Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психолого-педагогічна культура. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психолого-педагогічна культура. Реферат

Психолого-педагогічна культура є частиною загальнолюдської культури, в якій з найбільшою повнотою відображені духовні і матеріальні цінності освіти і виховання, а також способи творчої психолого-педагогічної діяльності, необхідні для обслуговування історичного процесу зміни поколінь, соціалізації особистості і здійснення освітньо-виховного процесу

Тобто - психолого-педагогічна культура інтегрує історико-культурний психолого-педагогічний досвід і регулює сферу психолого-педагогічної взаємодії. Нині під впливом реальних потреб оновлених вищої і загальноосвітньої школи спостерігається підвищення інтересу вчених до аналізу проблем психолого-педагогічної культури. В культурно-історичному аспекті вона містить світовий педагогічний досвід як зміну культурних епох і відповідних їм педагогічних цивілізацій, як психолого-педагогічної науки і освіти.

В соціально-педагогічному аспекті психолого-педагогічна культура постає як явище соціальне, як характеристика особливостей психолого-педагогічної взаємодії поколінь, як засіб педагогізації навколишнього середовища. Її носіями і творцями виступають педагоги, батьки, громадські установи і заклади. В аспекті діяльності педагогічних закладів психолого-педагогічна культура досліджується як сутнісна характеристика середовища, способу життя, особливостей психолого-педагогічної системи, як процес її руху до нового якісного стану. В індивідуально-особистісному аспекті вона розглядається як вияв сутнісних властивостей особистості, професійної діяльності і спілкування викладача вищої школи.

Думка вчених з даного приводу незмінно розгортається в площині філософського осмислення поняття психологічної культури як частини загальної культури суспільства, в рамках якого психолого-педагогічна культура розуміється як:

  • система цінностей-регуляторів педагогічної діяльності (аксеологічний підхід);
  • передумова, мета, засіб, інструмент психолого-педагогічної діяльності, рівень самореалізації в ній, її результат і критерій оцінки (діяльнісний підхід);
  • концентроване вираження особистості педагога (особистісний підхід).

Типи психолого-педагогічної культури, що історично склалися, відповідають типам розвитку людської цивілізації та характеру взаємодії між освітою та культурою в ту чи іншу епоху. Сутність психолого-педагогічної культури полягає в особливому ціннісному ставленні до дитинства як унікального, неповторного періоду людського життя і кожної дитячої особистості як само-цінної.

Гуманістична психолого-педагогічна культура – основоположна характеристика особистості, діяльності і культури спілкування педагога, тому атестація має виявляти в нього відповідний рівень психолого-педагогічної культури, суттєвим показником якої слід вважати:

  • гуманістичну педагогічну позицію у ставленні до дітей, учнів студентів та його здібність бути вихователем;
  • психолого-педагогічну компетентність і розвинене педагогічне мислення;
  • освіченість у сфері предмета викладання та володіння психолого-педагогічними технологіями;
  • досвід творчої педагогічної діяльності, уміння обґрунтувати власну психолого-педагогічну діяльність як систему (дидактичну, виховну, методичну), здатність розробити авторський освітній проект;
  • культуру професійної поведінки, способи саморозвитку, уміння саморегуляції власної діяльності, культуру спілкування.

У педагогіці вищої школи вважається загальновизнаним, що професійні вимоги до педагога повинні складатися з трьох основних комплексів:

  • загальногромадянські риси;
  • властивості, що визначають специфіку педагогічної професії;
  • спеціальні ЗУН з предмету (спеціальності).

Професійна діяльність викладача вищої школи вимагає наявності певних особистісних якостей, соціально-психологічних рис і властивостей, які прямо, чи опосередковано пов'язані із психолого-педагогічною культурою.

1. Загальногромадянські риси:

  • широкий світогляд, принциповість і стійкість переконань;
  • громадянська активність та цілеспрямованість;
  • національна свідомість, патріотизм і толерантність щодо інших народів і культур;
  • гуманізм і соціальний оптимізм;

2. Морально-педагогічні якості:

  • моральна зрілість, справедливість і об'єктивність;
  • високий рівень загальної і власне психологічної культури, педагогічне спрямування наукової ерудиції;
  • особистісно-орієнтовані взаємини з людьми, комунікабельність;
  • - акуратність і охайність;
  • чесність, дисциплінованість і вимогливість.

3. Педагогічні якості:

  • науково-педагогічна творчість, працездатність;
  • психологічна й педагогічна спостережливість, уява і інтуїція;
  • володіння педагогічною технікою, педагогічних такт.

4. Соціально-перцептивні якості:

  • високий рівень соціального сприйняття і самопізнання;
  • активна інтелектуальна діяльність, науковий пошук;
  • гнучкість і швидкість мислення у педагогічних ситуаціях;
  • висока культура мови і мовлення;
  • володіння мімікою, тоном голосу, поставою, рухами і жестами.

5. Індивідуально-психологічні особливості:

  • інтерес до студентів і потреба в педагогічній діяльності з ними;
  • висока інтелектуально-пізнавальна зацікавленість і допитливість;
  • позитивна "Я-концепція", високий рівень домагань;
  • емоційна стійкість, витримка й самовладання;
  • саморегуляція, самостійність у вирішенні важливих завдань.

6. Психолого-педагогічні здібності:

  • адекватне сприйняття студента і безумовне прийняття його як особистості;
  • проектування цілей навчання і прогнозування шляхів професійного становлення майбутнього спеціаліста;
  • конструювання методичних підходів і здатність передбачати можливі результати;
  • духовно-виховний вплив на академічну групу і особистість студента, організація розвивальної інтеракції.

Власне усі вищезгадані чинники ми можемо віднести до іміджу, який свідомо, чи несвідому напрацьовує професіонал у будь-якій сфері діяльності, зокрема викладач вищої школи. Поняття "імідж" увійшло до сучасного ділового лексикону головним чином тому, що його складові мають сильний вплив на співпрацю з людьми та на ефективність спільної роботи.

Позитивний імідж сучасного викладача вищої школи тісно пов'язаний із психолого-педагогічною культурою особистості викладача.

Зокрема структура іміджу професіонала, що передбачає наступні складові:

  • образ, який виникає при першій появі викладача в студентській аудиторії і залишається за його відсутності;
  • зовнішня складова (зовнішність, манери, хода, голос, міміка, одяг, зачіска);
  • процесуальна складова (форми звертання, професіоналізм, енергійність, темперамент, виразність);
  • внутрішня складова (інтелект, спосіб мислення, цілі, засоби їх досягнення, інтереси, ерудиція);
  • позиція, установки, легенда – сприймається як позитивна лише за умови високого рівня психологічної та педагогічної культури особистості.

 

 

 

Розділ 2: Культура спілкування викладача вищої школи

Спілкування сучасної людини базується не тільки на уміннях, що відповідають і відносяться до рольового репертуару і комунікативної компетентності особистості, а й на уміннях налагоджувати контакти, що виходять за межі ділових інтересів і професійної діяльності.

Професійна культура спілкування викладача – це соціально значущий показник його здібностей, уміння здійснювати свої взаємини зі студентами, іншими людьми, здатність та вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок, почуттів, намагань у процесі розв'язування передбачених педагогічною технологією конкретних завдань у підготовці фахівців.

Професійна культура спілкування викладача не виникає з нічого, вона формується на основі певних умов здійснення педагогічної технології у школі, а через те ніби вбирає в себе її особливості, базується на ній, виступає важливою складовою частиною, засобом діяльності викладача.

Культура спілкування педагога – завжди є показником того, як за допомогою найбільш важливих конкретних педагогічних завдань, способів спілкування викладача вдається реалізувати загальні соціально-значущі принципи навчально-пізнавальної діяльності студентів. Чим ширший діапазон засобів і прийомів спілкування, який застосовує викладач, тим більш високим є рівень його культури. Говорячи про професійну культуру спілкування викладача, ми, насамперед, повинні бачити в усіх його взаємостосунках уміння досягати поставленої мети у професій підготовці майбутнього спеціаліста.

Педагогічне спілкування – вид духовного виробництва, і воно обов'язково містить в собі як передачу (ретрансляцію) знань, умінь та навичок на основі творчого, продуктивного їх викладу, так і створення нового – формування позитивних загальнолюдських рис особистісного фахівця. Якщо викладач не здатен налагодити свої взаємини з і студентами, в такому разі вряд чи варто вести мову про наявність спілкування.

Ця обставина є визначальною для професійного спілкування, викладача, і саме вміння сприяти розвиткові особистості студента (формувати необхідний обсяг знань, закріплювати важливі соціальні цінності, прищеплювати корисні навички до праці, теоретичного, творчого мислення). важливим показником професіоналізму викладача є також його здатність виражати своє ставлення до кожного студента, уміння правильно оцінювати його вчинки, здатність адекватно відгукуватись на поведінку, обирати систему впливів, які найкраще відповідають індивідуальним особливостям студента.

В основі спілкування завжди лежать визначені мотиви:

  • потреби,
  • інтереси,
  • суспільний обов'язок,
  • звички,
  • мета.

Вони можуть бути як індивідуально, так і соціально значущими.

У професійному спілкуванні викладача мотиви завжди є соціально значущими. Специфічним для професійного спілкування є те, що вчитель керується бажанням, намірами, спрямуваннями, які передбачають його професійний обов'язок. Іншим важливим аспектом професійної культури викладача є використання ним різноманітних і динамічних міжособистісних зв'язків для створення умов розвитку здібностей студента у колективі. І тут переважає особисте вміння викладача будувати свої взаємини з колективом як єдиним цілим, шукати і знаходити основні моменти для гармонізації індивідуальних і колективних інтересів.

Високого рівня професіоналізму у культурі взаємовідносин досягає той викладач, котрий розглядає спілкування як обопільний процес, у якому усі студенти стають повноправними партнерами.

Професіоналізм, уміння, навіть талант викладача полягають у тому, щоб запобігати, пом'якшувати труднощі у спілкуванні через різницю у рівні підготовки, різні здібності, характери; допомогти студентам відчути впевненість у собі через спілкування. Культура спілкування викладача як система його соціально-цілісних орієнтацій має деякі нестійкі ознаки, пов'язані із загальною характеристикою професії педагога.

Форми спілкування, які відображають рівень професійної культури викладача і зумовлені його віковими, психологічними особливостями, досвідом педагогічної діяльності у вузі, є досить рухливими і динамічними. Вони вимагають постійного творчого підходу педагога до вибору способів спілкування.

Спілкування викладача повинно постійно збагачуватися новими прийомами та засобами. Суть його полягає в тому, що воно на різних рівнях вимагає від викладача постійної та обов'язкової адаптації до умов того чи того виду педагогічної діяльності. В кожному конкретному випадку спілкування може змінюватись оцінка і самооцінка, концентрація уваги, рівень інтелектуальної активності, ступінь проникнення у зміст пропонованого матеріалу лекції.

Одне з основних умінь педагога – розповісти про складне явище дохідливо, просто, чітко, послідовно. Культура професійної діяльності викладача вимагає від нього максимального терпіння, наполегливості, послідовності у діях, принциповості, поєднаних із тактовністю і гнучкістю, самодисципліною; педагогу необхідні й особливі морально-психологічні якості: беззаперечна доброта та чуйність, повага до особистості, почуття власної гідності. Саме високий рівень психолого-педагогічного культурного викладача вищої школи допомагає йому у спілкуванні зі студентською аудиторією та є умовою їх ефективної комунікації, співпраці.

Важливими для напрацювання такого психолого-педагогічного культурного рівня, на наш погляд, є такі настанови:- висока самооцінка – це необхідно кожній людині для збереження власної особистості;- позитивне ставлення до життя в цілому та професії зокрема;- віра у добро – віра у добро безумовно сприймається як мораль сильної особистості, якою зобов'язаний бути кожний педагог;- уміння бачити і відчувати свою роль у процесі навчання і виховання;- уміння змінюватися, навчатися, вдосконалюватися усе життя.

Висновки. На перший погляд, існує значна кількість простих психологічних правил спілкування, які вже використовуються чи можуть бути застосовані на всіх рівнях спілкування двох сторін – студентсько-викладацьких взаємин.

Основне правило такого спілкування досить просте – це бути ввічливим. При цьому, з прикрістю можна зауважити, хоча ввічливість виховується у особистості з раннього віку, все ж вона не стала основним законом людського спілкування.

Особливо гостро для людей високоосвічених, з науковими ступенями постає питання: чи слід за ввічливістю приховувати свої почуття, чи не лицемірство це? Чому ж ввічливість необхідна в кожній ситуації? А тому, що психологами був встановлений її феномен, який багато разів перевірявся і завжди мав однозначний результат. Так, при вирішенні конфліктів сторонні спостерігачі віддавали перевагу і, навіть, визнавали правоту тієї людини, яка зберігає витримку і не відповідає зухвальством на грубощі.

Феномен ввічливості не тільки викликає до людини симпатію, а й дозволяє зберегти почуття власної гідності при зіткненні з невіглаством. У конфліктах чи суперечках ввічливість є засобом ствердження своєї правоти. Саме у цьому ввічливість не узгоджується з лицемірство і тому вона є надзвичайно важливою для педагога.

На перших етапах установлення взаємостосунків особливу роль відіграє перше враження про людину. Від першого враження дуже багато чого залежить у наступних контактах. До першої зустрічі, до першої лекції, розмови зі студентами треба обов'язково ретельно готуватися. Вираз обличчя, одяг, манера поведінки, перша тема бесіди – все це мистецтво, оволодіти яким можна, тільки рефлектуючи усі ці моменти.

Не варто, на приклад, під час бесіди дивитися поверх голів студентів, тому що в них складається враження, що ви говорите не те, що думаєте. У той же час не слід контролювати кожен жест, кожну інтонацію, кожне слово. При такому самоконтролі буде втрачене головне у спілкуванні – природність і невимушеність.

Якщо викладач вимушений піддавати критиці якісь проблеми студента, то треба висловлювати критичні зауваження тільки по відношенню до конкретного вчинку і намагатися уникати критичної оцінки особистості студента. Психологічними дослідженнями доведено, що повага до інших людей безпосередньо залежить від ступеня самоповаги. Той, хто не поважає себе, не здатний поважати іншого.

Самоповага – основне правило культури спілкування. Людина, яка себе поважає, не допустить зневажливого ставлення до іншої особистості. Без самоповаги не може бути повноцінного контакту, який заснований на взаємній повазі, визначенні прав кожного відстоювати свої погляди і думки, при умові, якщо вони не суперечать моральним принципам суспільства. Треба стежити за проявом своїх емоцій в процесі спілкування. Інколи в момент образи чи роздратованості можна висловити такі думки, які несуть невиправну шкоду взаємостосункам. Правда таких ситуативних емоцій може мати дуже мало спільного з правдою почуттів.

Факти, що відповідають дійсності, стають правдою в людських взаємостосунках тільки в тому випадку, коли Людина говорить про них під впливом благородних спонукань і в тактовній формі. Приниження неприпустимі, навіть у ставленні до тих, хто заслуговує самої негативної оцінки.

Наступні правила спілкування не потребують інтерпретації чи доказовості у необхідності їх використання викладачем:

  • у будь-яких ситуаціях спілкування зі студентами відстоювати свою точку зору на основі вагомої аргументації;
  • слід уникати силового тиску на студента, якого хочете у чомусь переконати;
  • не слід постійно чинити опір і обмежувати свободу вибору студента;
  • якщо помилковість точки зору студента видима, то не слід зразу ж її відкидати, оскільки це підвищить цінність захоплення і примусить студента фіксуватися на помилках;
  • не уникайте дискусій і початкових негативних реакцій студентської аудиторії, адже, чим цікавіша ідея, чим оригінальніші точки зору, тим більше шансів викликати непогодження, протидію;
  • зберігайте в проблемній атмосфері психологічну стійкість, тому що образливість та вразливість – риси характеру, на основі яких людина втрачає шанс повноцінного спілкування;
  • якщо хочете дати студенту пораду, уникайте фраз "ти повинен", "я тобі раджу", краще говоріть так, наче ділитесь власними думками та інформацією тощо.

Література

  1. Білик Л. Формування соціолого-психологічної культури студенської молоді у вищому навчальному закладі//Вища освіта України. – 1998. - №3. – С. 105-109.
  2. Зиновкина М. Вузовский педагог ХХІ века//Высшее образование в России. – 1998. - №3. - С. 14-16.
  3. Колошина В. Ф. Самоактуалізація викладача//Практична психологія та соціальна робота. – 2000. - №1. – С. 7-9.
  4. Кудіна В. В., Юрченко В. І. Психологія вищої школи. Курс лекцій. - Київ. славіст. ун-т, НПУ ім. М. П. Драгоманова. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2004. – 176с.
  5. Митина Л. М. Психология профессионального развития учителя. – М.:Флинта:МПСИ, 1998. – 200с.
  6. Митина Л. М. Психология развития конкурентоспособной личности: учебн. -метод. пособие/Рос. академия образования, Московский психолого-социальный ин-т. – М.: Изд. Московского психолого-социального ин-та, 2003. – 400с.
  7. Мороз О. Г. Навчальний процес у вищій педагогічній школі: Навч. посібник/ О. Г. Мороз, В. О. Сластьонін, Н. І. Філіпенко та ін.: О. Г. Мороз (ред.);НПУ ім. М. П. Драгоманова, Інститут вищої освіти АПН України. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2001. – 338с.
  8. Мороз О., Юрченко В. Психолого-педагогічна модель викладача вищої школи//Наукове проектування інноваційних та альтернативних систем вищої освіти. – Тернопіль, 2000. – С. 187-189.
  9. Мороз О., Юрченко В. Підготовка майбутнього викладача вищої школи: психолого-педагогічний ракурс//Наукові записки: Зб. наук. стат. НПУ ім. М. П. Драгоманова. – К.: НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2001. – Вип. 41. – С. 156-159.
  10. Немов Р. С. Индивидуальный стиль деятельности педагога// Немов Р. С. Психология: В 3кн. – Кн. 2. Психология образования. – М.:Владос, 1998. – С. 537-541.
  11. Опалюк О. М., СербалюкЮ. В. Культура спілкування. Психологічні основи професійного спілкування: Навчально-методичний посібник. - Кам'янець-Подільський:Медобори, 2004. – 192с.
  12. СкокГ. Б., Зарини К. Л., Кочетова В. П. Анализируем деятельность преподавателя//Вестник высшей школы. – 1987. - №6. – С. 50-53.
  13. Степанидин Б. І. Особа викладача інституту та шляхи її формування//Рідна школа. – 1992. - №2. – С. 60-67.
  14. Чмут Т. К. Культура спілкування: Навч. посібник. – Хмельницький: Хіруп, 1999. – 358с.
  15. Щербань П. Сутність педагогічної культури//Вища освіта України. – 2004. - №3. – С. 67-72.


02.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!