Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Внутрішнє мовлення як знаряддя мислення студентів. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Внутрішнє мовлення як знаряддя мислення студентів. Реферат

Внутрішнє мовлення є знаряддям мислення, формою внутрішньої роботи, існування мислительних дій. Воно виконує функцію підготовки процесу обміну думками, – отже, безпосередньо включається в мислительну, пізнавальну діяльність людини

Внутрішнє мовлення і виникло з потреб пізнавальної діяльності, і розвивається в міру її ускладнення. Тому його аналіз ведеться переважно з точки зору забезпечення інтелектуальних функцій, його особливості (розгорнутість – скороченість, предикативність – субстантивність тощо) пов'язуються з характером, змістом і метою розумової діяльності. При цьому має місце навіть деяка інтелектуалізація внутрішнього мовлення, тенденція звести його функції до власне інтелектуальної сфери. Проте, застерігаючи проти обмеження участі внутрішнього мовлення в психічному житті мислительними функціями, слід підкреслити, що саме в пізнавальній діяльності студента внутрішнє мовлення відіграє винятково важливу роль.

Внутрішнє мовлення включається в такі пізнавальні процеси студентів, як сприймання, пам'ять, уява, увага.

Особливо ж значна його роль у мисленні як діяльності переважно друго-сигнальній. Це не означає, що в зазначені вище пізнавальні процеси, зокрема в чуттєве пізнання, внутрішнє мовлення може включатися, а може й не включатися. Його участь і в них є необхідною. Воно неминуче включається в чуттєве пізнання, оскільки останнє ніколи не виступає в людини (студента) у, так би мовити, чистій формі, а зв'язане з її досвідом, знаннями, є діяльністю цілеспрямованою, свідомою, отже, опосередкованою роботою другої сигнальної системи.

Разом з тим чуттєве пізнання – це чуттєва, першо-сигнальна діяльність, змістом якої є образи конкретних предметів і явищ, їх окремі властивості. Як першо-сигнальна, ця діяльність здійснюється відповідними специфічними засобами, яких не може замінити слово – чи то голосне, чи то "німе". За допомогою мови студент організовує чуттєву діяльність, належним чином скеровує її, контролює. За допомогою мови здійснюється також певна внутрішня обробка чуттєвого матеріалу, впорядкування, групування, відбір і оцінка з точки зору мети діяльності, відповідності дійсності, повноти, естетична оцінка тощо.

Порівняно з цим участь внутрішнього мовлення в процесах мислення студентів характеризується новими якостями. Воно стає безпосереднім носієм мисленого змісту як форма існування понять і засобом здійснення мислительних операцій – аналізу й синтезу, порівняння, узагальнення, систематизації, абстрагування.

Спинимося детальніше на тих функціях внутрішнього мовлення, якими воно безпосередньо і нерозривно зв'язане з мисленням.

Функції внутрішнього мовлення

Одна із таких функцій полягає в тому, що внутрішнє мовлення є засобом розуміння чужих думок.

Мова – безпосередня дійсність думки. Існуючи в мовній формі для нас самих, думки й можуть бути передані тільки за допомогою мови. Іншого шляху для їх адекватної передачі не існує. Отже, розуміння чужих думок – це сприймання і розуміння того мовного матеріалу, в якому думки передаються, стають надбанням інших людей, входять у скарбницю духовної культури. Сприймання ж і розуміння мовного матеріалу здійснюється на основі нашої друго-сигнальної мовної діяльності.

Думка, як говорив І. М. Сєченов, може бути зрозуміла і засвоєна тільки тоді, коли вона входить ланкою до складу нашого особистого досвіду. Щоб зрозуміти чужу думку, треба співвіднести її з особистим досвідом, установити зв'язки між нею і власними знаннями і більше того – включити її в систему власних знань. Розуміння чужих думок вимагає значної внутрішньої роботи нашої власної думки: аналізу, синтезу, зіставлення, різних логічних операцій. Щоб зрозуміти чужу думку, треба усвідомити значення окремих слів, в яких думка передається, і їх комплексів, граматичну структуру і емоційно виразні компоненти мовлення того, чия думка є предметом нашого розуміння.

І процесуально, і по суті розуміння чужих думок означає переклад конкретних значень чужої мови у наші власні смислові структури. А це здійснюється у внутрішньому мовленні.

З приводу ролі внутрішнього мовлення в процесах розуміння, думки різних авторів збігаються. Вони слушно підкреслювали, що розуміння – активний процес, в який включена наша власна мовна діяльність і який здійснюється на її основі. Так, Л. А. Погодін говорив, що чужі слова сприймаються як комплекси звуків, у слова вони перетворюються для нас уже нашим власним апаратом мови [5;30] і що внутрішнє мовлення є перекладачем на мову нашої думки того, що ми чуємо [5;5].

Аналогічну думку обстоювала О. П. Кауфман. "Внутрішнє мовлення, – зазначає О. П. Кауфман, – є не тільки підготовкою для говоріння, а й ґрунтом для розуміння. Доки слова не починають якось звучати у внутрішньому мовленні, вони і не розуміються" [1;106]. П. П. Блонський писав: "У даний момент розмови…той, хто говорить, і ті, що дійсно слухають, думають про одне й те саме, можливо, тільки інакше ставляться до нього… Говорити в цьому разі означає думати вголос, слухати означає думати про себе" [1;106].

Ці положення знаходять цілковите підтвердження в практиці розуміння людьми чужих думок. Розуміння чужої мови це, таким чином, функція внутрішнього мовлення. При розладах внутрішнього мовлення ця його функція випадає зовсім або частково, що більшою чи меншою мірою позначається на процесах розуміння.

Щось подібне можна викликати експериментально, коли, слухаючи, думати й говорити про себе що-небудь інше. За такої ситуації відбувається поєднання слухання чужої мови з власною думкою, яка оперує іншим змістом. І, звичайно, одна з цих діяльностей виявляється утрудненою або зовсім неможливою. Якщо ми думаємо про своє, то хоч і чуємо чужі слова, але не розуміємо їх: чужа мова, як кажуть не доходить до нашого "психічного слуху". За даними А. Н. Соколова, слова, які ми сприймаємо, в такому разі звучать "просто як шум". Якщо ж ми слухаємо й намагаємося зрозуміти те, що чуємо, то нам дуже важко здійснювати водночас іншу мислительну роботу.

Звичайно, помилково було б увесь процес розуміння зводити до внутрішнього мовлення. Тому, коли ми говоримо, що розуміння чужої мови – це функція внутрішнього мовлення, то тільки в тому значенні, що воно здійснюється на основі внутрішньо-мовленнєвої діяльності як єдності форми і змісту. В цьому значенні розуміння – це функція особистості, яка визначається рівнем її психічного розвитку взагалі і тих засобів, з допомогою яких здійснюється процес розуміння зокрема.

Розуміння, як певна робота думки, здійснюється засобами внутрішнього мовлення і за участю його механізмів. Механізм розуміння як свідомої, цілеспрямованої діяльності – мовний чи внутрішньомовний. Він не зводиться до повторення чужої мови, яку сприймає суб'єкт. Цей механізм набагато складніший.

Роль мови і мислення у внутрішньому мовленні студентів

Внутрішнє мовлення є засобом не тільки розуміння чужих думок, а й нашого власного думання, самостійного розв'язування мислительних задач. Воно включається в самий процес народження й становлення думки, є формою її внутрішньої роботи і разом з тим знаряддям її формування. Тому, коли ми говоримо, що мова – це безпосередня дійсність думки, що мислення і мова складають нерозривну, природну єдність, що мислення людини – це мислення насамперед словесне, – ми повинні передусім мати на увазі єдність, інтимний зв'язок мислення і мовлення.

Мова є формою існування готових думок, засобом обміну думками. Та це тільки один, але не єдиний аспект зв'язку мислення і мови. Інший його аспект – зв'язок "мисленого" й "словесного" в самому процесі формування думки.

Так, Біне говорив, що в тій частині, в якій думка позбавлена образів, вона здійснюється у внутрішньому мовленні.

Цілий ряд сучасних зарубіжних психологів теж не заперечують участі мови у мислительній функції. Г. Ревеш вважає, що мислення і мова – різні явища: вони не збігаються за своїми функціями, намірами, структурою і законами. Різниця між ними полягає і у відносній незалежності змісту однієї функції від змісту іншої. Проте різниця між мисленням та мовою ще нічого не говорить про незалежність існування однієї діяльності від іншої.

Мови без мислення не існує, крім хіба частого повторення асоціативно зв'язаних слів (мовні автоматизми). Та й ці автоматизовані акти вже раніше "пройшли через сферу мислення". Але й мислення зв'язане з мовою нерозривно й необхідно. Це доводиться аналізом так званого безсловесного мислення. Це мислення незвучаще ("тихе"), інтуїтивне і підсвідоме.

Незвучаще мислення здійснюється з участю внутрішнього мовлення, і його зв'язок з мовою незаперечний. Інтуїтивне мислення зв'язане з мовою за походженням, оскільки воно здійснюється на основі інших думок, і за результатом, оскільки кожна догадка вимагає уточнення, розчленування, розвитку.

Інтуїтивне мислення не є повноцінним, воно входить у повноцінне мислення як його окремий момент. Це саме зауваження Ревеш робить і щодо підсвідомого мислення. Функція мови в області підсвідомого не припиняється завдяки тому, що мова виступає у двох функціях: "дійовій" і "прихованій". Участь прихованої мовної функції не завжди дає знати про себе свідомості, проте вона є незаперечною. Існування "прихованого" мовлення породжує ілюзію можливості мислення без мови. Але це тільки ілюзія.

Зміст "безсловесної" думки з самого початку має певну, хоч ще й не готову синтаксичну структуру (у вигляді логічної схеми речення). Навіть у художній творчості (архітектура, живопис), де мислення здійснюється в образах, воно зв'язане з мовою через досвід, мету і напрямок діяльності людини [1;110].

Аналогічну думку висловлює, хоч і менш чітко, Фр. Кайнц. Як правило, – говорить він, – чорновий начерк думки, якщо він позбавлений мовної допомоги і підтримки, не виходить за межі невиразних намірів і безформних уривкових регуляцій, а більшість придатних думок виникає лише завдяки внутрішньому чи зовнішньому мовленню.

Мислення і мова - це дві різні функції, два різних процеси, які, проте, взаємно впливають один на одного [1;111]. Мова не є тільки структурою формальних зовнішніх знаків, в які "одягається" мислений зміст, що прагне до прояву; вона активно сприяє всім мислительним актам і навіть там, де, зазначає Кайнц, наш розум, освічений і вихований за допомогою мови, відмовляється від її допомоги [1;111].

Думки студентів існують у мовній оболонці і тоді, коли вони думають про себе. При цьому зв'язок між мисленням і мовою не слід розуміти так, ніби він є, з одного боку, "чисте" мислення, а з другого, мовна діяльність, що "входить" у мислення або обидві взаємодіють між собою. Єдність мислення і мови, з якої виходить вітчизняна психологія, виступає, і про це багато говорив у свій час Л. С. Виготський [2;40], у значенні слова. Слово є знаряддям думки тому, що воно щось означає. Разом з тим думка існує в слові. Тому, коли ми говоримо про роль мови в мисленні, про участь у ньому внутрішнього мовлення, ми маємо на увазі саме те, якими мовними засобами користується мисляча людина (студент), розв'язуючи розумове завдання, в якій мовній формі здійснюється її (його) мислительна діяльність.

Поза мовною формою чи мовною діяльністю в людини немає думки. З цієї точки зору вислів А. Чікобави про те, що зміст думки розчленовується за допомогою внутрішнього мовлення, що "мислене" "розмінюється" на "словесне" [10;29], не можна визнати вдалим, він відбиває хибне твердження, ніби зміст думки існує до втілення його в мові. А. Чікобава говорить з приводу цього: "Слово втілює думку, в словах розчленовується думка, точніше зміст думки: те, що є в свідомості до його вираження в мові, не що інше, як зміст думки. Виступає він, звичайно, то у вигляді сприймання, то у вигляді уявлення (загального чи нерозчленованого) " [10;28].

Той факт, що мислення тісно зв'язане з чуттєвим пізнанням світу і практичною діяльністю, що відчуття та сприймання є першоджерелом людських знань, зовсім не означає, ніби змістом думки є чуттєві образи. Якби це було так, то мислення не мало б своєї специфіки як опосередковане й узагальнене відображення об'єктивної дійсності в її істотних зв'язках і відношеннях.

Зміст думки втілений у значенні слова. Інша справа, що і слово потребує опори в сприйманнях та уявленнях, що чуттєві засоби полегшують перебіг мислительного процесу. Але неправильно було б відривати зміст думки від слова, яке в такому разі і справді залишалось би "готовим платтям, в якому думка робить свій вихід", а самий процес народження думки – "чистим мисленням", вільним від фетишів асоціаційної психології – образів слів звукових, зорових, рухових [1;112].

Факт інтимного, безпосереднього зв'язку мислення і мови стверджується реєстрацією іннервації мовно-рухових органів під час мовчазного виконання розумових завдань. Як показали дослідження А. Н. Соколова [7;133 – 137], при розв'язанні студентом мислительних задач не тільки має місце прихована артикуляція, а й відмічається певна її залежність від ступеня складності мислительних задач.

За даними цих досліджень, виникнення сильних мовно-рухових імпульсів прихованої артикуляції зв'язане із словесною фіксацією завдань, логічними операціями з ними, утримуванням проміжних результатів цих операцій і формулюванням відповіді "про себе".

Імпульси особливо чітко фіксуються при виконанні студентом нестереотипних і багатокомпонентних завдань (розв'язання ним арифметичних прикладів і задач у кілька дій, читання і переклад іноземних текстів студентами, що недостатньо володіють даною мовою, перефразування текстів, запам'ятовування і пригадування словесного матеріалу, письмовий виклад думок тощо), виконання яких вимагає розгорнутого мовного аналізу й синтезу і, отже, зв'язане з посиленим збудженням відповідних мовних центрів.

Поряд з цим має місце і редукція (зменшення) мовно-рухових імпульсів під час виконання стереотипних завдань, що не вимагають утримування в голові проміжних результатів, при читанні текстів рідною мовою, насиченості мислительних задач чуттєвим матеріалом. Проте явище редукції не тільки не заперечує, а підтверджує, що мовно-рухові імпульси відбивають динаміку думки, є її виявом і показником того, що мислительна діяльність – це водночас і мовна діяльність, що мислення здійснюється на основі мовних механізмів.

Водночас слід звернути увагу на дані про форму внутрішнього мовлення в студентів з яскраво вираженим слуховим або зоровим типом. Виконуючи мислительні завдання, перші ніби чують звучання слів, якими оперують, другі – бачать їх. Ніяких інших образів у них при цьому не помічається.

Відомо також, що неможливо одночасно уважно слухати когось і думати про щось своє, що, отже, сторонні мовно-слухові подразники заважають внутрішньому мовленню студентів, при цьому перешкоди виникають насамперед для їх слухового компонента. Той факт, що при глибокому зосередженні на предметі думки студенти не чують нічого з того, що відбувається навколо, навіть зверненої до них з розмови (вони її, можливо, й чують, але вона до них "не доходить"), також означає, що мовно-слуховий аналізатор, зокрема його коркові центри, максимально зайняті внутрішньою роботою думки.

Про участь слухового та зорового компонентів внутрішнього мовлення у процесах мислення студентів свідчать і наведені дані про редукцію мовних кінестезій – явище, яке можна пояснити лише посиленням слухового чи зорового компонента внутрішнього мовлення. Цей висновок логічно випливає з того положення, що внутрішнє мовлення є активізацією слухових, зорових та рухових мовних зв'язків або в їх сукупності, або з переважанням рухових, зорових чи слухових.

Висновки. Отже, слід вважати головною специфічною рисою внутрішнього мовлення функціональну відзнаку: воно виконує функції обдумування, планування, регуляції діяльності студента, його внутрішньої підготовки до процесу спілкування та обміну думками, тобто психологічно внутрішні функції.

Визнання функціональної своєрідності внутрішнього мовлення, як основної в його характеристиці, усуває всі ті суперечності й непогодженості, які ще до цього часу мають місце в розумінні зазначеного виду мовної діяльності й зокрема того, що вважати внутрішнім мовленням. Різні точки зору на те, що слід вважати внутрішнім мовленням, є свідченням недооцінки саме функціональної його своєрідності як такої, що спричиняється до своєрідності його структурно-динамічних, граматичних і семантичних особливостей.

Виходячи в характеристиці внутрішнього мовлення з його функціональної своєрідності, слід і вважати ним всю ту мовну діяльність, яка здійснює психологічно внутрішні функції, функції внутрішньої роботи думки в широкому її розумінні.

Особливості внутрішнього мовлення перебувають у тісній залежності насамперед від змісту тієї діяльності студента, в яку це мовлення включається. Змістом діяльності визначається більша чи менша розгорнутість або скороченість внутрішнього мовлення, а отже, й смислова навантаженість, автоматизованість чи усвідомленість і контрольованість, предикативність чи субстантивність.

Внутрішнє мовлення виникає з потреб пізнавальної діяльності студентів і розвивається в міру її ускладнення. Саме в пізнавальній діяльності студентів воно відіграє винятково важливу роль. Воно зв'язане з усіма видами пізнавальної діяльності, з усіма пізнавальними процесами. Більшою чи меншою мірою ним опосередковуються відчуття та сприймання; складний і інтимний його зв'язок з пам'яттю, особливо словесно-логічною, творчою і репродуктивною уявою, довільною увагою. За допомогою внутрішнього мовлення студенти організовують чуттєву діяльність, здійснюють певну "внутрішню обробку" чуттєвого матеріалу, його впорядкування, мислене групування та відбір, оцінюють з точки зору мети діяльності, відповідності дійсності тощо.

Особливу ж роль виконує внутрішнє мовлення в мисленні як діяльності переважно друго-сигнальній. Тут воно стає безпосереднім носієм мисленого змісту як форма існування понять, засіб здійснення різних мислительних операцій.

Участь внутрішнього мовлення в мисленні студентів визначається насамперед тим, що воно є:

  • а) засобом розуміння чужих думок;
  • б) знаряддям нашого власного думання, самостійного розв'язування мислительних задач;
  • в) засобом підготовки процесу обміну думками.

Це специфічні функції внутрішнього мовлення, якими забезпечується мислительна діяльність студентів.

Література

  1. Баєв Б. Ф. Психологія внутрішнього мовлення. – К.: Вища шк., 1966. – 193с.
  2. Выготский Л. С. Мышление и речь. – М.: Лабиринт, 1996.
  3. Гальперин П. Я. К вопросу о внутренней речи, "Доклады АПН РСФСР", 1957, № 4.
  4. Макарова Л. Л., Синельников В. М. Загальна психологія: методичні розробки семінарських занять. Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 165 – 170.
  5. Погодин А. Л. Язык как творчество, "Вопросы теории и психологии творчества", т. 4, 9., 1913.
  6. Трофімов Ю. Л., Рибалка В. В., Гончарук П. А та ін. Психологія // За ред. Ю. Л. Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – С. 293 – 298.
  7. Соколов А. Н. Внутренняя речь при изучении иностранных языков, "Вопросы психологии", 1960, № 5.
  8. Самарин Ю. А. О концепции так называемых "умственных действий" П. Я. Гальперина, "Вопросы психологии", 1959, № 5.
  9. Ушакова Т. Речь человека в общении. – М., 1989. – С. 10 – 60.
  10. Чикобава А. С. Введение в языкознание, ч. 1, М., 1952.


02.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!