Osvita.ua Вища освіта Реферати Релігієзнавство Основи християнського віровчення та його основні напрямки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Основи християнського віровчення та його основні напрямки. Реферат

Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей

Основи християнського віровчення. Християнство (від грецьк. christos — помазаник, Месія) зародилося в І ст. н. е. у Палестині як одна із сект іудаїзму. Це споконвічне споріднення з іудаїзмом — надзвичайно важливе для розуміння коренів християнської релігії — виявляється й у тому, що перша частина Біблії, Старий Завіт, — священна книга як іудеїв, так і християн. Друга ж частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою.

Поширюючись у середовищі євреїв Палестини і Середземномор'я, християнство вже в перші десятиліття свого існування завойовувало прихильників і серед інших народів.

Християнство як нова релігія виникло в східній частині Римської імперії і згодом розповсюдилося в усьому світі. Виникнення і поширення християнства припало на період глибокої кризи античної цивілізації, занепаду її основних цінностей. Ця релігія спочатку була вираженням протесту рабів і найбідніших прошарків населення проти рабовласницького ладу, але потім християнське вчення привабило й інші, більш заможні прошарки населення, що розчарувалися в римському суспільному устрої.

В основу християнської релігії лягла віра в спокутну місію Ісуса Христа, який своєю мученицькою смертю спокутував гріхи людства. Християнство пропонувало своїм прихильникам шлях внутрішнього спасіння: відхід від зіпсованого, гріховного світу в себе, усередину власної особистості; грубим плотським задоволенням протиставляється суворий аскетизм, а зарозумілості й марнославству "сильних світу цього" — свідома смиренність і покірність. У залежності від способу життя, дотримання всіх релігійних канонів, віри в друге пришестя Христа кожному віддасться за заслугами: кому страшний суд, кому небесна кара, кому царство Боже.

У перших християнських громадах уже відзначалася та єдність, що простежується також у пізніший період. Члени християнських громад намагалися думати не тільки про себе, але й про долю всього світу, молитися не тільки за своє благо, але і про загальне спасіння. Членами громад ставали люди різних національностей, що визначило подальший розвиток християнства як світової релігії, яка не знає ні національних, ні мовних кордонів.

Головною особливістю християнської моралі є те, що догмати християнського віровчення вважаються незмінними, а основні норми моралі зберігають свою силу в кожному новому поколінні віруючих людей. Християнська мораль містить у собі сукупність правил, які регулюють взаємини між людьми.

Наступним кроком у розвитку поняття "церква" стала ідея її непогрішності: помилятися можуть окремі християни, але не церква. Пояснюється теза тим, що церква одержала Святий Дух від самого Христа через апостолів, які заснували перші християнські громади.

Починаючи з IV ст. християнська церква періодично збирає вище духівництво на так звані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися способи боротьби з єресями. У християнську мораль була включена сукупність норм, що регулюють взаємини між людьми в родині, громаді, суспільстві. Такими виявилися старозавітні й євангельські заповіді й інші моральні настанови, які в сукупності й склали те, що офіційно було схвалене і назване церквою кодексом християнської моралі.

Перший Вселенський собор, що відбувся в Нікеї в 325р., прийняв християнський Символ віри — короткий звід головних догматів, що складають основу віровчення. Християнство розвиває визрілу в іудаїзмі ідею єдиного Бога, носія абсолютної доброти, абсолютного знання й абсолютної могутності. Два центральні догмати християнства говорять про триєдність Бога і боговтілення. Відповідно до першого, внутрішнє життя божества є відношенням трьох "іпостасей": Отця (безначальної першооснови), Сина, або Логосу (значеннєвого й оформлюючого принципу), і Святого Духа (животворящого принципу). Син "народжується" від Отця, Святий Дух "походить" від Батька. При цьому і "народження" і "походження" мають місце не в часі, тому що всі особи християнської Трійці існували завжди — "предвічні" — і рівні за достоїнством — "рівночесні".

Людина, відповідно до християнського вчення, створена "за образом і подобою" Бога. Однак гріхопадіння, вчинене першими людьми, наклало на людину пляму первородного гріха. Христос, прийнявши хресні муки і смерть, "спокутував" гріхи людей, постраждавши за весь рід людський. Тому християнство підкреслює, що страждання очищають людину, будь-які обмеження своїх бажань і пристрастей також призводять до очищення, "приймаючи свій хрест" людина може перемагати зло в собі самій і в навколишньому світі.

У такий спосіб людина не просто виконує Божі заповіді, вона перетворюється, одухотворяється і стає ближчою до Бога. У цьому полягає призначення християнина, у цьому є його виправдання жертовної смерті Христа. З цим поглядом на людину пов'язане характерне тільки для християнства поняття "таїнства" — особливої культової дії, за допомогою якої "під видимим образом передається віруючим невидима благодать Божа", тобто яке покликане реально ввести божественне в життя людини. У християнстві визнано сім таїнств — хрещення, причастя, сповідь (покаяння), церковний шлюб, миропомазання, єлеєосвячення (соборування), священство (посвята у священнослужителі).

Спочатку християнство зазнавало гоніння. Окремим віруючим довелося пройти через важкі випробування: тюремні ув'язнення і катування ("сповідники") або вони були засуджені до смерті ("мученики"). Ці особи почали шануватися в християнстві як святі. Згодом ідеал мученика стає в християнській етиці центральним.

Ішов час. Умови епохи і культури змінювали політико-ідеологічний контекст християнства, в результаті чого воно розпалося на безліч різних течій, з'явилися різновиди християнства, які конкурують між собою, — "віросповідання". Так, у 311р. християнство стає офіційно дозволеною, а до кінця IV ст. при імператорі Костянтині — панівною релігією, що знаходиться під опікою державної влади. У цьому ж столітті між східним і західним християнством намічається розкол.

У 40-х pp. V ст. спостерігається поступове ослаблення Західної Римської імперії, що закінчується, зрештою, її катастрофою. Це сприяло тому, що вплив римського єпископа (папи) значно зріс. У 1054 р. відбувся поділ православної і католицької церков, з'явилися римо-католицька і православна церкви. В основі розколу лежав конфлікт візантійської теології священної держави — підлеглого щодо монарха положення церковних ієрархів і латинської теології універсального папства, що прагнуло підкорити собі світську владу.

Уже в V—VII ст. у Візантії, у ході так званих христологічних дебатів, відокремився монофізитський напрямок християнства. На відміну від діофізитів (більшість християн), які визнають в Ісуса Христа дві природи — божественну і людську, монофізити вважали Христа не боголюдиною, а Богом. На Халкідонському Вселенському соборі монофізити зазнали поразки, а їхнє вчення було засуджене як єресь.

У V ст. виник також інший напрямок — несторіанство (від імені константинопольського патріарха Несторія), яке вчило, що Ісус не Бог і не боголюдина І людина, що стала обителлю божества. Як і монофізитський напрямок, несторіанство засудили як єресь на Ефесському соборі.

Після загибелі Візантії в 1453 р. під натиском турків-османів головним оплотом православ'я стає Русь.

На Русі першим кроком назустріч до християнства стало хрещення Києва князем Володимиром і Новгорода Добринею. Широкому прийняттю цієї віри сприяло освоєння північних територій наприкінці XVIII ст. На хвилі переселення християнство поступово поширилося і затвердилося на всій території Русі.

Надзвичайно важливим етапом у православній історії був також і час життєдіяльності Сергія Радонезького. У цей період культ Трійці став однією з головних соціальних ідей, символом і прапором національного об'єднання, вченням про перебудову життя на нових моральних началах.

Після перемоги на Куликовому полі Русь швидко міцніла економічно й політично. У 1448 p. Собор російських архієреїв, незалежно від Константинополя, звів на кафедру митрополита Московського і всієї Русі єпископа Рязанського Іону. У такий спосіб був покладений початок автокефалії, самостійності Російської Церкви.

Патріаршество в Росії було встановлено за часів Бориса Годунова. У 1589 р. митрополит Іов став першим патріархом на Русі.

У XVІІ ст. суперечки про норми обрядової практики призвели до розколу у результаті якого від православної церкви відокремилося старообрядництво.

На заході ідеологія і практика папства викликали протягом середніх віків чимраз більший протест як із боку світських верхів (особливо німецьких імператорів), так і серед низів суспільства. До початку XVI ст., цей протест у різних прошарках населення оформився в рух Реформації — антикатолицький рух. Продуктом Реформації став протестантизм.

Основні напрямки в християнстві

Православ'я. Розглянемо основні форми віровчення християнства, що утворилися в процесі історичного розвитку християнського світу.

Православ'я — одне з найбільших у світі віровчень, поширене серед багатьох народів, що розмовляють різними мовами. Це один із трьох основних напрямків християнства, який історично склався, сформувався як його східна гілка. Поширене воно головним чином у країнах Східної Європи, Близького Сходу, на Балканах.

Богословські основи православ'я сформувалися у Візантії, де воно було панівною релігією в IV—XI ст.

Основою віровчення визнане Священне писання (Біблія) і Священний переказ (постанови, затверджені сімома Вселенськими соборами в IV—VIII ст., а також праці найбільших церковних авторитетів, таких як Афанасій Олександрійський, Василь Великий, Григорій Богослов, Іоаин Дамаскін, Іоанн Златоуст). На долю цих отців церкви випало формування основних положень віровчення.

Основу православного віровчення склав Нікеоцаргородський Символ віри, що був затверджений на перших двох Вселенських соборах 325 і 382 р. Ці основи віровчення (догмати) сформульовані в 12 членах (параграфах), у них викладені уявлення про Бога як творця, його ставлення до світу, людини, сюди ж були віднесені уявлення про триєдність бога, боговтілення, спокуту, воскресіння з мертвих, хрещення, загробне життя й т. ін.

Усі догмати церква оголосила абсолютно істинними, незаперечними, вічними, повідомленими людині самим Богом. Пізнання Бога повинне досягатися не стільки розумом, скільки усім своїм життям, основою його пізнання повинна стати віра.

Важливе місце в будь-якій релігійній системі займає релігійний культ. Під культом мається на увазі релігійне шанування різних предметів і надприродних істот, у формі таїнств, обрядів, жертвоприносин і т. ін. У православ'ї дотримуються таїнств, під час яких, за вченням церкви, на віруючих сходить особлива благодать. Церква визнає сім таїнств.

  • Хрещення — одне г головних таїнств, що символізує прийняття людини в лоно християнської церкви. Віруючий при триразовому зануренні тіла у воду із закликанням Бога-Отця, і Сина, і Святого Духа отримує духовне народження. 1. Таїнство причащання, або святої євхаристії, займає важливе місце в християнстві. Віруючі куштують так зване причастя, що складається з хліба і вина, вірячи в те, що вони вкусили тіла й крові Христової і * такий спосіб прилучилися до свого божества.
  • Таїнство покаяння — визнання і каяття у своїх гріхах перед священиком, що прощає винного від імені Ісуса Христа.
  • Таїнство миропомазання — своєрідна допомога Божа, що допомагає людині зберегти душевну чистоту, отриману при хрещенні, яка зростає і зміцнюється в духовному житті. Полягає миропомазання в тому, що тіло людини змазують ароматичною олією, що і передає божественну благодать.
  • Таїнство священства має особливий сенс для християнської церкви. Це таїнство відбувається при посвяченні в духовний сан. Право здійснення цього таїнства належить тільки єпископові, тому що тільки єпископ може передати тому, хто посвячується, особливого роду благодать, якою з цього моменту володітиме новий священнослужитель протягом усього свого життя.
  • Таїнство шлюбу утвердилося в християнстві одним із найостанніших (XIV ст.). Церковний шлюб — єдина істинна форма шлюбу, тобто світський шлюб церквою не визнається. Таїнство шлюбу відбувається в храмі при вінчанні, молодих настановляють на довге і щасливе спільне життя від імені Ісуса Христа.
  • Таїнство єлеєосвячення (соборування) здійснюється над хворою людиною і полягає в змазуванні її тіла оливою (єлеєм), що вважається священною. Такою дією закликається до хворого благодать Божа, що зціляє від душевних і тілесних хвороб, тобто від гріхів.

Православна церква також надає великого значення святам і постам. Свята освячені в церковних календарях і, як правило, жоден день у році не проходить без того, щоб не відзначалася та або інша подія. У день цієї події встановлюються особливі пісні, молитви й обряди. Піст, як правило, передує великим церковним святам. Суть посту — "очищення і відновлення людської душі", приготування до важливої події релігійного життя. Великих багатоденних постів у російському православ'ї чотири: перед Великоднем, перед днем Петра і Павла, перед Успінням Богородиці й перед Різдвом Христовим.

Найбільш шановане загально християнське свято — Великдень. До нього примикають двунадесяті свята — 12 найзначніших свят православ'я: Хрещення Господнє, Стрітення, Благовіщення, Преображення, Різдво Богородиці, Введення в храм Богородиці, Успіння Богородиці, Трійця (п'ятидесятниця), Вхід Господній до Єрусалима, Вознесіння Господнє, Воздвижения хреста Господнього і Різдво Христове.

Католицизм. Найбільш розповсюдженим християнським напрямком є католицизм. Слово "католицизм" означає — загальний, всесвітній. Слід сказати, що католицька церква завжди прагнула стати єдиною християнською церквою, що поєднує на основі католицьких догматів під верховенством тгапи Римського всіх християн.

Католицизм бере свій початок від невеликої римської християнської громади, першим єпископом якої, за переказом, був апостол Петро. Процес відокремлення католицизму β християнстві почався ще в НІ—V ст., коли наростали і поглиблювалися економічні, політичні, культурні розходження між західною і східною частинами Римської імперії.

Початок поділу християнської церкви на католицьку І православну розпочало суперництво між римськими папами і константинопольськими патріархами за верховенство в християнському світі. Близько 867 р. відбувся розрив між папою Миколою І і константинопольським патріархом Фотієм.

Католицизм, як один із напрямків християнської релігії, визнає її основні 'f догми й обряди, але має ряд особливостей у віровченні, у культі, в організації.

Основою католицького віровчення, як і всього християнства, прийняті Священне писання і Священне сказання. Однак, на відміну від православної церкви, католицька вважає Священним сказанням постанови не тільки семи перших Вселенських соборів, але й всіх наступних соборів, а крім того — папські послання і постанови.

Центром католицизму й резиденцією його глави, папи Римського, е Ватикан, місто-держава, розташоване в центрі Риму. Римський папа визначає доктрини з питань віри й моралі. Його влада вища за владу Вселенських соборів. Папа призначає з представників духівництва різних країн католицьких ієрархів — кардиналів і єпископів.

Колегія кардиналів (конклав) обирає зі свого середовища шляхом таємного голосування папу (довічно), що за католицьким віровченням є "вікарієм Ісуса Христа, спадкоємцем святого Петра, вищою главою Вселенської церкви, західним патріархом, примасом Італії, архієпископом і митрополитом Римської провінції, суверенного міста-держави Ватикану".

На відміну від православної, католицька церква по-своєму тлумачить деякі догмати. Так, у Символі віри, визнаному православною церквою, у догматі про Трійцю сказано, що Святий Дух походить від Бога-Отця. Католицький догмат проголошує, що Святий Дух виходить і від Батька, і від Сина. Сформувалося і своєрідне вчення про роль церкви в справі спасіння. Вважається, що основа спасіння — віра і добрі справи.

Церква, за вченням католицизму (у православ'ї цього немає), має скарбницю "надналежних" справ — "запас" добрих справ, вчинених Ісусом Христом, Богоматір'ю, святими, благочестивими християнами. Церква має право брати з цієї скарбниці необхідну частину "добрих справ" і приділяти її тому, хто її потребує: відпустити гріхи, дарувати прощення і т. п. Звідси розвинулося вчення про індульгенції — відпущення гріхів за гроші або за які-небудь заслуги перед церквою, а з цього виникли правила молитов за померлих і право папи скорочувати термін перебування душі в чистилищі.

Догмат про чистилище, проміжну ланку між раєм і пеклом, виник ще в І ст. й існує тільки в католицькому віровченні. Душі грішників, вільні від смертних гріхів, горять там в очисному вогні (ймовірно, це символ мук совісті й каяття), а потім одержують доступ до раю. Термін перебування душі в чистилищі може бути скорочений добрими справами (молитвами, пожертвуваннями на користь церкви), що роблять на пам'ять про померлого його рідні й близькі.

На відміну від православного віровчення, у католицькому є догмати про непогрішність папи (прийнятий на І Ватиканському соборі в 1870 р.); про непорочне зачаття Діви Марії (1854 р.), про тілесне піднесення Діви Марії (1950 p.).

Католицьке віровчення, як і православне, визнає сім таїнств, але й тут є істотні розходження. Причащання здійснюється прісним хлібом, а не квасним, як прийнято в православних. Для мирян допускається причащання як хлібом і вином, так і тільки хлібом При здійсненні таїнства хрещення окропляють водою, а не занурюють у купіль. Миропомазання (конфірмація) проводиться у віці 7—8 років, а не у віці немовляти. При цьому підліток одержує ще одне Ім'я, яке він вибирає собі сам, а разом з іменем — образ святого, вчинки й Ідеї якого він має намір свідомо наслідувати. Таким чином, здійснення цього обряду має служити зміцненню у вірі.

У православ'ї обітницю безшлюбності приймає лише чорне духівництво (чернецтво), у католиків безшлюбність (целібат) обов'язкова для всього духівництва.

Центр культу — храм Основні елементи культу — свята й пости, що регламентують побутовий уклад життя парафіян.

Один Із найбільш важливих І урочистих постів — Різдвяний піст (адвент). Він починається в першу неділю після дня святого Андрія — ЗО листопада, відзначається трьома богослужіннями, опівночі, на світанку й удень, що символізує Різдво Христа в лоні Отця, у лоні Богоматері й у душі віруючих У цей день у храмах виставляють ясла з фігуркою дитини Христа для поклоніння.

На II Ватиканському соборі (1962—1965 р.) почався процес аджорнаменто — відновлення й осучаснення всіх сторін життя церкви.

Протестантизм. Протестантизм — один Із головних, поряд Із православ'ям і католицизмом, напрямків християнства. Протестантизм охоплює безліч самостійних сповідань І церков.

Історія протестантизму по-справжньому починається з виступу Мартіна Лютера (Німеччина, 1483—1546 р.) проти індульгенцій. Він першим розірвав стосунки з католицькою церквою, сформулював і відстояв основні положення протестантської церкви. Лютер виступив проти претензій католицького духівництва на контроль віри І совісті на правах посередника між людьми й Богом. ЦІ положення виходять із того, що можливим є безпосередній зв'язок людини з Богом. Виступи Лютера були почуті й сприйняті суспільством надзвичайно гостро.

Суть протестантизму полягає в тому, що людина може врятувати свою душу тільки вірою, яка дарується Богом, без посередництва церкви. Один з основних догматів протестантизму полягає в тому, що спасіння людини відбувається лише через її особисту віру в спокутну жертву Ісуса Христа. Лютеранська реформація проголосила вчення про загальну рівність усіх віруючих перед Богом 3 таїнств визнаються хрещення й причастя. Віруючі відкидають авторитет папських декретів і послань, не підкоряються самому папі.

Протестанти відкидають ченців, прелатів, хресне знамення, священні шати, ікони, вимагають скасування відособленого стану священиків, не визнають культу Богородиці, чистилища, богослужіння складається з проповідей, спільних молитов І співу псалмів. Єдиним авторитетом у питаннях віри було визнане Священне писання, яке кожен віруючий міг трактувати за власним розумінням. Лютер переклав Біблію німецькою мовою, І вона стала настільною книгою прихильників реформованого християнства.

У Біблії мовиться: "Праведний вірою живий буде". Ця ідея лягла в основу сформульованих Лютером головних принципів Реформації. Він записав їх у вигляді 95 тез, обнародуваних 31 жовтня 1517 р. Тези написані на північних дверях Замкової церкви Віттенберга, а дата 31 жовтня стала святковою для протестантів.

У першій половині XVI ст. реформаційний рух почав швидко поширюватися за межами Німеччини, він відразу ж був підхоплений у Швейцарії, і дав поштовх до розвитку нових різновидів реформаційного руху — цвінгліанства і кальвінізму.

Цвінгліанство більш рішуче порвало з обрядами католицизму: причащання почало розглядатися як простий обряд, чинений у пам'ять про смерть Ісуса Христа, де хліб і вино є лише символами його тіла й крові. На відміну від лютеранської церкви, в організації цвінгліанської був уведений республіканський принцип: кожна громада самостійна й обирає собі священика сама.

Кальвінізм одержав більше поширення через висунуту ним нову й сміливу течію. Організатором її став Жан Кальвін, що у своєму вченні спирався не на Євангеліє, а на Старий Завіт. Одним із головних догматів кальвінізму є вчення про "приречення": усі люди, згідно з непізнаваною божественною волею, поділяються на обраних і засуджених; ні вірою, ні "добрими справами" людина не може нічого змінити у своїй долі: обрані призначені до порятунку, їм приготований рай, відкинуті — до вічних мук, тому йдуть до пекла. Вчення про приреченість ґрунтується на положенні, що Ісуса Христа теж Бог призначив страждати за наші гріхи.

Кальвіністи відмовляються від церковної ієрархії, зовнішніх атрибутів католицького культу: ікон, вбрання, свічок і т. ін., визнають старшин (пресвітерів), проповідників, співи, читання й коментування Біблії. Пресвітери й проповідники складали консисторію, що займалася справами громади.

Послідовники протестантських церков кальвіністської орієнтації (кальвіністи, або реформатори) мали широкий вплив у Шотландії, Нідерландах, на півночі Німеччини, у Франції, в Англії.

Основний принцип іншого напрямку — конгрегаціоналізму (від лат. congregaiio — з'єднання) — повна віросповідальна й організаційна автономія кожної конгрегації. Конгрегаціоналізм розповсюджений у Великобританії і її колишніх колоніях. Прихильників кальвінізму, англійську буржуазію, називали пуританами. На відміну від кальвіністів, пуритани заохочують до проведення служб і проповідництва всіх мирян. Проповідують принцип мирського й релігійного колективізму, тому одержувачем благодаті вважають усю громаду, при цьому кожна громада повинна бути абсолютно вільною у виборі віросповідання. Вчення про приреченість долі людини й ідея непогрішності Біблії для них не такі важливі, як для кальвіністів.

У Шотландії утвердилася пресвітеріанська церква, що виросла з кальвінізму. Пресвітеріани (від грецьк. presbyteros — найстарший) — помірні пуритани. Парламент Шотландії в 1592 р. прийняв рішення зробити це вчення державним. Єпископство ліквідоване, на чолі церковної громади — пресвітер, що обирається членами громади. Громади поєднуються в союзи, місцеві й державні. Обряд зводиться до молитви, проповіді пресвітера, співу псалмів. Літургія скасована, не читається ані "Символ віри", ані "Отче наш". Святами вважаються тільки вихідні дні. Пресвітеріанська церква виходить із визнання єдиновладдя Христа в громаді віруючих і рівноправності всіх її членів.

Англіканська церква — державна церква Англії. Реформація тут почалася не як народний рух, а з ініціативи правлячих верхів. У 1534 p., після розриву місцевої католицької церкви з Римом, англійський парламент проголосив незалежність церкви від папи й оголосив її главою короля Генріха VIII. Тобто церква була підпорядкована королівській владі, за умови, що король не має права проповідувати слово Боже й робити таїнства.

У середині XVI ст. було введене богослужіння англійською мовою, скасовані пости, вилучені ікони й образи, перестала бути обов'язковою безшлюбність духівництва. Були збережені літургія І деякі інші обряди, хоч і з застереженнями, визнавався католицький догмат про рятівну силу церкви, а також залишився недоторканним єпископат. Склалося вчення "середнього шляху", тобто середнього між римським католицизмом і континентальним протестантизмом. Основи англіканського віровчення відбиті в "Книзі загальних молитов".

Найбільш масовим за кількістю послідовників е баптизм (від грецьк. baptize — занурюю у воду, хрещу). Вчення прийшло до нас у 70-і роки XIX ст. Воно виступає за хрещення людей тільки в дорослому віці, коли людина може свідомо вибрати собі віру. Баптисти визнають єдиним джерелом віри Священне писання, утверджуючи принцип виправдання вірою. Вчення відкидає культ святих, ікони. Богослужіння в них максимально спрощене і складається зі співів, молитов і проповідей. Євангельські християни зберігають чотири обряди: хрещення (для дорослих), причащання у вигляді хліболамання, шлюб, та рукопокладення (священство). Хрест для євангельських християн не є символом для шанування.

Рух адвентистів (від лат. adventus — пришестя) виник у 30-х роках XIX ст. у США, у період найжорстокішої економічної кризи, масового безробіття. У такій ситуації пророкування про друге пришестя Ісуса Христа для страшного суду над живими і мертвими сприймалося як спасіння. Найбільш численними серед них є адвентисти сьомого дня.

Така загальна картина виникнення протестантизму й розвитку основних його напрямків.

Причини розколів церкви численні, складні, і при цьому не завжди ставилися благі цілі, не завжди дотримувалися інтереси народу. Можна впевнено сказати, що головною причиною цих розколів були людський гріх, нетерпимість, неповага до людської волі, зіткнення різних ідеологій, а також розвиток нових суспільних відносин.

Сьогодні керівники як західної, так і східної церков прагнуть до подолання пагубних наслідків багатовікової ворожнечі. Так, у 1964 р. Папа Римський Павло VI і Константинопольський патріарх Афінагор урочисто скасували взаємні прокльони, висловлені представниками обох церков у XI ст. Покладено початок подоланню гріховної роз'єднаності західних і східних християн.

На початку XX ст. поширився так званий екуменічний (від грецьк. oikumenе — населяю) рух. Сьогодні цей рух здійснюється головним чином у рамках Всесвітньої Ради Церков (ВРЦ). Одним із найбільш активних членів ВРЦ є Російська Православна Церква. Єдність церков — це насамперед усвідомлення того, що усі віруючі читають одне Євангеліє, що усі вони — Його учні і, нарешті, що всі люди — діти єдиного Бога. Тому християни повинні прагнути поєднати все краще, здобуте в історії кожної Церкви. Почуття християнської любові не повинне поєднуватися з неприйняттям або ворожнечею по людей іншої віри або невіруючих. 


03.06.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!