Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Політична соціалізація особистості та засоби масової комунікації. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політична соціалізація особистості та засоби масової комунікації. Реферат

Постіндустріальну цивілізацію, що донедавна домінувала, швидкими темпами витісняє цивілізація інформаційна. З кінця ХХ століття революція в аудіовізуальних мас-медіа обумовила глобалізацію інформаційних процесів

Нині спостерігається становлення цілісності міжнародної спільноти, поглиблення інтеграційних процесів, які стосуються світової економіки та політики, соціальної сфери, науки і культури, інтелектуальних потенціалів держав. Завдяки новітнім технічним засобам масової комунікації (далі – ЗМК) стає можливим швидке переміщення інформації у просторі. Безперечно, мас-медіа змінили культурний ландшафт світу. Він почав набувати рис того, що Г. Маклюен назвав "глобальним селищем".

У постіндустріальному суспільстві ЗМК набувають визначальної ролі в управлінні суспільством - саме мас-медіа є безпосередніми носіями та розповсюджувачами знання і політично значимої інформації. Масові комунікації стали невід’ємною складовою сучасної політичної системи суспільства, яка використовує спеціальні засоби інформаційного обміну для встановлення та підтримки постійних зв’язків як на рівні індивідів, так і суспільства в цілому.

Проблемам масової комунікації присвячено багато праць вчених, які репрезентують різні наукові напрямки і школи. Соціологічні підходи до вивчення масової комунікації дозволяють сформулювати таке її визначення: це інституціоналізований, соціально обумовлений макропроцес виробництва, розповсюдження інформації та обміну нею, який реалізується за допомогою особливих технологій і засобів (технічно обладнаних мас-медіа). У той час, коли термін "масова комунікація" вказує на процес чи стан соціальної взаємодії, засоби масової комунікації є соціальним інститутом, який регулює цей процес. Преса, радіо, телебачення, а також Інтернет сприймаються як найадекватніший спосіб існування масової комунікації.

Поширення електронних засобів зв’язку, а саме найсучаснішої нової інформаційної техніки, супутникового і кабельного телебачення, відеотехніки, ставить сучасну людину в залежність від густої комунікаційної мережі. Аудіовізуальна комунікація є нині сталим фактором життя суспільства, а світ, який створюється нею, претендує на реальність, спроможну конкурувати з дійсністю.

Глобалізм інформатизації змінює, в першу чергу, моральні, культурні, екологічні, правові, політичні аспекти життєдіяльності суспільства, справляє як позитивний, так і негативний вплив на формування культури особистості. Негативні впливи спостерігаються переважно в країнах, котрі перебувають у стані системної трансформації, "що означає насамперед поступову зміну, еволюційне перетворення суспільних структур, у межах яких можуть співіснувати паралельно як старі, так і нові елементи" [9, с. 542].

В умовах, коли діють нечіткі норми та цінності, суспільство потребує стабілізації, а вона може стати можливою завдяки механізму формування спільних ідейних та нормативних зразків, наповнених демократичним змістом. Наявність цінностей, які підтримуються всіма членами суспільства, визначає ступінь узгодженості між його окремими елементами, тобто його стабільність. На рівні суспільства цей процес відбувається завдяки внутрішнім механізмам відтворення і трансформації політичної культури, тоді як формування особистісних цінностей та орієнтацій демократичного спрямування є результатом процесу політичної соціалізації.

Говорячи про політичну соціалізацію, маємо на увазі процес, за допомогою якого людина прилучається до певних політичних норм і цінностей, включає їх у свій внутрішній світ, формує політичну свідомість і культуру, об’єктивно та суб’єктивно готується до політичної практики (діяльності) і здійснює її протягом усього свого життєвого циклу.

Отже, політична соціалізація постає як сукупність процесів становлення політичної культури, свідомості та поведінки особистості, прояву політичної активності, залучення індивіда до цінностей, знань, рольових зразків, які дозволяють адаптуватися до політичного життя суспільства. Зміст політичної соціалізації складають процеси інтеріоризації (внутрішнього прийняття) вимог соціально-політичної системи суспільства у внутрішню структуру особистості (політичні потреби, установки, цінності, норми), та екстеріоризації (зворотний процес) – перетворення політичного досвіду особистості в політичну дію, поведінку, реалізації його в статусно-рольових моделях поведінки в даному політичному просторі.

Політична соціалізація – двосторонній процес. З одного боку, це вплив соціально-політичного середовища на індивіда, тобто певної сукупності суспільних відносин, а з іншого – формування політичної індивідуальності, тобто вільний вибір та відповідальність за прийняте особистістю рішення. Слід зазначити, що за таких умов процес соціалізації, зокрема політичної, не може бути однаковим для всіх груп чи соціальних класів, які співіснують у суспільстві.

Політична соціалізація триває протягом усього життя. Адже розвиток політичної становища в країні постійно потребує осмислення, набуття особистістю нового досвіду. У широкому сенсі політична соціалізація відбувається під впливом усієї сукупності соціально-політичної дійсності, в якій формується особистість.

Отже, коли ведемо мову про процес політичної соціалізації індивіда, можемо зробити наголос на головних факторах, які впливають на цей процес. Це – власний життєвий досвід; міжособистісні комунікації; соціальні інститути; та, як специфічний фактор, ЗМК, які дають можливість кожному бажаючому скористатися "спільним" досвідом, поданим у вигляді різних форм і змістів.

Нині у нас спостерігається підсилення процесів стихійної політичної соціалізації. Вони відбуваються в складних політичних, економічних, соціальних умовах, адже одна система цінностей була дискредитована, а інші, засновані на принципах демократії, ще не закріпилися в масовій свідомості та поведінці. Колапс політичної соціалізації має свій прояв, перш за все, на рівні політичних систем, партій, організацій, інститутів. Масово втрачається довіра до влади, офіційних політичних структур, відмова їх підтримувати, політичний абсентеїзм, зневіра в тому, що особиста участь може вплинути на політичний процес. Проте усвідомлення можливостей варіантів поведінки, скасування обмежень сприяють подальшому вивільненню від прорадянських механізмів політичної соціалізації.

Та аж ніяк не можна констатувати, що новий політико-соціалізучий механізм уже склався. Він лише формується під впливом кризових ситуацій в соціально-економічній та політичній сферах. При цьому простежуються дві тенденції. З одного боку, демократичні перетворення посилюють потребу в політичному розвитку особистості, в її активному включенні до політичного процесу. З іншого – зберігається тенденція до відчуження людини від держави і політики.

Ситуація ускладнюється тим, що соціальні інститути та структури влади, будучи каналами офіційної політичної соціалізації, часто продовжують "апелювати" до раніш сформованих патерналістських і конформістських уявлень, орієнтацій та переконань громадян. Домінуючі раніш ціннісно-політичні уявлення і установки, традиційні стереотипи політичної поведінки вступають у протиріччя із завданнями демократичного реформування суспільства.

Характеризуючи ситуацію, яка склалася в суспільстві стосовно політичної соціалізації, можна говорити навіть про певний процес десоціалізації, який обумовлює не стільки залучення людини до політики, як відштовхування від неї як від малоефективного засобу виживання. Люди в такій ситуації зазвичай не можуть адекватно оцінити те, що відбувається, не мають можливості покластися на якісь політичні цінності.

Соціальні зміни сприяють ослабленню механізмів соціального контролю, що спричинило поступову втрату традиційними інститутами соціалізації їх провідної ролі. Така доля спіткала, зокрема, інститут сім’ї. Сім’я нині не справляє значного впливу на формування політичних знань дитини. Дитячі, юнацькі та молодіжні організації перебувають в економічній та ідеологічній кризі, відтак не мають можливості впливати на політичну свідомість підлітків. Політичні партії, будучи, як правило, частинами політичних холдингів, переймаються обслуговуванням інтересів своїх лідерів, а не роботою з громадянами. Рівень довіри населення до органів державної влади вкрай низький через їхню неспроможність подолати кризові явища в країні.

Найбільші можливості для формування політичних знань індивідів у перехідних суспільствах мають ЗМК, особливо телебачення, на якому утверджуються недержавні канали, що артикулюють альтернативні офіційним точки зору та популяризують їх серед глядачів. Нині дуже помітні неабиякі можливості потенціалу ЗМК для формування моделей соціальної реальності та важливого джерела нормативних зразків, які циркулюють у суспільстві. Завдяки цьому вони реальніше, аніж традиційні інститути соціалізації, дозволяють людині усвідомити своє місце в політичному просторі.

Вчені досить не однозначно оцінюють вплив мас-медіа на індивіда. З одного боку, на думку дослідників Франкфуртської школи (М. Хоркхаймер, Т. Адорно), маємо справу з універсальним і тотальним впливом повідомлень мас-медіа як небезпечним засобом, що дає змогу вводити цінності, ідеї та інформацію безпосередньо вглиб пасивної, подрібненої аудиторії. Невід’ємними рисами культурної продукції вважається стандартизація, масовість і стереотипність. Варто також звернутися до поглядів Є. Денніса [2], який вважав, що "ЗМК формують" нашу свідомість, "впливають" на наші думки та установки, "підштовхують" до певного типу поведінки.

Однак далеко не всі дослідники впевнені в такій могутності мас- медіа. Так, праці П. Лазарсфельда і Б. Берельсона присвячувалися ефектам та ефективності масової комунікації під час президентських кампаній. Віддаючи перевагу емпіричному аналізу явищ, представники цієї школи характеризували аудиторію ЗМК як "гетерогенне утворення у своїх пристрастях до комунікації. Вона не є якоюсь однорідною масою. Це соціально стратифіковане утворення з активною вибірковою здатністю сприймати інформацію: члени аудиторії репрезентують соціальні групи і статуси, до яких належать, особливим чином реагуючи на інформацію" [4, с. 140].

Американські вчені запропонували опис двоступеневого процесу комунікації (від ЗМК – до "лідерів думок", а від них – до різних груп і прошарків). З’ясовано, що мас-медіа можуть підсилювати установки аудиторії, стимулювати вже існуючі погляди. Отже, з розвитком ліберально-плюралістичної традиції ефекти ЗМК стали розглядатися як короткочасні, доступні для спостереження акти впливу на поведінку або погляди індивіда. Вважалося, що аудиторія переносить на медіа свої власні погляди і уявлення. Виник навіть новий напрям досліджень – вивчення "корисності та задоволеності", на тлі яких люди, що становлять аудиторію, здійснюють фільтрацію інформаційних повідомлень. Це своєрідна теорія "мінімального впливу" – вона відводить медіа дуже скромну роль.

Сьогодні між полярними точками зору існує велика кількість компромісних підходів, які не заперечують серйозного впливу мас-медіа на політичну поведінку і політичну свідомість населення, але й не оминають проблеми обмеженості їх впливу на політичні уподобання аудиторії.

Інформаційно-комунікативна система в цілому і, особливо, найновіші засоби телекомунікації набувають особливого значення в контексті розбудови громадянського суспільства. ЗМК – це складний, багатогранний соціальний інститут, який виконує чимало функцій, особливе місце серед яких відводиться соціалізуючій. Завдяки тривалому впливові та значенню як агента соціалізації, вони стають джерелом знань про світ та нашу роль у ньому.

З інтенсивним розвитком телебачення, новітніх засобів комунікації, індивід з ранніх років життя соціалізується та імітує дорослих набагато швидше, ніж передбачалося. І справді, телебачення є вельми своєрідною формою подачі інформації у конкретно образному вигляді. 80% інформації діти та підлітки одержують саме в такий спосіб. Телебачення – це вікно, завдяки якому діти дізнаються про світ дорослих, який тепер неможливо від них приховати.

Отже, вплив телебачення полягає в гомогенізації стадій розвитку, коли діти дуже швидко стають схожими на дорослих, прагнуть "приміряти" їх ролі у поведінці з однолітками. Варто додати, що сукупний вплив мас-медіа на дітей сягає пікової точки тоді, коли передачі проглядаються з розважальною метою і коли діти сприймають їх зміст, як реальний.

ЗМК виступають важливим джерелом національної та культурної соціалізації, а також інструментом виховання політичної культури. Відомо, що інститут мас-медіа повинен, перш за все, інформувати націю в цілому, а також забезпечувати населення розважальними програмами, які відрізняються високим естетичним та етичним смаком. Якщо абстрагуватися від нормативної і змістової специфіки мовлення, то загальною рисою діяльності загальнонаціональних каналів є їх орієнтація на підтримку того, що називають національною ідентичністю.

Важливо, що за допомогою матеріалів ЗМК у внутрішній світ людини вводяться цінності нації як соціальної спільноти з її уявленнями про єдину територію, спільну історичну пам’ять, спільну культуру, єдині для всіх членів спільноти індивідуальні, політичні, соціальні права та обов’язки.

Свого часу мас-медіа не розглядалися як значимі агенти соціалізації. Це пов’язувалося з результатами ранніх досліджень, які свідчили, що повідомлення масової комунікації, особливо телебачення, сприяють лише певному зміцненню раніш сформованих орієнтацій, оскільки індивіди приділяють увагу тільки тим повідомленням, що підтримують їхню точку зору. Однак уявлення про незначну роль масової комунікації в політичному навчанні, здається, суперечать здоровому глуздові. Зацікавлений спостерігач побачить, наскільки впливовим стало телебачення в сучасному суспільстві. Особливо правомірно зробити такий висновок, якщо врахувати, скільки уваги люди приділяють повідомленням ЗМК.

В Україні, зокрема, впродовж останніх років помітно збільшується частота щоденних контактів з телебаченням. Так, моніторинговим дослідженням Інституту соціології НАН України у 2003 році виявлено, що вільний від основної та домашньої роботи час громадяни проводять, переглядаючи телепередачі (80,7%), читаючи пресу (61,1%), слухаючи радіо-пересилання (42,9%) [10, с. 610]. Четверо з кожних п’яти дивляться телебачення практично цілий тиждень (77,6%), причому для більшості це стає способом регулярного відпочинку у вихідні (47,4% дивляться телевізор понад 6 годин на день) [10, c. 443].

Сучасні технічні засоби вражають своєю оперативністю, максимально скорочуючи час між подією та повідомленням про неї. Прямі репортажі з місця подій по радіо і ТБ створюють унікальні можливості співучасті. Тому горизонти буденності неабияк розширилися завдяки відстеженню подій у всіх країнах світу А це сприяє інтернаціоналізації буденного життя, формуючи ідеологію "громадянського світу".

Водночас оперативність має й негативні сторони: "гонитва" за новинами, прагнення випередити події. Це загрожує формуванням в аудиторії неадекватних очікувань. Крім того, оперативна інформація не завжди аналітична і тому, зазвичай, поверхова.

Слід зазначити також, що сучасні мас-медіа характеризуються високим рівнем інформаційної насиченості. ЗМК не тільки суб’єкт, але й об’єкт політичного життя, оскільки вони є частиною сучасної дійсності з її протиріччями, конфліктами і в тій чи іншій мірі відтворюють їх. Тому потоки інформації складаються з багатьох суперечливих повідомлень, що призводить до мозаїчності картини дійсності. Проте, без сумніву, сукупність програм і повідомлень медіа справляють вплив на формування громадської думки, однак не штампують її. Тому плюралізм, або "демасифікація" інформаційного простору, дає можливість вибору інформації, необхідної індивідові, а також дозволяє зменшити залежність політичної поведінки від впливу ЗМК.

З іншого боку, ефективність цього впливу підвищується за рахунок тривалого нав’язування однотипного політичного матеріалу. Адже, як зазначав Дж. Гербнер, "завзяті телеглядачі схильні описувати реальність – її соціальну структуру, взаємовідносини між статусами, професійними групами, представниками різної статі, рівень злочинності – так, як подає їх телебачення" [3, с. 132].

Мас-медіа притаманна неоднорідність, їх розмаїття задовольняє різні смаки та забезпечує можливість самовираження для різних соціальних груп. Отримуючи версію картини світу за допомогою аудіовізуальних засобів інформації, людина не втрачає потреби в коментарях. Тому преса залишається звичним каналом ознайомлення аудиторії з новинами та оцінками подій. Відтак відбувається налагодження двостороннього зв’язку між політичними елітами і громадянами: правлячі еліти та маси.

Останнім часом відбувається досить сильне "опромінення" читача та глядача недоброякісною інформацією з різних джерел та каналів. Вона досить швидко перетворюється на банальну, звичну, тобто таку, що обминає стадію функціонування, коли повідомлення може ставати максимальною смисловою та знаковою цінністю для суб’єкта [5, с. 105]. Передозування зайвою, незначущою інформацією може призвести до зворотного ефекту: надлишок повідомлень різного характеру публіка сприймає як "інформаційний галас" [7, с. 98].

Люди, звичайно, не однакові: одні відзначаються сталістю особистісних рис, інші, навпаки, мінливі та непередбачувані. І саме для останніх цінність інформації визначається здатністю мас-медіа нівелювати певну невизначеність поглядів і слугувати основою прийняття рішень, реалізації поставлених цілей, зазначає В. Оссовський [8, с. 15].

Проте не слід забувати, що особиста думка споживача перебуває під сильним впливом соціальної групи, до якої він належить або прагне належати. Е. Ноель-Нойман, яка запропонувала концепцію "спіралі замовчування", зазначає, що більшість людей прагне уникати ситуацій, коли тільки їм одним необхідно поділяти певні установки та уявлення. Тому люди, вивчаючи своє оточення, прагнуть виявити як домінуючі точки зору, так і менш популярні. Якщо індивід з’ясовує, що підтримувані ним установки непопулярні, то, скоріш за все, не оприлюднюватиме їх відкрито. Ситуація, коли одні орієнтуються на висловлення своєї думки, а інші – навпаки, призводить до утворення спіралеподібного процесу, в ході якого встановлюється домінування однієї точки зору.

Важливою складовою цього процесу є мас-медіа. Саме вони визначають домінуючу на сьогодні точку зору. Іншою "рушійною силою" цього процесу є оточення індивіда. Якщо людина не висловлює своєї думки, то це, мабуть, є стилем поведінки і її найближчого оточення. Це, в свою чергу, сприяє домінуванню ролі ЗМК та нашаруванню "спіралі замовчування" [6, с. 91 – 92]. Фрагментарність інформації, створюючи ілюзію різнобічності та оперативності, заважає громадянам формувати цілісну картину політичних явищ і подій. Це дає мас-медіа додаткову можливість маніпулювати масовою свідомістю, акцентуючи увагу на певних аспектах подій та ігноруючи інші.

Політична інформація, що надходить до аудиторії, може сприйматися як повністю, так і частково: проходити, так би мовити, "внутрішню цензуру" [1, с. 260]. А може і взагалі не сприйматися. В цьому випадку для успішного засвоєння інформації важливого значення набувають форма та особливості її подання. Наприклад, довіра до інформатора, його об’єктивність спонукають споживача зважати на його думку.

В умовах складної ситуації в нашому суспільстві ЗМК дають можливість залучати широкі кола громадян до обговорення ідей, радикальних пропозицій. Преса, радіо і телебачення вже давно організовують безпосередню участь своєї аудиторії в широких дискусіях. За їх допомогою глядачі отримують можливість спілкуватися з представниками державних органів, громадських організацій, політичними діячами. Це допомагає краще орієнтуватися в політичних відносинах, оцінювати діяльність нових політичних утворень. Проте вплив ЗМК значно нівелюється тоді, коли аудиторія усвідомлює, в чиїх інтересах цей вплив здійснюється.

Отже, медіа – преса, радіо, телебачення – забезпечують процес комунікації між політичними елітами, експертами, коментаторами та аудиторією. Вони впливають на політичне життя суспільства не тільки тоді, коли свідомо стають на захист певних політичних інтересів, але й завдяки своєму доступові до масової аудиторії, спроможності бути каналом поширення інформації для інших політичних суб’єктів. ЗМК мають можливість замовчувати або відповідним чином інтерпретувати політично важливі події.

Завдяки пропагандистській роботі серед населення відбувається, по-перше, процес політичної соціалізації особистості, тобто залучення індивіда до політичного процесу шляхом отримання інформації. По-друге, забезпечується артикуляція інтересів – висуваються та оприлюднюються вимоги, ідеї, програми суб’єктів політики, внаслідок чого співставляються, узгоджуються інтереси, ідеї, платформи та програми різних політичних еліт.

З іншого боку, представники інструменталізму, зокрема такої його варіації, як "пропагандистська модель", наголошують, що ЗМК перебувають на службі у влади, підпорядковуються інтересам домінуючих класів і впливають на громадян як "пропагандистська машина". В українському суспільстві також простежуються різні форми політичного та економічного впливу на мас-медіа з боку держави і правлячих політичних та бізнесових структур з метою забезпечення інформації потрібного змісту. Уряд та бізнес-еліта справді мають привілейований доступ до інформації, зокрема новинного характеру, а рекламодавці, підтримуючи одні ЗМК за рахунок плати за рекламу та відмовляючи іншим, поводяться майже як надавачі ліцензій, якщо не цензори. Якщо раніше свободу преси обмежувала держава, то нині тенденції до монополізації серйозно обмежують свободу вибору інформації.

Будь-який глядач помічає комерціалізацію українських медіа. За змістом комерційна модель орієнтована на масову культуру. Наймасовішою сьогодні є та, що поширюється глобалізаційними механізмами. Досить часто терміни "глобальні медіа" та "глобальна масова культура" вживають як синоніми (розшифровуюючи їх: "американська популярна культура"). Простіше кажучи, саме оригінальну або скопійовану американську популярну культуру (з її легковажністю діалогу, насиллям, еротикою тощо) й виносить глобальна хвиля.

Український телеефір не становить винятку. Американізація, яка нещодавно здавалася європейським міфом, впевнено просувається високо-рейтинговими каналами телемовлення. Реакція на неї з боку аудиторії, як і в усьому неамериканському світі, неоднакова [4, с. 146].

Необхідно відзначити, що, апелюючи до таких чуттєвих, ірраціональних, емоційно-вольових елементів суспільної свідомості, як любов до батьківщини, національно-патріотичні настрої, ЗМК можуть мобілізувати підтримку значними прошарками населення тих або інших акцій правлячих кіл чи окремих зацікавлених груп. Така особливість їх функціонування яскраво проявляється під час виборчих кампаній. Політичні проблеми інтенсивно висуваються в порядок денний. Вони підбираються для зміцнення позицій певної еліти за рахунок створення псевдоподій та інформаційних нагод.

Проте могутність ЗМК не варто переоцінювати. Їхня аудиторія не складається з одних лише простаків. Здатність медіа формувати певні політичні установки, форми поведінки і спрямовувати на них увагу публіки стає істотно обмеженою, якщо аудиторія цікавиться суспільним життям, має тверді політичні переконання і доступ до альтернативних джерел інформації.

В періоди спокійного політичного життя, коли від населення не вимагають політичного вибору і масової політичної участі, інтерес публіки до суспільно-політичної інформації досить низький.

Мас-медіа не визначають політичного порядку денного самостійно. Вони лише одна із складових широкомасштабного процесу його формування, в якому беруть участь групи інтересів, партії та еліти, що взаємодіють між собою за умов складного, нестабільного соціального та економічного середовища. Відтак однією з головних причин відчуження людини від політики стає проблема об’єктивності інформації

Не можна не враховувати значних можливостей мас-медіа у сфері політичних маніпуляцій і впливу на масову свідомість через формування певної громадської думки про те чи інше явище. Можливість постачати широкій аудиторії інформацію про світ, який лежить за межами її прямого досвіду, допомагає громадськості структурувати своє сприйняття політичного світу. У політичній боротьбі медіа є одночасно джерелом знань, учасником, зброєю, мішенню та полем битви.

Водночас треба констатувати, що тотального інтересу, уваги та довіри до повідомлень мас-медіа сьогодні не існує. Проте не можна й заперечувати, що певний їх вплив зберігається. Навіть виступаючи від імені якоїсь еліти, мас-медіа, в першу чергу, є "вікном" у політичне життя суспільства, через яке аудиторія може відстежувати соціально-політичні події, робити власні висновки, зіставлення, закріплювати моделі політичної поведінки.

Суспільство стало більш диференційованим у своїх смаках, споживанні безперервного потоку фрагментарної, мозаїчної інформації, почало по-різному реагувати на зовнішні інформаційні впливи, ретельно відбираючи та аналізуючи отримане, перш ніж підтримати запропоновану точку зору.

Література

1. Бебик В. М. Базові засади політології. - К., 2000.

2. Деннис Е. Беседы о мас-медиа. – М., 1997.

3. Костенко Н. Парадигми та фактичності нових мас-медіа / Розділ IV. Масова комунікація // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - №6. - С. 127 – 151.

4. Костенко Н. Парадигми та фактичності нових мас-медіа // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – 1998. - № 1 – 2. - С. 138 – 149.

5. Моль А. Социодинамика культуры. - М., 1973.

6. Назаров М. М. Массовая комуникация в современном мире: методология анализа и практика исследований. - М., 2002.

7. Общественное мнение и власть: механизмы взаимодействия / Академия Наук Украины, Институт социологии /. – К., 1993.

8. Оссовский В. Л. Массовая информация и общественное мнение молодёжи. - К., 1990.

9. Українське суспільство: 10 років незалежності (соціологічний моніторинг та коментар науковців) / За ред. В. М. Ворони та М. О. Шульги - К., 2001.

10. Українське суспільство – 2003. Соціологічний моніторинг / За ред. В. М. Ворони та М. О. Шульги - К., 2003.

11. Даниленко Н. Засоби масової комунікації і політична соціалізація особистості // Соціальна психологія. - 2004. - № 4 (6). - C. 61-70.

12. www. politik. org. ua


04.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!