Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Рольові та політичні конфлікти. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Рольові та політичні конфлікти. Реферат

Рольові конфлікти. Політичні конфлікти

Рольові конфлікти

Великі мислителі - психологи світу (Фрейд, Адлер, Юнг, Фромм) розглядали внутрішньо-особистісні конфлікти. Проте логіка життя підказує про підхід до проблем людини "ззовні" - зі сфери соціального життя. У цьому напрямі є досить цікаві напрацювання американських учених (Дж. Міда, Ч. Кулі), які й стали засновниками інтеракціонізму (від англ. interaction - взаємодія).

Члени групи виконують у груповій взаємодії різні функції, які називаються ролями (керівник, учитель, товариш, супротивник - це види ролей). Учасник групи має свій шлях і водночас стикається з іншими, хоч кожен виконує свою роботу, спрямовану на досягнення ефективного загального результату. Наприклад:

  • По-перше, розгляд суті й функціональної ролі конфліктів усіх війн.
  • По-друге, конфлікт - феномен людського суспільства.
  • По-третє, особистість не тільки виносить конфлікти назовні, а й вводить їх у себе (хвилюється, впадає в депресію, здійснює нелогічні вчинки, соромиться зробленого).

Найважливішим для особистості управлінця є вміння володіти собою, здатність оцінювати свої позитивні й негативні риси, постійно дбати про підвищення розумового, морального, духовного та професійного потенціалу.

Не вміючи організувати себе й керувати собою, не можна управляти приватними справами та суспільно-політичними процесами. На цьому наголошують найосвіченіші світові практики менеджменту, зокрема Б. Гаврилишин, Ф. Тейлор, А. Файоль, О. Богданов, Г. Емерсон та ін.

Цілком логічно, що особистість постає насамперед як система ролей, які вона виконує у групах різного типу (студент, громадянин, онук, приятель, чоловік, син). Кожна роль має зміст і суть: навички, уміння, напрямок дій тощо.

Виникає запитання: "Чи не стираються відтак в особистості її власні риси?" Навпаки, вони краще проявляються в системі. Важливим моментом цього є те, що, усвідомлюючи своє місце в соціальній ніші, особистість користується соціальною мовою дій. Але в системі взаємодії може виникнути конфлікт. Нормальна людина володіє досить піддатливою "Я"-концепцією. Одну з двох неподібних ролей можна замінити на іншу - еквівалентну.

Політичні конфлікти

У загальному вигляді політичні конфлікти - це форма взаємовідносин між окремими особистостями, партіями, політичними групами, класами, націями, державами з питань влади.

На думку А. Здравомислова, необхідно розрізняти два рівні політичного конфлікту. По-перше, конфлікт у масштабах усього політичного простору, який виступає як конфлікт легітимності влади, її визнання, часткового визнання й часткового невизнання. В інтенсивнішій формі цей конфлікт виступає як підтримка або несприйняття владних структур.

Другий рівень цього поняття полягає в тому, що ним позначаються конфліктні стосунки усередині самих владних повноважень. Кожна зі сторін конфлікту веде боротьбу за розширення свого впливу в політичному просторі.

Якщо вважати, що політика - це в основному боротьба за владу, то політичний конфлікт розглядається як протиборство соціальних або політичних груп за владні пріоритети чи з приводу влади. Але якщо вважати, що політика - це діяльність, спрямована на регулювання й збалансування інтересів і відносин між різними соціальними й політичними суб'єктами щодо життєво важливих питань, які торкаються їхніх корінних інтересів (власність, влада, гуманізм, справедливість тому, як ми і розуміємо політику), то й політичний конфлікт - це конфлікт двох чи більше протидіючих сторін з приводу життєво важливих політичних питань. Це можуть бути питання, пов'язані не тільки із суто владними відносинами, бо політика має широкий вихід у соціум та вплив на його розвиток.

Наприклад, численні конфлікти української економіки, пов'язані з приватизацією чи роздержавленням власності, не є за своєю суттю економічними конфліктами. Вони - - швидше політичні, оскільки зачіпають інтереси численних груп населення й політичних суб'єктів, які представляють (чи намагаються представляти) їхні інтереси.

Крім того, доцільно звернути увагу й на те, що дуже часто в конфлікті, який розглядається, йдеться про гострі суперечки між політичними лідерами, керівниками партій, фракцій у парламенті, просто особистостями. Якщо лідери чи політики не представляють інтересів якихось соціальних груп, то конфлікти міжособистісні - це політиканство або гра в політику.

Такі конфлікти не варто недооцінювати. Вони відволікають політичні й владні структури від конструктивної роботи, підривають віру населення в здатність політиків чи владних структур розв'язувати нагальні проблеми розвитку країни. Однак такі конфлікти певною мірою відіграють і позитивну роль, оскільки пожвавлюють політичне життя широких верств населення, виявляючи вагомі політичні проблеми, що стосуються народу й потребують вирішення.

Політичний конфлікт може бути позитивним тільки тоді, коли існує можливість його врегулювати. В протилежному разі конфлікт призводить до політичної кризи чи навіть суспільної катастрофи.

Діапазон можливих середовищ політичних конфліктів - від міжособистісних внутрішньо-групових відносин до міждержавних і цивілізаційних. При осмисленні політичних та соціальних конфліктів слід пам'ятати про нетотожність понять: суперечність, соціальне напруження, конфлікт.

Ототожнювати суперечність і конфлікти недопустимо, інакше кожну подію політичного життя доведеться визнавати за конфлікт. Суперечність (протилежність, як його складова) - є визначальною рисою будь-якого явища або події. Те, чим відрізняються соціальні, етнічні та професійні групи, рівень доступу різних соціальних спільнот до матеріальних і культурних благ, їхні соціально-класові перспективи тощо. Вся різноманітність форм суспільного життя визначається поняттям "суперечність".

Для перетворення суперечності на конфлікт необхідна поява певного суб'єкта (особи, групи, організації), який у власних інтересах використовує існуючі або створює нові суперечності, чим обумовлює виникнення конфлікту.

Суперечності перетворюються на конфлікт за умови зростання їхнього рівня до критичної межі й водночас формування суб'єкта, який свідомо загострить їх у власних інтересах.

Соціальне напруження хоч і супроводжує конфлікт, але з ним не ототожнюється. Воно є наслідком різкого погіршення матеріального становища населення, соціальної нерівності в розподілі матеріальних благ, несприйняття масовою свідомістю офіційної політики влади. Політичний конфлікт - це боротьба за володіння політичною владою. Важливо розрізняти поняття політичної боротьби як типу політичного конфлікту, що завжди актуально у сфері суспільно-політичних відносин.

Політика - це завжди конкуренція і суперництво. Це зумовлено метафізичністю об'єкта політичної діяльності - неподільністю політичної влади. Принцип поділу влади на виконавчу, представницьку й судову дає можливість проектувати саме раціональну політичну поведінку, тобто створює балансуючу систему стримувань і противаг владних відносин.

Якщо політична боротьба розгортається в межах правового простору й не порушує усталених моральних норм легальних регламентацій, вона є політичною конкуренцією (або суперництвом). Конфлікт виникає тоді, коли порушується (свідомо або несвідомо) чинна регламентація політичної діяльності.

Політичний конфлікт можна розглядати у двох макрополітичних вимірах:

  • між соціальними й політичними групами, які в даний момент позбавлені влади, але прагнуть її здобути, і групами, які владу контролюють (передвиборні перегони);
  • всередині соціальних і політичних груп, наділених владою, але які прагнуть більшого впливу на прийняття рішень і всеосяжного задоволення своїх інтересів (боротьба за посадові позиції в політичній системі державних інститутів).

Для визначення простору політичного конфлікту слід з'ясувати наявні проблеми, що стимулюють конфлікт. До таких проблем належать:

  • Кому належить вища політична влада в суспільстві, тобто хто входить до так званого "ситуативного класу" (термін Р. Дарендорфа), який забезпечує національні інтереси або принаймні інтереси основних соціальних і політичних груп у суспільстві?
  • Наскільки ефективною є існуюча в суспільстві структура "балансуючих противаг і стримувань", тобто яким є механізм організації й здійснення влади (розподіл політичних сил, культурні традиції, чинне законодавство, психологічні типи лідерів)?
  • Хто і яким чином впливає на "ситуативний клас" при прийнятті рішень?
  • Хто є виконавцем рішень і як він визначається?

У стабільному суспільстві між владою й населенням (громадянським суспільством) діє ефективний посередник, що виконує роль "балансуючої противаги" - це сукупність недержавних суспільних інституцій, які виражають різноманітні інтереси населення (професійні, політичні, етнічні, корпоративні).

Якщо взяти півтори сотні партій в Україні з точки зору масової свідомості, як вони виконують роль "посередника" між владою і населенням, то на запитання респондентів: "З якими політичними силами Ви пов'язуєте свої надії на краще майбутнє?" - 60% респондентів відповіли, що із "жодним" або взагалі не визначалися.

На запитання: "Який рівень вашої довіри політичним партіям?" у 2001 році респонденти дали такі відповіді:

  • "зовсім не довіряю" - 33%,
  • "скоріше не довіряю" - 30%,
  • "важко сказати, довіряю чи ні" - 33%,
  • "цілком довіряю" - 1%,
  • "скоріше довіряю" - 3%,
  • не відповіли - 1%.

Є над чим замислитись політичним діячам, лідерам політичних партій, політологам.

У політичному конфлікті слід враховувати й соціальні чинники, які створюють умови для конфліктогенів. У цьому контексті звертаємо увагу на такі чинники:

  • боротьба за політичні посади у структурах виконавчої та законодавчої влади, які пов'язані з розподілом матеріальних і фінансових ресурсів;
  • боротьба цінностей та ідеологічних доктрин, боротьба конкуренції стратегічного порядку щодо майбутнього розвитку країни. Ця сторона політичного конфлікту проявляється у полеміці в ЗМІ, деклараціях і заявах суб'єктів політичної діяльності. Учасники конфлікту на цій стадії конкурують за право впливу на громадську думку й прагнуть здобути якомога більше прихильників;
  • наявність "анонімного третього" учасника; до нього звертаються учасники конфлікту як до арбітра (в цій ролі можуть виступати окремі політики, державні інститути, громадська думка, міжнародні організації) або ті, хто може силовими методами ліквідувати конфлікт тощо.

Література

1. Академічне релігієзнавство: Підручник / За наук. ред. проф. А. Колодного. — К., 2000.

2. Аронсон Э., Уилъсон Т., Эйкерт Р. Социальная психология. Психологические законы поведения человека в социуме. -СПб., 2002.

3. Пденс Е. Соціологія. — К., 1999.

4. Гришина Н. В. Психология конфликта. — СПб., 2000.

5. Дмитриев А. В. Конфликтология: Учеб. пособие. — М., 2000.

6. ДонченкоЕ. А., Титаренко Т. Н. Личность: конфликт и гармония. — К, 1989.

7. Емельянов С. М. Практикум по конфликтологии. — СПб., 2000.

8. Картунов О., Кремень В., Маруховсъка О. Жодний тип суспільства не має імунітету від етнічних домагань // Віче. — 1998. — № 6.

9. Кресіна І. У пошуках власної моделі самоствердження // Віче. 1997. — № 7.

10. Максименко С. Д. Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, програми, процедури. — К., 1998.

11. Основи етнодержавства / За ред. Ю. Римаренка. — Л., 1997.

12. Пірен М. Деонтологія конфліктів та управління. — К., 2001.

13. Пірен М. Етнополітичні процеси в сучасній Україні. — К., 1999.

14. Пірен М. І. Цивілізована національна ідея — основа етнонаціо-нальної злагоди в українському суспільстві // Вісник УАДУ, 1997. — №3-4.

15. Пойченко А. Конфлікти у громадянському суспільстві / Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи. — К., 2001.

16. Политическая психология: Учеб. пособие для вузов / Под общей ред. А. А. Деркача, В. И. Жукова, Л. Г. Лаптева. — М., 2001.

17. Попович М. Національна культура і культура нації. — К., 1992.

18. Психология конфликта / Сост. и общая ред. Н. В. Гришиной. — СПб., 2000.

19. Рогов Е. П. Настольная книга практического психолога в образовании. — М., 1996.

20. Савчин М. В. Духовний потенціал людини. — Івано-Франківськ, 2001.

21. Сорокин П. Человек. Цивилизация. Общество. — М., 1992.

22. Українське суспільство 1994-2001. Результати опитування громадської думки. — К., 2001.

23. Франкл В. Человек в поисках смысла. — М., 1990.

24. Фролов С. Ф. Социология: сотрудничество и конфликты. — М., 1997.

25. Фромм Э. Бегство от свободы. — М., 1993.

26. Хассен С. Освобождение от психологического насилия. — СПб., 2001.

27. Шейное В. П. Конфликты в нашей жизни и их разрешение. -Минск, 1997.

28. Щёкин Г. В. Социальная теория и кадровая политика: Моногр. — К., 2000.

29. Яценко Т. С. Психологічні основи групової психокорекції. — К., 1996.


26.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!