Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психосемантика політичної свідомості українців. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психосемантика політичної свідомості українців. Реферат

У рефераті подано відомості про психосемантику політичної свідомості громадян України: від минулого до майбутнього

Що було... Моніторинг масової політичної свідомості, що здійснюється Інститутом соціальної та політичної психології АПН України з 1994 р., виявляє провідні тенденції розвитку політико-ідеологічних поглядів і настроїв громадян України на основі застосування оригінальних психосемантичних методик. Ці методики дають змогу повніше розкривати зміст психологічних реалій, які стоять за звичайними відсотковими розподілами.

На підставі даних, що їх отримували в щорічних масових психосемантичних опитуваннях за всеукраїнською вибіркою на дві тисячі осіб, було побудовано модель політико-семантичного простору сучасного українського суспільства (див. рис.).

Основний методичний прийом полягає в оцінці респондентами своєї згоди-незгоди зі змістом кількох десятків висловлювань із приводу головних політичних проблем, узятих із друкованих ЗМІ різного політичного спрямування. Основу моделі становлять два фактори, що виділилися в результаті відповідної кількісної обробки отриманих даних і майже незмінно рік у рік виявляються провідними.

Зміст першого фактору визначається оцінкою висловлювань, що виражають ставлення респондентів до економічних та ідеологічних реформ (його названо "Реформаторські настрої – Анти-реформаторські настрої"). У ставленні до реформ дістала виявлення цікава й важлива особливість масової свідомості посттоталітарного пострадянського суспільства. Економічні та ідеологічні конструкти зливаються в один - головно ідеологічний.

Економічні категорії у свідомості громадян виявляються підпорядкованими їхнім ідеологічним поставам. Конкретніше таке становище виражається, наприклад, у тому, що особа, яка виступає за відновлення соціалістично-радянської символіки, із високим ступенем імовірності висловлюватиметься й за збереження колгоспного та проти розвитку фермерського виробництва, як і, певна річ, навпаки.

Найвагомішою проблемою в змісті фактору є ставлення до колгоспів (у різних їх формах) і до фермерства: на відповідні висловлювання припадає найбільше навантаження. Отже, виходить, що вона є психологічно та ідеологічно найбільш визначальною з погляду масової політичної свідомості в Україні.

Друга група висловлювань утворює фактор, який названо "Патріотичні настрої - Проросійські настрої". Його зміст стосується проблем державної незалежності України, відносин із Росією, орієнтації на Схід або на Захід тощо.

А центральним є мовне питання: чи то українська одномовність, чи то українсько-російська двомовність. І в цьому випадку спостерігається важливе соціально-психологічне явище. У звичайних опитуваннях, коли йдеться про вибір респондентами найістотніших для них проблем, мовні питання зовсім не домінують: на загал їх значення підкреслюють 7-10% опитуваних як з одного, так і з другого боку разом. Проте насправді ці проблеми виявляються набагато значущішими, психологічно дражливими, такими, що містять потенційну загрозу збурення масової свідомості.

Простір побудованої моделі відображає істотну множинність політико-ідеологічних позицій українських громадян. Індивідуальні позиції респондентів заповнюють усю площину моделі, але, зрозуміло, із різною густотою.

Процедура обробки даних дає змогу визначати загально-усереднені позиції в моделі як усієї вибірки, так і окремих груп респондентів. Модель наочно показує хоч і не поступальний, а доволі плутаний рух масової свідомості від лівих (анти-реформаторськи-проросійських) до правих (реформаторськи-патріотичних) політичних настроїв.

1994 року ці настрої загалом були істотно лівими (радше лівоцентристськими), що набуло втілення в результатах тодішніх президентських виборів, коли переміг іще "лівий" Л. Кучма.

У 1995 р. відбулося помітне зрушення вправо, більшою мірою за шкалою патріотичних настроїв, меншою - реформаторських.

1996 року позиція масової свідомості перетнула середній рівень за показником патріотизму, і здавалося, що невдовзі в українському суспільстві почнуть усерйоз переважати правоцентристські настрої.

Проте в наступному 1997 р. істотних змін не відбулося, а 1998 року спостережено різкий стрибок уліво, ближче до позицій 1994 р. Відтак на парламентських виборах ліві не лише не зазнали вирішальної поразки, а навіть зміцнили позиції.

1999 рік не вніс відчутних змін у політико-психологічну ситуацію в українському суспільстві: воно тільки ще трохи полівішало. І в 2000 р. суспільство продовжувало тупцювати на місці.

Нарешті 2001 року зафіксовано різке зрушення вправо, за найочевиднішу причину якого слід, мабуть, уважати реальні позитивні результати діяльності уряду В. Ющенка. Українська масова політична свідомість перейшла Рубікон.

Належить, утім, зазначити, що описувані зміни загалом відбуваються досить повільно.

Громадяни виявляють істотну стабільність поглядів і постав. Немає, проте, сумніву щодо того, що таке повільне дозрівання масової свідомості має особливу цінність, бо забезпечує своєрідний ідеологічний та психологічний імунітет суспільства проти всілякого роду політ- і психотехнологій та піарів (свідками чого ми стали під час парламентських виборів 2002 р.).

Стабільними залишаються й співвідношення позицій представників різних соціально-демографічних груп - як у суспільстві, так і в моделі. Найвагомішою тут виявилася регіональна ознака. За фактором "Реформаторські – Анти-реформаторські настрої" на правому за політичним змістом полюсі розташувалися місто Київ та західні області, на лівому - східні області.

Найближчими ж до центру виявилися погляди в центральних і південних областях та Криму.

За фактором "Патріотичні - Проросійські настрої" відносні позиції регіонів виявилися схожими з попередніми: найбільш "патріотичними" є західні області, далі йдуть Київ і Центральний регіон. Північний Схід тяжіє до центристських позицій. Їм протистоять східні області, Південь і Крим.

Зафіксовано значущі відмінності в позиціях громадян залежно від їхнього віку. За обома векторами моделі молодь (особи віком до 30 років) посіла найбільш праві, а представники старшого покоління (віком понад 50 років) - найбільш ліві позиції. Виразніше така закономірність виявилася в показниках фактору "Реформаторські – Анти-реформаторські настрої", менш виразно - за фактором "Патріотичні - Проросійські настрої".

Виявлені між-статеві відмінності є, з одного боку, мало вираженими, а з другого - доволі традиційними, такими, що вписуються в загальновідомі стереотипи чоловічої та жіночої ментальності й поведінки. Українські жінки на загал є дещо консервативнішими, ніж чоловіки, менше схильні до прийняття новітніх реалій, особливо в галузі економічних та ідеологічних реформ. Якщо сукупна "чоловіча" позиція перебуває правіше від центра моделі, то "жіноча" залишається помірно лівоцентристською.

Вельми значними є відмінності міжнаціональні. Насамперед ідеться, звичайно, про різницю між позиціями представників двох найчисленніших етнічних груп України - українців і росіян. Не дивно, що тут особливо великою виявляється різниця за чинником "Патріотичні - Проросійські настрої": помірно вираженій проукраїнській позиції етнічних українців протистоїть виразна проросійська постава громадян російського походження. До цього належить додати, що загальне посилення патріотичних настроїв відбувалося головно в україномовних регіонах. Проміжну центристську позицію посідає група (дуже неоднорідна) представників інших національностей. Причому якщо раніше ця група тяжіла до позиції росіян, то тепер вона наблизилася до позиції українців.

За ставленням до реформ різниця між етнічними групами є дещо меншою, але також істотною.

При цьому найбільш реформаторськими є позиції представників національних меншин. Реформаторські настрої незначно переважають і серед українців, а от росіянам виразніше притаманні анти-реформаторські тенденції.

Серед представників основних соціально-професійних груп позитивна оцінка реформ найбільш характерна для підприємців, студентів, військовослужбовців і працівників органів правопорядку, меншою мірою - для інженерно-технічних працівників, службовців, інтелігенції. На протилежному полюсі - пенсіонери, трохи ближче до центру - робітники та безробітні.

Працівники сільського господарства, які раніше перебували здебільшого на анти-реформаторських позиціях, останнім часом істотно перемістилися в центр моделі, де тепер сусідують із працівниками сфери обслуговування та домогосподарками.

Помірно або слабко виражені патріотичні настрої виявилися притаманними більшості соціально-професійних груп. До проросійських позицій тяжіють пенсіонери (тут, очевидно, впливає не так "професійний", як віковий чинник) та робітники (поряд із професійним дається взнаки чинник регіональний, позаяк основна частина робітництва проживає в східних індустріальних областях).

З-поміж мешканців населених пунктів різних категорій (за кількістю населення та адміністративним значенням) найбільш реформаторськи та патріотично налаштованими є кияни. В умонастроях жителів обласних центрів, середніх і малих міст, селищ і сіл переважають центристські постави. Мешканці інших (крім обласних центрів) великих міст перебувають на виразно лівих позиціях: тут вочевидь спрацьовує регіональний (ці міста розташовані переважно на Сході) та етнічний (значний відсоток росіян) чинник.

Логічно розташовуються в моделі позиції груп респондентів, виділених за ознакою рівня доходу: бідніші - на лівому полюсі, багатші - на правому. Щодо найбагатших, проте, слід зробити одне застереження: за шкалою патріотизму вони зсуваються в бік до центра порівняно з дещо менш багатими.

Зрозуміло, що за узагальненими (усередненими) позиціями різних груп респондентів лежить політико-ідеологічний простір, на якому розсіяно множину індивідуальних позицій. Цей простір в основному витягнуто вздовж осі, що пролягає, умовно кажучи, "зліва направо". Відтак протягом останніх років у масовій свідомості переважав досить стійкий розподіл індивідуальних та групових позицій по дихотомічній лінії "ліві-праві", що в структурі конкретного політичного спектра відбивалося в протистоянні "комуністи -націонал-демократи".

Демократизація та плюралізація суспільства, які, хоч і з труднощами, але відбуваються, дають реальні плоди у вигляді дедалі більшої множинності поглядів і настроїв, урізноманітнення індивідуальних та групових позицій. Можемо навіть говорити про поступовий відхід значної частини громадян від окресленої дихотомічності переконань.

Досить яскраво ця тенденція виявилася під час парламентських виборів 1998 року. У їхніх результатах спостерігалися виразні ознаки порушення усталених політико-ідеологічних конфігурацій. Найістотніші відхилення мали місце на основі такого собі політико-ідеологічного місництва. В окремих областях на загальному тлі переважаючих настроїв виділилися партії, утворені, очолювані або підтримувані місцевими популярними лідерами.

Така вторинна (на відміну від первинної, про яку йшлося вище) регіоналізація електоральної поведінки відіграла важливу соціально-психологічну функцію. Вона символізувала злам багатьох стереотипів прийняття електорального рішення в межах традиційного дихотомічного розподілу і відкрила психологічний простір для впливу інакших, не лише суто ідеологічних, чинників.

Звичайно, немає підстав уважати, що масова свідомість українців звільнилася від описуваної одно-лінійності. Для більшості громадян дихотомічна шкала залишається головним орієнтиром для прийняття електоральних рішень. Особливо помітно це в найбільш ідеологічно визначених регіонах - "правій" Галичині та "лівих" Донбасі й Криму.

На виборах 2002 р. тенденції вторинної регіоналізації до певної міри ослабли. Така зміна видається результатом впливу ще одного вагомого чинника розвитку масової свідомості - "туги за сильною владою", прагнення "твердої руки". У дослідженнях постійно фіксується високий рівень психологічної значущості для громадян їхніх суб'єктивних ставлень до органів державної влади. При цьому в масових настроях домінують і поєднуються високий ступінь очікувань від "ідеальної", бажаної влади і високий рівень недовіри до влади існуючої, що в соціально-психологічному контексті якраз і може інтерпретуватися як відповідна готовність громадян до прийняття і схвалення "сильної" влади.

Імовірно, регіональні відхилення 1998 р. були виявом локальних пошуків сильного лідера, коли ті чи ті політичні постаті здобували авторитет на рівні місцевих громад. Проте подальші події призвели до загального розчарування їхньою діяльністю і на наступних виборах громадяни вчинили обережніше й обачніше. Натомість 2002 року чинник пошуку сильного лідера все-таки спрацював, але цього разу - на загальнонаціональному рівні, і втілився в особі В. Ющенка. За нього голосували (цілком очевидно, що насамперед за нього, а не за очолюваний ним блок) не лише на Заході, а й у Центрі, на Півночі та Півдні, не лише праві та право-центристи, а й ті, хто перебуває в центрі політико-ідеологічного спектра та лівіше від нього. Утім, на урочість Ющенка не піддалися російськомовні регіони і продовжили пошуки політичного ідеалу на лівому крилі або у владних ешелонах.

Що буде... Було б необачно пояснювати результати виборів лише актуальними оцінками та настроями громадян. Мабуть, не меншу, а навіть більшу роль тут відіграє бачення ними майбутнього, заради якого, власне кажучи, і відбувається електоральне дійство. У зв'язку з цим можна вести мову про своєрідний результат взаємодії різних чинників розвитку масової свідомості, який постає у вигляді сценаріїв політичного розвитку суспільства протягом найближчого майбутнього, що в самій цій свідомості існують неявно, імпліцитно Вони виникають як певна результуюча безлічі індивідуальних та групових передбачень, взаємодіють і співіснують на масовому, груповому та індивідуальному рівнях відображення політичної дійсності.

Відповідні схеми нуртують у масовій свідомості у вигляді, звичайно ж, не художньо оформлених сценаріїв, а інтуїтивних припущень, настановлень, очікувань, уявлень, які врешті-решт сплітаються в химерний рисунок масових передбачень близького та віддаленого майбутнього.

В окремих випадках ці сценарії дістають більш-менш чітке вираження в програмах і прогнозах тих чи тих політичних сил або наукових течій, але найбільше їхній вплив чиниться та виявляється на рівні буденної свідомості, у повсякденній життєдіяльності індивідуальних, групових і масових суб'єктів. З одного боку, такі сценарії випливають із нагромадженого суспільством досвіду, присмаченого масовими уявленнями про бажане та можливе майбутнє. З другого - вони самі впливають на масову свідомість, зумовлюючи формування в ній станів готовності до прийняття певного перебігу подій та до свідомого чи несвідомого сприяння їх настанню.

Застосування низки спеціальних соціально-психологічних методів дало змогу виявити й описати чотири основні сценарії, які були притаманні масовій свідомості українських громадян у другій половині 90-х років.

Перший за поширеністю та впливовістю сценарій (умовно його було названо "протестно-лівим") найбільш виразно пов'язувався з існуючим станом речей, навіть більше, він поставав як поглиблення й продовження цього стану. Головні ознаки - посилення масового незадоволення з приводу дедалі гіршої соціально-економічної ситуації в країні; наростання соціально-психологічної напруженості; загострення суспільних суперечностей, посилення загрози соціальних конфліктів і масових виступів протесту; дедалі сильніше розчарування в здатності державної влади впливати на становище; зневіра в політичних засобах розв'язання проблем, політична апатія та електоральна пасивність населення.

За таких умов найімовірнішим було б посилення лівих настроїв у суспільстві. При цьому в сучасній Україні дедалі більше зростають шанси не суто прокомуністичних позицій, а радше націонал-комуністичних (у яких робиться акцент на соціально-економічних вимогах та виявляється відносно лояльне ставлення до української державності) і соціал-демократичних (що сьогодні є найбільш адекватними переважаючим в українському суспільстві поглядам, але з огляду на низький рівень політико-ідеологічної рефлексії населення не дістали належного визнання в межах політичного спектра, який склався).

Другий сценарій ("політично-центристський") відбивав прихильність громадян до політичних розв'язань суспільних проблем. Тут домінувала надія на мирні шляхи виходу з кризи, що їх повинна і може віднайти політична еліта; віра в можливості досягнення суспільного порозуміння через зближення позицій різних політичних сил; підтримка багатопартійності з одночасним ненаданням переваги конкретним політичним платформам; помірно виражена прихильність до ринкових реформ і державної незалежності.

За такого перебігу подій домінували б сили центристські та ліберальні.

За третім сценарієм ("політично-радикальний") вихід із кризи також лежав би в політичній площині, але не у формі порозумінь та угод, а, навпаки, у вигляді політико-ідеологічної поляризації суспільства; посилення міжнаціональних, міжконфесійних та інших суперечностей; загострення великих соціальних конфліктів та їх розв'язання шляхом насильницьких дій, аж до громадянської війни.

Цей варіант передбачав би активізацію крайніх лівих (ультра-комуністичних) та крайніх правих (радикал-націоналістичних) течій, які прагнули б установити свою диктатуру та фашизували б суспільство.

Нарешті, четвертий сценарій ("ринково-демократичний") мав найпривабливіший вигляд, але відображався масовою свідомістю як найменш імовірний із-поміж описаних. Він орієнтувався на відносно швидке впровадження економічних реформ, що мало б результатом економічне зростання, яке, своєю чергою, забезпечило б достатній рівень соціального захисту нужденних верств населення; зниження соціально-психологічної напруженості; утвердження в суспільстві демократичних цінностей західного зразка; посилення прихильності громадян до незалежності України та українського національного відродження.

На шляху до втілення в життя такої схеми найбільшої популярності мали б зажити сили національно-демократичні (за умови, що їм удалося б позбутися іміджу заклопотаних суто етнолінгвістичними проблемами).

Характеристики розвитку масової свідомості в перші роки ХХІ ст. дають чимало свідчень того, що в ній розпочався істотний відхід від непродуктивного першого сценарію та уникнуто небезпечного третього.

Сьогодні масова свідомість, як і саме суспільство, осцилює десь на межі реалізації другого і четвертого сценаріїв, і вже ця ситуація вимагає окремого соціально-психологічного аналізу, аби знати наперед, чим серце заспокоїться...


21.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!