Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Формування рухових навичок: психологічні особливості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Формування рухових навичок: психологічні особливості. Реферат

Загальні поняття про психологічну структуру рухових навичок і умінь. Свідомі та автоматизовані компоненти рухових навичок. Динамічні стереотипи рухових навичок. Перенесення, інтерференція і деавтоматизація рухових навичок. Психологічна характеристика процесу формування рухових навичок

1. Загальні поняття про психологічну структуру рухових навичок і умінь

У процесі оволодіння фізичними вправами на основі спеціальних знань в учнів формуються насамперед необхідні рухові навички і уміння. Усе це і становить психологічну суть технічної підготовки спортсмена.

Спеціальні знання, яких набуває спортсмен, звичайно виступають у вигляді понять і уявлень про рухи. Найбільш узагальненою формою спеціальних знань є поняття, які "схоплюють" внутрішню суть рухових дій.

В уявленнях спортсмена знаходять своє відображення всі основні ознаки рухового акту - форма, напрям, амплітуда, темп, ритм. Особливе місце в спорті займають рухові уявлення. Які виступають у вигляді образів власних рухів та дій.

Вироблені поняття і створені уявлення спортсмена є лише передумовою його рухової активності, а сама активність ґрунтується на рухових навичках і уміннях. Цю практичну форму знань спортсмен набуває під час тренування; вона виступає у вигляді вдосконалення способів виконання рухових дій.

Поняття, уявлення, рухові навички й уміння перебувають у взаємозв'язку і становлять органічну єдність, спрямовану на вирішення завдань технічної підготовки.

Успішне виконання завдань технічної підготовки в спорті передбачає додержання ряду психологічних вимог до цього складного процесу:

  • а) технічна підготовка повинна здійснюватись на фоні підвищеної активності психічних процесів спортсмена і насамперед пізнавальних процесів у вигляді відчуттів, сприймань, пам'яті, мислення уваги;
  • б) для досягнення досить повних і правильних спеціальних знань та навичок потрібно вишукувати найраціональніші способи навчання технічних прийомів;
  • в) особливу увагу слід звертати на міцність спеціальних знань і варіативність рухових навичок, досить стійких до суперечливих факторів;
  • г) потрібно виробити певну систему в нагромадженні спеціальних знань і формуванні рухових навичок з урахуванням виду спорту та індивідуальних особливостей учнів;
  • д) технічну підготовку здійснювати на фоні позитивних емоцій, які активізують пізнавальну діяльність спортсмена.

Крім того, у процесі технічної підготовки необхідно розвивати в спортсменів глибокі та стійкі спортивні інтереси, виробляти суспільно значимі потреби.

Психологічна структура рухових навичок і умінь дуже складна. Вона включає велику кількість різноманітних образів основних властивостей та ознак рухових дій.

Звичайно розрізняють три групи основних ознак руху: просторові, часові та силові. До просторових ознак відносимо форму, напрям і амплітуду руху. Оволодіння ними потребує створення чітких зорових образів про форму, напрям і амплітуду руху, використання спеціальної апаратури (кінематометрів, тремометрів тощо) для уточнення зорових уявлень; створення рухових образів на основі неодноразових повторень рухів і дій під час рухового контролю.

Основним змістом часових ознак є швидкість, тривалість, темп і ритм руху. Їх засвоєння потребує чіткого визначення часу руху за допомогою уявлень про всі його параметри, використання спеціальної апаратури (секундомірів, хронометрів тощо) для уточнення уявлень і застосування додаткових орієнтирів в оцінці часових ознак руху (лічба про себе, простукування заданого темпу, ритму тощо).

До змісту силових ознак входить величина і тривалість м'язових зусиль, що розвиваються. Оволодіння цими ознаками включає насамперед практику диференційованих м'язових зусиль, а також розподілених м'язових зусиль із застосуванням контролю у вигляді динамометрії, динамографії тощо.

Характеристика психологічної структури рухових навичок і вмінь не вичерпується з'ясуванням повноти та точності чуттєвих образів основних ознак руху. Рухові навички виступають у вигляді образу суцільної рухової дії, мають цілісний характер.

Рухові навички - не елементи дій, як стверджували окремі психологи. Кожна навичка, в свою чергу, складається з елементів, які логічно поєднані між собою. Отже, спортивне тренування спрямоване на усвідомлення рухових дій у цілому, чітких логічних рухових структур, а не окремих компонентів дії.

Для рухової навички характерні високий ступінь досконалості у виконанні засвоєної рухової дії, глибоке усвідомлення всіх її компонентів на основі чуттєвого і логічного відображення, наявність автоматизованих елементів. Тому можна вважати, що рухові навички - це удосконалені способи виконання завчених дій.

У процесі оволодіння новими руховими діями формуються не тільки навички, а й виробляються уміння. За своєю психологічною структурою уміння значно відрізняються від навичок. Якщо рухові навички пов'язані з конкретним рухом і дією, то уміння спираються на здатність спортсмена застосовувати набуті знання на практиці. З допомогою умінь спортсмен дістає можливість розв'язувати найрізноманітніші рухові завдання в умовах рухової діяльності, що весь час змінюються. Слід мати на увазі, що проблема умінь є однією з найскладніших у психологічному обґрунтуванні процесу оволодіння руховими діями

2. Свідомі та автоматизовані компоненти рухових навичок

Усі завчені рухи, які стали руховими навичками спортсмена, включають у себе як свідомі так і автоматизовані компоненти. До свідомих компонентів рухових навичок слід віднести усе те, що дістало відображення в слові. Для прикладу можна навести такі компоненти набутої рухової навички у виконанні акробатичного перекиду вперед: присідання, опускання рук в упор, перевертання на спині, групування, вставання в основну стійку. Ці ланки дії спортсмен чітко розуміє і вони перебувають під контролем його свідомості.

До складу автоматизованих компонентів рухової навички входять ланки дії, які не відображаються в слові.

У наведеному прикладі рухової навички виконання перекиду вперед автоматично відбувається згинання ніг на заданий кут під час присідання, сила поштовху ногами перед перекиданням, тривалість захоплення ніг руками в групуванні та ряд інших рухів, що входять до структури цілісної дії. Природу усвідомлення і не усвідомлення рухів у завчених діях розкрив І. М. Сєченов. Він показав, що вся різноманітність рухів, які входять до цілісної дії, може бути глибоко усвідомлена тоді, коли окремі рухи стають конкретним об'єктом пізнання, коли їм приділяється досить велика увага. Завдяки цьому вони стають завченими.

Тільки завчені рухи підвладні нашій свідомості. У зв'язку з цим І. М. Сєченов писав, що усі елементарні форми рухів рук, ніг, голови і тулуба, так само як і всі комбіновані рухи, що завчаються в дитинстві, - ходьба, бігання, мова, рухи очей під час розглядання та інші - стають підпорядкованими волі вже після того, як вони завчені. Повнота і глибина усвідомлення рухів залежать від ступеня їх засвоєння. Тому чим більш завчений рух, тим легше підпорядковується він волі і навпаки.

Цілком очевидно, що в практиці фізичного виховання основним показником ефективності рухових навичок повинен бути ступінь засвоєння рухів, повнота усвідомлення найбільшої кількості їх компонентів.

Визначивши значення ступеня засвоєння рухів у процесі перетворення їх у факт свідомості, І. М. Сєченов водночас показав, що наша свідомість не завжди спроможна розпоряджатися самим механізмом завченого руху. Влада свідомості поширюється тільки на початок або на імпульс до акту і на кінець його, так само, як і на підсилення чи ослаблення руху, а сам рух відбувається без усякого дальшого втручання волі, будучи повторенням того, що робилося вже тисячі разів у дитинстві, коли про втручання волі в акт не могло бути й мови.

Знання цього положення дає змогу нам вважати, що в усіх випадках глибоко усвідомлюється лише завдання дії, а сама дія в її механічному вияві виконується автоматизовано. Через те, що конкретним завданням дії визначається суть її техніки, можна вважати, що в процесі формування рухових навичок усі елементи техніки рухів перетворюються у факт свідомості. Щодо внутрішньої суті руху, його внутрішніх механізмів, то всі вони функціонують автоматизовано.

Проте на них поширюється контроль нашої свідомості. Вона втручається у виконання рухів щоразу, коли механізм дії, що розпочалась, порушується. Свідомість здатна уточнити рух, змінити характер зусиль, що розвиваються тощо. Цілком очевидно, що для здійснення такого контролю потрібно певну увагу спрямувати на механізм виконуваного руху. За певних умов автоматизовані компоненти рухів можуть перетворюватися в усвідомлювані. На цій основі досягається високий рівень спортивної майстерності у виконанні фізичних вправ.

3. Динамічні стереотипи рухових навичок

Фізіологічною основою процесу формування рухових навичок є утворення і закріплення динамічного стереотипу в корі великих півкуль головного мозку. Динамічний стереотип - порівняно стійка система тимчасових умовно рефлекторних зв'язків у корі головного мозку; утворюється в процесі життєдіяльності людини при багаторазовому повторенні одних і тих же впливів зовнішнього середовища. І. П. Павлов виділив три найважливіші умови утворення динамічного стереотипу.

Першою умовою виникнення динамічного стереотипу є наявність подразників, які спричинюють певну активність центральної нервової системи. У зв'язку з цим І. П. Павлов писав, що у великі півкулі як із навколишнього світу, так і з внутрішнього середовища самого організму безперервно надходять численні подразнення різної якості та інтенсивності. Одні з них тільки досліджуються (орієнтувальний рефлекс), а інші спричинюють різноманітні безумовні та умовні дії. Усе це зустрічається, зіштовхується, взаємодіє і повинне нарешті систематизуватися, зрівноважитися, так би мовити, закінчитися динамічним стереотипом.

Таким постійним подразником під час формування рухових навичок є безпосередньо виконувані рухові дії з їх зовнішніми ознаками та внутрішньою суттю. Другою умовою утворення динамічного стереотипу є наявність зовнішнього стереотипу (об'єкт пізнання), що становить комплексну систему подразників у їх взаємозв'язку і взаємообумовленості. І. П. Павлов зазначав, що точні й постійні ефекти подразників у системі можуть утворитися найлегше і найшвидше тільки при тих самих проміжках між подразненнями, якщо вони застосовуються у точно визначеному порядку, тобто при зовнішньому стереотипі.

Характер і зміст зовнішнього стереотипу під час формування рухових навичок визначається технікою рухів і дій та методикою навчання. У зв'язку з цим можна вважати, що в осіб, які займаються різними видами фізичних вправ, складаються різні динамічні стереотипи. Трудність утворення динамічного стереотипу залежить від складності техніки виучуваних рухів і дій.

Третьою умовою виникнення динамічного стереотипу є необхідність активної функції аналізаторів, що опрацьовують сигнали як навколишніх, так і внутрішніх подразників. В аналізі і синтезі інформації беруть участь різні аналізатори, до того ж один з них виступає в ролі провідного.

У процесі формування рухових навичок найчастіше провідним виступає руховий аналізатор, дещо відмінний від інших. До його складу входять кінестетичні клітини, що забезпечують аналіз різноманітних пропріоцептивних сигналів з м'язів, сухожиль та суглобів, а також еферентні клітини, з яких виходять пірамідальні шляхи і які є передавачами кіркових збуджень, що регулюють роботу скелетно-м'язової апаратури.

Своєрідний склад рухового аналізатора зумовлюється специфікою його роботи. Основним призначенням його є аналіз і синтез внутрішніх подразнень, що виникають у руховому апараті під час безпосереднього виконання рухової дії.

Активність усіх ланок цього аналізатора залежить від інтенсивності фізичного навантаження і чіткості виконуваних рухів та дій.

Динамічні стереотипи, що лежать в основі рухових навичок, не є постійними. Вони дуже рухливі і варіативні. Завдяки цьому спортсмен має можливість будувати різні варіанти рухового акту, зберігаючи основу набутої рухової навички.

Структура динамічних стереотипів, що лежать в основі рухових навичок, залежить від змісту рухових дій. Багатство техніки рухів спричинює різноманітність динамічних стереотипів і структурних груп рухових навичок.

У кожному виді спорту рухові навички мають свої особливості, знання яких сприяє продуктивнішому навчанню рухових дій. Так, до рухових навичок в спортивній гімнастиці належать насамперед високий ступінь досконалості у виконанні рухів, у легкій атлетиці - глибоке усвідомлення внутрішньої суті рухової дії, у спортивних іграх - гранично висока варіативність і рухливість завчених дій та ін.

4. Перенесення, інтерференція і деавтоматизація рухових навичок

Динамічний стереотип рухової навички, з одного боку, виступає у вигляді чіткої програми повторного виконання завченої дії, а з другого - становить основу для побудови нових рухових структур. В окремих випадках він може гальмувати оволодіння новими рухами і діями. Отже, набуті рухові навички найчастіше дають можливість спортсменам вільно вирішувати найскладніші рухові завдання, іноді ж негативно впливають одна на одну або на формування нових навичок.

В основі здатності спортсменів використовувати набуті рухові навички для успішного виконання дії в умовах, що весь час змінюються, а також для формування нових навичок, лежить механізм перенесення рухових навичок.

Перенесенням рухових навичок ми називаємо позитивну їх взаємодію. Перенесення навичок на основі усвідомлення спільності принципів вирішуваних завдань допомагає успішно виконати дію в змінних умовах. Наприклад, міцно закріплена навичка кидання м'яча в ціль однією рукою з місця дає можливість досить результативно кидати м'яч у ціль у стрибку, при поворотах, під час ходьби, бігу тощо. Якщо в структурі рухової навички, яку виробляють, є елементи раніше набутої, то спортсмену легше оволодіти технікою нового руху на основі наявного рухового досвіду.

Наприклад, володіння навичкою метання малого м'яча значно полегшує навчання метати гранати; легше буде проходити і початкове навчання метати списа, бо техніка рухів при метанні м'яча, гранати і списа схожа в більшості фаз, а головне - в основних. Засвоївши акробатичний перекид уперед з місця з приземленням на прямі ноги, спортсмен без особливих труднощів оволодіває виконанням перекиду вперед з приземленням на зігнуті ноги. Оволодівши технікою кидка м'яча правою рукою, без особливих труднощів можна виконати цей кидок і лівою, тобто відбувається перехресне перенесення рухової навички. В його основі лежать механізми взаємодії правої і лівої півкуль головного мозку.

У практиці навчання фізичних вправ іноді спостерігається і негативна взаємодія рухових навичок. Основою цього явища є інтерференція навичок, тобто негативний вплив набутих рухових навичок на вироблення нових, а також вплив нових навичок на вже сформовані.

Розрізняють три види інтерференції рухових навичок: асоціативну, репродуктивну і ретроактивну. Усі вони виступають у єдності, хоч і мають специфічні особливості.

Асоціативна інтерференція виявляється тоді, коли є негативний вплив уже набутої навички на вироблення нової. Наприклад, навичка у виконанні "підйому зависом" на перекладині, як правило, негативно впливає на оволодіння "підйомом верхом".

Репродуктивна інтерференція - це негативна взаємодія двох уже вироблених навичок. Прикладом може бути високий стрибок через перешкоду в бар'єрному бігу в осіб, які займаються легкоатлетичними стрибками. При зосередженні уваги цього виду інтерференції можна уникнути.

Ретроактивна інтерференція спостерігається тоді, коли рухова навичка, що тільки формується, негативно впливає на наявну. Найчастіше це трапляється в складних технічних видах спорту, де потрібна постійна робота, спрямована на закріплення рухових навичок. Прикладом ретроактивної інтерференції може бути негативний вплив оволодіння акробатичним переворотом назад прогнувшись на навичку виконання сальто назад у групуванні. Після неодноразового виконання перевороту назад спортсмени, переходячи до раніш вивченого сальто прогнувшись, допускають істотні помилки в поштовху ногами.

Позитивний перенос широко використовується в процесі навчання рухових дій. З урахуванням закономірностей переносу визначають послідовність навчання різних рухових дій таким чином, щоб засвоєння одних створювало сприятливі передумови до оволодіння іншими. У багатьох випадках доцільно спочатку вивчати не найбільш легку і просту дію в структурній групі, а ту з них, яка є профілюючою для всіх решти. В лижному спорті, наприклад, рекомендується починати навчання з двокрокового поперемінного ходу тому, що в ньому містяться елементи всіх решта ходів.

Досконалість виконання завчених рухів та дій може поступово зменшуватись.

Основними причинами згасання рухових навичок є:

  • а) нерегулярні повторення раніш засвоєних рухів і дій;
  • б) перевтома і негативні емоційні реакції.

В основі згасання рухових навичок містяться механізми деавтоматизації навичок.

5. Психологічна характеристика процесу формування рухових навичок

Відомо, що процес вироблення рухових навичок здійснюється з різною швидкістю залежно від кількості повторень рухової дії та затраченого часу, який іноді вимірюється роками. Щоб навчити стрибати у висоту через планку, яка встановлена на невеликій висоті, не потрібно багато часу. А для оволодіння гранично високим стрибком потрібно затратити багато років.

Виходячи з цього, можна сформулювати такі положення:

  • 1 Швидкість формування рухових навичок залежить від об'єктивних умов виконання рухової дії, урахування яких допоможе правильно орієнтуватися в розподілі часу на вивчення дій різного ступеня трудності.
  • 2 Швидкість і точність формування рухових навичок залежить від вікових особливостей спортсмена.
  • 3 Продуктивність процесу формування рухових навичок залежить від стану вищої нервової діяльності спортсмена.
  • 4 Свідоме ставлення спортсмена до оволодіння новими руховими діями є важливою умовою підвищення ефективності процесу формування рухових навичок.
  • 5 Формування правильного ставлення до своєї спортивної діяльності є необхідною умовою підвищення її результативності, прискорення процесу формування навичок.
  • 6 Ефективність дій спортсмена під час формування рухових навичок залежить від впевненості його в своїх діях.
  • 7 Під час формування рухових навичок потрібно створювати умови, які сприяють виникненню стенічних (позитивних) емоцій і усувати причини астенічних (негативних).
  • 8 Формування рухових навичок і подолання захисних рухових реакцій - дві сторони єдиного процесу оволодіння руховими діями.
  • 9 Формування рухових навичок залежить від індивідуальних особливостей спортсмена.
  • 10 Для ефективного формування рухових навичок вирішальне значення має раціональна методика навчання.

6. Стадії формування рухових навичок

Формування рухових навичок є фазовим процесом. У ньому можна виділити три взаємозв'язані і взаємообумовлені стадії.

Перша стадія - стадія первинного засвоєння структури руху - це ознайомлення з новою руховою дією, тобто створення чітких зорових уявлень і глибоке усвідомлення її мети та призначення, спроба самостійного виконання дії. У цей час визначаються шляхи створення рухових уявлень про нову дію.

Друга стадія - стадія оволодіння навичкою - включає оволодіння найраціональнішими прийомами виконання рухових дій. Спортсмен виявляє рухову активність, під час якої аналізує нові дії, усвідомлює їх компоненти; в цій стадії створюються правильні та повні рухові уявлення. Успішне самостійне виконання дії свідчить про завершення другої фази формування рухових навичок.

Третя стадія - стадія закріплення і вдосконалення навички - це тривалий період наполегливого тренування спортсмена для уточнення засвоєних рухів з метою досягнення спортивної досконалості. На цій основі значно підвищуються спортивні результати, набувається високий рівень спортивної майстерності. У роботі викладача фізичного виховання, тренера найбільше часу займає саме ця стадія.

До змісту третьої стадії формування рухових навичок входять насамперед уточнення рухових уявлень, вироблення прийомів та формування здатності видозмінювати завчені рухи відповідно до нових завдань. У цей час досягається гранично висока точність рухів, формується гнучкість і варіативність рухової навички.

7 Особливості формування рухових навичок в учнів

Поряд із спільними положеннями у формуванні рухових навичок у школярів різного віку можна виділити ряд особливостей. Наявність їх зумовлюється різним запасом практичних знань, різним рівнем розвитку сенсомоторних функцій, а також особливостями емоційно-вольової сфери.

Для дітей молодших школярів характерне засвоєння рухових дій в ігрових ситуаціях. Рухові навички в них формуються у вигляді системи ігрових дій. У них найменше виділяються окремі властивості руху, що вивчається. Оволодівають вони переважно вправами в цілому, чим і створюють стійкий фон для нагромадження рухового досвіду.

Формування навичок у підлітків набирає глибоко усвідомленого характеру. В окремих видах фізичних вправ (фігурне катання, художня гімнастика, акробатика тощо) підлітки можуть досягати високого рівня спортивної майстерності. Водночас із ними необхідно проводити певну виховну роботу для вироблення стійких і глибоких інтересів до оволодіння руховими діями. Підліткам потрібно пояснювати значення рухів і дій, що вивчаються, показувати роль формування рухових навичок у загальній системі їх розвитку, звертати увагу на практичне значення рухових навичок, яких вони набувають.

Велика питома вага в процесі формування рухових навичок у підлітків повинна відводитись виразному показу вправ і чіткому поясненню техніки руху. Зважаючи на те, що підлітки некритично ставляться до своїх рухових можливостей, слід суворо дозувати завдання і не допускати граничних фізичних напружень в оволодінні технікою рухів.

Учням старшого шкільного віку під силу успішно оволодівати руховими навичками в усіх видах спортивної діяльності. Дуже важливо, щоб вони чітко уявляли мету і завдання майбутньої спортивної діяльності, глибоко усвідомлювали суспільне значення та індивідуальну необхідність рухових навичок, розуміли перспективи дальшого активного удосконалення своєї спортивної майстерності.

8. Реакції та їх значення в спорті

За своєю психологічною структурою спортивна діяльність є дуже багатогранна. Одним із істотних її елементів є реакція, що проявляється в різноманітних діях та рухах.

Реакцією називається свідома дія, що є відповіддю на заздалегідь відомі спортсмену подразнення. Прикладом реакції може бути момент старту за сигналом, дія боксера і фехтувальника у відповідь тощо. Реакції спортсмена мають короткочасний характер. Вони обмежені відповідною системою рухів, у міру виконання яких реакція закінчується.

У найзагальнішому вигляді процес реакції складається з сприймання заздалегідь відомого подразника, усвідомлення його і відповідної рухової активності.

Сприймання подразника - це сенсорний момент реакції. Усвідомлення подразника - центральний момент, і відповідний рух - моторний момент реакції. Різні спортсмени мають неоднаковий перебіг процесу реакції. У одних найбільшого значення набирає сенсорний момент (сенсорний тип реакції), у інших - моторний (моторний тип реакції). Перші найбільш виразно сприймають подразнення в усіх його деталях, другі - всю увагу зосереджують на рухах, які треба виконати у відповідь на подразнення.

Схема простої рухової реакції:

  • сенсорний тип;
  • нейтральний тип;
  • моторний тип.

Крім цих типів реакції, є ще й нейтральна реакція, при якій рівномірно розподіляється увага спортсмена на очікувані подразники і на підготовку майбутнього руху.

Спеціальними дослідженнями встановлено, що швидкість перебігу сенсорної, моторної та нейтральної реакцій різна. Тривалість моторної реакції звичайно не перевищує 120 сигм (сигма - тисячна частка секунди); нейтральної - 150 сигм; а сенсорної досягає 175 - 200 сигм. Отже, найшвидше реагують спортсмени, які мають реакцію моторного типу. Пояснюється це тим, що при моторному типі в свідомості спортсмена є чітке уявлення руху, який він повинен виконати. Попереднє своєрідне настроювання рухового апарату на виконання майбутньої дії в певних умовах і забезпечує необхідну швидкість реагування.

При сенсорному типі реагування виконання руху дещо запізнюється, бо після сприйняття подразника потрібний певний час на підготовку моторної групи до майбутнього руху.

Залежно від умов виникають прості чи складні реакції.

Проста реакція відбувається тоді, коли у відповідь на знайомий спортсмену постійний подразник виконується тільки один, заздалегідь відомий і добре вивчений рух. Прикладом типової простої реакції є старт за сигналом.

Ця дія виконується дуже швидко з великими м'язовими та вольовими зусиллями. Гранична чіткість дій за типом простої реакції, є показником високої майстерності спортсмена.

Складна реакція відбувається тоді, коли діють різні подразники (може бути декілька), у відповідь на які необхідно виконати різні рухи. Спортсменові не відомо, яке саме буде подразнення і яким рухом потрібно відповісти на нього. Прикладом складної реакції є дії боксера, борця, ігровика. На ситуацію, що весь час змінюється, спортсмен повинен відповідати найефективнішими рухами.

Складна реакція відбувається значно повільніше від простої, що пов'язане насамперед з тим, що тут потрібно не просто сприйняти подразнення, а й усвідомити його і вибрати потрібний рух. Тобто затрачається додатковий час на центральний момент реакції.

Спеціальними дослідженнями встановлено, що коли тривалість простої реакції на зоровий подразник у футболістів не перевищує 180 сигм, то складної - досягає 270 сигм.

Швидкість простої та складної реакції може змінюватися під впливом регулярних занять спортом. Наприклад, на звуковий подразник у легкоатлетів, особливо в бігунів на короткі дистанції, тривалість простої реакції може скорочуватись до 100 сигм, у баскетболістів - до 140, у футболістів - до 160 сигм.

Наведені дані показують, що швидкість простої реакції значно збільшується під впливом занять легкою атлетикою і баскетболом. Як проста, так і складна реакції розвиваються в процесі тренування із застосуванням спеціальних вправ. Збільшення швидкості реакції спортсмена має велике значення в спортивній діяльності, бо дії спортсмена стають набагато ефективнішими. Швидкість реакції підвищується внаслідок поліпшення рухливості нервових процесів збудження та гальмування, що є насамперед необхідною умовою для прискореного усвідомлення подразника. Збільшення швидкості реакції - одне з найважливіших завдань спортивно-технічної підготовки спортсмена.

На підвищення швидкості реакції сприятливо впливає попередня розминка, особливо спеціальна, яку проводять з урахуванням специфіки виду спорту. Наприклад, у боксі - це "бій з партнером". На збільшення швидкості реакції сприятливо впливають позитивні емоції спортсмена. У цих умовах значно збільшується силовий компонент рухової реакції.

Література

  1. Гуменюк Н. П., Клименко В. В. Психология физического воспитания и спорта. - К.: Вища школа, 1985.
  2. Данилина Л. Н., Плахтиенко В. А. Проблемы психической надежности в спорте. - М.: ГЦОЛИФК, 1980.
  3. Джамгаров Т. Т. Психологическая систематика видов спорта и соревновательных упражнений / В сб. Психология и современный спорт. - М.: ФиС, 1982.
  4. Джамгаров Т. Т., Пуни А. Ц. Психология физического воспитания и спорта. - М.: ФиС, 1979.
  5. Дойзер Э. Здоровье спортсмена. - М.: ФиС, 1980.
  6. Допинговый монстр. - Р. Д. Сейфулла, И. А Анкундинова. - М., 1996.
  7. Ильин Е. П. Психология физического воспитания. - М.: Просвещение, 1987.
  8. Коломейцев Ю. А. Взаимоотношения в спортивной команде. - М.: ФиС, 1984.
  9. Кретти Б. Дж. Психология в современном спорте. - М.: ФиС, 1978.
  10. Марищук В. Л. и др. Методики психодиагностики в спорте. - М.: Просвещение, 1990.
  11. Мартенс Р. Социальная психология и спорт. - М.: ФиС, 1979.
  12. Мельников В. М. Психология. Учебник для ИФК. - М.: ФиС, 1987.
  13. Найдиффер Р. М. Психология соревнующегося спортсмена. - М.: ФиС, 1979.
  14. Некрасов В. П., Худадов Н. А. и др. Психорегуляция в подготовке спортсменов. - М.: ФиС, 1985.
  15. Озеров В. П. Психомоторное развитие спортсменов. - Кишинев: Штиинца, 1983.
  16. Онищенко І. М. Психологія фізичного виховання і спорту. К.: Вища школа, 1975.
  17. О. Сильвия. Избранные лекции по психологии спорта. - Тарту, 1973.
  18. Пилоян Р. А. Мотивация спортивной деятельности. - М.: ФиС, 1984.
  19. Попов А. Л. Спортивная психология. - М.: Московский психолого-социальный институт. Флинта, 1998.
  20. Психология и современный спорт /Сб. научных работ психологов спорта. - М.: ФиС, 1973.
  21. Психология спорта высших достижений. Под ред. А. В. Родионова. - М.: ФиС, 1979.
  22. Пуни А. Ц. Очерки психологии спорта, - М.: ФиС, 1959.
  23. Пуни А. Ц. Психология. - М.: ФиС, 1974.
  24. Родионов А. В. Психодиагностика спортивных способностей. - М.: ФиС, 1973.
  25. Родионов А. В. Психофизическая тренировка. - М.: ТОО "Дар", 1995.
  26. Рудик П. А. Психология. - М.: ФиС, 1958.
  27. Рудик П. А. Психология. - М.: ФиС, 1974.


13.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!