Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психологічні підходи до трактування права. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психологічні підходи до трактування права. Реферат

Зародження психологічних підходів до трактування права. Психологічна концепція права Л. Петражицького. Значення психологічної теорії права Л. Петражицького для розвитку теорії права

Право - система норм (правил поведінки) і принципів, встановлених або визнаних державою як регулятори суспільних відносин, які формально закріплюють міру свободи, рівності та справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечуються всіма заходами легального державного впливу аж до примусу.

Виникнення психологічних концепцій права було зв'язано з процесом становлення психології як самостійної галузі знань. Інтерес суспільствознавців до проблем психологічної науки помітно зріс на рубежі XIX – XX ст. ст., коли в ній узяли гору експериментальні методи досліджень і почали складатися великі наукові школи, які розійшлися в трактуванні психіки людини (рефлексологія, біхевіоризм, фрейдизм і ін.). Сприйняті соціологами і юристами, ідеї цих шкіл поклали початок формуванню нових напрямків у суспільно-політичній думці.

1. Зародження психологічних підходів до трактування права

На зламі XIX-XX ст. у країнах Західної Європи стався перехід соціології від натуралізму та біологізму до психологізму, відбулося становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на думку психологів, є первинними відносно розуму і панують над ними.

Право почали розглядати як похідне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в його переживаннях. З подібних ідей виникала психологічна теорія права, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843-1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867-1931).

Г. Тард психологізував суспільні відносини, основними соціальними процесами вважав конфлікти, пристосування й наслідування, за допомогою якого індивід засвоює норми і правила поведінки.

Аналізуючи елементи психіки людини, такі як воля, свідомість, відчуття та емоції, Петражицький вважав, що останні є основою поведінки людини. Найбільш важливими є етичні емоції людини, що виникають внаслідок уявлень про якісь вчинки. Власне, вони є внутрішніми імперативами, заперечують егоїстичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов'язку.

Разом з етичними існують і правові емоції, які сприяють переходові уявлень з емоціональної сфери у вольову, формуванню вимогливості до себе та інших, керують поведінкою людей, що виконують певні обов'язки.

Уважаючи джерелом права переживання та емоції людини, прибічники цієї теорії обстоювали ідею про вічність права, незалежність його від політики, економіки й держави. Психологічна теорія розглядала право в кількох аспектах: як право офіційне, таке, що застосовується державною владою; як неофіційне — право соціальних спільностей та прошарків суспільства. Крім того, вирізняли позитивне право, себто те, що матеріалізоване в кодексах, законах та інших нормативних актах, а також інтуїтивне право, що складалось у психіці індивіда.

Завдяки такому підходові робився висновок, що існує стільки систем, скільки індивідуальних правосвідомостей. Причому перше місце посідає інтуїтивне право, оскільки воно відображає інтереси особи і йому мають відповідати офіційне й позитивне право. Щоб така відповідність мала місце в практичному житті, пропонувалося розробити особливу юридичну науку - політику права, яка рівночасно вдосконалювала б психіку людини.

Право – явище індивідуальної психіки, імперативні-атрибутивні емоції (звідси незмінний зв'язок між правомочиями одного суб'єкта й обов'язками іншого). Однак право при такому підході стає вже не соціальним, а скоріше індивідуальним явищем, правовий статус одержували, наприклад, злодійські закони, внутрісімейні відносини, ігри дітей у пісочниці.

Прихильники психологічних концепцій права – Т. Тард, Ф. Гіддінг, Л. Петражицький бачили основи і джерела права і суспільства в психіці людей.

Тард причиною виникнення права (як і будь-якого соціального явища) вважав пристосування, наслідування, відкриття. Завдяки їм первісні відкриття систематизувалися і складалися в систему законів і уряд.

Згідно Гіддінгу, причиною виникнення суспільства, держави і відповідно, права є свідомість породи (раси,), тобто пошук людьми подібних собі.

2. Психологічна концепція права Л. Петражицького

Оригінальну психологічну теорію права висунув Лев Йосипович Петражицький (1867-1931 р.) – професор юридичного факультету Петербурзького університету, депутат I Державної думи від партії кадетів. Його погляди найбільше повно викладені в книзі "Теорія права і держави в зв'язку з теорією моральності" (1907 р.). Після Жовтневої революції він переїхав у Польщу й очолив кафедру соціології Варшавського університету.

Петражицький виходив з того, що право корениться в психіці індивіда. Юрист надійде помилково, стверджував він, якщо стане відшукувати правовий феномен "десь у просторі над чи між людьми, у "соціальному середовищі" і т. п., тим часом як цей феномен відбувається в нього самого, у голові, у його ж психіці, і тільки там". Інтерпретація права з позиції психології індивіда, вважав Петражицький, дозволяє поставити юридичну науку на ґрунт достовірних знань, отриманих шляхом самоспостереження (методом інтроспекції) або спостережень за вчинками інших осіб.

Джерелом права, по переконанню теоретика, виступають емоції людини. Свою концепцію Петражицький називав "емоційною теорією" і протиставляв її іншим психологічним трактуванням права, що исходили з таких понять, як чи воля колективні переживання у свідомості індивідів.

Емоції служать головним спонукальної ("моторним") елементом психіки. Саме вони змушують людей робити вчинки. Петражицький розрізняв два види емоцій, що визначають відносини між людьми: моральні і правові. Моральні емоції є однобічними і зв'язаними з усвідомленням людиною свого обов'язку, чи боргу.

Норми моралі – це внутрішні імперативи. Якщо ми подаємо з почуття боргу милостиню, наводив приклад Петражицький, то в нас не виникає представлень, що жебрак вправі вимагати якісь гроші. Зовсім інша справа – правові емоції. Почуття обов'язку супроводжується в них представленням про повноваження інших осіб, і навпаки. "Наше право є не що інше, як закріплений за нами, яке належить нам – як наше добро – борг іншої особи". Правові емоції є двосторонніми, а виникаючі з них правові норми носять атрибутивно-імперативний (представницько-зобов’язуючий) характер.

Теорія Петражицького безмежно розширювала поняття права. Він вважав правовими будь-які емоційні переживання, зв'язані з уявленнями про взаємні права й обов'язки.

Петражицький відносив до правових норм правила різних ігор, у тому числі дитячих, правила ввічливості, етикету і т. п. У його творах спеціально обмовлялося, що правові норми створюються не шляхом узгодження емоцій учасників суспільних відносин, а кожним індивідом окремо: "Переживання, що існують в психіці лише одного індивіда і не зустрічають визнання з боку інших, не перестають бути правом". На цій підставі Петражицький припускав існування правових відносин з неживими предметами, тваринними і нереальними суб'єктами, такими, як бог чи диявол.

Наведені висловлення викликали різку критику у вітчизняній літературі. Юристи нерідко звертали увагу на абсурдність окремих положень Петражицького, не зауважуючи, що за ними стоїть теоретична проблема. Петражицький прагнув знайти універсальну формулу права, яка охоплювала б різні типи право-розуміння, відомі історії (включаючи договори з богом і дияволом у правових системах минулого). Його концепція з'явилася однієї з перших спроб, теоретично багато в чому незрілої, простежити формування юридичних норм у правосвідомості.

Численні правові норми, створювані індивідами, неминуче вступають у протиріччя один з одним, указував Петражицький. На ранніх етапах історії способом їхнього забезпечення виступала самоправність, тобто захист порушеного права самим чи індивідом групою близьких йому осіб. З розвитком культури правовий захист і репресія упорядковуються: виникає система фіксованих юридичних норм у формі звичаїв і законів, з'являються установи суспільної влади (суд, органи виконання покарань і т. п.). Монополізуючи функції примусу, державна влада сприяє "визначеності права".

Розвиток звичаїв і законодавства разом з тим не витісняє цілком індивідуальні правові переживання, стверджував Петражицький. У сучасних державах поряд з офіційно визнаним правом існує, на його думку, безліч систем інтуїтивного права, як, наприклад, право заможних шарів, міщанське право, селянське, пролетарське, право злочинних організацій.

Психологічна теорія в цьому відношенні наближалася до ідей правового плюралізму, однак право соціальних класів і груп у ній було витлумачено індивідуалістично. "Інтуїтивних прав стільки, скільки індивідів", – підкреслював Петражицький.

Співвідношення інтуїтивного й офіційного права, по теорії Петражицького, у кожній країні залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. Росія є "царством інтуїтивного права по перевазі". У її склад входять народи, що коштують на різних ступінях розвитку, з безліччю національних правових систем і релігій. До того ж, думав учений, російське законодавство знаходиться в незадовільному стані, а його застосування суцільно і поруч підмінюється офіційною дією інтуїтивних-правових переконань.

Петражицький ратував за проведення в країні уніфікації позитивного права, створення повного зводу російських законів. Передове законодавство, за його словами, прискорює розвиток менш культурних шарів суспільства.

Петражицьким виділялися позитивні правові емоції (правовий характер яких забезпечений чужими авторитетними веліннями (наприклад, монарха) або іншими зовнішніми нормативними фактами (наприклад, звичаєм)) і інтуїтивні правові емоції (забезпечуються внутрішнім переживанням суб'єкта). Розвиток права (його атрибутивна сторона) породжує державу.

Одночасно Петражицький підкреслював неприпустимість зведення інтуїтивного права навіть найбільш утворених соціальних класів у масштаб для оцінки діючих законів. Реформи законодавства, як думав він, необхідно проводити на основі наукових знань. У зв'язку з цим їм висувався проект створення особливої наукової дисципліни – політики права.

З погляду Петражицького, філософія права розпадається на дві самостійні науки: теорію права і політику права. Теорія права повинна стати позитивною наукою, без яких-небудь елементів ідеалізму і метафізики. Політика права як прикладна дисципліна покликана з'єднати позитивні знання про право із суспільним ідеалом, тобто представити наукове рішення проблеми, що складала зміст колишніх природно-правових навчань.

3. Значення психологічної теорії права Л. Петражицького для розвитку теорії права

Петражицький не залишив докладних рекомендацій щодо практичного здійснення політики права. Своє завдання він бачив у тому, щоб намітити відправні принципи нової юридичної науки, обґрунтувати її необхідність. Цілком ясно йому було одне: чільне положення в правовій політиці держави повинні займати не примусові міри, а механізми виховного і мотиваційного впливу на поведінку людей. Лише за допомогою таких механізмів офіційне право здатне направити розвиток народної психіки до загального блага.

Суспільно-політичні ідеали Петражицького були близькі до етичного соціалізму, що получили поширення в Росії на межі XIX-XX ст. ст. Для сучасної епохи, відзначав він, характерні процеси "соціалізації виробництва", заміни "деспотичного режиму системою державного й общинного самоврядування". У майбутньому право зживе себе і поступиться місцем нормам морального поводження. "Узагалі право існує через невихованість, дефектності людської психіки, і його завдання полягає в тім, щоб зробити себе зайвим і бути скасованим".

Вчення Петражицького користувалося великою популярністю серед прихильників партії кадетів. Під впливом його ідей відбувалося формування поглядів багатьох представників немарксистського соціалізму в Росії того часу (Г. Д. Гурвич, П. А. Сорокін і ін.).

Зближенню психологічної концепції права з марксизмом сприяв М. А. Рейснер, один з перших радянських правознавців. Сприйняття марксистами вчення Петражицького про виховну роль права полегшувалося тим, що в документах російської соціал-демократії й у Конституції РСФСР 1918 р. соціалізм визначався як бездержавний лад (із утвердженням сталінізму і теорії радянської соціалістичної держави послідовники Рейснера були піддані ідеологічному шельмуванню за пропаганду надкласової етики).

Правова доктрина Петражицького привернула увагу соціологів до проблем нормативної природи і структури правосвідомості, стимулювала дослідження в області юридичної психології.

Учень Петражицького П. А. Сорокін об’єднав його концепцию із соціологією, розвивши її в такий спосіб у комунікативному напрямку, визнавши об'єктивні прояви права, його соціальне буття.

Висновки. Отже, На зламі XIX-XX ст. у країнах Західної Європи стався перехід соціології від натуралізму та біологізму до психологізму, відбулося становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на думку психологів, є первинними відносно розуму і панують над ними.

Право почали розглядати як похідне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в його переживаннях. З подібних ідей виникала психологічна теорія права, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843-1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867-1931).

Аналізуючи елементи психіки людини, такі як воля, свідомість, відчуття та емоції, Петражицький вважав, що останні є основою поведінки людини. Найбільш важливими є етичні емоції людини, що виникають внаслідок уявлень про якісь вчинки. Власне, вони є внутрішніми імперативами, заперечують егоїстичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов'язку.

Прихильники психологічних концепцій права – Т. Тард, Ф. Гіддінг, Л. Петражицький бачили основи і джерела права і суспільства в психіці людей. Тард причиною виникнення права (як і будь-якого соціального явища) вважав пристосування, наслідування, відкриття. Завдяки їм первісні відкриття систематизувалися і складалися в систему законів і уряд.

Згідно Гіддінгу, причиною виникнення суспільства, держави і відповідно, права є свідомість породи (раси,), тобто пошук людьми подібних собі.

Теорія Петражицького безмежно розширювала поняття права. Він вважав правовими будь-які емоційні переживання, зв'язані з уявленнями про взаємні права й обов'язки.

Співвідношення інтуїтивного й офіційного права, по теорії Петражицького, у кожній країні залежить від рівня розвитку культури, стану народної психіки. З погляду Петражицького, філософія права розпадається на дві самостійні науки - теорію права і політику права.

Теорія права повинна стати позитивною наукою, без яких-небудь елементів ідеалізму і метафізики.

Політика права як прикладна дисципліна покликана з'єднати позитивні знання про право із суспільним ідеалом, тобто представити наукове рішення проблеми, що складала зміст колишніх природно-правових навчань.

Література

  1. Архипов В. В. Концепция права Лона Фуллера. Выпускная квалификационная работа / научный руководитель И. Ю. Козлихин, рецензент Е. В. Тимошина. С-Пб., 2005.
  2. Гревцов Ю. И. Социология права. Курс лекций. СПб.: Издательство "Юридический центр Пресс", 2001.
  3. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. Перевод с французского В. А. Туманова. М.: Международные отношения, 2003.
  4. Загальна теорія держави і права / За ред. В. В. Копєйчикова. – К., 1997.
  5. Комаров С. А., Малько А. В. Теория государства и права. М.: Норма, 2004.
  6. Крылов М. Э. История политических и правовых учений. Учебное пособие. М.: Издательство РИОР, 2003.
  7. Лейст О. Э. Три концепции права. // Советское государство и право, 1991, № 12.
  8.  
  9. Марченко М. Н. Теория государства и права. Учебник. М.: Юридическая литература, 1996.
  10.  
  11. Поляков А. В. Общая теория права: Проблемы интерпретации в контексте коммуникативного подхода: Курс лекций. СПб.: Издательский дом Санкт-Петербургского государственного университета, 2004.
  12. Проблемы общей теории права и государства. Учебник для вузов / под общ. ред. В. С. Нерсесянца. М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999.
  13. Спиридонов Л. И. Теория государства и права. Учебник. М.: Проспект, 1999.
  14. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. — Харків: Консум, 2001. - 656с.


28.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!