Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Харківська психологічна школа. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Харківська психологічна школа. Реферат

Харківська психологічна школа неформальна організація психологів, що працювали у 30-х р. у наукових установах Харкова над розвитком ідей Л. С. Виготського і над формулюванням на цій основі основ діяльнісного підходу в психології. До цієї школи належали: А. Н. Леонтьєв, А. Р. Лурія, П. І. Зінченко, А. В. Запорожець, П. Я. Гальперін та інші

На початку 30-х років Наркомздрав України запропонував Л. С. Виготському, А. Р. Лурія й А. Н. Леонтьєву організувати відділення психології в психоневрологічній академії в Харкові. Цю групу учених фактично очолив А. Н. Леонтьєв, що почав розвивати власний варіант теорії Виготського. Він провів цикл експериментальних досліджень, що розкривають механізм формування вищих психічних функцій (довільна увага, пам'ять і ін.).

У Харкові Леонтьеву довелося одночасно очолювати кафедру психології в педінституті і відділ психології в НДІ педагогіки. Так виникла знаменита Харківська школа психології.

У 20-х роках ХХ століття в Харкова вже склалася репутація відомого наукового центра, у якому розвивалися різні напрямки як гуманітарних, так і природних наук. У цей період Харків також був столицею України, що обумовило відкриття в ньому нових наукових і навчальних закладів, тим більше що ще в ХІХ столітті для цього була закладена гарна база.

У 1922 році в Харкові був відкритий Український науково-дослідний психоневрологічний інститут, директором якого став відомий невропатолог А. И. Гейманович, а в 1926 році на базі психіатричної клініки - Український інститут клінічної психіатрії і соціальної психогігієни (директор В. П. Протопопов).

У 1932 році було прийняте рішення про укрупнення цих установ, і їх об'єднали в одну організацію - Всеукраїнську психоневрологічну академію. Вона була унікальною полі-функціональною установою, до складу якого входив і сектор психології. Він складався з відділів загальної і генетичної психології і клінічної психології. У зв'язку з цим виникла потреба знайти і запросити психологів-фахівців для роботи в цих відділах.

З Москви були запрошені А. Р. Лурія, А. Н. Леонтьєв, М. С. Лебединський. Місце завідувача сектором було запропоновано А. Р. Лурія, а завідувача відділом генетичної психології - А. Н. Леонтьєву. Однак А. Р. Лурія незабаром повернувся в Москву, і завідувачем сектором залишився А. Н. Леонтьєв. Разом з ним з Москви в Харків переїхали О. В. Запорожець і Л. І. Божович. Л. І. Божович практично відразу виїхала в Полтаву і постійно приїжджала в Харків для зустрічей із усією групою.

Планувалося, що в Харків переїде і Л. С. Виготський, однак це так і не відбулося. Він тільки періодично приїжджав у Харків і навіть заочно учився в Харківському медичному інституті. У тім відділі, що очолював А. Н. Леонтьєв, працював і П. Я. Гальперін, харківський психоневролог і психолог, що швидко рухався від медицини до психології і, по його власних словах, що зрозуміло, що за групою Л. С. Виготського велике майбутнє.

Ще одна група психологів, що до них приєдналася, вийшла з аспірантури Харківського педагогічного інституту й Українського науково-дослідного інституту педагогіки - до неї входили В. І. Аснін, П. І. Зінченко, Г. Д. Цибуль. Усі вони разом і склали ядро Харківської школи психологів. (А. А. Леонтьєв вважає, що вірніше говорити про школу Виготського і про Харківську групу).

Залишаючи осторонь дискусійне питання про існування єдиної школи Виготського - Леонтьєва або двох різних шкіл (культурно-історичної Виготського і діяльнісної Леонтьєва), із приводу якого маються різні точки зору, слід зазначити, що, безумовно, роботи групи психологів на чолі з А. Н. Леонтьєвим, що працювали в Харкові на початку 30-40-х років, мали свою специфіку, що їх і поєднувала. Ними був закладений теоретичний і експериментальний фундамент теорії діяльності.

Крім названих психологів, у 30-і роки в цю групу ввійшли також Д. М. Арановська, Ф. В. Бассин, Е. В. Гордон, О. М. Кінцева, Л. І. Котлярова, Г. В. Мазуренко, В. В. Мистюк, Т. І. Титаренко, К. Е. Хоменко. У такому складі харківська група існувала 10 років. Хоча в 1934 році А. Н. Леонтьєв повернувся в Москву, він постійно бував у Харкові і керував роботою своєї групи. П. Я. Гальперін, О. В. Запорожець, П. І. Зінченко залишалися в Харкові до початку Великої Вітчизняної війни. Після війни ні П. Я. Гальперін, ні О. В. Запорожець у Харків вже не повернулися.

Однак ще в 1936 році, коли столиця України перемістилася в Київ, різноманітні психологічні дослідження, що проводилися на базі Всеукраїнської психоневрологічної академії, почали звертатися, а постанова 1936 року про педологічні перекручення в системі Наркомпросу, цей процес завершило.

Так психоневрологічна академія перестала бути головною базою експериментальних досліджень Харківської школи. Однак вони продовжувалися в Українському науково-дослідному інституті педагогіки, Харківському педагогічному інституті, у якому кафедрою психології завідував О. В. Запорожець і працювали В. І. Аснін, К. Е. Хоменко, Г. Д. Цибуль і ін., і в Харківському інституті іноземних мов, у якому працював П. І. Зінченко.

Постанова про педологію не зупинила наукову діяльність харківської групи, оскільки вони ніколи не дотримували педологічних позицій, вважаючи психологію і педологію двома різними науками. Однак їхня діяльність призупинила війна. П. І. Зінченко і Г. Д. Цибуль пішли на фронт, О. В. Запорожець, П. Я. Гальперін і А. Н. Леонтьєв працювали разом у військових госпіталях (з 1943 року у Кауровці під Свердловськом) і проводили роботу по відновленню рухових функцій бійців, порушених після поранень.

Оцінюючи сьогодні початкові етапи розвитку Харківської психологічної школи, можна з упевненістю сказати, що тоді повезло і Росії, і Україні. Блискуча група молодих психологів, що називали себе "выготчанами", у буквальному значенні слова бігла з Москви в Харків і тим самим врятувалася, збереглася і допомогла зберегтися психології. Це були А. Н. Леонтьєв, А. Р. Лурія, А. В. Запорожець, Л. И. Божович (яка потрапила в Полтаву і часто бувала в Харкові). Вони працювали в різних місцях: у Всеукраїнській психоневрологічній академії, у Педагогічному інституті, у Науково-дослідному інституті педагогіки.

До них приїжджали Л. С. Виготський з Москви, Д. Б. Ельконін - учень А. А. Ухтомського і Л. С. Виготського - з Ленінграда. У Харкові вони знайшли групу таких же молодих людей, заразили їх своїми ідеями і сформували невеликий науковий колектив. Тому-те маються всі підстави називати Харківську школу школою в точному змісті цього слова. У цей колектив увійшли В. И. Аснін, П. Я. Гальперін, П. И. Зінченко, О. М. Кінцева, Г. Д. Цибуль, К. Е. Хоменко і ряд інших. Тісно співробітничав з ними і харків'янин Ф. В. Бассин. Досить швидко були встановлені контакти з психологами Києва (Г. С. Костюк), Одеси (Д. Г. Елькин), із психологами Вірменії і Грузії.

Після війни москвичі виявилися в Москві, прихопивши із собою П. Я. Гальперіна. Фронтовик Г. Д. Цибуль потрапив у Ленінград. Навпроти, фронтовик-ленінградець Д. Б. Ельконін переїхав у Москву. Основна група харків'ян повернулася у своє рідне місто. П. И. Зінченко, на щастя, що повернувся з фронту непошкодженим, став неформальним лідером харківської школи психологів, розкиданих по різних наукових установах і інститутам міста. Він же очолив психологічну лабораторію - філія київського Інституту психології.

Лабораторія не мала свого пристановища, вірніше, мала його на квартирах членів лабораторії, найчастіше будинку в її керівника, де вони користалися гостинністю господарки - Віри Давидівни. Таким чином, харківська школа збереглася, продуктивно працювала, публікувала десятки статей у наукових записках харківських інститутів, київського Інституту психології, потім у "Радянській педагогіці", а з 1955 р. у "Питаннях психології". Вона зберігала самі тісні наукові і дружні контакти з москвичами.

Після війни сфери наукових інтересів цих дослідників трохи розділилися, практично кожний з них став займатися власною проблематикою і став засновником свого напрямку в психології: А. Н. Леонтьєв - теорії діяльності, О. В. Запорожець - теорії сприйняття, П. І. Зінченко - теорії пам'яті, П. Я. Гальперін - теорії поетапного формування розумових дій, Л. І. Божович - теорії особистості.

Однак усі ці напрямки мали загальну підставу - теорію діяльності, що розроблялася спільними зусиллями. Як відзначав А. А. Леонтьєв, А. Н. Леонтьев був, "без сумніву, лідером харківської групи, однак її концепція створювалася колективним розумом". До цього варто додати і ще одне: усі вони, як би ми зараз не оцінювали їхні погляди, вважали себе учнями Л. С. Виготського.

Література

1. Гальперін П. Я. Короткі зауваження про довільну і мимовільну пам'ять // Психологічні механізми пам'яті і її закономірностей у процесі навчання: Матеріали I Усесоюзного симпозіуму по психології пам'яті. Харків, 1990. С. 45—57.

2. Зинченко В. П. Системний аналіз у психології? // Психол. журн. 1991. Т. 12. № 4. С. 120— 138.

3. Лактионов А. Н. История харковской психологической школы // Вести. Харьк. ун-та. 1989. № 337. Психологія особистості і пізнавальних процесів. С. 19—22.

4. Енциклопедія психолога. – К., 2000.


27.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!