу в Києві перебирає князь Ярослав. Як свідчать літописи, Ярослав надзвичайно любив церковні статути, любив священиків, а особливо ченців. Він був дуже освіченою людиною і прагнув знань. Про його церковно-просвітницьку діяльність літописець зазначав: "Якщо ж хтось землю розоре, інший її засіє, так і цей (Ярослав): батько його Володимир хрещенням просвітив, цей же засіяв книжними словами серце вірних людей".

І от саме тоді, перебуваючи в монастирі свого постригу, Антоній знову отримує пораду і благословення від ігумена повернутися на рідну землю.

Тепер він оселяється у печері, в якій перед тим відбував подвиг посту й молитви благочестивий Іларіон, якого пізніше буде обрано Митрополитом Київським.

У печері преподобний Антоній проводив увесь час у постійній праці духовного чину. Жив з безперервною молитвою, тамуючи голод сухим хлібом, а спрагу — помірною кількістю води. Але й це він робив через день, іноді через два, а то й взагалі через тиждень. Молитва, піст, праця.

Скоро слава про нього розійшлася між людьми, і незабаром сюди стали приходити христолюбці, маючи при собі лиш найнеобхідніше для підтримки свого тіла. Одні просили у преподобного благословення, інші хотіли мати його своїм наставником і жити за його прикладом.

Саме тоді прийшов до Антонія і благочестивий Феодосій. Постриг двадцятилітнього юнака в ченці преподобний повелів зробити блаженному Никону — ієрею і досвідченому чорноризцю.

Це й були початки існування знаменитої тепер Києво-Печерської лаври.

Після смерті князя Ярослава влада перейшла до його старшого сина Ізяслава.

На той час слава преподобного Антонія Печерського досягла найвіддаленіших куточків Київської Русі.

Подвижницьке життя ченців та їхнього наставника стало відоме й великому князю Ізяславу. Зі своєю дружиною князь узяв у преподобного Антонія благословення та звернувся до нього з проханням молитовного заступництва.

Число ж ченців постійно збільшувалося. Вони розширили печери, влаштували в них церковку.

Згодом преподобний Антоній, бажаючи відбувати подвиг на самоті, поставив над братією першого ігумена преподобного Варлаама, а сам відійшов до окремої печери на сусідній горі, яку власноруч викопав. Ця нова печера разом з іншими, викопаними біля неї, одержала пізніше назву Ближніх, або Антонієвих, печер, для відрізнення від старих, що стали називатися Дальніми, або Феодосієвими.

Невдовзі маленька церковка не могла вже вміщувати братію, і преподобний Антоній благословив збудувати на горі над печерами церкву Успіння Пресвятої Богородиці, аби ченці, перебуваючи й надалі

у своїх підземних келіях, могли б збиратися у цій церкві для спільних молитов — богослужінь.

Незабаром після цього князь Ізяслав узяв Варлаама до збудованого ним у самому місті кам’яного храму на честь великомученика Димитрія (християнське ім’я якого носив), а преподобний Антоній поставив ігуменом Печерського монастиря Феодосія.

Саме на цей час припадає найбільший ріст чисельності бажаючих прилучитися до духовного подвижництва. На горі було закладено монастир з келіями, куди пізніше з печер перейшли ченці.

Оскільки перші ченці цього монастиря жили в печерах, він дістав назву Печерського, яку зберіг за собою й до сьогодні.

Під кінець свого життя, внаслідок лихих обмов та князівського гніву, преподобний Антоній ненадовго залишив монастир й оселився в печері на Болдиній горі поблизу Чернігова. Але те тривало недовго. Усвідомивши свою провину й малодушність, князь Ізяслав спорядив ченців на пошуки праведника зі слізним благанням повернутися. Після декількох марних днів вони нарешті потрапили до преподобного і, передавши прохання князя, умовили Антонія повернутися до своєї братії.

З розумінням і смиренням зустрів він князівську спокуту і, усамітнившись у своїй печері, підносив вдячні молитви Господові за своє вірне стадо, яке примножувалося не лише числом, але й благочинністю. Так у праведних ділах і упокоївся він 7 травня 1073 року, проживши 90 літ.

Преподобний Антоній Печерський шанується як основоположник чернецтва у Київській Русі, як засновник Києво-Печерської лаври, молитовно прославляється як обранець Божий, святий нашої землі, заступник і помічник усіх стражденних і немічних, усіх, хто прагне благочестивого життя.

Він був суворим аскетом, пристрасним молитвеником, непохитним у пості. Він був добрим порадником, мудрим наставником, творив незліченні чудеса зцілення.

Затворництво і духовне подвижництво преподобного Антонія стало дороговказом істинного шляху спасіння для всіх поколінь.

Неможливо не тільки описати, а навіть просто назвати всі діяння святого, означені Божим промислом, провидінням і волею. Найбільше відомостей пов’язано з чудодійним даром повертати немічним здоров’я — душевне й тілесне.

Подвижник сам прислужував хворим, зцілював їх своєю молитвою. Будучи ж з природи людиною надзвичайно скромною, він прикривав смиренністю ті оздоровлення по своїй молитві. З благоговінням давав він як ліки звичайні трави, які вживав сам у їжу. Хворі, скуштувавши їх, позбувалися недугів.

Прославився преподобний Антоній і ясновидінням.

Якось три Ярославичі — Ізяслав, князь Київський, Святослав, князь Чернігівський, Всеволод, князь Переяславський, — вирушаючи в похід на половців, захотіли взяти у святого благословення.

Він же, передбачаючи на них гнів Божий, попереджував: "За гріхи ваші будете ви переможені варварами, доведеться вам втікати. Багато з воїнів потонуть у річці, інших візьмуть у полон, а решта — впаде від меча".

Так все і сталося після битви на річці Альті. Рятуючи своє життя, безславно розбігалися з поля бою Ізяслав і Всеволод у Київ, Святослав — у Чернігів. Вороги ж, шаленіючи від перемоги, розліталися лиховісними зграями нашими землями, грабуючи і спустошуючи їх.

Одночасно з цим пророцтвом святий провістив Шимону, сину варязького князя Африкана, що той чудом врятується від смерті, перебуваючи уже в її пазурах. Більше того, через багато років він першим буде захоронений у мурованому печерському храмі, який зведеться чудесним чином.

Сам Шимон, повернувшись з кривавої битви, розповідав преподобному Антонію, що якась божественна сила вихопила його з поля, заваленого трупами, і зцілила від ран. Своїх воїнів і обслугу він теж знайшов неушкодженими. Сама ж церква, що мала бути колись збудованою і де мав упокоїтися його прах, двічі проявлялася у повітрі маревом. Один раз при річці Альті, коли той лежав серед убитих, а другий — раніше, на морі, коли тікав він у ці землі до князя Ярослава від дядька Якуна, що вигнав його з варязького князівства.

Аби слова його були достовірніші і предметно підтверджені, Шимон передав Антонієві пояс і золотий вінець, повідавши, що це він зняв з ікони розп’яття Христа Спасителя, коли залишав свою вітчизну. "Ти провістив, що я буду похований тут; мені ж був голос

Божий, який наказував, що цим поясом буде виміряно підмурки для храму, де мене поховають і образ якого був явлений мені у повітрі. Вінець же повинен бути, за Божим велінням, прикріплений над жертовником".

Це пророцтво, означене преподобним Антонієм, як підтвердила дійсність, у всьому збігалося з Божою волею.

Справді, багато років по тому Шимона першим було покладено у кам’яну печерську церкву.

Сама ж церква зводилася за чудотворним богоданим планом. Перебуваючи у постійній і настійній молитві, преподобний Антоній просив благословення й допомоги у Творця для створення храму Пречистої Владичиці Богородиці.

Одного разу, коли святий підносив свої гарячі слова до Господа, відбулося дивo: не відлучаючись з монастиря, його, разом з преподобним Феодосієм, було перенесено в Константинополь, явлено

Цариці небесній, Пресвятій Діві Марії. Від неї вони отримали золото, яке дали майстрам-будівничим, аби вони, за велінням Богоматері, йшли до Києва для зведення печерської церкви.

Коли ж майстри, прибувши в монастир, розпитували преподобного Антонія, де б хотів він будувати храм, святий отець три дні молився, аби Господь сам вказав своїм знаменням достойне місце.

Князь Святослав подарував монастирю поле, що межувало з печерами. Але цього було явно замало. В першу ніч, коли Антоній стояв на молитві, сам Творець постав перед святим.

— Антоній! — сказав Господь. — Ти знайшов благодать переді Мною.

Зачувши це, святий отець просив Господа, аби цієї ночі скрізь

на землю впала роса, а на місці майбутньої будови було сухо. В другу ніч він просив Господа сухої землі, а на передбачуваному місці — росу.

На третій день преподобний Антоній благословив визначене місце і велів зміряти його золотим поясом, взятим з ікони Спасителя Шимоном. Тридцять поясів у довжину, двадцять — у ширину, — таке було веління Шимону.

Потім святий отець своєю молитвою послав вогонь, що знищив усю рослинність на означеному місці, яке після оточення його ровом було вже абсолютно готовим. Тут і було зведено чудотворну печерську церкву, "небеси подобну".


12.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!