Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Консолідація українського суспільства через ідеологічні технології. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Консолідація українського суспільства через ідеологічні технології. Реферат

У рефераті подано відомості про ідеологічні технології як шлях до консолідації українського суспільства

До свого десятилітнього існування у державно-незалежному статусі українське суспільство підходить неконсолідованим, роздрібненим, дезорієнтованим. Воно впритул наблизилось до небезпечної лінії, за якою на Україну чигає суспільна ентропія, політична агонія та економічний колапс. Однак, ситуація ще не безнадійна, і ту сакраментальну лінію не обов’язково переступати. Для того, аби вберегтись від системної загрози, що намітилась, українському суспільству треба, максимально мобілізувавши усі наявні ресурси, якнайшвидше здійснити, як мінімум три прориви.

Економічний, що передбачає введення української економіки (передусім на макрорівні, тобто в аспекті встановлення нормативних умов) у парадигму сучасних ліберально-ринкових стандартів.

Технологічний, який дасть змогу Україні наблизитись до інформаційно-постіндустріального технологічного укладу, в якому уже працюють провідні країни світу.

Ідеологічний. Цей напрям вимагає кількох деталізованих попередніх зауваг:

  • По-перше, сам термін "ідеологія", суттєво дискредитований практикою марксизму-ленінізму, не викликає належної поваги у суспільних верств, орієнтованих на ліберальні цінності.
  • По-друге, у найновітніші часи, зокрема в Україні, ідеологія була відтиснута з суспільної авансцени політикою, яка все більше і більше починає відігравати не властиву їй роль - крім суто "виконавчої" функції, політика бере на себе "законодавчу", яка є прерогативою ідеології.
  • По-третє, будь-яка ідеологія неможлива без кількох базових цінностей, абсолютну вартість яких не ставлять під сумнів навіть найзатятіші опоненти.

Отже, чи готове українське суспільство до здійснення трьох означених проривів? Не віддаючи перевагу жодному з них, з акцентуємо увагу на ідеології, поза як і економічний, і технологічний напрями вже частково актуалізовані і мають певні напрацьовані запаси, тоді як ідеологічний поступово відсувається на маргінес.

На користь важливості цієї галузі суспільного буття можна навести такі аргументи:

  • на ідеологічній базі, виробленій з врахуванням інтересів усіх соціальних верств, можна сконсолідувати суспільство для виходу з критичного стану;
  • ідеологія має стати фундаментом для осмисленої, прогнозованої, ефективної політики;
  • прийнятна для більшості соціальних верств ідеологія гарантуватиме громадянський мир в Україні на певну часову перспективу.

Тому ми пропонуємо термін ідеологічні технології як сукупність методів вироблення та доведення до суспільства прийнятних для нього ідеологічних цінностей.

Насамперед, слід кодифікувати найсуттєвіші негативні фактори, що породжують роздрібненість, не консолідованість та дезорієнтованість українського суспільства.

1. Регіональні відмінності

Історично сталось так, що різні частини етнічної української території розвивались у складі не просто різних держав, а були складовими різних цивілізацій: Східна Україна - православно-слов’янської, Західна - європейської. Ситуація ускладнилась ще й тим, що на цей розлам на певний проміжок часу наклався радянсько-комуністичний алгоритм буття, анти-цивілізаційний за своєю суттю.

Такий стан спричинився до того, що розбіжності пролягли найважливішими ділянками суспільного українського організму:

  • а) Лінгвістична ділянка. Дві частини єдиного українського етносу є носіями двох різних мов - питомої української та накинутої російської.
  • б) Ментальна ділянка. Дві частини єдиного українського етносу частково причетні до різних цивілізацій (православно-слов’янської та європейської) поза як є носіями світоглядних елементів згаданих цивілізацій.
  • в) Економічна ділянка. Дві частини єдиного українського етносу мають досвід різних методів господарювання: колективно-общинного та приватно-ринкового.

2. Конфесійні відмінності

Найбільш дезінтеграційний потенціал містить не наявність в Україні багатьох відгалужень протестантизму, не функціонування ісламських та іудейських громад і навіть не діяльність деструктивних культів і тоталітарних сект, а розкол православ’я на три недружні гілки та відсутність взаємоспрямованих векторів між православієм та греко-католицизмом.

3. Вікові відмінності

В Україні зв’язок між поколіннями порушений настільки, що вже є підстави говорити про три соціальні групи, сформовані на підставі вікової ознаки:

  • а) Старше покоління. Незалежно від політичної (лівої-правої) орієнтації цей контингент об’єднує така спільна риса як категорична вимога всебічного патерналізму з боку держави, спрямованого на всі сфери суспільства. Вони готові прийняти повноцінне піклування від держави (хто - УРСР, а хто - УССД*), жертвуючи при цьому такою часткою своєї свободи, яку держава лише захоче взяти.
  • б) Середнє покоління. Основними об’єднуючими рисами цієї групи є індиферентність до ідеології при збереженні відносного інтересу до політики, прагматизм щодо питань економічного існування, проте позбавлений перспективного мислення і морально-етичний релятивізм, набутий внаслідок частої зміни ціннісних орієнтирів у суспільстві впродовж відносно короткого історичного часу.
  • в) Молодше покоління. Ця група наразі перебуває у режимі пошуку і важко однозначно спрогнозувати, до яких світоглядних цінностей вона прихилиться. Поки що молодь хитається між ліберальними цінностями західного походження та соціалізованим націоналізмом місцевого виробництва.

4. Неоднорідність еліти

Культурна, економічна та політична еліта українського суспільства не формують окремого соціального феномену, який би накидав решті суспільства свої світоглядно-поведінкові стандарти, а навпаки, є точним віддзеркаленням суспільства з усіма приналежними йому суперечностями.

5. Майнова диференціація

В Україні зростає нерівність в доходах між різними соціальними прошарками населення. В світовій практиці існує критерій, що одночасно може служити індикатором соціальної напруги, це - розрив у доходах між 20% родин найбільш забезпечених і 20%-ою групою родин найменш забезпечених. В США він складає 9,4 рази, а в Канаді і Великобританії трохи більше 5 разів. В жодній з провідних країн з ліберальною ринковою економікою він не перевищує 10. Тоді як у слабко-розвинутих країнах цей показник доходить до тридцяти. Україна впритул наблизилась до цієї небезпечної цифри.

Для вироблення засад ідеологічної консолідації з метою подолання тривожних тенденцій, що намітились у розвитку українського суспільства, першим чином необхідно усунути, або, принаймні, згладити усі названі групи відмінностей.

Але, насамперед, слід окреслити роль держави в цьому процесі.

Держава як апріорі репресивний механізм не може стати єдиною незаперечною базою консолідації суспільства, але вона може стати суттєвим чинником.

В першу чергу держава повинна оголосити суспільству і впровадити в реалії свою роль і свої функції. Отож:

  • держава не є інструментом вирішення всіх проблем;
  • держава має свою сферу компетенції (законодавство, безпека, міжнародні зв’язки, соціальні програми тощо);
  • держава регламентує правила економічного і соціального буття і здійснює контроль за їх виконаннями.

За умов такого державного функціонування марно очікувати якогось конкретного впливу держави на процес суспільної консолідації, але держава може стимулювати цей процес своїм прикладом. Бо що можна очікувати від суспільства, держава якого активно демонструє перманентне протистояння трьох гілок влади і одночасно певну недоброзичливість усіх трьох до так званої четвертої гілки влади - засобів масової інформації, які за своєю природою не є гілкою влади, а швидше інститутом громадянського суспільства.

Гармонізація стосунків трьох гілок влади, ефективна їх взаємодія посилить дієвість усього державного механізму, надасть потужний імпульс позитивної енергії суспільству, а це неодмінно простимулює хвилю соціального оптимізму. Особливо в сучасному українському суспільстві, більшість членів якого все ще є потенційними рецепієнтами державного патерналізму.

Держава (усі три гілки влади) мусить зробити це - перебудувати свою діяльність з алгоритму апріорної ворожості між своїми складниками на відлагоджену технологію бездоганного ефективного функціювання хоча б із спонукання інстинкту самозбереження. Бо деструктивні процеси в суспільстві виплоджують небезпечно велику кількість негативної енергії, яка в разі соціального вибуху може бути спрямована і проти держави. В такому разі жодні репресивні механізми не вбережуть її від "народного гніву", бо інститути насилля в своєму людському аспекті є частиною того самого суспільства.

Тобто, суспільство постачає державі людський матеріал, з якого вона формує силові структури, отож у критичний момент суперечності між формою і змістом не завжди вирішуються на користь формотворчого начала, у нашому випадку - держави.

Отож, після того, як держава почне своїм бездоганним функціонуванням подавати суспільству приклад служіння і ефективності, можна починати розробляти і впроваджувати ідеологічні технології для України.

1. Подолання регіональних розбіжностей

В цьому плані ще одну роль може зіграти держава. Наразі за умов декларованої багатовекторності зовнішньої політики у регіонів з’являється спокуса виявляти кожен собі той вектор, який хто уподобав. Якщо Україна, на загал, багатовекторна, то чому б Слобожанщині не орієнтуватись на Москву, Галичині - на Канаду, частині Криму - на Туреччину, а Герцаївському районові Чернівецької області - на Румунію? Тому слово за державою. В зовнішній політиці має відбутись зміна парадигми. Замість "Ми йдемо до Європи (США, Азії, СНД)" висунути гасло "Україна самостійна з одним вектором: національні інтереси України." Що включає в себе і Європу, і США, і СНД і Азію у тій мірі, в якій це не суперечить основному вектору - національним інтересам України.

Після цього настає черга інституцій громадянського суспільства.

Консолідація можлива лише після само-ідентифікації, або як було актуально перед розподілом СРСР - перш ніж об’єднуватись, треба розмежовуватись. Отож, якщо перед суспільством (в усіх регіонах) поставити цілком провокативне запитання "Хто ми?" чи не знайдеться кількість різних відповідей рівнозначна кількості регіонів?

Тому алгоритм само-ідентифікації слід будувати за від’ємною схемою: ми НЕ росіяни. Ми НЕ азіати. Ми НЕ західно-європейці і т. д. Аж до визнання себе українцями. Далі - наступний етап. Ми не україномовні. Ми не російськомовні. Таким чином визначається дефініція того чи іншого регіону за лінгвістичною ознакою. Ще один етап: "Чому ми НЕ україномовні, якщо ми - українці?" має змінити поведінкові інтенції у тих українців, які ідентифікували себе російськомовними. Це мусить спричинити якщо не пряму дію, то принаймні сумнів у власній лінгвістичній орієнтації.

Зрозуміло, що на практиці українізувати східно- і південноукраїнські регіони радикально і швидко не вдасться (та й робити це штучно - значить шкодити консолідації), але посіяти у свідомість членів суспільства впевненість, що вони українці (не - інші) цілком можливо. А це перший крок до порозуміння між спільнотами різних регіонів і запорука єдності етнічних українських земель.

2. Подолання міжконфесійних розбіжностей

Найбільш деструктивним чинником у сенсі порозуміння різних релігійних громад є втручання у цю сферу держави. Свого часу спроба держави об’єднати дві гілки українського православ’я призвели до того, що замість двох утворилось три. За умов усунення держави від релігійного життя в ролі активного чинника (при збереженні іі компетенції в сфері встановлення законодавства і контролю за його дотриманням) всі релігійні громади стають тотожними будь-яким іншим об’єднанням громадян.

Таким чином релігійні конфесії набувають статусу суб’єктів громадянського суспільства. А це створює сприятливе підґрунтя для мжконфесійного діалогу, що є першим кроком для порозуміння, без якого неможливе й те, що є предметом нашої розмови - консолідація. Зважаючи на той вплив, який мають релігійні ієрархи на певні сегменти суспільства, не важко передбачити потужний консолідуючий ефект в разі реалізації пропонованої ідеологічної технології.

Звичайно, було б марно сподіватись на блискавичний вияв усіма релігійними структурами одностайного потягу до участі в консолідації українського суспільства. Будуть, без сумніву, ексцеси, тим більш, що крім УПЦ Київського патріархату, усі конфесії - канонічно - керуються із закордонних центрів.

Тому не варто перебільшувати роль тієї чи іншої конфесії, це всього-на-всього ще один суб’єкт громадянського суспільства. Проте й применшувати таку роль неприпустимо, оскільки це ціла релігійна конфесія, за якою (деякими з них) - мільйони прихильників. Ось така діалектика.

3. Щодо вікових відмінностей

Жодна технологія не в змозі змусити старше покоління прийняти ліберальні цінності, так само як середнє покоління - пройнятись амбітним ідеалізмом та здоровим авантюризмом. Тому з цим треба навчитись жити - з усвідомленням того, що між деякими віковими групами населення пролягла нездоланна прірва.

Що в цій ситуації може бути найменшим злом?

Максимальне обмеження впливу на суспільні процеси старшого та консервативного сегменту середнього покоління і таке ж максимальне сприяння впливу на суспільство - ні, не молодшого покоління, що ще переживає стадію свого світоглядного генезису, а - еліти, яка в свою чергу рекрутує презентантів переважно молодшого покоління, прогресивного елементу середнього і навіть окремих представників старшого покоління.

4. Еліта

У світовій соціологічній науці визначень еліти є доволі багато - від таких, що до неї відносять найбагатших, до тих, хто цим словом іменує найрозумніших, від означення цим терміном таких, що досягли найвищих показників у своїй фаховій діяльності, до тих, хто володіє найвищим почуттям відповідальності... Але майже ніхто не ототожнює еліту з верхівкою державної влади. Інша справа, що члени еліти - бажані особи у структурах влади, але не навпаки, - присутність у владі не дає автоматично причетності до еліти.

В українській же реальності, як воно водиться, поняття трохи зміщені, але це триватиме доти, доки влада виконуватиме невластиву їй функцію, зокрема, втручання у мікроекономіку. Наразі розглянемо на яких засадах формується нинішня українська еліта. Власне кажучи таких засад як базових світоглядних цінностей просто немає. Сучасна українська еліта (точніше: квазіеліта) формується за тим же принципом, за яким виплодилась і зростає українська олігархія: наближення до владиекономічні преференціїтіньовий капіталвплив на суспільство наближення до влади.

Справжня ж, сформована за загальносвітовими вимогами еліта українського суспільства може постати лише за умов витворення нового реєстру критеріїв для її формування в Україні, одним із чільних серед яких має бути почуття відповідальності - за ті стандарти, які ти як член еліти накидаєш суспільству, за їх дотримання і за стан самого суспільства - яке воно буде? Розхитане, роздрібнене, озлоблене, чи мобілізоване, сконсолідоване, моральне. Інші ж критерії цілком вписуються у славнозвісні три "П" (патріотизм, професіоналізм, порядність).

5. Подолання майнової поляризації

Чи можлива консолідація в одному суспільстві багатих і бідних? Надзвичайно багатих і абсолютно бідних - ніколи. Але просто багаті і просто бідні можуть гармонійно співіснувати у одному суспільстві. Частково стимулювати цю гармонію має держава шляхом впровадження ефективної фіскальної політики та соціальних програм. Але цього не досить. Для суспільної злагоди в аспекті майнової нерівності потрібні взаємні світоглядні поступки з обох сторін. Багаті мають зрозуміти, що бідні - це їх співвітчизники, такі ж, як і вони самі, але трохи інші. З іншого боку, це саме мають втямити бідні, за принципом "Ми різні, але ми єдині".

Наостанок - найголовніше. Хто має розробляти і впроваджувати ідеологічні технології? Лише не держава! Це мають робити різноманітні громадсько-політичні, науково-дослідницькі, аналітико-інформаційні заклади - інститути, центри, агенції тощо. Таких уже в Україні десятки. Держава же жодним чином не має права втручатись у роботу цих закладів, лише за винятком надання їм матеріальної, технічної та моральної підтримки. Навіть тоді, коли той чи інший вид діяльності згаданої установи дуже державі (читай: чиновникам) не подобається.

Органічним транслятором ідеологічних технологій, тобто, донесенням їх від генеруючих закладів до широкого загалу мають виступати засоби масової інформації. В першу чергу, незалежні, але й також державні, яким держава (якщо вона ще не геть втратила інстинкт самозбереження) має дати певний люфт свободи.

Тільки так можна сподіватись на успіх.


13.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!