Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психологія: природа внутрішнього мовлення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психологія: природа внутрішнього мовлення. Реферат

У вітчизняній психології загальновизнаним є положення про те, що наші думки існують у мовній оболонці й тоді, коли ми думаємо мовчки, тобто не висловлюємо їх у голосному мовленні чи на письмі. Мовні засоби, за допомогою яких здійснюється внутрішня робота нашої думки, мають форму внутрішнього мовлення

Роль внутрішнього мовлення не вичерпується роботою думки. За винятком, можливо, елементарних чуттєвих вражень та емоцій, воно бере участь у всій психічній діяльності людини (студента), більшою чи меншою мірою зв'язане з усіма психічними процесами. Ось що говорив з приводу цього наш вітчизняний лінгвіст А. Л. Погодін: "Ця мова є постійним супутником нашого свідомого духовного життя, перекладачем на мову нашої думки того, що ми чуємо, і що без неї, без допомоги цієї нашої внутрішньої мови, було б для нас позбавлене будь-якого смислу. Коли замовкає внутрішня мова, духовне життя людини або йде врозбрід, як це буває в незв'язних сновидіннях, або стає просто потоком образів, або зводиться до застиглого в нерухомості споглядання, як це спостерігається у відомих станах екстазу" [5;5]. З цим не можна не погодитися.

Дослідження внутрішнього мовлення безпосередньо зв'язане, таким чином, з розкриттям природи людської свідомості. Його винятковою "питомою вагою" не тільки в системі мовної діяльності людини, а й у її свідомому житті взагалі пояснюється й значний інтерес до проблем внутрішнього мовлення.

Конструктивний підхід до проблеми внутрішнього мовлення вимагає насамперед визначеності самого поняття "внутрішнє мовлення", визначеності того, що ми маємо на увазі, розглядаючи дане явище.

Французькі психіатри і психологи, що перші зацікавилися внутрішнім мовленням, вбачали в ньому збереження акустичних, оптичних, моторних і синтетичних образів слів. Вони розходилися в тому, які з цих образів необхідні у внутрішньому мовленні, а які не є необхідними, проте всі обмежували проблему формою словесних уявлень, що зводить внутрішнє мовлення до вербальної пам'яті. Якщо внутрішнє мовлення – це зберігання різних мовних образів, то й вербальна пам'ять полягає саме в їх зберіганні.

Небезпеки такої постановки питання не бачив і К. Бюлер, з точки зору якого внутрішнє мовлення – це оптичні, акустичні або моторні уявлення, і наш вітчизняний лінгвіст А. Чікобава, який писав: "У розчленуванні думки звичайно бере участь так зване внутрішнє мовлення, тобто "уявлення слів" – акустичні, моторні, оптичні (або їх сполучення з переважанням тих чи інших уявлень) " [10;29].

Питання про те, в якій формі сприймаються і потім аналізуються слова під час внутрішнього мовлення, небезпідставне. Але визначенням цього виду мовної діяльності тільки через форму словесних образів неправомірно звужується його поняття. Таке визначення, як слушно зазначає Б. Г. Ананьєв, є однобічно сенсуалістичним.

Не розкриває природи і сутності внутрішнього мовлення і розуміння його як "мовлення мінус звук" (М. Мюллер), як звичайне обеззвучування зовнішнього мовлення (біхевіористи), як мовлення з виключенням рухового компонента (Г. Ревеш). Воно стосується лише фонетичної характеристики внутрішнього мовлення і виявляється механістичним, якщо підходити з ним до аналізу явища в цілому.

Курт Гольдштейн вбачав у внутрішньому мовленні специфічне і таке, що не аналізується, мовне переживання, яке передує моторному актові говоріння. Тут уже помітний відхід від традиційного погляду на внутрішнє мовлення, але саме поняття його не стає більш визначеним. К. Гольдштейн підкреслює зв'язок внутрішнього мовлення з голосним мовленням, та цей зв'язок обмежується в нього переживанням. Виходить, ніби внутрішнє мовлення не має свого змісту, тим більше, що воно – переживання, яке не аналізується.

Привертає увагу точка зору, яку обстоює Фр. Кайнц. Виходячи з визначення Р. Тіле, за яким внутрішнє мовлення – це всі ті мовні процеси, що передують зовнішньо-мовному актові, Фр. Кайнц поглиблює і уточнює його. На думку Фр. Кайнца, внутрішнє мовлення є "центрального підготовкою дійових форм, в яких виявляється продуктивно-експресивне вживання мови (мовлення і письмо) ", але воно є також "передумовою для імпресивно-рецептивних функцій мови, під якими мається на увазі осмислена переробка сприйнятого мовного матеріалу (розуміння і читання)" [1;111].

Фр. Кайнц вважає, посилаючись на А. Піка, що внутрішнє мовлення складається не тільки з мовних уявлень, а й з функціональних зв'язків, воно є "складною функціональною системою". Внутрішнє мовлення – це володіння в думці системою мовних пояснювальних знаків і правилами їх прикладання, яке робить індивіда здатним користуватись окремими мовними актами, а також мовчазним формулюванням мислительних концептів. 3 огляду на це внутрішнє мовлення – не тільки потенціальна здатність і готовність, а й актуальна дія, оперування мнестичним "багажем" – мовним складом [1;111]|. Фр. Кайнц, як бачимо, підходить до внутрішнього мовлення як до функціональної системи, функціонально зв'язаної з усіма видами зовнішнього мовлення і з процесами мислення.

З'ясуванню природи і специфіки внутрішнього мовлення багато уваги приділив Л. С. Виготський. Концепція Л. С. Виготського не позбавлена суперечностей, вимагає доповнень і уточнень. Разом з тим Л. С. Виготський поклав (і в цьому його незаперечна заслуга) в основу аналізу зазначеного явища функціональний принцип. Внутрішнє мовлення, за Л. С. Виготським, це цілком особливе і своєрідне психологічне явище, що являє собою центральну ланку на шляху переходу думки у слово і слова у думку. Залишаючи поки що осторонь вислів "перехід думки у слово", ми бачимо, що Л. С. Виготський зв'язує внутрішнє мовлення з формуванням думки, хоч і обмежує момент об'єктивації думки у слові.

У інших наших авторів внутрішнє мовлення – основний механізм розумової дії, що виконує функцію фіксації окремих моментів інтелектуального процесу і функцію регуляції його перебігу (А. Р. Лурія). Це – мислене мовлення, мовний механізм мислення (О. М. Соколов), мислення словами, мовлення для себе.

Усі ці визначення і характеристики стосуються переважно якої-небудь однієї або кількох сторін чи особливостей досліджуваного явища. Тому жодне з них, взяте окремо, не розкриває справжньої специфіки внутрішнього мовлення.

3'ясувати, що таке внутрішнє мовлення, намагався і П. Я. Гальперін. "Внутрішнім мовленням у власному розумінні слова, – пише він, – може і повинен називатися той прихований мовний процес, який ні самоспостереженням, ні реєстрацією мовно-рухових органів вже не відкривається. Це власне внутрішнє мовлення характеризується не фрагментарністю і зовнішньою незрозумілістю, а новою внутрішньою будовою – безпосереднім зв'язком звукового образу слова з його значенням і автоматичним протіканням, при якому власне мовний процес залишається за межами свідомості; в останньому зберігаються тільки окремі його компоненти, які тому й виступають без видимого зв'язку з рештою мовлення і на фоні начебто вільних від нього значень, словом, у химерному вигляді "чистого мислення" [3; 59].

Як бачимо, тут П. Я. Гальперін говорить про "власне, внутрішнє, мовлення", "внутрішнє мовлення у власному розумінні слова". Це мовлення з'являється, за точкою зору П. Я. Гальперіна, на 5-му, останньому етапі формування розумових дій, на якому мовний процес "стає автоматичним, виходить із свідомості, стає у повному розумінні внутрішнім". Все ж інше, що передує цьому етапові, проте здійснюється в думці, це – "зовнішнє мовлення про себе", яке є засобом "явно мовного і довільного мислення". "Зовнішнє мовлення про себе" характеризується беззвучним промовлянням слів з чітким словесно-понятійним його членуванням.

Таким чином, ми маємо:

  • власне внутрішнє мовлення;
  • беззвучне промовляння слів, яке є "зовнішнім мовленням про себе".

Перше – це діяльність, що лежить за межами свідомості, ніяк не виявляється і не фіксується, "мовлення без мови" [8;156].

Але якщо внутрішнє мовлення – тільки те, що перебуває за межами свідомості, тобто несвідоме чи підсвідоме, воно може бути лише формою розумової навички, а не розумової дії, не мислення, оскільки мислення – діяльність свідома, і людська свідомість найповніше розкривається в мисленні. Якщо внутрішнє мовлення – недосяжний для свідомості процес, то з нього слід виключити внутрішній діалог, всю внутрішню підготовку процесу обміну думками, свідомо кероване і контрольоване міркування, тобто те, що ніхто не назвав би зовнішнім мовленням.

П. Я. Гальперін зауважує, що реєстрація мовних рухів і самоспостереження не виявляють участі мови в процесах мислення тільки тоді, коли інтелектуальна діяльність не зустрічає на своєму шляху труднощів. З цим можна погодитись, це стверджується дослідженням мовних кінестезій під час виконання стереотипних, легких, знайомих розумових завдань. Та з цього ніяк не випливає, ніби ми маємо справу з внутрішнім мовленням тільки тоді, коли мислительна діяльність не зустрічає труднощів, а коли вона їх зустрічає, ми маємо справу з "зовнішнім мовленням про себе".

3 концепцією П. Я. Гальперіна не можна погодитись. Ю. А. Самарій цілком слушно зауважує, що П. Я. Гальперін реформує поняття внутрішнього мовлення: "За П. Я. Гальперіним, внутрішнє мовлення – це мовлення, що виходить за межі свідомості, позбавлене свідомого контролю, мовлення без мови, а розумові дії – це дії "в умі", проте без участі розуму, тобто такі, що теж виходять за межі свідомості…"[8;156].

У внутрішньому мовленні не все підконтрольне, не все усвідомлюється в кожному пункті цього процесу. Як правило воно – засіб, а не мета. Наша свідомість часто не скеровується на мовну форму як таку, остання далеко не завжди виступає і об'єктом для самоспостереження. Крім того, самоспостереження – не настільки надійний, адекватний засіб наукового пізнання внутрішнього мовлення, щоб йому можна було цілком довіряти. Питання треба ставити принципово: чи свідома, а отже, чи усвідомлювана внутрішня розумова діяльність? Так. Але від того, що вона свідома і усвідомлювана, вона не перестає бути внутрішньою діяльністю, не стає зовнішньою діяльністю про себе. Та й що таке "зовнішнє мовлення про себе"?

За П. Я. Гальперіним, внутрішнє мовлення характеризується безпосереднім зв'язком звукового образу слова з його значенням, але є "зовнішнє мовлення про себе" теж мовчазне, незвучаще, отже, йому теж властива "нова внутрішня будова", і, отже, воно теж внутрішнє. Виходить, що в терміні "зовнішнє мовлення про себе" немає потреби, він лише вносить плутанину в розуміння внутрішнього і зовнішнього мовлення, оскільки "зовнішнє мовлення про себе" не може виконувати функцію спілкування, бо насправді воно вже не є зовнішнім.

Щоб позбутися цієї плутанини, слід виділити те головне, що характеризує внутрішнє мовлення як специфічне явище.

Мовна діяльність людини – це єдиний процес, підпорядкований певним закономірностям рефлекторної роботи мозку. Але положення про єдність мовної діяльності не заперечує того загальновідомого факту, що вона може здійснюватись у різних формах, серед яких ми розрізнюємо звичайне голосне, або зовнішнє, і внутрішнє мовлення. Останнє характеризується насамперед беззвучністю; воно переважно приховане, тобто не розраховане на безпосереднє сприймання іншими людьми. Воно вторинне, похідне від зовнішнього.

Але вторинність внутрішнього мовлення, його беззвучність та інші ознаки зумовлені його функціональними особливостями, які й повинні бути покладені в основу аналізу цього виду мовної діяльності.

Головна специфічна особливість внутрішнього мовлення полягає в специфічності, своєрідності тих функцій, які воно виконує. Якщо звичайне – усне й писемне – мовлення виконує функцію спілкування та обміну думками, то внутрішнє мовлення безпосередньо цієї функції не виконує. Воно виконує психологічно внутрішні функції: внутрішньої роботи думки, планування, підготовки процесу спілкування та обміну думками.

Функціональною своєрідністю внутрішнього мовлення зумовлюється своєрідність його структурно-динамічних та семантичних особливостей, тобто тих особливостей що, як вже зазначалось, кладуться деякими авторами в основу розуміння внутрішнього мовлення і тому не забезпечують його адекватного розуміння.

Не беручи до уваги характеристики внутрішнього мовлення з боку його функцій, не можна подолати однобічності в його вивченні, неправомірного підкреслення якихось одних його особливостей і недооцінки інших, ігнорування функціональної специфіки внутрішнього мовлення неминуче призводить до заперечення його своєрідності як особливого виду мовної діяльності і навіть до заперечення існування самого внутрішнього мовлення.

Мова виникла з потреби спілкування об'єднаних в суспільство людей. Але мова, як історична категорія, не залишалась незмінною – вона розвивалася разом з суспільством, якому належала. Її розвиток ішов через збагачення мовного матеріалу, словникового складу, зміни і вдосконалення граматичної структури. Він ішов також через диференціацію її функцій та утворення, в міру ускладнення процесу спілкування і породжуваних ним нових потреб, нових видів мовлення і внутрішнього мовлення зокрема.

Література

  1. Баєв Б. Ф. Психологія внутрішнього мовлення. – К.: Вища шк., 1966. – 193с.
  2. Выготский Л. С. Мышление и речь. – М.: Лабиринт, 1996.
  3. Гальперин П. Я. К вопросу о внутренней речи, "Доклады АПН РСФСР", 1957, № 4.
  4. Макарова Л. Л., Синельников В. М. Загальна психологія: методичні розробки семінарських занять. Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – С. 165 – 170.
  5. Погодин А. Л. Язык как творчество, "Вопросы теории и психологии творчества", т. 4, 9., 1913.
  6. Трофімов Ю. Л., Рибалка В. В., Гончарук П. А та ін. Психологія // За ред. Ю. Л. Трофімова. – К.: Либідь, 1999. – С. 293 – 298.
  7. Соколов А. Н. Внутренняя речь при изучении иностранных языков, "Вопросы психологии", 1960, № 5.
  8. Самарин Ю. А. О концепции так называемых "умственных действий" П. Я. Гальперина, "Вопросы психологии", 1959, № 5.
  9. Ушакова Т. Речь человека в общении. – М., 1989. – С. 10 – 60.
  10. Чикобава А. С. Введение в языкознание, ч. 1, М., 1952.


02.04.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!