Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Політична культура українського педагога вищої школи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політична культура українського педагога вищої школи. Реферат

Система професійних якостей сучасного педагога. Визначальний характер політичної культури в системі психолого-педагогічних якостей викладача на сучасному етапі розвитку української держави. Сутність політичної культури

Система професійних якостей сучасного педагога

Система професійних якостей сучасного педагога, на думку цілого ряду вчених, що працюють у галузі педагогіки вищої школи, повинна складатися з трьох основних комплексів: загальногромадянські риси; властивості, що визначають специфіку педагогічної професії; спеціальні знання, уміння й навички з предмета (спеціальності).

Професійна діяльність викладача вищої школи, вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і педагогічних здібностей. Серед них основні такі [7, с. 33-34]:

1. Загальногромадянські риси: широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань; громадянська активність і цілеспрямованість; національна самосвідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур; гуманізм і соціальний оптимізм; високий рівень відповідальності та працелюбність.

2. Морально-психологічні якості: чесність і ясність у взаєминах з людьми; високий рівень загальної і психологічної культури; повага до професіоналізму інших і наукової спадщини; акуратність і охайність; дисциплінованість і вимогливість.

3. Науково-педагогічні якості: науково-педагогічна творчість; професійна працездатність; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; педагогічне спрямування наукової ерудиції; педагогічна спостережливість; педагогічна уява та інтуїція; володіння педагогічною технікою; активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук; гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях; висока культура мови та мовлення (фонетична чіткість, лексична науковість і точність, експресивність, емоційність і виразність); володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.

4. Індивідуально-психологічні особливості: високий рівень соціального сприйняття й самопізнання; висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість; інтерес до розвитку потенційних можливостей студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними; позитивна "Я-концепція", високий рівень домагань; емоційна стійкість, витримка й самовладання; саморегуляція, самостійність і діловитість у вирішенні життєво важливих завдань; твердість характеру.

5. Професійно-педагогічні здібності: адекватне сприйняття студента безумовне прийняття його як особистості; педагогічний оптимізм; проектування цілей навчання й прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста; конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати; організаторські та комунікативні здібності; духовно-виховний вплив на академічну групу й особистість студента, організація розвиваючої інтеракції.

Хоча в даному переліку й не можна виокремити більш важливі або значущі якості та здібності викладача, проте "пріоритетна увага в реформуванні вищої освіти в Україні має надаватися підготовці нової генерації науково-педагогічних кадрів – національної еліти, здатної трансформувати в собі нову освітньо-світоглядну парадигму національно-державного творення, гуманістичного вознесіння самоцінності особистості вихованця" [7, с. 32]. Постановка таких завдань вимагає, в першу чергу, розвитку політичної культури майбутнього викладача – студента ВНЗ.

Визначальний характер політичної культури в системі психолого-педагогічних якостей викладача на сучасному етапі розвитку української держави

З розпадом СРСР та занепадом радянської системи цінностей, молода українська держава не змогла достатньо швидко запропонувати культурний фундамент власному суспільству. Розбудова державності мала б супроводжуватись перехідним етапом у розвитку національної політичної культури, протягом якого суспільство мало б органічно відновити традиційну аксіологічну систему. Але такий період затягнувся, а нагальні проблеми подолання наслідків діяльності тоталітарної системи у суспільстві не були вирішені.

Натомість були поглиблені негативні тенденції в українському суспільстві, що було пов'язано з формуванням нової політичної еліти. Остання значною мірою складалася з представників колишньої партійної номенклатури. Це безпосередньо відбивалося на методах та способах врядування. Переділ власності, формування фінансово-олігархічних кланів не сприяли поліпшенню економічної ситуації в країні.

Низька увага держави до освітньої сфери та науки негативно позначилася на свідомості молодого покоління. Зокрема О. В. Адаменко відзначає, що "напрями (сучасних) досліджень, які безпосередньо стосуються проблеми формування демократичної культури особистості, – формування світогляду молодого покоління та виховання в дусі миру й інтернаціоналізму – представлені відносно невеликою кількістю дисертацій – відповідно 7 та 6" [1, с. 160].

В результаті таких процесів – суспільство втрачало довіру до багатьох соціальних та державних інститутів. Підданська політична культура, успадкована громадянами від радянського суспільства, формувала пасивне ставлення до державотворчих процесів. Актуального значення набув абсентеїзм, пов'язаний зі зневірою громадянина у можливості впливу на владу. Останні події в Україні, що отримали назву "помаранчева революція", вкотре зробили надзвичайно актуальною проблему політичної культури суспільства. Конфлікт "схід-захід", який штучно роздмухувався вітчизняними та зарубіжними політиками та політологами, має раціональне підґрунтя.

Українська політична культура справді, за дослідженнями соціологів та політологів, є неоднорідною структурою. Кордон між її складовими – умовно це кордон між заходом та сходом, європейським та євразійським цінностями. Культура донеччанина та львів'янина – категорії дещо відмінні. Проте це – не чорне та біле. А тому необхідні розумні державні заходи, спрямовані на консолідацію цих культур. Такий консенсус, безумовно, можливий.

Для розуміння суспільної ролі політичної культури коротко розглянемо її сутність. Термін "культура" (лат. cultura - догляд, освіта, розвиток) спершу означав функцію, пов'язану з набуттям знань, досвіду. Упродовж історичного розвитку в нього вкладали не лише духовний, а й практичний зміст, наближаючи культуру до людини, розуміючи її як міру олюдненості суспільних відносин.

Культура не є суто духовною субстанцією, обмеженим чинником, який існує лише завдяки свідомості.  Це особлива об'єктивна дійсність, яка, на відміну від природної, має суб'єктивне (не "свідоме", а "діяльне") джерело походження. Політична культура - це стабільна відповідність способу й результату поведінки суб'єкта культурним імперативам - цінностям, знанням, нормам, принципам, що функціонують у царині політики і реалізуються на практиці.

Не випадково професор Оксфордського університету А. Браун вважає політичною культурою найважливіші політичні переконання й цінності, інтерпретацію історії, її героїв і навіть міфи, які допомагають нації здобути стабільність. Завдяки стабільності політичних знань і цінностей політична культура суб'єктів виконує функцію відтворення політичних відносин у формах політичної свідомості й політичної поведінки людей [2, с. 94].

Сутність політичної культури

Термін "політична культура" ввів у науковий обіг німецький мислитель доби Просвітництва Й. Гердер, а поняття "політична культура" запровадили у політичну науку американські вчені Г. Алмонд і С. Верба, автори праці "Культура громадянськості", яка на Заході стала класичною.

Політична культура - це сукупність індивідуальних позицій та орієнтацій учасників політичної системи, а також суб'єктивна сфера, що є основою політичних дій і надає їм певного значення. Зміст політичної культури віддзеркалює сукупність духовних цінностей, уявлень, орієнтацій, пов'язаних зі ставленням суб'єктів до політичної влади, політичної системи, що дістає відображення у політико-управлінській діяльності й політичній поведінці соціальних спільнот та осіб.

Політична культура ґрунтується на культурі загальній як історично певному рівні розвитку суспільства і людини й охоплює: знання про політику, ознайомлення з фактами, інтерес до них; оцінку політичних явищ, оцінні судження щодо того, як має здійснюватися влада; емоційний аспект політичних позицій; прийняті у тому чи тому суспільстві зразки політичної поведінки, які визначають, як можна і як слід діяти у політичному житті.

Отже, політична культура - це такий спосіб діяльності соціальної спільноти, особи у царині політичних відносин, який відображує рівень політичної активності та політичної зрілості суб'єктів [9, с. 95].

Вона охоплює різні компоненти й рівні: культуру ставлення суб'єктів до здійснення політичної влади; культуру електорального процесу; культуру формування політичних і громадсько-політичних інститутів; культуру політичної поведінки; культуру політичної свідомості й спілкування тощо, тобто поширюється на всю сферу політичного життя суспільства і виконує низку важливих функцій.

Політична культура суспільства покликана звести найрізноманітніші інтереси суб'єктів до єдиного уявлення щодо політичних знань, механізмів і шляхів реалізації політичних завдань і цілей. Однак водночас вона є єдністю різноманітностей, уніфікованою формою політичної свідомості і діяльності суб'єктів. Єдність елементів, з яких вона складається, ґрунтується на реальному існуванні, функціонуванні різних інтересів і сподівань соціальних спільнот, осіб.

Політична культура особи, основою якої є її суверенність, має стати відправною точкою й результатом політичної культури суспільства, держави, всіх елементів політичної системи. Культура - основа суверенного буття особи. Складовими політичної культури особи є: політичні знання, цінності й орієнтації та перетворення їх на політичні переконання; набуття необхідних навичок політичної діяльності й політичної поведінки у різних видах політичного процесу; усталені способи політичної діяльності в усіх формах і видах політичного життя тощо.

Політичну культуру особи визначають також такі якості, як організаторські здібності, вміння згуртовувати й мобілізувати людей на розв'язання політичних завдань, компетентність і професіоналізм, наполегливість і толерантність, здатність до компромісу, гуманність та ін. Таким чином, політична культура особи не є механічним конгломератом політичних знань, уявлень, поведінкових актів, її функціонування передбачає постійний процес перетворення політичних знань на стійкі регулятори свідомості й поведінки, на переконання, а останніх — на практичні дії, спрямовані на реалізацію суспільне значущих політичних цілей і завдань.

Джерела

  1. Адаменко О. В. Формування демократичної культури особистості як об'єкт педагогічних досліджень // Політична культура: теорія, проблеми, перспективи. – К.: Вид. ПАРАПАН, 2004. – С. 156-161.
  2. Внукова О. П. Формування політичної культури майбутніх педагогів професійно-технічних навчальних закладів як педагогічна проблема // Педагогіка і психологія професійної освіти. – 2003. - № 1. – С. 59-69.
  3. Галактіонова І. В. Фактори впливу на формування політичної культури молоді України, 90-ті роки XX ст.
  4. Гедікова Н. П. Політична соціалізація особистості в період демократизації українського суспільства. Автореф. канд. дис. – Одеса, 1999. – С. 7.
  5. Закон України "Про освіту" від 21 травня 1991.
  6. Мехонцева Д. М. Обучающая система как упорядоченно-устойчивая самоуправляемая и управляемая целостность // Школьные технологии. – М., 2001. – № 6. – С. 19-26.
  7. Мороз О. Г., Падалка О. С., Юрченко В. І. Педагогіка і психологія вищої школи: Навч. посіб. для молодих викладачів, аспірантів і майбутніх магістрів / Національний педагогічний ун-т ім. М. П. Драгоманова; Інститут вищої освіти АПН України / О. Г. Мороз (заг. ред.). — К.: НПУ, 2003. — 267с.
  8. Ничкало Н. Г. Неперервна професійна освіта як світова тенденція //Трибуна. – 2000. – № 5-6. – С. 21-23.
  9. Політологія у запитаннях і відповідях: Навч. Посіб. / За заг. ред. К. М. Левківського. – К.: Вища шк., 2003. – 263 с.


03.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!