Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Рольовий конфлікт та рольовий стрес
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Рольовий конфлікт та рольовий стрес

Серед найбільш теоретично обґрунтованих концепцій, що далеко виходять за межі емпіричних моделей, є психодраматичне трактування рольової поведінки та рольових конфліктів. Існує чотири основних види рольових конфліктів які розглядає теорія психодрами

Вітчизняний досвід вивчення рольових конфліктів, так само як і психологічні дослідження рольової поведінки, дуже скромний і набагато поступається зарубіжним дослідженням, в яких переважає емпіричне вивчення рольової поведінки і пов'язаних з цим проблем. Феномен рольових конфліктів розглядається в більш широкому контексті - проблеми рольового стресу (role stress), який виступає у трьох основних видах: неоднозначність ролі (role ambiguity), рольовий конфлікт (role conflict) і рольове перевантаження (role overload). Вони описуються за допомогою таких понять, як: множинно-рольовий конфлікт (multiple-role conflict); потенційні рольові конфлікти (potential role conflicts); потенційний подвійний рольовий конфлікт (potential dual role conflict); рольовий конфлікт, що розв'язується (disentangling role conflict) та інші.

Більшість досліджень орієнтовані переважно на сферу професійної діяльності людини і на пов'язані з цим практичні завдання, а також на вивчення статево-рольової поведінки та статево-рольових конфліктів (gender role conflict), сексуально-рольових конфліктів (sex role conflict), сексуально-рольової ідентичності (sex role identity).

В зарубіжній практиці використовується багато тестових методик дослідження структурних компонентів рольового стресу. Серед них можна назвати методику вимірювання неоднозначності ролі і рольового конфлікту (R.J.House). Ще одним досить поширеним тестом є шкала рольового перевантаження (T.A.Beehr). Одним з найпопулярніших інструментів вивчення статево-рольової поведінки є шкала статево-рольового конфлікту, створена у 1986 році американськими психологами на чолі з J.M.O'Neil.

Серед методик вивчення рольового конфлікту найбільшого поширення набув тест "шкала рольового конфлікту" (the Role Conflict Scale), розроблений колективом під керівництвом J.R.Rizzo у 1970 році. За допомогою цієї методики можна вимірювати такі найважливіші компоненти рольового стресу, як рольовий конфлікт і неоднозначність ролі. На використанні цього тесту побудовано багато експериментальних психологічних досліджень. За допомогою факторного аналізу, який використовувався для підтвердження психометричних характеристик шкал, що входять у структуру тесту, і статистичного взаємозв'язку між ними, було доведено, що рольовий конфлікт і неоднозначність ролі не є факторіально незалежними конструкціями, хоча і не є тотожними, і утворюють факторну модель другого порядку. Це означає, що зазначені параметри хоч і є різними величинами, проте певним чином пов'язані між собою (скоріше за все існує якийсь інший параметр, від якого вони залежать).

Не менш цікавим, але не таким поширеним у літературі є створений іспанськими психологами під керівництвом J.M.Peiro у 1987 році опитувальник рольового конфлікту (the Role Conflict Questionnaire). Цей тест створено на інших теоретичних позиціях, ніж попередній. Вони близькі до теоретичної моделі, яка використовується в нашій концепції. Поняття "роль" визначається як кластер соціально і організаційно визначеної індивідуальної поведінки. "Рольовий конфлікт" визначається як неконгруентність між очікуваннями, пов'язаними з роллю, і фактичними переживаннями рольового обов'язку.

Серед найбільш теоретично обґрунтованих концепцій, що далеко виходять за межі емпіричних моделей, є психодраматичне трактування рольової поведінки та рольових конфліктів. У теорії психодрами розглядається чотири основних види рольових конфліктів:

  • інтрарольові (внутрішні конфлікти між компонентами чи різновидами однієї ролі однієї людини);
  • інтеррольові (внутрішні конфлікти між різними ролями однієї людини, які є дивергентними або суперечать одна одній і вимагають здійснити власний вибір;
  • інтраперсональні (внутрішні конфлікти, що грунтуються на суперечливому рольовому досвіді людини і проявляються в труднощах становлення її рольової поведінки;
  • інтерперсональні (зовнішні конфлікти, що грунтуються на суперечностях між дивергентними ролями партнерів зі спілкування) (Лейтц Г., 1994, с. 301-310).

Запропонована нами структура рольової взаємодії дає змогу доповнити названу класифікацію ще принаймні двома різновидами рольових конфліктів, які досить часто трапляється в практиці психологічного консультування. По-перше - це так звані інтеріоризовані інтерперсональні конфлікти, тобто внутрішні конфлікти, що мають своїм походженням міжособистісні стосунки. Суть їх полягає у суперечності між рольовими переживаннями людини і рольовими очікуваннями щодо неї. У такій ситуації людина може будувати свою рольову поведінку або згідно зі своїми рольовими переживаннями (що приведе до зовнішнього конфлікту з партнерами по взаємодії), або підкоряючись їхнім рольовим очікуванням (заганяючи конфлікт у середину).

Прикладом такого конфлікту може бути ситуація психологічного дискомфорту, що виникає у людини в незвичних для неї обставинах, коли зовнішня соціальна ситуація вимагає від неї дій, які не мають нічого спільного з її уявленням про власне покликання, про власні ролі (рольові переживання). У той же час людина повинна підкорятись рольовим очікуванням (тобто формування рольової поведінки має бути однозначним) і не має можливості піти на відкритий зовнішній рольовий конфлікт.

По-друге, всі інтерперсональні рольові конфлікти можуть бути як двосторонніми, так і односторонніми. Наша структура дає змогу по-новому тлумачити поняття дивергентності та конвергентності ролей. Конвергентними, чи доповнюючими (інколи використовується і термін "компліментарність") ми називаємо такі взаємні ролі, коли рольові очікування одного з партнерів по взаємодії частково чи повністю відповідають рольовій поведінці (а зрештою і рольовим переживанням) іншого, і навпаки. Така ситуація називається повною (чи гармонійною) рольовою сумісністю, коли взаємне задоволення ролями партнерів зі спілкування є оптимальним.

Але оскільки і рольові переживання, і рольові очікування є в кожного з партнерів, то збіг може бути частковим: наприклад, поведінка партнера А відповідає очікуванням з боку партнера Б, який задоволений ситуацією спілкування, а от поведінка партнера Б не задовольняє А і суперечить його очікуванням. У результаті ми отримуємо явище одностороннього рольового конфлікту.

Така, на перший погляд, штучна ситуація (адже ми звикли вважати, що конфлікти завжди двосторонні) на практиці дуже часто трапляється, наприклад, у сімейних стосунках, коли міра задоволеністю шлюбом у чоловіка і жінки буває зовсім різною. Незбіг стає особливо явним, коли один з партнерів по шлюбу приховує свій дискомфорт і тим самим заганяє конфлікт усередину. У такому випадку розрив стосунків, який може за цим наступити, для іншого партнера стає настільки великою несподіванкою, що той не може зрозуміти його причини.

Практика сімейного консультування налічує таких випадків досить багато. Одного разу до психологічної консультації прийшла жінка, яка збиралася розлучитись зі своїм чоловіком, але це рішення було для неї дуже важким, вона переживала велику внутрішню боротьбу і, не будучи впевненою в правильності своїх дій, вирішила звернутися за порадою. Причиною її незадоволеністю шлюбом була поведінка чоловіка, який, на думку клієнтки, "перетворився на справжнього монстра", бо не тільки не відповідав її уявленням про те, яким повинен бути чоловік, а й свідомо провокував конфлікти, завжди робив не те, чого хотіла вона, а протилежне. Навіть якщо він і робив щось на прохання жінки (це найчастіше якісь хатні справи), то не тоді, коли це треба, а коли йому самому заманеться і зовсім не так, як вона просила. У жінки почало складатись враження, що чоловік навмисне знущається з неї, і вона почала серйозно думати про розлучення.

На запитання психолога, чи пробувала вона пояснити чоловікові, яких дій і вчинків вона від нього очікує, жінка відповіла, що на подібні заяви він ніколи не реагує, а якщо і звертає інколи увагу, то лише щоб відповісти, що він і сам все добре знає. Психолог запропонував прийти на консультацію чоловіку. Той спочатку категорично відмовився, вважаючи що на це немає абсолютно ніякої причини. Лише після того як жінка відкрила йому свій намір щодо розлучення, він прийшов і майже з порогу розрядився агресією в адресу психолога, який на його думку, "підговорив" жінку до такого рішення. Зрозумівши, що це не так, він заспокоївся, і вдалося з'ясувати суть справи. На відміну від своєї дружини чоловік вважав свій шлюб якщо не ідеальним, то принаймні дуже щасливим, і він просто не міг повірити, що вона сама могла до такого додуматись. Поведінка дружини повністю його задовольняла, і він просто не міг припустити, що в її баченні сімейної ситуації може бути протилежним, а недостатній природний рівень емпатії не дозволив помітити, що у жінки щось не гаразд.

У практиці сімейного консультування частими є випадки, коли дії, що здійснюються з найдобрішими намірами, є причиною тривалої психотравматизації. В одному випадку чоловік вирішив розлучитися через те, що йому набридло їсти одну і ту ж "ненависну" страву, яку жінка весь час готувала. Найцікавішим було те, що жінка також не любила цієї страви і готувала її лише для того, щоб догодити своєму чоловікові, для якого, на її думку, ця страва була улюбленою, бо він якось дуже її похвалив у присутності своєї матері.

Односторонній рольовий конфлікт трапляється і в тих випадках, коли людина "переростає" свою роль і прагне змінити поведінку. Але в ситуації, коли людина хоче "з завтрашнього дня розпочати нове життя", це здебільшого не вдається, тому що в соціальному оточенні сформувались стійкі рольові очікування, що відповідають старій звичній ролі. Прагнення грати нову роль наштовхуються на ці очікування, які "заганяють" людину в попередню рольову модель.

Прикладом може слугувати поведінка героя кінофільму "Осінній марафон", який фактично грав роль "ганчірки", об яку всі витирали ноги. Одного разу йому набридло, що на ньому всі "їздять" і вирішують за його рахунок свої проблеми. Він став "іншою" людиною, зумів відповісти своїм кривдникам такими словами, на які раніше не наважувався. Проте оточуючі продовжували бачити його такою ж людиною, як і раніше. У такій ситуації дуже важко відстоювати своє право на нову поведінку. В результаті він знов повернувся у свою попередню роль. Взагалі зміна ролі в ситуації "застиглих" рольових очікувань - це проблематична справа. Так, наприклад, випускнику педагогічного інституту важко працювати в школі, в якій він раніше вчився. Адже педагогічний колектив (та дехто з учнів) продовжує бачити в ньому колишнього школяра, а не вчителя.

Персонаж повісті Грекової "Кафедра" займає місце померлого завідувача кафедри, та хоча він і справно виконує всі свої обов'язки і не зловживає правами, його поведінка вступила у суперечність з рольовими очікуваннями членів кафедри. Ці очікування пов'язувались зі звичним образом його попередника, який значно відрізнявся від нього. Як результат виник відкритий рольовий конфлікт між кафедрою та її новим завідувачем.

Використана література

1. Барц Э. Игра в глубокое: Введение в юнгианскую психодраму: Пер. с нем.- М., 1997.

2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Психология человеческих взаимоотношений. Люди, которые играют в игры. Психология человеческой судьбы: Пер. с англ. - М., 1988.

3. Бурно М. Е. Терапия творческим самовыражением. - М., 1989.

4. Васьковская С. В., Горностай П. П. Психологическое консультирование: Ситуационные задачи. - К., 1996.

5. Горностай П. П., Васьковская С. В. Теория и практика психологического консультирования: Проблемный подход. - К., 1995.

6. Гройсман А. Л. Проблемы ролевой психотерапии // Психологические механизмы регуляции социального поведения. - М., 1979.

7. Иоффе А. Ф. Встречи с физиками. - М., 1962.

8. Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама: Пер. с англ. - М., 1993.

9. Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я.Л. Морено: Пер. с нем. - М., 1994.

10. Максимов М. Как преодолевать кризисы // Физкультура и спорт. - 1986. - N 10-12.

11. Морено Дж. Театр спонтанности: Пер с англ. - Красноярск, 1993.

12. Психодрама: вдохновение и техника / Под ред. П.Холмса, М.Карп.: Пер. с англ. - М., 1997.

13. Титаренко Т. М. Жизненный мир личности: этапы становления // Философ. и социол. мысль. - 1991. -N 1

14. Тойч Дж. М, Тойч Ч. К. Второе рождение, или Искусство познать и изменить себя: Пер. с англ. - М.; Лос-Анжелес, 1995.

15. Толстых А. В. Возрасты жизни. - М., 1988.

16. Франкл В. Человек в поисках смысла: Пер. с англ., нем. - М., 1990.

17. Шибутани Т. Социальная психология: Пер. с англ. - М., 1969.

18. Шутценбергер А. А. Тяжелобольной пациент (15-летний опыт применения психодрамы для лечения рака) // Вопр. психологии. - 1990. - № 5.

19. Sheehy G. Passages: Predicatable crisises of adult life. - New York, 1977.


25.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!