Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Поняття особистості в українській психології
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Поняття особистості в українській психології

Концептуальні погляди В.Бехтерева на особистість. Психологічні дослідження особистості вітчизняними вченими

Професійні психологи України починають усвідомлювати внесок української психології в наукове розуміння сутності, розвитку й функціонування особистості. Цьому сприяє і та увага, яку привертає особистість у світовій науці, зокрема, філософії, педагогіці, психології, економіці тощо, а також визнання виняткової ролі особистості у поліпшенні соціального, економічного, політичного життя передових країн світу, добробуту їхніх громадян.

Після отримання Україною незалежності у психологічному товаристві постало питання про справжнє значення того, що зроблено саме українськими психологами на терені колишньої Російської імперії та Радянського Союзу. І слід одразу зауважити, що виділити суто національні українські наробки зі, скажімо, російсько-українського, а вслід за ним — і німецько-українського, американо-українського тощо контексту важко, поза-як психологія, як і інші гуманітарні та природничі науки, розвивалась і розвивається в єдиному багатонаціональному просторі світової науки. Про це свідчать незаперечні історичні факти.

Так, О.Лазурський, виходець з України, з Переяслава, формувався як психолог-дослідник під безпосереднім науковим керівництвом В.Бехтерева і опосередкованим — І.Павлова. Становлення молодого одеського мислителя С.Рубінштейна здійснювалося під впливом німецької філософії і психології, зокрема — за умов навчання талановитого юнака у Марбурзькому університеті. Відомий у Європі, але не в Україні, українець за походженням, психолог О.Кульчицький, який у 60-ті роки XX століття очолював Український Вільний Університет у Мюнхені, вважав себе учнем видатного німецького персонолога Ф.Лерша. Навіть патріарх української радянської психології Г.Костюк не міг за певних історичних і політичних обставин залишитись осторонь взаємовпливів в умовах тісних наукових взаємостосунків із російськими радянськими психологами — О.Леонтьєвим, О.Лурією, Б.Ананьєвим, Б.Ломовим та ін. І цей перелік можна продовжувати.

Тому з огляду на історичні реалії минулого століття, доцільно говорити про вітчизняну психологію в широкому тлумаченні цього поняття.

Ми використовуємо цей термін, зараховуючи до низки вітчизняних психологів передусім тих, хто народився, учився і працював на психологічних теренах України і побив величезний внесок не тільки в українську, а й у світову персонологію. Утім, немає причин викреслювати з низки вітчизняних психологів тих, хто народився, певний час жив в Україні, але був змушений проживати і працювати за межами її території, хто все життя був пов'язаний з Україною певним чином, зробив відчутний внесок в українську психологічну науку. І, нарешті,  будемо  вважати вітчизняними психологами і тих науковців, хто дуже вплинув на розвиток саме української психології, неодноразово був в Україні, виступав із доповідями, співпрацював із українськими психологами, але залишався при цьому представником своєї національної науки.

Якщо дотримуватися саме зазначених вище «соборних» критеріїв, то складається масштабна картина вітчизняної української персонології. До її складу можна віднести таких відомих і маловідомих діячів, як В.Бехтерев, ОЛазурський, Л.Виготський, В.М'ясищев, С.Рубінштейн, О.Леонтьев, К.Платонов, Г.Костюк, П.Чамата, О.Кульчицький, О.Ткаченко, В.Моргун, О.Дусавицький, І.Бех, Б.Цуканов та ін. Уважне й неупереджене вивчення об'єктивних історичних, біографічних даних щодо творчого наукового життя перерахованих видатних психологів підтверджує нашу думку.

Цю славетну низку вітчизняних персоналістів можна було б продовжити, поза-як дослідженню психологічних проблем особистості присвятили свої праці багато українських спеціалістів. Утім, ми наводимо передусім саме цей перелік імен, тому що їхні здобутки можуть бути представлені у вигляді цілісної концепції особистості, а не окремих психологічних поглядів на її природу. Критерієм сформованості такої концепції ми вважаємо наявність у наукових працях цих персонологів ґрунтовного наукового визначення особистості, цілісного уявлення про її будову, розвиток і функціонування як суб'єкта діяльності й поведінки, а також — існування прикладних аспектів їхньої концепції.

Отже, за ретроспективного аналізу й синтезу окреслених вище даних, виділених у наукових працях вітчизняних психологів, можуть бути реконструйовані справжні, повноцінні концепції особистості — навіть тоді, коли самі вчені не стверджували це. Крім того, деякі з вітчизняних «дефакто» персонологів змушені були «де-юре», за певних ідеологічних, політичних умов маскувати, приховувати свої теоретичні погляди на особистість.

Так, наприклад, ми переконані, що Л.Виготський навмисне завуалював своє оригінальне «учення про особистість» у наукових працях, чудово розуміючи нищівну для психології особистості суть авторитарного сталінського режиму, за якого йому довелося жити і працювати. Тому теоретики й історики сучасної вітчизняної психології мусять провести величезну аналітичну, реконструктивну роботу, як це зробили, приміром, американські спеціалісти, щоб повернути українській науці й суспільству величезну теоретичну скарбницю оригінальних концептуальних даних про особистість. І мовиться не стільки про «хрестоматійний» огляд теоретичних поглядів наших класиків на особистість, скільки про реконструкцію цих поглядів у вигляді повноцінних концепцій.

На цьому шляху нас очікують справжні наукові відкриття, завдяки яким українська психологія постає як гідний член світового психологічного товариства й отримує творчий стимул для свого подальшого розвитку.

Спробу розпочати таку роботу в галузі психології особистості і здійснено автором. Перші результати такої роботи представлено в наступних статтях, у яких викладено концепції особистості таких видатних вітчизняних психологів, як В.Бехтерев, О.Лазурський, Л.Виготський, С.Рубінштейн, О.Леонтьев, К.Платонов, Г.Костюк і В.Моргун. Автор запрошує читачів до ознайомлення з концепціями особистості славетних вітчизняних персонологів, які сприяють відродженню гідності української психологічної науки.

Концептуальне уявлення про особистість в об’єктивній психології та рефлексології В.Бехтерєва

Володимир Михайлович Бехтерев (20 січня 1857р. — 24 грудня 1927 р.) народився в с. Соралт В'ятської губернії Росії в сім 7 службовця. 1878р. закінчив з відзнакою Петербурзьку медика-хірургічну (згодом Військово-медичну) академію, отримавши звання лікаря-докторанта. Був залишений при клініці нервових і душевних хвороб академії для підготовки докторської дисертації з медицини, яку успішно захистив 1881 р. Услід за цим був обраний професором Казанського університету, де 1885 р. за його ініціативи та участі створюється перша в Росії лабораторія експериментальної психології. 31883р. очолює кафедру психіатрії та клініку нервових і душевних хвороб Петербурзької Військово-медичної академії, дійсним членом якої обирається 1899 р. 1908 р. заснував і очолив Психоневрологічний інститут у Санкт-Петербурзі, який став першим у світі центром з комплексного вивчення людини.

Наукові інтереси В.Бехтерева зосереджуються в галузях психіатрії, невропатології, фізіології, психології, психогігієни, психопрофілактики, педагогіки, соціології. Ним створений відомий у психологічній науці напрям, який отримав спочатку назву об'єктивної психології (1904 p.), а потім — психорефлексології (1910р.) і, нарешті, — рефлексології (1917 p.).

У вересні 1905 р. В. Бехтерев виступив у Києві з програмовою доповіддю «Особистість та умови її розвитку і здоров'я» на II з'їзді вітчизняних психіатрів. Згодом його погляди на особистість були викладені у фундаментальній праці «Об'єктивна психологія» (3 випуски у 1907— 1910 pp.) та інших роботах.

Розуміння особистості

В.Бехтерев вважав, що визначення поняття особистості пов'язане в науці з великими суперечностями. Про це свідчать різні погляди і думки, залежно від напрямів дослідження психіки. На його думку, під особистістю слід розуміти як об'єднуюче, так і спрямовуюче начало, що керує думками, діями та вчинками людини. Тобто особистість як поняття містить у собі, окрім внутрішнього об'єднання та координації, ще й активне ставлення до навколишнього світу, що ґрунтується на індивідуальній переробці зовнішніх впливів. Відповідно до цього, в особистості виділяються як суб'єктивна, так і об'єктивна сторони. Суб'єктивні переживання особистості завжди виявляються через певну низку об'єктивних явищ.

В.Бехтерев підкреслював, що саме в об'єктивних явищах «міститься те збагачення, яке вносить особистість в оточуючий її зовнішній світ»З погляду об'єктивної психології, лише об'єктивні вияви особистості, які доступні для спостереження, власне і складають об'єктивну цінність особистості.

Зазначене дає змогу вченому зробити висновок, що «особистість з об'єктивного погляду є психічний індивід з усіма його самобутніми особливостями — індивід, який є самодіяльною істотою щодо оточуючих зовнішніх умов». На його думку, саме загальна сукупність психічних явищ з їх особливостями, а не окремо розглянуті . явища — оригінальність розуму, творчі здібності, розумовий кругозір, воля — саме така сукупність, що виділяє особу з-поміж інших та зумовлює її самодіяльність, об'єктивно характеризує особистість. Критерієм і мірою розвиненості особистості в особі визнається сукупність психічних явищ, яка виявляється через індивідуальне ставлення до оточуючих людину умов і надає їй можливість виступати самодіяльною істотою.

Таким чином, В.Бехтерев формулює наступне визначення: «Особистість з об'єктивного погляду є не що інше, як самодіяльна особа зі своїм психологічним складом та індивідуальним ставленням до оточуючого світу».

Органічна та соціальна сфери особистості

В. Бехтерев вказує на наявність у людини двох сфер нервово-психічної діяльності, які визначають її активно-самостійне ставлення до навколишнього світу або самодетерміновану активність особистості. Це органічна й соціальна сфери єдиної особистісної сфери, що послідовно виникають упродовж життя.

Спочатку формується органічна сфера, у якій концентрується запас минулого досвіду, необхідний для життя організму. Він утворює головний центр нервово-психічної діяльності і визначає активно-самостійне ставлення живого організму до світу. Утворення цього інтимного ядра особистісної сфери ґрунтується на внутрішніх умовах, на запасі постійно активізованих слідів від рефлексів, що пов'язані із внутрішніми та зовнішніми подразниками.

Утім, із розвитком суспільного життя, поряд зі слідами психорефлексів органічної сфери особи, з'являються сліди психорефлексів, які визначаються відношеннями саме суспільного життя. Розвивається особистісна сфера соціального характеру, що лежить в основі моральних і соціальних взаємин людей. Саме цей розвиток «основного ядра нервопсихіки», тобто соціальної сфери, «веде до утворення особистості як самобутньої психічної особи в соціальному житті народів».

Отже, за В.Бехтерєвим, особистість складається із двох тісно пов'язаних між собою сукупностей слідів. Одна з них тісніше пов'язана з органічною сферою, а друга — із соціальною сферою. Він стверджує, що, залежно від ступеня розвитку кожної з цих сфер, в особистості може домінувати егоїзм або альтруїзм.

Між цими двома сферами особистості встановлюється певний розподіл функцій. Органічна сфера особистості є найголовнішим керівником реакцій на подразники навколишнього світу, що мають причетність до підтримки організму. Соціальна сфера особистості пов'язана з вищим керівництвом діями і вчинками, які мають на меті встановлення стосунків між особистістю та іншими членами суспільства. При цьому, як підкреслює В.Бехтерев, «складний процес розвитку соціальної сфери особистості аніскільки не усуває органічну сферу особистості, він її тільки доповнює, хоча й частково придушує, так би мовити, нашаровує на неї нові сполучення, що випливають із діянь, які відносяться до умов соціального життя»

Отже, робить висновок великий фізіолог і психолог, «соціальна сфера особистості стає об'єднуючою ланкою і збудником усіх слідів психорефлексів, які виникають на ґрунті суспільного життя, і такими, що оживлюють ті чи ті органічні реакції».

В.Бехтерев не оминає своєю увагою й індивідуальні особливості особистості, серед яких передусім виокремлюється характер. Він пропонує розподіляти індивідуальні особливості на дві великі групи, зіставляючи їх саме з органічною та соціальною сферами особистості.

Далі можуть розглядатись інші, більш часткові, домінуючі особливості, зокрема, розумова працездатність та зосередженість, які властиві мислителям, або тонка й високо диференційована вразливість, що притаманна художникам, чи діяльність, пов'язана з винахідливістю й рішучістю енергійних осіб, приміром, полководців.

В.Бехтерев припускає можливість ще докладнішої індивідуальної характеристики особистості, приміром, залежно від темпераменту. Відповідно до цього можуть виділятися діяльні й пасивні, афективні та розсудливі типи особистостей.

Учений стверджував, що для особистості властиві вольові вияви, внутрішні мотиви дій і вчинків, тобто ті психічні явища, які у психології та філософії пов'язуються з волею. Людина у своїх учинках і діях виражає передусім свою особистість, власну волю. Водночас, її психічний розвиток може призвести до різних варіантів ставлення до навколишнього світу: «...різноманітні впливи підпорядковують собі слабкі натури; сильні ж натури протистоять зовнішнім впливам. Саме розвинута особистість набуває великої сили в активному ставленні до об'єктивного світу.

Умови розвитку і здоров'я особистості

В. Бехтерев розглядає широкий спектр умов, чинників, від природних, фізичних і біологічних, до соціальних, політичних і економічних, які або сприяють, або згубно впливають на розвиток особистості, ведуть до її розвитку чи занепаду.

Він указує на той незаперечний, на його думку, факт, що помірний клімат є більш сприятливим для розвитку особистості, аніж суворий північний чи спекотний тропічний клімат. Поряд із кліматичними, впливовими вважаються метеорологічні та географічні умови, якість грунтів тощо. Приміром, ним характеризуються як згубні для становлення особистості всі ті місцевості, зокрема, великі пустелі чи вічні сніги, де людина змушена витрачати багато зусиль і енергії на боротьбу з природою. До того ж, перебування в цих місцевостях визначає підвищену схильність людей до різноманітних хвороб, що згубно діє на їхнє фізичне здоров'я.

Важливою умовою правильного розвитку особистості визнається природа самого організму, насамперед — спадковість батьків. Остання визначає ті антропологічні особливості, на яких безпосередньо ґрунтується розвиток особистості. Поміж них виділяється расовий чинник, адже, як стверджує В.Бехтерев, серед трьох людських рас — білої, жовтої, чорної — лише представники перших двох досягли відносно високого культурного рівня. Зазначимо, що мовиться про початок XX століття, упродовж якого представники чорної раси, здобувши свободу від колоніального утиску, продемонстрували свій беззаперечний особистісний потенціал.

В.Бехтерев зазначає, що роль антропологічних чинників може бути неоднозначно оцінена за конкретних історичних обставин. Так, війни і завоювання одними народами інших може тимчасово загальмувати, в умовах поневолення та рабства, їхній культурний та особистісний розвиток.

Як лікар, В.Бехтерев окремо виділяє біологічні чинники, що пов'язані з несприятливою психологічною спадковістю, фізичними вадами, хворобами матері в період вагітності, алкоголізмом батьків, важкими фізичними та психологічними обставинами перебігу вагітності тощо. Ці чинники призводять, врешті-решт, до дегенеративного розладу, занепаду особистості.

Повноцінний розвиток особистості може бути також затриманий несприятливими фізичними умовами, що визначаються негармонійними «взаєминами між тілом і духом», слабким фізичним розвитком, низкою інфекційних захворювань і хвороб, що укорінюються в недостатньому та неправильному харчуванні в дитинстві та в дорослому віці.

Те саме стосується і несприятливих економічних умов, що поступово призводять до недостатнього харчування, фізичного ослаблення організму, унаслідок чого виникають виснаження, недокрів'я, різноманітні фізичні хвороби, які позбавляють мозок харчування, знижують розумові сили, що перешкоджає повноцінному розвиткові особистості.

Однак, найважливішим чинником недостатнього розвитку особистості стає, за переконанням В.Бехтерєва, відсутність або неправильна організація суспільної діяльності людей. За відсутності суспільної діяльності немає і повноцінної особистості. Великий психолог і соціолог неодноразово повторює: «Без суспільної діяльності особистість зупиняється на певному ступені свого розвитку, представляючись більш або менш байдужим до суспільних потреб; вона є пасивним членом суспільства, що втрачає ту самодіяльність, яка слугує запорукою нормального розвитку суспільного життя і міцного розвитку державності».

Наслідками відсутності правильно організованої, у формі самоуправління, суспільної діяльності стають порожнеча та неробство. Для виникнення останніх особливо сприятливі умови виникають у більш забезпечених прошарках суспільства. А неробство, зокрема, призводить до зниження розумової працездатності, до розумового, морального і фізичного виродження. Цей процес деградації особистості підсилюється, якщо до неробства приєднуються алкоголізм та інші надмірності.

В.Бехтерев надавав особливого значення ролі виховання та навчання у становленні особистості. Для її правильного, цілісного розвитку необхідне поступове привчання до систематичної праці, до самостійного мислення із широким критичним світоглядом, стійкість характеру — за ретельного дотримання фізичної та розумової гігієни.

Він наголошує, що правильне і раціональне виховання має починатися з перших днів життя людини, адже засади майбутньої особистості укорінюються ще у дошкільному віці. Уже тоді починаються відхилення в характері, їх слід своєчасно усувати. Через це на перший план висувається правильний напрям розумового розвитку, що має забезпечити освіта. Невігластво і вади освіти стають головною умовою недорозвитку особистості. Тому цивілізовані країни конкурують між собою в ефективній постановці й розвитку шкільної справи.

Особистість як визначальний чинник суспільної діяльності, як визначник, керівник дій і вчинків

За переконанням В.Бехтерева, учинки й дії є об'єктивним вираженням особистості. Учинки й дії перебувають «у прямому співвідношенні зі сферою особистості, об'єднуються як у просторі, так і в часі відповідно до визначеної мети, яка пов'язана з її потребами».

В.Бехтерев чи не вперше у психології показав вирішальну роль особистості у суспільному житті. Він стверджував, що «особистість є тією основою, на якій ґрунтується сучасне суспільне життя».

Суспільство постає, на його думку, як зібрання більш або менш діяльних особистостей, що взаємопов'язані між собою, в ім'я спільних інтересів і прагнень, родинною спорідненістю та схожістю основних психічних рис. Це зібрання він характеризує як збірну соборну особистість, що об'єднана політичними, правовими тощо спільними інтересами. Прогрес народів, їх цивілізованість і культура залежать від ступеня розвитку особистостей, що входять у це зібрання, від діяльної участі кожної особистості у досягненні загальної мети, у створенні спільних благ.

Активна самодіяльна особистість висуває у вільному суспільстві нові плани і нові горизонти, тоді як пасивні особи, що розвиваються в умовах рабства, здатні тільки до повторення й наслідування. В.Бехтерев надає великого значення для самого існування сучасних країн не зовнішнім силам, зокрема і владі, а моральним засадам згуртованості особистостей.

Роль особистості в історичному житті народів зростає в періоди підвищення темпу соціального життя, мирного суперництва народів на терені праці й культури, але особливо — у періоди боротьби зі стихійним лихом або зовнішніми ворогами. В.Бехтерев підкреслює, що «ті суспільства і народи, що мають у своєму середовищі більш розвинутих і більш діяльнісних особистостей, за інших рівних умов збагачуватимуть людську культуру більшою кількістю предметів своєї праці та кращою їх якістю. І навпаки — народ, слабкий за рівнем розвитку окремих особистостей, що складають його як суспільні одиниці, не може захистити себе від експлуатації народів з вище розвинутими особистостями, що утворюють його.

Дуже цікавим є погляд В. Бехтерева на мирну боротьбу народів, яку він розглядав як перевірку, іспит суспільної самодіяльності особистостей, з яких складається народ. У цьому мирному змаганні теж перемагає той народ, який сильніший розвитком своїх особистостей. Народ же з нерозвинутим суспільним життям, з придушеними особистостями приречений на розпад та втрату своєї самостійності.

Отже, у період соціальної кризи, зіткнення народів або воєн роль особистості стає найвагомішою. В.Бехтерев наводить такий історичний приклад, пов'язаний із російсько-японською війною 1904— 1905 pp., яка закінчилася нищівною поразкою Росії. Причину цього вчений вбачає саме в «особистісному чинникові».

Він підкреслює той факт, що в цей час у російському суспільстві панував принцип боротьби під гаслом пасивних особистостей — «Терпіння!», — тоді як у японському суспільстві була проголошена активна боротьба всього народу за життя, за право, за свободу.

Учений відмічає, що в Японії були створені значно сприятливіші умови для діяльності особистості, організоване суспільне життя «більш світлого характеру», особистість не була придушена формалізмом, там «буква закону не торжествувала над смислом», «наука не слугувала предметом дивної іронії, її не женуть звідси бюрократичні відомства». Навпаки — «знання і досвід цінуються там дуже високо й усяке наукове відкриття залучається відразу до справи». Зроблені ним оцінювання й узагальнення зберегли свою соціально-психологічну цінність на все XX століття.

Великий лікар, фізіолог, психолог і соціолог усвідомлює надзвичайну складність взаємовідношень між особистістю і суспільством, у якому вона виявляється. Але він підкреслює, що заперечення особистості у суспільствах, побудованих на засадах рабства, деспотизму влади, релігійного догматизму, придушення і консерватизму науки, де панують розпуста багатством, аморальність звичаїв у всіх її формах, несе в собі зародок розпаду суспільства.

На відміну од цього, широка, правильно організована на засадах самоврядування і вільно обраного представництва суспільна діяльність, за умов вільного змагання, вільного обміну думок, гласної критики, суспільного контролю, є найкращою школою виховання, розвитку, розквіту особистості, розгортання її моці, творення народного характеру. Але це може бути результатом тривалої і наполегливої праці всього суспільства та його членів.

В.Бехтерєв робить висновок: «Вільний розвиток суспільної діяльності є найкращою гарантією правильного і здорового розвитку особистості».

Концептуальні погляди В.Бехтерева на особистість справили величезний вплив на розгортання подальших психологічних досліджень особистості, що були проведені його учнями, послідовниками та прихильниками, такими як О.Лазурський, В.Мясищев, С.Рубінштейн, О.Леонтьєв, К.Платонов та ін.


25.09.2010

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!