Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Освіта як спосіб входження людини у світ науки і культури. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Освіта як спосіб входження людини у світ науки і культури. Реферат

Латинський термін "культура" означає вирощування, удосконалювання. Відповідно до людини це вирощування, удосконалювання, формування її образу

Приймаючи до уваги таке трактування, етимологічно культура виступає передумовою і результатом освіти людини.

У процесі освіти людина залучається до системи культурних цінностей (через пізнання історичної спадщини мистецтво, архітектуру). Оскільки досягнення пізнавального характеру являють собою сукупність матеріального і духовного надбання людства, остільки освоєння вихідних наукових положень також є знаходженням культурних цінностей.

Існує і дидактичне поняття культури - навчання і виховання молодого покоління засобами культури. Процес взаємодії, як присвоєння і створення людиною нових культурних цінностей, у рамках освітньої системи є творенням. Тобто зв'язаний з культурою в її динамічному аспекті.

Як відомо, мова є способом пізнання навколишнього світу і засобом комунікації. Одночасно вона виступає як хоронитель і виразник духовної культури, що передається як від покоління до покоління, так і в умовах освітньо-виховних установ. Не випадково рівень культури епохи (і окремої людини, зокрема) визначається ставленням до мови як структуротворчого компоненту цілісної культури. Тому місія освіти полягає в тому, щоб сформувати у молодого покоління відповідальне ставлення до рідної й іноземної мови, до збереження і збагачення історичних, наукових і культурних цінностей.

Таким чином, співвідношення освіти і культури можна розглядати в різних аспектах:

  • у рамках культурологічної парадигми педагогічної системи;
  • через формування полі-культурної освіти;
  • в умовах культурно-історичного типу конкретної освітньої системи (вузу, школи);
  • як систему культурно-освітніх центрів у рамках однієї чи різних країн;
  • через аналіз навчальних дисциплін культурологічного спрямування;
  • через шляхи і способи розвитку культури суб'єктів освіти (педагогічної культури і розумової культури учнів);
  • засобом опису і проектування образа культурної й освіченої людини конкретної історичної епохи;
  • через розкриття специфіки культурно-освітнього середовища зростаючої людини;
  • через узагальнення, збереження і відродження культурно-освітніх традицій народу, етносу, нації.

Освіта - це процес передачі накопичених поколіннями знань і культурних цінностей. Зміст освіти формується і поповнюється зі спадщини культури і науки, а також з життя і практики людини. Отже, освіта є соціокультурним феноменом і виконує відповідні соціокультурні функції.

У зв'язку з цим освіта стає необхідним і важливим чинником розвитку як окремих сфер (економіки, політики, культури), так і всього суспільства.

Розглянемо основні соціокультурні функції і потенціал сучасної освіти.

1. Освіта - це один з оптимальних і інтенсивних способів входження людини у світ науки і культури. Саме в процесі освіти людина освоює культурні цінності. Зміст освіти черпається і безупинно поповнюється з культурної спадщини різних країн і народів, з різних галузей науки, а також з життя і практики людини.

Важко переоцінити значення освіти в розвитку у молодого покоління відповідального відношення до культури рідної мови і мов міжнародного спілкування. Цьому сприяють діалогічні форми навчання. Діалог - це форма суб'єкт-суб'єктного пізнання навколишнього світу. Він має особливе значення на стадії розпізнавання сутнісного, евристичного і креативного в пропонованій навчальній інформації.

Освітнє середовище, сформоване у школі чи вузі, впливає на вибір правил спілкування і способів поводження людини в соціальній групі. Даний вибір визначає манеру спілкування і стиль поводження, що надалі проявляться в міжособистісних і ділових контактах дорослої людини.

Одночасно освіта являє собою процес трансляції культурно-оформлених зразків поводження і діяльності, а також встановлених форм громадського життя.

Духовне в людині само-виявляється завдяки його "злиттям" з культурою. Носієм культури виступає родина, і освоюється в процесі навчання та самоосвіти, виховання і самовиховання, професійної діяльності і спілкування з оточуючими людьми. Однак, саме в процесі навчання і виховання людина сприймає соціокультурні норми, що мають історичне значення для розвитку цивілізації, суспільства і самої людини. Тому при визначенні цілей і задач освітніх систем уточнюють соціальне замовлення. У свою чергу зміст освіти може бути обмежений стандартами регіону, країни, усього світу, що враховують характер взаємодії людини з культурними цінностями, міру і ступінь їхнього присвоєння і створення.

2. Освіта як практика соціалізації людини і наступності поколінь. Освіта виявляє себе як практика соціалізації людини і наступності поколінь людей. У різних соціально-політичних умовах (і в період реформ) освіта виступає стабілізуючим фактором між новими соціальними уявленнями та ідеалами попередніх поколінь, що втілилися в історичній традиції. Тому освіта дозволяє утримувати процес відтворення і передачі історичного і соціального досвіду й одночасно закріплювати у свідомості молодого покоління нові політичні й економічні реалії, нові орієнтири суспільного і культурного розвитку.

Не випадково однієї з головних задач освіти є підготовка молодого покоління до самостійного життя і формування образа майбутнього. Перспектива майбутнього відкривається в ході засвоєння різних форм життєдіяльності людини (навчання, праці, спілкування, професійної діяльності, дозвілля).

В умовах радикальної зміни ідеологічних догматів, соціальних уявлень, ідеалів і буття людей у цілому саме освіта виконує стабілізуючу функцію і сприяє адаптації людини до нових життєвих умов.

На зламі історичних епох актуалізується проблема забезпечення наступності культурно-освітньої традиції, збереження самобутності народу і сформованої системи цінностей. Збереження вищезазначених складових сприяє їхній інтеграції в системі світових цінностей як елементів макросоціуму.

При цьому, традиція виконує визначальну функцію в процесах освіти і виховання нового покоління.

Життя людини - це ланка в ланцюзі поколінь. Людина живе у просторі соціально-культурної традиції, що впливає на формування її характеру, стилю поведінки, прагнень, цінностей та інтересів. У зв'язку з цим відносини між традицією і новаціями в сфері освіти і виховання людини втілюють взаємозв'язок між освітою і культурою народів у цілому.

Система освіти включає стан, тенденції і перспективи розвитку суспільства, відтворюючи і зміцнюючи сформовані в ньому стереотипи. Соціальна функція освіти з одного боку, характеризується як підготовка покоління до самостійного життя, а з іншого боку, закладає основи майбутнього суспільства і формує образ людини в перспективі.

Сутність підготовки до самостійного життя полягає:

  • у формуванні способу життя, прийнятого в суспільстві;
  • в освоєнні різних форм життєдіяльності (освітньої, трудової, суспільно-політичної, професійної, сімейно-побутової);
  • у розвитку духовного потенціалу людини для творення і творчості.

Тому для кожної соціально-економічної формації і культурно-історичного етапу розвитку суспільства і держави властива своя система освіти, а для народу, нації - система виховання, але у міжнародних педагогічних системах існують загальні риси. Саме вони закладають основу для процесу інтеграції у світовий освітній простір.

3. Освіта є механізмом формування суспільного і духовного життя людини і галуззю масового духовного виробництва. Освітні і виховні установи концентрують вищі зразки соціально-культурної діяльності людини визначеної епохи, тому соціальна цінність освіти визначається значимістю освіченої людини в суспільстві. Гуманістична цінність освіти полягає в можливості розвитку пізнавальних і духовних потреб людини. У цілісній системі освіти усіх видів і рівнів відбувається нагромадження і розвиток інтелектуального і духовно-морального потенціалу країни.

4. Освіта як процес трансляції культурно-оформлених зразків людської діяльності. У процесі навчання і виховання людина засвоює соціокультурні норми, що мають культурно-історичне значення. У результаті засвоюються норми моралі і морального поводження людини в соціальній групі і на виробництві, у родині і громадських місцях, а також правила спілкування, міжособистісних і ділових контактів. Не випадково зміст освіти бачать не тільки в трансляції соціального досвіду в часі, але й у відтворенні встановлених форм громадського життя в просторі культури.

5. Освіта як функція розвитку регіональних систем і національних традицій. Специфіка населення окремих регіонів обумовлює характер педагогічних задач. Молодь включається в духовне життя міста чи села за допомогою освіти. У регіональних освітніх системах враховуються освітні запити різних соціокультурних груп населення. Так, наприклад, розробка освітнього стандарту визначається специфікою регіону країни.

6. Освіта є тим соціальним інститутом, через який передаються і втілюються базові культурні цінності і цілі розвитку суспільства.

Освітні системи - це соціальні інститути, що здійснюють цілеспрямовану підготовку молодого покоління до самостійного життя в сучасному суспільстві. У процесі постановки цілей і задач для конкретних освітніх систем необхідне уточнення соціального замовлення в рамках усієї системи освіти країни.

Наприклад, у 1970-80-і роки перед вітчизняною системою освіти ставилася задача підготовки творчої, інтелектуально і духовно розвинутої людини, громадянина своєї Батьківщини й інтернаціоналіста, вихованого в дусі комуністичних ідей і ідеалів. У 1980-90-і годи пріоритет віддається підготовці наполегливої і комунікабельної людини, що володіє іноземними мовами. Якщо в перший період високий соціальний статус мали фізики, математики, інженери, то сьогодні соціально значимі юристи, економісти і бізнесмени, а також гуманітарії - філологи, перекладачі, викладачі іноземних мов.

Освітні установи - це соціальні інститути, які включають систему установ дошкільної, шкільної, середньої спеціальної, вищої і додаткової освіти, здобувають державний статус системи освіти в країні. У даному контексті освітні установи включені в соціальну практику. Їхня соціальна функція складається в наданні освітніх послуг населенню країни. Здійснення соціальної функції вимагає прогнозування і планування розвитку освіти. Останнє стає значимим компонентом у процесі формування державної освітньої політики країни. Державну норму того чи іншого типу освіти визначає державний освітній стандарт. Одним із основних напрямків такої політики є розробка державних освітніх стандартів для школи і вузу.

Державні освітні стандарти визначають обов'язкову навчальну програму кожної школи чи вузу. Такий стандарт складається з двох частин. Перша частина - це набір обов'язкових для всіх шкіл чи вузів дисциплін, друга частина - дисципліни на вибір. На рівні конкретного навчального закладу перша частина - обов'язкові дисципліни навчального плану для всіх учнів, друга частина - предмети на вибір. Стандарт включає обов'язковий набір вимог до підготовки випускника школи чи вузу.

7. Освіта як активний прискорювач культурних змін і перетворень у суспільному житті й в окремій людині.

Духовний початок у людині виявляється завдяки його "вростанню" у культурну спадщину родини і культурну традицію, що вона засвоює протягом усього життя за допомогою процесів освіти, виховання і професійної діяльності. Освіта прискорює цей процес у ході розвитку і становлення людини як особистості, суб'єкта й індивідуальності. Цей факт доводиться дослідженнями й освітньою практикою.

В освітньому процесі педагоги створюють умови і вибирають такі засоби і технології, що забезпечують особистісний ріст тих, хто навчаються, розвиток їхній суб'єктних властивостей і прояв індивідуальності. Кожна навчальна дисципліна та визначена освітня технологія орієнтовані на розвиток даних якостей. [8, 62-63]

Таким чином, культура й освіта залишаються в центрі уваги усього світового співтовариства. Вони виступають як провідні фактори суспільного прогресу і розвитку цивілізації.

Взаємодія культури й освіти може розглядатися в різних аспектах:

  • на рівні соціуму, в історичному контексті;
  • на рівні конкретних соціальних інститутів, сфери чи середовища розвитку людини;
  • на рівні навчальних дисциплін.

Освіту людини й освітню систему розглядають тільки в конкретному соціокультурному контексті, у зв'язку з багатогранністю їх відношень.

Освіта виконує соціокультурні функції:

  • є способом соціалізації особистості і наступності поколінь;
  • середовищем спілкування і залучення до світових цінностей, досягнень науки і техніки;
  • прискорює процес розвитку і становлення людини як особистості, суб'єкта, індивідуальності;
  • забезпечує формування духовності в людині та її світогляду, ціннісних орієнтацій і моральних принципів.

Література

  1. Ананьев Б. Г. Человек как предмет познания // Избранные психологические труды. В 2 т. Т. 1. М., 1980. -С. 79.
  2. Белик А. П. Соціальна форма руху – М.: Наука, 1982. - 248 с.
  3. Бордовская Н. В., Реан А. А. Педагогіка. Підручник для вузів- Санкт-Петербург: Питер, 2000. – 304 с.
  4. Ковальчук В. А. Особливості взаємодії школи та соціального середовища // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. - Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут. - 2001. - С. 36.
  5. Коляденко С. М., Юрчук О. О. Деякі питання соціалізації особистості у творчий спадщині В. О. Сухомлинського // Теоретичні та методичні засади соціально-педагогічної підготовки вчителя. - Київ-Житомір.: Державний педагогічний інститут. 2001. - С. 46.
  6. Корсаєвська Г. В. Співвідношення біологічного і соціального в людині. М.: 1975. –С. 10.
  7. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські обриси – Київ: Віра інсайт – 2000. - С. 129-131.
  8. Леднева О. Процесуальний вимір соціалізації особистості // Alma mater (Вісник вищої школи) – 2002. - №3. - С. 17-22.
  9. Семенов Г. Социализация, воспитание, развитие: какой смысл вкладывает в эти понятия современная наука // Воспитание школьников. - 1999. - № 6. - С. 2 – 7.
  10. Сорокін П. А. Загальнодоступний підручник соціології. -. М.: 1994. - 181 с.
  11. Соціальна педагогіка: навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за редакцією В. А. Нікітіна. – М.: Гуманітарний видавничий центр ВЛАДОС, 2000 – 272 с. - С. 30.


03.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!