Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Критеріальна модель суб'єктної психодіагностики. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Критеріальна модель суб'єктної психодіагностики. Реферат

У самому загальному плані психодіагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу. Психологічний діагноз фіксує наявність тих чи тих психічних властивостей, а також відповідність їх загальній чи індивідуальній нормі

Психологічна діагностика як один з основних видів діяльності професійних психологів виникає, функціонує і набуває свого розвитку на перетині теоретичної, експериментальної та прикладної психології, а також на межі психологічної науки і практики. Вона є одним з необхідних засобів проведення науково-психологічних досліджень.

Широке застосування психодіагностика знаходить у сфері консультативної роботи та психотерапевтичної допомоги, у профорієнтації і вирішенні різного роду питань, пов'язаних з підбором персоналу, при розв'язанні педагогічних проблем, проведенні різного роду експертиз тощо. Дані психодіагностики можуть використовуватися для розробки прогностичних, корекційних, профілактичних та інших програм.

Психодіагностична діяльність розглядається переважно в якості інструмента дослідження чи обстеження, а отже, як діяльність обслуговуюча. Що оцінювати, що вимірювати - визначається програмою теоретико-експериментального дослідження або цілями консультативної, профілактичної, корекційної, реабілітаційної роботи. Відповідь на питання "як?" повинна віднайти і запропонувати сама психодіагностика.

Існує і специфічна зворотна залежність: можливості психодіагностики визначають (обмежують чи, навпаки, стимулюють) те, які цілі може поставити перед собою дослідник чи практик від психології. Саме тому психодіагностика не зводиться тільки до діяльності на замовлення, але й включає в себе самостійні теоретико-методологічні розробки нових принципів, підходів, а також більш досконалих способів та засобів діагностування. Щоправда, нерідко трапляється, що "психодіагности" починають перейматися питаннями цілей, задач, необхідності чи доцільності психодіагностичної роботи у напрямку, що задається, а теоретики і практики захоплюються розробкою методологічних і методичних питань.

Як відносно самостійна сфера науково-практичної діяльності психодіагностика час від часу повинна здійснювати рефлексію своїх теоретичних і методологічних засад, методичних підходів, способів інтерпретації результатів вимірювання, етичних норм, а також намічати шляхи свого подальшого розвитку. Необхідність такої рефлексії спричинена різними факторами і, насамперед, розвитком психологічних знань, а також зростаючими потребами суспільної практики у визначенні, прогнозуванні і проектуванні психологічних ресурсів життєдіяльності окремої людини і соціуму.

Існує ще одна специфічна причина, що змушує психодіагностику вдаватися до рефлексії і переглядати свої теоретико-методологічні засади. Це - зміна наукових уявлень про природу психічного, про сутнісну специфіку, структуру і функції людської психіки.

Так, якщо донедавна у вітчизняній психології психічне розглядалося лише як похідне від непсихічного, як функція високоорганізованої матерії (мозку), то сьогодні, наприклад, набуває поширення феноменологічна традиція, яка свідомо виводить "за дужки" все матеріальне, біопсихічне, психофізіологічне і особливо не переймається проблемами походження свідомості. Як наслідок, - різне тлумачення того, що складає сутнісне ядро психічного і що в психіці є периферійним, похідним, другорядним.

Якщо, скажімо, світ психіки розглядати з позицій природничо-наукового підходу, тобто як типовий об'єкт, психодіагностика повинна, насамперед, бути озброєною методом типологізації, а якщо, навпаки, вбачати сутнісним не стереотипне і загальне, а неповторне і індивідуальне, то тут пріоритет має бути за технологіями, що схоплюють специфіку і розкривають сутність нелінійних процесів. Якщо психічний розвиток розглядати як детермінований із-зовні, не дивно, що фокус уваги психодіагностів буде зсунутий у бік дослідження психічних механізмів, які забезпечують процеси інтеріоризації, привласнення, опанування, адаптації, пристосування.

Якщо теоретико-методологічну основу психодіагностики буде становити діяльнісний підхід, то технологія діагностування буде одна, а якщо, наприклад, погляди Б. Ф. Поршнєва, який пов'язував генезис людської психіки із спілкуванням, мовою і мовленням, - то, напевно, інша. Якщо ж душевно-духовний світ розглядається переважно як результат ініціативної, творчої, власне авторської активності індивіда, головна увага психодіагностів буде зміщена на розробку і запровадження технік дослідження суб'єктних механізмів психічної активності.

Так, наприклад, Б. С. Братусь конструює своє бачення психічного на перетині двох умовно виділених площин - вертикальної та горизонтальної. Якщо у горизонтальній площині міститься все, що підпадає під поняття діяльності, то у вертикальній площині - те що надає цій діяльності сенсу і смислу.

Дійсно, психіку можна розкласти за мотиваційними та інструментальними критеріями. Але ж залишається дещо таке, що не є діяльність і не є смисл. Тобто, саме той, хто є носієм, автором, власником і господарем того й того. Це - третя площина психічного, яка містить в собі різного роду інстанції - "Я", "Самість", "Особистість" і є, слід думати, відносно самостійною площиною психічного життя, яку навряд чи можна утворити лише шляхом перетину діяльностей і смислів. Логічніше уявити, що смислове і діяльнісне знаходять своє джерело, свою причину і значущість в активності того, що є сутнісним ядром, єством сущого. Власне в суб'єктній активності.

У цілісному русі психічного життя не буває чогось несуттєвого. Проте, для людини завжди є і залишається актуальною необхідність погоджувати цей рух із онтичною вимогою "бути і залишатися людиною", а також реагувати на те, що є важливим, значущим (себто суттєвим) тут і тепер, там і тоді. Тому існують реальні підстави для диференціації об'єктів психодіагностики на сутнісні і всі інші.

Так, поняттями, які фіксують реалії сутнісного ядра психічного життя людини і які мають, умовно кажучи, велику онтопсихологічну вагу є поняття "дух", "душа", "самість", "я", "особистість", "суб'єкт", "свідомість", "несвідоме" тощо. І якось інакше, у іншому онтичному вимірі постають психічні феномени, означені поняттями "відчуття", "сприймання", "пам'ять", "увага", "емоції", "воля", "діяльність", "здатності", "здібності", і навіть поняттями "характер", "темперамент" тощо.

Що ж по суті відрізняє ці групи психологічних понять? Напевно, з одного боку, те, що перша група:

  • а) репрезентує специфіку власне людського способу буття;
  • б) виокремлює те в психіці, що є носієм проекту, плану, індивідуальної цільової програми розгортання людського в людині;
  • в) включає в себе гранично інтегровані ознаки психічного, що синтезують у собі "зовнішнє і внутрішнє", "потенціальне" й "актуальне", "вершинне" і "глибинне".

Другу групу складають поняття про способи і засоби психічного життя людини. Напевно, слід згадати і про третю групу понятійних конструктів, що додають психологічним визначенням суто людського в людині своєрідного індивідуально-неповторного звучання і забарвлення. Зрозуміло, що цей поділ є досить умовним, враховуючи цілісність і принципову неподільність реального тілесно-душевного життя.

До речі, проблема розрізнення сутнісного і не сутнісного у психологічному дослідженні не є новою для нашої науки. Так, ще В. Вундт - засновник експериментальної психології - розрізняв у психіці "вищі" та "нижчі" функції і вважав, що експериментувати можна лише з "нижчими", "елементарними" функціями, а "вищі" слід вивчати виключно шляхом інтроспекції. Цю думку з позицій суб'єктного підходу до емпіричного експериментування розвиває В. М. Дружинін. "… Чим вище рівень психічних систем, що вивчаються в експерименті, - зазначає він, - тим нижча потужність системи, якою ми можемо користуватися при інтерпретації даних, норм відтворюваності і об'єктивності результатів" (3, 268).

Отже, чи існують принципові відмінності у діагностиці феноменів, які знаходяться на різній відстані від сутнісного осередку психічного? Чи повинна відрізнятися методологія і технологія психологічної діагностики тих психічних реалій, які утворюють цей осередок? Чи коректно взагалі говорити про психодіагностику таких реалій, як "душа", "дух", "самість", "я" тощо? Ці та інші питання спричинили проведення теоретико-методологічного дослідження, окремі результати якого пропонуються в даній статті.

Які ж аргументи можна навести, обґрунтовуючи необхідність запровадження в психологічну науку і практику суб'єктної (сутнісної) психодіагностики?

А. Існує цілком справедлива думка, що в житті людини кожна дрібниця має значення, що навіть незначна подія може фатальним чином вплинути на її долю. Проте, практика життєдіяльності примушує нас розрізняти в собі і в світі значуще і незначуще, суттєве і несуттєве, важливе в усіх ситуаціях чи тільки тут і тепер, таке, що відповідає властивому людині способу буття, чи є для неї неприродним. Адже, наскільки повно конкретний індивід реалізує свої сутнісні сили, наскільки він є автентичний своїй людській природі, настільки він є людиною гармонійною, задоволеною своїм життям, а отже, просто щасливою.

Б. Психологічна діагностика може розв'язувати завдання різного рівня складності і значущості, тобто, більш чи менш навантажені з точки зору того, що в принципі є сутнісним для людини. Так, у одних випадках нас може цікавити здатність досліджуваного до розрізнення відтінків кольорів чи швидкість реакції, а в інших - його спроможність усвідомлювати себе, світ і творити нові форми і способи буття. У залежності від характеру дослідницьких цілей психодіагностика мусить віднаходити чи розробляти відповідні вимірювальні, оціночні та інтерпретаційні технології.

В. Якщо психологія є системою науково-практичної діяльності, спрямованої на все більш глибоке розкриття сутнісних психічних (душевно-духовних) сил людини та на їх подальший розвиток, психодіагностика повинна виокремлювати й усвідомлювати це над-завдання і володіти відповідним критеріальним і методичним ресурсом для його виконання.

Що ж мається на увазі, коли йдеться про сутнісні психічні сили людини?

Людська істота якісно відрізняється від інших сущих тим, що крім реактивного, об'єктного, адаптивного, пристосовницького способів існування може і хоче собі дозволити власне суб'єктну, авторську, вчинкову форму буття. Вона, образно кажучи, просто приречена все життя доводити собі й іншим, що вона не є об'єктом впливу різних обставин, не маріонетка в руках випадковості і ситуативності, не "чиста дошка", на якій середовище, суспільство, оточення викарбовує свої настановчі ієрогліфи, а істота, спроможна починати із себе причинний ланцюг подій, здатна бути першоджерелом і першопроходцем, творцем нового сущого, відповідальним за результати свого творіння. У турботі і відповідальності за вдіяне, людина підноситься над природою, сутнісно протистоїть їй в якості суб'єкта, що постає у своїй онтичній протилежності світу об'єктних форм існування сущого.

Суспільство, соціум, людство, культура є необхідною, але не достатньою умовою для актуалізації і реалізації конкретною, емпіричною людиною свого природного призначення - бути суб'єктом власного життя і вчиняти за законами свободи, тобто внутрішньої причинної логіки. Ця сутнісна ознака закладається і передається від покоління поколінню через специфічний біо-психо-соціальний код, який окреслює і визначає можливість людині бути тільки людиною з усіма її сутнісними ознаками і, насамперед, ознаками автора-творця власного життя, умов свого існування і розвитку.

Досягнення певної визначеності щодо онтопсихологічної транскрипції суб'єктного буття людини відкриває простір для методологічних інтерпретацій з приводу сутнісних критеріїв оцінки світу її психіки. При цьому важливо, щоб ці інтерпретації в міру можливостей були зорієнтовані на побудову критеріальної моделі суб'єктної психодіагностики.

При розробці свого варіанту критеріальної моделі суб'єктної психодіагностики ми керувалися наступними міркуваннями.

Бути суб'єктом свого психічного життя або, інакше кажучи, жити по суті для людини означає:

  • а) воліти бути;
  • б) прагнути бути власне людиною;
  • в) могти бути людиною;
  • г) орієнтуватися у просторі і часі свого буття;
  • д) творити нові змісти і форми свого буття;
  • е) здійснювати рефлексію свого творіння;
  • ж) набувати досвід буття;
  • з) проектувати нові форми і змісти свого буття;
  • і) цілеспрямовано реалізовувати сутнісний проект свого буття.

Конкретизуємо означений підхід.

1. Найбільш суттєвим для людини є факт її тілесного, душевного і духовного існування, а отже, першим чи центральним критеріальним рядом в означеній моделі мислиться те, як людина переживає своє буття і як протистоїть небуттю, в якій мірі усвідомлює міру і характер своєї свободи, субстанціальності, "яйності", власне суб'єктності. Саме тут повинна знаходити своє психодіагностичне розв'язання проблема життя і ставлення людини до смерті, наявності у неї внутрішніх ресурсів, енергетики протистояння небуттю і ствердження реальності її існування. Умовно позначимо цей критеріальний ряд як "Конституювання я-буття".

2. Кожна здорова людина, незалежно від віку, статі, соціального стану тощо, прагне бути людиною, намагаючись при цьому поєднати і примирити в собі загально людське, конкретно-історичне та індивідуально-неповторне. І це зрозуміло. Проте, означена онтична характеристика може суттєво відрізнятися від індивіда до індивіда. Це другий сутнісний критеріальний ряд. Назвемо його як "Прагнення автентичності". Одне з центральних завдань суб'єктної психодіагностики тут - оцінити означений вище онтичний гін, потяг у конкретної людини і дати йому адекватну інтерпретацію й оцінку.

3. Процес становлення людини людиною у тій частині, в якій він залежить від самої людини як суб'єкта власного життя, передбачає наявність певних можливостей і відповідних внутрішніх ресурсів. Наскільки той чи той індивід здатен сам розгортати себе як людина, як особистість, як щось індивідуальне і водночас універсальне? Чи має для цього достатньо сил, енергії, хисту, талану? Це і є питання суб'єктної психодіагностики, які визначають специфіку третього критеріального ряду. Назвемо його "Функціональні можливості сутнісного саморозгортання".

4. Кожний момент свого життя людина занурена в ситуацію, яка може бути для неї більш чи менш значущою. Успішність її активності залежить від того, наскільки вона здатна зорієнтуватися у своєму внутрішньому і зовнішньому світах і правильно приймати рішення щодо часу і напряму своїх дій. Тобто здатність адекватно співвідносити свої цілі, способи і засоби діяльності з динамікою ситуаційних змін, серед яких особливе місце займають природні і соціальні умови. Отже, спроможність людини зорієнтуватися в життєво значущих ситуаціях (інтра- й інтерпсихічних, суб'єктивних і інтерсуб'єктивних, індивідуальних і соціальних тощо) визначає четвертий критеріальний ряд - "Сутнісна орієнтація у часі, просторі і змісті життя". Одним із актуальних завдань суб'єктної психодіагностики тут може бути оцінка рівня і форм прояву самостійності людини у прийнятті нею життєво важливих рішень типу: "Сьогодні - зарано, завтра - запізно. Отже, в ніч!".

5. Основним онтопсихологічним визначенням людини є визначення її як суб'єкта, здатного до творення світу ідей, речей, стосунків, себе самого і собі подібних. Тому п'ятий критеріальний ряд утворений на основі наукових уявлень про творчість як вищий вияв людської активності. Назвемо його "Сутнісна креативність". Суб'єктна психодіагностика знаходить тут своє специфічне завдання в оцінці творчих можливостей людини і, насамперед, як автора і виконавця проекту власного життя. Це стосується, зокрема суб'єктного відпрацювання людиною своїх життєвих цілей і смислів, технологій саморозвитку і впливу на динаміку ситуації своєї життєдіяльності.

6. Одна справа - розкрити загальні закони, яким підпорядковується процес розгортання "я" людини взагалі, інша - дати оцінку наслідкам свого власного діяння в світі. Тобто мова йде про таку сутнісну функцію як зворотній зв'язок між впливами людини на світ і на саму себе та їх наслідками. Власне ця онтична функція і дає життя шостому критеріальному ряду, який доцільно позначити словосполученням "Сутнісна рефлексія". Тобто суб'єктна психодіагностика цікавиться не будь-яким рефлексуванням, а саме тим наскільки вірно, глибоко і зацікавлено людина оцінює та інтерпретує сутнісні акти, вчинки, діяння, а також зміни, що відбуваються в ній в результаті творення світу і само-творення.

7. Процес становлення людини людиною, її сутнісного само-розгортання можна по-іншому визначити як процес накопичення людського в людини. Але кількісна оцінка: "чим більше людського, тим краще", не є достатньою. Адже ефект розвитку виникає тільки тоді, коли все успадковане і набуте, викохане і вистраджене певним чином синтезується (В. Вундт писав про "творчі синтези психіки") як кожного разу нове ціле у динамічному просторі психічного життя. Критеріальний ряд, що тут вибудовується, умовно позначимо як "Сутнісний синтез". На кожному етапі розвитку людини світ її психіки має свою сутнісну специфіку, свою особливість творчого синтезування, в результаті чого формується досвід психічного життя. Процес і результат формування такого досвіду суб'єктного буття покликана виявляти і оцінювати суб'єктна психодіагностика.

8. Якщо людина визнається суб'єктом власного життя (що не виключає вибіркове врахування і творче застосування досвіду людства), то їй повинна бути онтично притаманна здатність до проектування своєї життєдіяльності. Сутнісного, специфічно людського характеру таке проектування набуває тоді, коли проект прийдешнього, бажаного, очікуваного буття є кроком само-перевершення (П. Тилліх) і само-конституювання (Е. Гуссерль), тобто має виразне авторське обличчя. Назвемо цей критеріальний ряд "Сутнісне проектування". Конкретне замовлення суб'єктній психодіагностиці полягає у тому, щоб адекватно оцінити притаманні конкретному індивіду індивідуальні особливості, мотиви і способи сутнісного проектування свого людського "майбуття".

9. Кожний авторський проект наступного буття, який собі розробляє людина, має сенс лише за умови його обов'язкового здійснення у практиці життя. Розгортання такого сутнісного проекту вимагає нових, власне вчинкових кроків щодо до-визначення, а можливо і пере-визначення сутності свого "я", смислу і цілей свого подальшого існування, відшукання в собі нових резервів само-актуалізації, а також розробки нових проектів, які б якісно перевершували вже досягнуте. Назвемо цей критеріальний ряд "Сутнісне само-перевершення". Суб'єктна психодіагностика у цьому контексті повинна бути готовою якісно і кількісно оцінити наявність у конкретного індивіда спроможності (інтенції і потенції) до такого сутнісного само-перевершення.

Запропонований варіант критеріальної моделі суб'єктної (сутнісної) психодіагностики може обговорюватись і уточнюватись на теоретичному і методологічному рівнях. Проте, навіть якісно кращий альтернативний варіант вже не може бути побудований на "немодельній", "несистемній" основі. Адже сутнісне ядро людини, її природна властивість бути суб'єктом психічного життя є цілісним структурно-функціональним динамічним утворенням, вищу онтичну основу якого складають закони свідомої вчинкової (творчої і моральної) саморегуляції, само-актуалізації і саморозвитку. Тому, ефективність тієї чи іншої моделі сутнісної (суб'єктної) психодіагностики може бути остаточно оцінена лише після розробки відповідної методичної моделі і наступної її практичної апробації саме як цілісної системи.

В сучасній психології найбільш рішучо і послідовно методологія проникнення в сутнісні глибини внутрішнього світу людини розробляється в межах феноменологічної та екзистенціальної філософсько-психологічних традицій.

Намагаючись віднайти онтологічні засади очевидності, спираючись на які, філософія, а за нею й інші науки могли б гарантувати істинність своїх положень, Е. Гуссерль запропонував метод феноменологічного епохе, за допомогою якого, послідовно і безжалісно відкидаючи все, що викликає сумнів, можна кінець-кінцем, дійти висновку щодо аподиктичної очевидності буття транцендентального суб'єкта (ego), як носія узагальненого, чистого досвіду конститутивної самодіяльності свідомості, що підноситься над конкретною свідомістю, конкретним "я", психікою як такою і наповнює їх змістом.

Досить просто, як бувало раніше, притягнути Е. Гуссерля до відповідальності за його об'єктивно-суб'єктивний ідеалізм. Проте, при цьому знову ж таки досить просто втратити метод дослідження власне сутнісних ознак внутрішнього світу людини. Адже як би ми не доводили об'єктивність і незалежність існування світу від людини, ми не можемо відмовитись від того, що людина не тільки відтворює існуюче, але й творить нове - таке, що без неї об'єктивно виникнути не може.

Спочатку творить в своїй свідомості, теоретично, а потім переходить до практичного втілення свого задуму. І це є сутнісна відмінність людини - із себе конституювати світ і себе в цьому світі, який лише унаслідок такого конституювання набуває для неї справжньої значущості і смислу, як творіння для його творця. Саме для дослідження цієї сутнісної ознаки - того, що суб'єктивно твориться і переживається конкретною людиною і що не можна осягнути ні логікою, ні причинно-наслідковим аналізом, розробляв свою теорію і методологію Е. Гуссерль.

Екзистенціальна традиція через метод епохе і якісно-описовий підхід внутрішньо зв'язана з феноменологією. Проте, якщо для феноменолога Е. Гусерля сутність передує існуванню, то для екзистенціаліста Ж. -П. Сартра - навпаки, існування передує сутності, а отже, у кожний момент свого життя людина "є лише те, що сама із себе робить". Тому, для екзистенціальної психології центральним у дослідженні виступає не особистість як така, а момент її взаємодії зі світом і можливість вибору самого себе, власне людського чи не людського способу існування, що здійснюється під тиском есхатологічної детермінації. Вибір перед лицем ніщо, переживання, що виникають з цього приводу надають існуванню людини сутнісних ознак. А отже, логічно припустити, що саме екзистенціальний вибір може і повинен розглядатися як найбільш інформативний об'єкт сутнісної (суб'єктної) психодіагностики.

Перед вітчизняною психологічною діагностикою сьогодні постає чимало завдань зовнішнього (зокрема, замовного) плану і внутрішніх, пов'язаних з необхідністю теоретико-методологічного само-осмислення, самовизначення і подальшого саморозвитку як відносно самостійної галузі психологічної науки і практики.

Протягом останніх десяти років саме гуманістична, повернута обличчям до конкретної людини, психологія (основу якої складають феноменологічна і екзистенціальна психології) набула певного поширення. Проте, якщо її теоретичні засади активно відпрацьовуються і застосовуються нашими фахівцями, то методичні технології проникнення в сутність людської душі лише в окремих випадках становлять предмет наукового чи практичного інтересу.

Тому, одним з найбільш перспективних для розвитку вітчизняної психодіагностики бачиться шлях поглибленого і систематичного вивчення світового досвіду, а також активної розробки власних системних методичних моделей, зорієнтованих на оцінку сутнісних, онтичних горизонтів світу психіки, досягнувши яких психологія врешті-решт набуде автентичності - стане, як ій і годиться, наукою про душу.

Література

1. Общая психодиагностика. Под ред. А. А. Бодалева, В. В. Столина. - М.: Изд-во Московского Университета, 1987. - 304 с.

2. Братусь Б. С. Опыт обоснования гуманитарной психологии // Вопросы психологии. - 1990. - № 6. - с. 9-17.

3. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. - СПб: Издательство "Питер", 2000. - 320 с.

4. Психология с человеческим лицом: гуманистическая перспектива в постсоветской психологии / Под. ред. Д. А. Леонтьева, В. Г. Щур. - М.: Смысл, 1997. - 336 с.

5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. - Санкт-Петербург: "Наука", "Ювенкта", 1998. - 315 с.

6. Сартр Ж. -П. Экзистенциализм - это гуманизм // Сумерки богов. - М.: Политиздат, 1989. - С. 319-344.


18.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!