Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психологічний вплив сім'ї на розвиток дитини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психологічний вплив сім'ї на розвиток дитини. Реферат

У рефераті подано відомості про психологію сімейного виховного впливу на розвиток особистості дитини

Не виникає сумнівів, що розвиток особистості дитини в сучасній сім’ї не втрачає гострої актуальності. Сім’я, на думку вчених, - єдиний соціальний інститут, який забезпечує (може й повинен це робити) ефективне виховання дітей; так само як і переконливим може бути підсумок історичного розвитку людства: дитина як суб’єкт соціалізації не лише сама змінюється під дією виховних впливів, а й змінює своїх вихователів. І тому проблеми, з якими доводиться стикатися батькам у ставленні до своїх дітей, є вічними, а сім’я, як своєрідний мікро-колектив, відіграє істотну й довготривалу роль у процесі становлення особистості дитини [1;3].

Для з’ясування особливостей організації виховного процесу в сім’ї в сучасній психологічній науці прийнято виділяти такі напрямки її психологічного аналізу.

Склад сім’ї. За такою ознакою виділяють повні, неповні, формально повні сім’ї. Зрозуміло, що найсриятливіші психологічні умови для повноцінної сімейної соціалізації найбільш ймовірно очікувати від повних сімей. До цього інтуїтивно прагнуть і самі діти. Правильними є слова однієї дитини, що у неї дві руки для того, щоб однією триматися за руку батька, а другою – за руку матері. Однак, характеризуючи повну сім’ю, важливо враховувати типи взаємовідносин, що в ній складаються: чоловік – дружина; батьки – діти; діти – батьки; діти – діти.

Інший напрямок психологічного аналізу – характеристика сім’ї, яка визначається за критеріями гармонійності або проблемності взаємовідносин. Повна сім’я, в якій наявні всі типи взаємовідносин, називається повноцінною і в педагогічній психології переважно характеризується як гармонійна. Внутрішньо-сімейні відносини у таких сім’ях відповідають принципові гуманності – формуванню й прояву ставлень до іншого, як до себе, і до себе, як до іншого, а також передбачають взаємну повагу і вимогливість, доброту і щедрість, щиросердність і відвертість.

Це створює сприятливий соціально-психологічний клімат у сім’ї, де активні взаємостосунки між усіма її членами будуються на принципах позитивної взаємо-прив’язаності, взаємо-зацікавленості тощо. За умов неповної чи формально повної сім’ї повноти таких відносин важко досягнути. Результати психологічних обстежень даних сімей засвідчують, що вони набагато частіше потрапляють до розряду проблемних (конфліктних, антипедагогічних, асоціальних) [2; 3].

Психологічному аналізу піддається також типовий стан (мікроклімат сім’ї) – у психології розуміють як спосіб самопочуття, найбільш характерний для всіх членів сім’ї, який визначає їхнє ставлення до неї. Тут розрізняють емоційно комфортні сім’ї (переважно діти переживають відчуття захищеності, емоційний комфорт); тривожні сім’ї (їх мікроклімат – найчастіше проекція відповідних особистісних характеристик батьків; у тривожних матерів часто виростають тривожні діти, що тривалий час позначатиметься на їх розвитку); сім’ї, яким притаманний емоційно-психологічний дискомфорт і нервово-психічне напруження.

Такий мікроклімат, як правило, характерний для проблемних сімей, яким притаманне мало ефективне, педагогічно неадекватне спілкування між членами родини. Поведінка значущих дорослих, їх бурхливі реакції на оточуючих чи повсякденні ситуації, що зазвичай виникають, - усе це дзеркально відтворюється на стилі спілкування їх дітей з іншими та формує у них подібний тип поведінки.

Напрямком психологічного аналізу є також стиль сімейного виховання, який у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соціальних вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини. Обраний стиль, як правило, визначає систему виховання, якій притаманне більш-менш цілеспрямоване застосування методів і прийомів виховання, врахування того, що по відношенню до дитини можна допускати, а чого не можна, хоча не завжди усвідомлюється об’єктивно існуюча мінлива множинність цілей і завдань виховної роботи з дітьми. Відповідно прийнято виділяти п’ять стилів (тактик) виховання в сім’ї:

Авторитарний виховний стиль (в основі – тактика диктату) означає пригнічування почуття гідності, ініціативи, самостійності одними членами сім’ї (найчастіше дорослими) у інших. Жорсткі накази, примус, свавілля батьків призводять до значних порушень у формуванні особистості дитини. Як свідчать дослідження, погрози, насильство, тиск викликають у відповідь грубість, спалахи агресивності, брехливість, лицемірство, навіть відверту ненависть. Якщо батькам, іншим значущим дорослим вдається зламати опір дитини, то водночас вони ламають і важливі якості особистості, на які, власне, немає запиту в даних умовах і розвиток яких стає неможливим: самостійність, віру у власні сили, почуття гідності, ініціативність тощо.

Демократичний стиль сімейних стосунків (тактика співробітництва) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності.

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім’ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі, за даним типом взаємин, найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. Їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім’я для неї – лише необхідна формальність.

Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій тощо, зростає інфантильною, безпорадною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення. Домінуючою характеристикою людини, що зростає в умовах потурального стилю, - егоцентризм. У ставленні до людей, які її оточують, діє установка: кожен, хто не ставить за мету задовольняти її потреби, - егоїст, людина небажана для подальшого спілкування, навіть ворожа.

Виділяють також нестійкий стиль виховання, для якого характерний непрогнозований перехід батьків від одного до іншого стилю ставлення до дитини. Такі "перепади" народжують у неї недовіру до батьків, відчуженість, формують установки реагувати не на зміст звертань, вимог, а на форму. Для задоволення своїх індивідуалістичних потреб діти зазвичай намагаються використати ситуативно сприятливий емоційних фон стосунків з батьком або матір’ю.

Напрямком психологічного аналізу виховання дитини в сім’ї є також порушення сімейного виховання (у психології розглядають як стійке поєднання певних рис виховання, яке призводить до негативних наслідків у розвитку особистості дитини). Відповідно виділяється низка критеріїв: рівень протекції (гіпер- або гіпопротекція як сила і час, витрачена батьками на виховання дитини); ступінь задоволення потреб (матеріально-побутових і духовних: потурання, ігнорування потреб дитини); рівень вимогливості до дитини (як визначення кола обов’язків, покарання, заборони: надмірність або недостатність вимог-обов’язків, надмірність або недостатність вимог-заборон, надмірність або мінімальність санкцій на порушення поведінки дитини).

Поєднуючись, такі риси утворюють певний тип порушень сімейного виховання. Зокрема, потуральна гіперпротекція (характерна для потурального стилю); домінуюча гіперпротекція (авторитарний і ліберальний стилі); підвищена моральна вимогливість (авторитарний стиль); гіпопротекція (ліберальний стиль) [2;3].

Отже, важливо зазначити, що дорослі по відношенню до дитини займають неефективну виховну позицію, не враховуючи навіть особливостей порушень взаємодії у системі "батьки-діти", які в свою чергу провокують певні ускладнення й аномалії процесу виховання дитини в сім’ї. Відповідно наслідком є деформований особистісний розвиток дитини.

Частими причинами аномалій у вихованні дітей стають порушення подружжям етики взаємин, а також неоднозначність розуміння подружжям сімейних ролей - чоловіка, дружини, господаря, господині, голови сім’ї, вимог, які подружжя ставить один до одного. Але найбільш істотний фактор, який негативно впливає на виховання дітей, на особистісне їх формування, - несумісність моральних позицій подружжя, розбіжність їх точок зору на честь, мораль, совість, обов’язки перед сім’єю, міру відповідальності за стан справи у сім’ї тощо.

За даними досліджень повних (високо-конфліктних) і неповних (розлучених) сімей подружні конфлікти підвищують ризик виникнення й закріплення антисоціальної поведінки у дітей.. Зокрема ризик зародження дитячої агресії й антисоціальної поведінки в розлучених сім’ях в основному опосередковується батьківськими конфліктами, а не фактором розірвання шлюбу.

Фізична агресія й насилля у відносинах подружжя, як особливо тяжкі форми подружнього конфлікту, стають сильним фактором ризику розвитку в їх дітей нетерпимості до інших, виникнення необґрунтованих агресивних спалахів чи стійкої агресивності по відношенню до оточення, в цілому закріплення антисоціальної поведінки як власного морального кодексу [3].

Отже, формування особистості дитини в сучасному суспільстві ставить нові вимоги до системи виховання й освіти підростаючої особистості, а також врахування особливостей функціонування й розвитку сучасної сім’ї як мікро групи суспільства, її формуючо-виховної спроможності на рівні теоретичного й практичного забезпечення вирішення актуальних проблем в даній галузі [1;3].

Література

  1. Бех І. Д. Виховання особистості. У 2-х кн. - К.: Либідь, 2003.
  2. Власова О. І. Педагогічна психологія. - К.: Либідь, 2005.
  3. Дмитренко А. К., Мармазинська П. Є., Тарновська О. С. Психологія сімейного виховання. – Чернівці: Прут, 2001.
  4. Коннор Д. Агрессия и антисоциальное поведение у детей и подростков. - С-Пб, 2005.


24.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!