Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Функціонування багатопартійної системи: соціально-психологічні чинники. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Функціонування багатопартійної системи: соціально-психологічні чинники. Реферат

Багатопартійна система в Україні - явище не нове. Вона виникла на початку ХХ ст. й інтенсивно функціонувала до 1921 р.

Пізніший тривалий розвиток суспільства в умовах тоталітарної однопартійності практично зліквідував будь-які ознаки плюралізму в політико-ідеологічній сфері. Тому нині маємо говорити не так про відродження багатопартійності, як про її виникнення та становлення.

У 90-ті роки на політичній карті України з'явилося понад сорок різних партій. Однак їхнє становлення характеризується не самим лише проголошенням та організаційним оформленням політичних об'єднань. Головне в цьому процесі - визрівання і прийняття масовою політичною свідомістю необхідності багатопартійної системи як заперечення системи однопартійної, як важливий чинник, навіть гарант демократизації суспільства.

Багатопартійна система затверджена Конституцією та іншими законами України, закріплена юридичними нормами, захищається правовими інститутами держави. Тобто з погляду політологічного можемо говорити про багатопартійність як доконаний факт і про те, що суспільство приймає її.

А якою мірою, наскільки поширене в масовій політичній свідомості і наскільки міцне переконання в необхідності багатопартійної системи? І яка база цього переконання: сформувалося воно внаслідок поєднання передових ідей часу і масових інтересів, бажань та очікувань чи залишається хоч і поширеною, але лише науковою думкою? У яких колах, у яких соціальних верствах найбільшу симпатію викликає діяльність партій і яких саме? Які сподівання в електораті пов'язуються з функціонуванням багатопартійної системи?

Перш ніж розглянути ці питання, слід зробити застереження. Ідеться не просто про сам факт наявності політичних об'єднань. Багатопартійна система - це єдиний суспільний механізм зі своїми ознаками та соціальними функціями, який виробив певні закономірності своєї діяльності. На його рівні діють чинники, у тому числі й психологічні, що суттєво відмінні від тих, які діють на рівні окремої групи - партії.

Психологічні чинники становлення багатопартійності. У різних відгалуженнях суспільної свідомості діють комплекси психологічних чинників, які забезпечують умови для становлення й розвитку багатопартійної системи. Основні з них, очевидно, такі:

1. В економічній свідомості. Різноукладна економіка в Україні стала на сьогодні доконаним фактом. Вона породжує різні типи свідомості й поведінки, які в кінцевому підсумку зводяться до двох основних: приватновласницького і колективістського, хоча кожний із них у чистому вигляді навряд чи де-небудь існує - що в будь-якому суспільстві, що в якій завгодно групі людей, що в кожної окремо взятої людини.

Це радше два протилежні полюси однієї свідомості, породжені двома суперечливими, але нерозривними іпостасями особистості ще на етапі об'єднання первісних людей в общини. З одного боку, людина - індивід зі своїми особистими, властивими саме йому потребами та інтересами, серед яких найважливішою є потреба виживання, самозбереження. А з другого боку, ця сама людина - істота суспільна, у розумі якої закладено усвідомлення ефективності колективної діяльності, а в інстинктах - потяг до неї. Та ж таки потреба у виживанні реалізовується відтак лише шляхом взаємодії з іншими людьми.

Різне співвідношення приватновласницького і колективістського начал в інтелекті та психіці особистості формується індивідуально, під впливом потреб, у процесі господарської, економічної життєдіяльності людини. Саме ось це різне співвідношення начал значною мірою зумовлює існуючий спектр партій за їх політико-економічними концепціями. На одному полюсі перебувають партії, які визнають лише суспільну власність на засоби виробництва, лише колективістські способи виробництва та споживання (часто розуміючи їх спрощено), на протилежному - однозначні прихильники приватновласницького способу виробництва й розподілу благ. Отже, можна зробити припущення, що в кожній окремо взятій партії консолідуються особистості з приблизно однаковим співвідношенням приватновласницького та колективістського елементів інтелекту і психіки.

2. У розумінні соціальних процесів. У суспільній думці спостерігається різне бачення сучасної системи української спільноти, її структурних елементів, різні тлумачення процесів та наслідків соціальної інтеграції. Політологи керуються радше ідеалом, трактуючи соціальні передумови багатопартійності як наявність у суспільстві груп, достатньо різнорідних, щоб вони мали настільки відмінні інтереси, на відображення та вираження яких потрібна була б для кожної соціальної групи "своя" партія. В Україні ж нині партій помітно більше, ніж великих соціальних груп. Не знайшовши своєї соціальної ніші, свого електорату, лідери партій скаржаться на повільність процесу диференціації суспільства. Тимчасом суспільствознавці, а тим паче партійні ідеологи мало досліджують процеси соціальної стратифікації, становлення нових соціальних груп і прошарків.

А ці процеси сповільнюються і спотворюються затяжною загальною кризою. Тому, зокрема, і склалася ситуація невідповідності політичних партій до існуючих соціальних ніш, що політична структура суспільства сформувалася швидше, ніж соціальна. Інакше й бути не могло, бо не завершився процес економічної диференціації суспільства, відповідно й одночасно з яким проходить процес диференціації соціальної.

Зрештою, немає відхилення від норми в тому, що політична диференціація відбувається швидше, ніж соціальна. Про відхилення був би сенс говорити в тому разі, коли б цілковито прийняти висловлювану окремими політологами догму "кожна партія - виразник інтересів певної соціальної групи". А отже, позаяк немає чітко виокремлених соціальних груп, то й, мовляв, і слабкі в Україні політичні партії.

На нашу думку, багатопартійність слід трактувати ширше — як організаційне вираження надзвичайно багатобарвного спектра різних, у тому числі й політичних, інтересів спільноти. Кожна політична партія зі своєю ідеологією, системою уявлень про стратегію і тактику діяльності, перспективи і методи роботи та ін. базується на певній групі інтересів. Вони ж можуть бути спільними для різних соціальних груп або ж не мати чітко визначених соціальних координат. На нашу думку, у переважної більшості громадян України, навіть в умовах нинішньої політичної апатії, здобуватимуть визнання саме ті партії, які розуміють і поважають різноманітність інтересів суспільства, визнають багатопартійність як необхідне вираження всього багатства політико-ідеологічного спектра та виступають за толерантне співіснування з іншими партіями.

3. У політиці як сфері суспільної свідомості. Ця сфера надзвичайно багатобарвна, що пов'язано і з такою самою строкатістю політики як сфери діяльності. В українській спільноті завжди були і нині поширені різні уявлення про той суспільно-політичний устрій, який був би для країни найкращим. Існують різні підходи до сучасного державотворення, до проблеми збереження та зміцнення незалежності. Побутують надзвичайно різноманітні орієнтації щодо своєї ролі в сучасному політичному процесі.

Викристалізовуються й різні уявлення про роль політичних партій у суспільному прогресі. Одні бачать багатопартійність як необхідний елемент демократичного суспільства, інші - як знаряддя дальшого розвалу та поглиблення кризи. Утім, це лише крайні точки зору. Поміж ними - десятки інших підходів до державотворення, до суспільного розвитку зі своїм, у кожному випадку особливим трактуванням ролі партій. Отже, якщо взяти масову свідомість громадян України загалом, то ця строкатість відображає її готовність до прийняття багатопартійності, що є важливою психологічною передумовою такого процесу.

4. В ідеології. Сучасна українська ідеологія, ця специфічна галузь суспільної свідомості, також відкриває можливості для формування багатопартійної системи. Ідеали, цінності як механізми соціальної орієнтації в кожної людини свої, їх неможливо цілком підпорядкувати якійсь одній світоглядній системі. Суспільство, узяте загалом, не може бути суспільством однодумців. Разом із тим спектр ідеалів не безконечний, ба навіть досить вузький, і люди об'єднуються на ґрунті приблизно однакового уявлення про найсправедливіше суспільство, про найблагородніші взаємозв'язки в ньому. Навіть більше, аналіз партійних програм свідчить: різні партії сповідують, по суті, одні або близькі ідеали, лише по-різному їх тлумачать, шукають різних механізмів і способів їх досягнення.

Не можна полишити поза увагою два (а певніше вони двоєдині) явища загального характеру. Це відраза до тоталітаризму в усіх сферах суспільної свідомості - відраза, яка нагромаджувалася протягом десятиріч, та ейфорія, викликана демократизацією, звільненням від невсипущого ока КПРС, надзвичайно відчутна не тільки на загальносуспільному, а й на особистісному рівні. Усе це та чимало іншого створило сприятливий психологічний ґрунт для розвитку багатопартійної системи в Україні.

Істотні ознаки багатопартійності. Про те, що в масовій свідомості української спільноти визріває визнання доцільності багатопартійності, свідчать результати всеукраїнського опитування, проведеного навесні 1994 р. Отримані дані відображають ставлення респондентів до однопартійної системи. Десятибальна шкала дає можливість відобразити досить різний спектр настроїв. Негативне ставлення виражається низькими оцінками (до 4,5 бала), нейтральне або невизначене - середніми (4,5 - 5,5), а позитивне - високими (понад 5,5 бала).

Таблиця. Соціальні та регіональні відмінності у ставленні до однопартійної системи (у балах за 10-бальною шкалою)

Соціально-професійні групи

К
р
и
м

П
і
в
д
е
н
ь

Д
о
н
б
а
с

С
х
і
д

К
и
ї
в

П
і
в
н
і
ч

Пр
ав
об
ер
еж
ний
Центр

Г
а
л
и
ч и
н
а

З
а
х
і
д

Робітники

6,4

5,6

5,4

5,9

5,2

5,9

6,0

4,4

4,6

Селяни

3,2

6,4

7,3

6,2

8,5

4,8

3,5

4,4

ІТП

4,9

4,1

4,4

3,8

3,9

3,9

3,4

2,2

4,2

Учні, студенти

2,5

4,3

4,1

4,0

1,9

4,1

3,8

1,1

2,2

Пенсіонери

7,2

7,1

7,5

5,8

8,3

8,0

6,3

3,4

5,6

Військові

5,0

0,5

3,8

5,0

2,5

0,5

5,0

6,7

Безробітні

5,0

5,0

5,0

9,5

5,0

3,1

0,5

0,5

Бізнесмени

7,5

0,5

3,9

3,0

0,5

0,5

3,3

0,5

Домогосподарки

3,3

5,0

7,0

5,0

6,4

5,5

5,0

 

При цьому не йшлося про відновлення монополії КПРС чи встановлення такої монополії для якоїсь іншої партії. Респонденти оцінювали своє ставлення до проблеми, висловлюючи згоду або незгоду з більш загальним, нейтральним судженням "Багатопартійна система не розв'язує наших проблем. Краще мати одну провідну партію, як було раніше".

Як бачимо, переважаючим є негативне та байдуже ставлення до однопартійності в різних регіонах серед різних соціальних груп. Помітно, що робітники майже в усій Україні схвальніше ставляться до однопартійності, ніж селяни. Але в низці регіонів (Північ, Схід, Донбас) це схвалення поміркованіше і нижче. Високий рівень підтримки бізнесменами Криму, безробітними Києва, домогосподарками Донбасу пояснюється ототожненням однопартійності з порядком, "твердою рукою" і т. п. Загальний висновок із дослідження випливає такий, що переважна частина українського суспільства відкидає однопартійність як режим, нібито здатний ефективно розв'язувати проблеми людей.

Та й "тверда рука" в масовій свідомості не викликає однозначно позитивних асоціацій. Як справедливо зазначає французький соціолог Р. Арон, коли монополія на політичну діяльність належить одній партії, держава виявляється нерозривно пов'язаною з нею. За західних багатопартійних режимів держава вважає за своє достоїнство те, що не керується ідеями жодної з протиборствуючих партій. Держава нейтральна, вона терпить багатопартійність. Але при цьому вимагає від усіх партій поваги до себе, до законів. Сутність багатопартійних режимів - у дотриманні законності й поміркованості, поважанні інтересів і світоглядів усіх груп. Сутність однопартійного режиму, де держава керується ідеологією партії, яка монопольно володіє владою, одна: заборона всіх ідей, вилучення з відкритого обговорення багатьох тем, які відкривають простір для виявлення різних точок зору [2].

Написані чверть століття тому, ці думки не тільки відтворюють сутність тогочасних явищ у двох протилежних таборах - західноєвропейському і соціалістичному. Вони багато в чому пояснюють процеси перехідного періоду в нинішній Україні. Про багатопартійність як про систему вже можна говорити хоча б тому, що переважна більшість партій навчилася ставити інтереси рівноваги суспільства вище від власних і цим виявляє свою поміркованість. Можемо говорити й про доволі високий рівень толерантності відносин між партіями і державою.

Істотними ознаками системи є й такі. На початку 90-х років багатопартійність в Україні, порівняно зі світовою практикою, мала протилежний вигляд: традиційно ліві сили були консерваторами, бо обстоювали збереження соціалізму і радянського ладу, а революційними борцями за оновлення суспільства виступали партії, які в усьому світі відносять до "правих".

Тепер усе стало на свої місця. Партії провели по кілька з'їздів, по кілька разів переглядали свої програми, доки не визначили більш-менш чітко свого місця в суспільстві і своєї лінії на його перебудову.

Аналіз партійних програм дає змогу стверджувати, що багатопартійна система в Україні на сьогодні сформувалася з чотирьох основних груп:

  • Зліва перебувають партії соціалістично-комуністичної спрямованості (КПУ, СПУ), які виступають за дійові соціальні гарантії, усебічну інтеграцію в СНД, проти швидких ринкових реформ.
  • Справа - партії націонал-радикальної спрямованості (УКРП, КУН, УНА), для яких Українська держава - над усе.
  • А в центрі - дві групи, які відрізняються між собою насамперед не політичним тяжінням уліво чи вправо, а соціально-практичною спрямованістю програм і ліній діяльності. Це прагматики (НДП, СДПУ, ЛПУ, ТКУ), які своїми пріоритетами визначили ринкові реформи, приватну власність, демократію та свободу особистості. І націонал-демократи (УРП, ДемПУ, НРУ) - поборники швидкого ствердження української державності, демократії, але з національним ухилом.

Ознакою системи є й те, що всередині неї, попри численні несумісності в ідеологіях, толерантність у між-партійних відносинах переважає над конфронтацією. Помітно це в тонусі різних політичних подій. Підтверджують це й матеріали досліджень, проведених у 1994 - 1996 рр.

За допомогою контент-аналізу програмних документів низки політичних партій було встановлено, що лише КУН та НРУ виявили нетерпимість до комуністів та відкрито заявляють у програмах, що вони не визнають шовінізму, фашизму, комунізму, марксизму-ленінізму. Інші ж партії декларують згоду з існуванням на території України будь-якої партії, якщо її програма не суперечить чинним законам і не закликає до повалення конституційного ладу.

Приблизно однаковою виявляється і міра підтримки багатопартійності. Наприклад: "забезпечення свободи політичного переконання" (КУН), "неприпустимість ідеологічного моногамізму, співробітництво всіх партій та рухів" (ЛДПУ) та ін. Прагнення до тоталітаризму не зафіксовано у програмі жодної партії, усі вони заявляють про своє протистояння йому.

Опитування киян - прихильників різних політичних партій мало на меті виявити міру толерантності в між-партійних стосунках. Удалося виявити такі тенденції:

  • Прихильники лівих партій толерантні поміж собою, схильні до співробітництва з центристами-прагматиками і найбільше дистанціюються від націонал-радикалів.
  • Приблизно таке саме ставлення між собою і центристами має місце в прихильників демократичного крила, які однаковою мірою дистанціюються як від крайніх лівих, так і від крайніх правих.
  • Центристи дещо більше прихильні до поміркованих правих, що можна пояснити близькістю поглядів і тактичної лінії в демократичній перебудові суспільства та спробою відмежуватися від течій комуністичного спрямування.

Загалом же позиції громадян України з приводу багатопартійності повільно еволюціонують у бік дедалі прихильнішого ставлення до неї. Водночас не вичерпано протилежних тенденцій, зумовлених впливом психологічних стереотипів та ідеологічної ностальгії за минулим.

Література

1. Агеев В. С. Межгрупповое взаимодействие. — М., 1990.

2. Арон Р. Демократия и тоталитаризм. — М., 1993.

3. Банашак М., Форхольцер Й. Человек и власть. — М., 1973.

4. Бебик В. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматись на політичному олімпі. — К., 1993.

5. Васютинський В. О. Масова політична свідомість українського суспільства як об'єкт політико-психологічного вивчення // Наукові студії з політичної психології: Матеріали звітної наук. сесії Наук. -практ. центру політ. психології АПН України 25 — 26 січня 1995 р. — К., 1995. — С. 9 — 22.

6. Галин И. А. Социальное самочувствие // Социологический справочник. — К., 1990. — С. 352 — 353.

7. Ганзен В. А., Юрченко В. Н. Системный подход к анализу, описанию и экспериментальному исследованию психических состояний человека // Психические состояния (Экспериментальная и прикладная психология, вып. 10). — Л., 1981. — С. 5 — 16.

8. Гиддингс Ф. Основания социологии. — М., 1898.

9. Головаха Е. И., Бекешкина И. Э., Небоженко В. С. Демократизация общества и развитие личности: От тоталитаризма к демократии. — К., 1992.

10. Головаха Е. И., Панина Н. В. Социальное безумие: история, теория и современная практика. — К., 1994.

11. Гордон Л. А. Социальная адаптация в современных условиях // Социолог. исслед. — 1994. — N 8 — 9. — С. 3 — 15.

12. Горшков М. К. Общественное мнение: История и современность. — М., 1988.

13. Гроф С. За пределами мозга. — М., 1993.

14. Грушин Б. А. Массовое сознание: Опыт определения и проблемы исследования. — М., 1987.


18.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!