Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Основні напрямки вільнодумства Стародавнього світу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основні напрямки вільнодумства Стародавнього світу. Реферат

Найбільшого розвитку вільнодумство набуває в античній Греції. Саме тут VI ст. до н. е. в результаті перемоги рабовласницької демократії і перетворення раба на головну продуктивну силу склалися - сприятливі умови для бурхливого розвитку науки, філософії, літератури й інших видів мистецтва

Вперше термін "вільнодумство" використав англійський філософ XVIII ст. А. Коллінз (1676—1729 рр.) для, з його точки зору, боротьби з релігійною нетерпимістю, догматизмом і авторитаризмом релігії. В світовій суспільній і природничонауковій думці обґрунтовувалося право розуму міркувати про все вільно, у тому числі й про релігію. В стародавні часи зародилося, а в подальшому концептуально оформилося серед багатьох видатних діячів переконання в тому, що вільнодумство є найкращим способом пошуку істини.

З історичним розвитком вільнодумства змінюється і його зміст. Воно може проявити себе в м'якій формі "релігійного індиферентизму" або "антирелігійного скептицизму", внутріконфесійного "інакомислення" або "богоборчества", філософських течіях "пантеїзму", "деїзму" або теорії "двоякої істини", соціально-політичній реакції "антиклерикалізму" або "релігійного нігілізму", радикальних варіантах "атеїзму". З свого боку, релігія в особі її окремих діячів радикально реагувала на розвиток вільнодумних ідей.

Однак, в кінцевому підсумку, загострений варіант протистояння релігії і вільнодумства не вирішував їх співіснування в системі духовної культури. 1 тільки з виникненням демократичних суспільних інституцій і формуванням конституційно-правового принципу свободи совісті вдалося толерантно врегулювати співіснування релігійних і вільнодумних ідей, відносячи їх до сфери внутрішніх переконань кожної людини та її права сповідати будь-яку релігію або вільно мислити.

Перші прояви критичного ставлення до релігії, елементи вільнодумства знаходимо серед літературних пам'яток Стародавнього Сходу. Найдавнішими є "Бесіда пана з рабом" (Дворіччя, кінець III — початок II тис. до н. е.) і "Пісня арфіста" (Єгипет епохи Стародавнього царства). В них ставляться під сумнів ідеї особистого безсмертя й існування потойбічного світу, критикується аскетизм.

Більш складним пам'ятником давньоєгипетського вільнодумства є "Бесіда розчарованого зі своїм духом". Це складний філософський твір. Людина, розчарувавшись у житті, хоче накласти на себе руки, але дух відмовляє її, намагається переконати віддатися благам життя і в цій суперечці висловлює більш тверезий погляд, ніж людина.

Розвиток вільнодумства в Індії, а потім Китаї ставить критику релігії на філософську основу. Твори давньоіндійських філософів-матеріалістів до нас не дійшли. Вони згадуються лише у пізніших джерелах, де матеріалістичні погляди викладаються з метою спростування. Відома школа локаяти, або чарвака, ще з давніх часів виступала проти релігійно-ідеалістич-ного розуміння природи і людини.

Чарваки стверджували, що всі речі в природі складаються з чотирьох елементів: повітря, вогню, води і землі. З їх комбінацій створюються не тільки фізичні об'єкти, а й усі живі організми, які після смерті повертаються до тих самих елементів.

Важливий етап у розвитку вільнодумства в Китаї пов'язаний з іменем Ван-Чуна (І ст. до н. е.). Головним його твором є "Критичні міркування". В ньому Ван-Чун заперечував принципову відмінність між органічною і неорганічною частинами світу, між людиною і твариною.

Сумнів щодо релігії в країнах Стародавнього Сходу мав обмежений, поверховий характер, він торкався лише окремих сторін релігійного світорозуміння. Світоглядна непослідовність, фрагментарність, відсутність стрункого вчення про релігію не применшує значення антирелігійного скептицизму далекої давнини — без нього не було б матеріалізму Демокріта, Епікура, Лукреція, які узагальнили досвід полеміки античної культури з релігією, навіть якщо ця полеміка виявлялася у скепсисі по відношенню лише до деяких положень релігії.

Вільні громадяни Афін, Корінфа, Мілета, Ефеса та інших великих грецьких міст, не зайняті тяжкою фізичною роботою, мали можливість займатися розумовою працею.

Вже у VI ст. до н. е. представники так званої мілетської школи Фалес (625—547 рр. до н. е.), Анакси-мандр (бл. 610 — після 547 рр. до н. е.), Анаксимен (585—525 рр. до н. е.) розглядали світ як саму по собі зрозумілу єдність різноманітних явищ природи і вбачали її в існуванні певної матеріальної першопричини всього існуючого.

Погляди мілетської школи знайшли свій подальший розвиток у вченні батька діалектики Герак-літа (бл. 540—480 рр. до н. е.), який, стверджуючи ідеї вічності й несотворимості світу, зазначав: "Світ, єдиний з усього, не створений ніким з богів і ніким з людей, а був, є і буде живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає".

Одночасно з Гераклітом у стародавній Греції жив поет і філософ Ксенофан (бл. 565—473 рр. до н. е.), який висловив думку, що люди створюють собі богів за своєю подобою. "Якби бики і леви мали руки, щоб, подібно людям, створювати твори мистецтва, то вони також стали б зображати богів і надавати їм таких форм тіла, які мають самі".

З появою Демокріта (460—370 рр. до н. е.) і його школи починається новий етап розвитку вільнодумства. Демокріт — перший енциклопедичний розум стародавнього світу. На відміну від мислителів мілетської школи, які шукали першооснову світу в якомусь конкретному началі (воді, повітрі, вогні), вчення Демокріта являло собою сформований матеріалістичний світогляд.

Виходячи з визнання вічності і незнищимості матеріального світу як аксіоми, що не потребує доведення, Демокріт приходить до висновку про існування первинних "цеглинок" — атомів. Нескінченна кількість рухомих атомів і порожнеча, де відбувається цей рух, є, на його думку, природною об'єктивною реальністю. Атоми неподільні, без'якісні, але відрізняються один від одного за формою, розміром і вагою. Всі речі, в тому числі й душа, створені з комбінацій атомів, розпад яких означає смерть. Полемізуючи з релігійним вченням про доцільність у природі, Демокріт протиставляє йому ідею причинності й закономірності.

Демокріт висловив також думку про походження живого з неживого, про різноманітність світів. Він перший дійшов висновку, що релігія виникла з незнання природи, що саме "страх створив богів". Атомістична теорія Демокріта, яка не лишала місця для дії надприродних сил, справила великий вплив на подальший розвиток вільнодумства аж до його радикального, марксистсько-ленінського варіанта — атеїзму.

До видатних вільнодумців минулого належить також Епікур (бл. 341—270 рр. до н. е.), який гостро критикував античну релігію і вважав обов'язком філософів звільнити людство від страхів і забобонів, які є результатом віри у надприродне.

Епікур виступав проти релігійного подвоєння світу. Він вчив, що у Всесвіті існують тільки порожнеча і атоми, з комбінацій яких утворюється реальний світ. В цьому процесі не потрібна участь богів. Епікур також виступав проти ідеалістичного твердження щодо існування безсмертної душі.

У своїх висловлюваннях Епікур не заперечував існування богів, щоб не бути обвинуваченим у зневазі до них. Але він так характеризував богів і їх роль у житті людства, що мимоволі напрошувався висновок про заперечення релігії. "Ми повинні визнати, — говорив Епікур, — що бог бажає усунути зло з цього світу і не може, або може і не хоче, або, нарешті, і може, і хоче.

Якщо він хоче і не може, то він не всемогутній, але це безсилля, яке противно природі бога. Якщо він може і не хоче, то це свідчення злої волі, що не менш противно природі бога. Якщо він хоче і може, що є єдиним з припущень, яке може бути застосоване до бога, то чому ж в такому разі на землі існує зло?"

Ідеї Епікура розробляв і поширював видатний римський філософ Тіт Лукрецій Кар (99—55 рр. до н. е.) — автор славетної поеми "Про природу речей", єдиної великої праці стародавнього світу, що повністю збереглася. Поема Лукреція Кара являє собою енциклопедію наукових матеріалістичних знань стародавнього світу.

У творі автор намагається дати цілісну картину світу з матеріалістичних позицій, висловлює догадки щодо еволюції дійсності, про природу людської свідомості. Набагато випереджає своїх попередників Лукрецій Кар в розкритті причин виникнення релігії. Розглядаючи релігію як соціальне явище, мислитель вбачає причини її виникнення у безкультур'ї людей, в страхах перед грізними і незрозумілими явищами природи.

Одним з представників стародавнього світу був римський письменник-сатирик Лукіан з Самосати (близько 120 — після 180 рр. н. е.), який у своїх сатиричних творах таврував усі релігійні вчення того часу і був одним із перших критиків християнства.

Як бачимо, ідеї вільнодумства лежать у сивій давнині розвитку людської культури і філософії. Подібно до перших наукових надбань людства і положень матеріалістичної філософії вільнодумство стародавнього світу так само було наївним і безпосереднім.

Література

  1. Авиценна. Книга знання // Избр. филос. произведения. — М., 1990.
  2. Анаксимандр // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.
  3. Анаксимен // Там само,
  4. Бейль П. І/ Исторический й критический словарь. — М., 1968. - Т. 1-2.
  5. Бекон Ф. Новий Орган // Сочинения. — М., 1972. — Т. 2. Боккаччо Дж. Декамерон. — М., 1980. Бруно Дж. О бесконечности Вселенной й мира. — М., 1936. Ван Чун /І Антология мировой философии. — М., 1969. — Т. 1. Вольтер. Философские произведения. — М., 1988. Гельвеций К. Об уме // Сочинения. — М., 1974. — Т. 1. Гераклит // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.
  6. Герцен А. Письма об изучении природні // Сочинения. — М., 1985. -1.1. 258
  7. Гоббс Т. Основи философии // Сочинения. — М., 1989. — Т. 1.
  8. Гольбах П. Система природи // Избр. филос. произведения. — М., 1964.
  9. Дарвин Ч. Происхождение человека й половой отбор // Сочинения. — М., 1953. — Т. 5.
  10. Демократ // Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. І.
  11. Дидро Д. Племянник Рамо // Сочинения. — М., 1991. — Т. 2.
  12. Дрогобич Юрій // Огородник І. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. — К., 1997. — С. 83—84.
  13. Знгельс Ф. Анти-Дюринг // Сочинения. — Т. 20.
  14. Знгельс Ф. К истории первоначального христианства // Сочинения. — Т. 22.
  15. Зпикур І/ Фрагменти ранних греческих философов. — М., 1989. - Ч. 1.
  16. Історія і теорія релігій та вільнодумства. — К., 1996.


04.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!