Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Процес соціалізації: позитивні та негативні прояви емпатії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Процес соціалізації: позитивні та негативні прояви емпатії. Реферат

Людина – істота соціальна, відтак змістовне її життя можливе лише за умови підтримання тісних зв’язків із соціумом. Їх стабільність забезпечується дотриманням певних правил суспільного життя, спільної діяльності, спілкування

Одним з механізмів, що робить поведінку людини суспільно прийнятною, є емпатія. Стаття присвячена розглядові компонентів емпатії, їх ролі в процесі спілкування.

Серед компонентів емпатії вчені виокремлюють емоційний, когнітивний та поведінковий. Останнім часом до її складових долучають ще й інтуїтивний компонент. Гадаємо, це доречно, адже у визначеннях емпатії часто зустрічаються такі формулювання, як: "збагнути емоційний стан співрозмовника", "зрозуміти на рівні почуттів", "увійти у внутрішній світ іншої людини" тощо.

Розглянемо роль кожного компонента в процесі спілкування.

Емоційний відгук на почуте дозволяє створювати атмосферу відкритості, довіри, душевності та полегшує тому, хто промовляє, процес самовираження. Співрозмовникові ж це допомагає ліпше зрозуміти зміст висловлювань, збагнути, що приховується за мовленим, оскільки кожна людина надає словам особливого відтінку, вкладаючи у них значення, відоме тільки їй. Зрозуміти всі нюанси мовленого допомагає проникаюча здатність емпатії, яка проявляється на рівні інтуїції.

На думку В. Бойка, розвиток інтуїтивного каналу емпатії допомагає бачити поведінку партнера, діяти в умовах дефіциту інформації про нього, спираючись на досвід, що зберігається у підсвідомості. "На рівні інтуїції замикаються та узагальнюються різні відомості про партнерів. Ймовірно, інтуїція менше залежить від оціночних стереотипів, аніж осмислене сприймання" [2].

Отже, емоційна та інтуїтивна складові допомагають долати бар’єри у сприйманні почуттів, думок, поведінки партнера. З іншого боку, вміння підтримувати емоційний контакт, демонструвати позитивне емоційне ставлення до почуттів іншого, здатність відчути його стан, виявляти співпереживання допомагає привернути до себе співрозмовника, впливати на його поведінку, а протягом тривалішого періоду – й на особистісний розвиток взагалі. А це дуже важливо, зокрема, в педагогічній діяльності.

Представники гуманістичної психології називають таких вчителів фасилітаторами. За К. Роджерсом, вихованці педагогів-фасилітаторів демонструють вищий рівень емпатії, ніж діти, що навчаються у традиційних вчителів. У таких дітей також спостерігається: краще розвинена "Я-концепція", більше самоповаги; вищі академічні успіхи, вищі IQ та рівень мислення; менше проблем з дисципліною, менше фізичної та вербальної агресії, актів вандалізму; більше особистісної автономності, спонтанності, свободи проявів та розвитку творчості. Іншими словами, процес соціалізації дітей відбувається успішніше за умови достатнього прояву емпатії з боку поважних дорослих.

Сучасні дослідники Т. Василишина, О. Алпатова, О. Мильникова та інші, вивчаючи зв’язок зростання емпатії вчителя та зміни особливостей педагогічної діяльності, дійшли висновку про поліпшення її ефективності, а відтак і кращого пристосування дітей до шкільного життя: зростання успіхів у навчанні, поліпшення дисципліни, активності та зацікавлення шкільними справами, кращі міжособистісні стосунки, гуманніше ставлення одне до одного.

В процесі активного і пасивного слухання задіяний також і когнітивний компонент емпатії з таким важливим його механізмом, як рефлексія. Останні дослідження О. Бондаренка і П. Лушина свідчать про поглиблення рефлексії в процесі спілкування між клієнтом і терапевтом, якщо терапевт є фасилітатором. Рефлексія – невід’ємний компонент процесу емпатії, проте вплив її на зростання співчуття неоднозначний.

О. Бондаренко розробив схему, що відображає модель процесу прийняття людини людиною у системі "психотерапевт – клієнт".

Схема. Модель процесу прийняття людини людиною у системі "психотерапевт – клієнт"

Притягання

 

Відштовхування

Впізнання – атракція

 

Впізнання – дистракція

Ідентифікація

 

Диференціація

Потреба в приналежності

 

Потреба в незалежності

Наближення

 

Дистанціювання

Виокремлення із загального ряду

 

Прилучення до загального ряду

Довіра

 

Недовіра

Ініціація (прийняття)

 

Відторгнення (виключення)

 

Із схеми видно, що, залежно від розгортання процесу в тому чи іншому напрямку, актуалізуються різні потреби особистості. В процесі емпатійного слухання змінюється не лише фасилітатор, вирішуючи для себе питання на кшталт: "Чи здатен я бути досить сильною особистістю, щоб відокремити себе від іншої людини?", "Наскільки я внутрішньо захищений, щоб дозволити собі це роз’єднання?", "Чи зможу я дозволити собі повністю увійти в світ почуттів та смислів іншої особистості, побачити їх так, як вона?", "Чи здатен я прийняти особистість такою, якою вона є?"

Клієнт, у свою чергу, за допомогою терапевта може зрозуміти, що відбувається з ним, відстежити та прояснити власні думки, переживання, почуття; оцінити адекватність поведінки в певній ситуації, ставлення до самого себе, до інших та вирішити: з сторонньою допомогою чи самостійно продовжувати змінюватися в потрібному напрямку?

У повсякденному спілкуванні кожна людина стоїть перед вибором: продовжувати їй стосунки з партнером чи припинити їх? Зазвичай людина, вирішуючи таку дилему, враховує попередній досвід, рідко вдається до подробиць рефлексії, а швидше отримує зворотний зв’язок на рівні почуттів. Ось чому "для успішної адаптації у сфері особистісних стосунків, де встановлюються близькі емоційно насичені стосунки, потрібні чутливість, знання мотивів людської поведінки, здатність до тонкого і точного відображення змін у взаємовідносинах" (А. Налчаджян).

У психологічній літературі з дослідження емпатії часто йдеться про те, що необхідною умовою для її виникнення є не лише гуманне ставлення в цілому, а й наявність симпатії до об’єкта співпереживання. Досліджуючи феномен атракції, Л. Гозман зазначав, що допомога чи співчуття викликає симпатію не лише в тієї людини, на котру вони спрямовуються, але й обернену, причому її величина значно перевищує попередню. В педагогічних працях В. Сухомлинського, Ш. Амонашвілі, зокрема, зазначається, що симпатія, атракція до іншої людини обов’язково виникає при наданні їй допомоги, підтримки, співчуття. "Істинно людську радість можна пережити тоді, коли бачиш, що подарував радість іншій людині" [1].

Під впливом емпатії розвиваються добрі комунікативні уміння та навички. Вони допомагають людині і в професійному зростанні. Л. Скрипко, Т. Федотюк, С. Максимець, О. Юдіна відзначають позитивний вплив зростання рівня емпатії на соціальну та професійну адаптацію лікарів, педагогів, шкільних психологів, на вдосконалення їх комунікативних умінь, здатності розуміти емоційний стан іншої людини за невербальними проявами.

С. Максимець взагалі називає емпатію "стрижнем" соціальної та професійної адаптації майбутніх вчителів. Так, когнітивний компонент емпатії допомагає аналізувати поведінку, міміку, жести, інтонації людей, відчувати їх стан, настрій, прогнозувати подальший розвиток подій. Поведінковий компонент забезпечує прийняття позиції іншого, розвиває здатність до саморегулювання; допомагає захищати особистісну рівноправність у встановленні та підтримці контактів, коригування власних дій на рівні взаємодії; підтримує активність, відповідальність за власні дії та прийняті рішення.

Емоційний компонент емпатії змушує підтримувати емоційні контакти, сприяє позитивному емоційному ставленню до почуттів іншого, поліпшує здатність відчувати його стан, створює можливість співпереживання. Чуйність і тактовність, щирість та відвертість у проявах власних почуттів, толерантність, на думку авторки, встановлюються завдяки здатності зрозуміти іншого.

Крім того, розвиток емпатії допомагає особистості інтеріоризувати традиції, цінності, норми колективу, прийняти стиль керівництва колективом, зрозуміти систему взаємовідносин, зменшити рівень конфліктності в мікро-середовищі, підвищити статус особистості. За допомогою емпатії, вважає С. Максимець, особистість точніше може оцінити власну позицію в групі, своє реальне становище в колективі, відчути задоволення від спілкування, підвищити впевненість у власних діях, здобути повноправність членства в групі, усвідомити ціннісну єдність з нею.

Звичайно ж, уміння привернути до себе людей, здобути їхню симпатію, повагу значно впливає на здатність особистості до соціальної адаптації в цілому. Та для цього, крім емпатії, потрібні й інші риси характеру. Перш за все – впевненість у собі та комунікативна активність.

Впевненість у своїх силах, здібностях є результатом переживань людиною своїх можливостей у вирішенні тих завдань, котрі вона сама для себе висуває. Впевнена в собі людина без тривалих вагань береться за вирішення проблем, вона мотивована на успіх, не боїться відповідальності, допомагає іншим, проявляє якості лідера. Саме впевненість є додатковим джерелом активності особистості. Точніше було б сказати, що і впевненість, і активність тісно пов’язані. Адже активна особистість здійснює більше спроб у будь-якій діяльності, здобуває більше досвіду, більше позитивних результатів. А це, в свою чергу, сприяє зростанню впевненості.

Одним із проявів впевненості в собі є комунікативна впевненість. Людина, котрій притаманна така властивість, легко вступає в діалог, вільно висловлює думки, не страждає від сором’язливості й страху сказати щось неправильно. Явище комунікативної впевненості є частковим стосовно загальної впевненості особистості. Чим більше людина спілкується, тим більше комунікативних умінь і навичок набуває, тим упевненіше почувається в різних ситуаціях.

Процес людського спілкування асиметричний за природою. Хтось із співрозмовників у кожний конкретний момент трансформує інформацію відповідно до своїх поглядів, інтересів, мети. "Своє" для кожного із співрозмовників важливіше, ніж "чуже". Тому той, хто говорить, мусить долати бар’єр сприймання в тому, хто слухає: завойовувати його увагу і змушувати слухати себе, добиватися розуміння та потрібної відповіді. Для цього необхідна готовність налаштовуватись на партнера, враховувати його позицію, поважати його погляди. Не менш важлива у спілкуванні (взаємодії) готовність прийняти на себе відповідальність за встановлення контакту, а також за процес взаємодії в цілому [10].

Якщо ж ці якості особистості недостатньо розвинені, тоді емпатія відіграє іншу роль: один співрозмовник мимоволі переймає в іншого і жести, й інтонацію, і загальний психічний настрій, і на якийсь час втрачає власну індивідуальність. Під таким кутом зору вивчав емпатію американський психолог Р. Мей, визначаючи її як "вплив особистості". У цьому процесі діють переважно такі механізми емпатії, як емоційне зараження, ідентифікація, навіювання.

Стає зрозуміло, що на характер перебігу взаємин впливає не лише ситуація, а й наявність певних особистісних рис партнерів. Тому, хто легко піддається впливу, притаманні невпевненість, пасивність, підвищена тривожність, конформність, навіюваність, сенситивність, сором’язливість. В емпатії такої людини переважає емоційна складова. Через надмірний розвиток емоційного компонента високоемпатійна людина не може об’єктивно сприймати та оцінювати інших. Її альтруїстичні настанови та переконання, що всі люди, незалежно від їх вчинків, заслуговують на любов, розуміння та прощення, детермінують виникнення у сприйманні ефекту "ореолу".

Сенситивність високоемпатійного індивіда підсилює розгортання емоційного зараження та ідентифікації, загальмовує розвиток когнітивних механізмів емпатії та вольового регулювання процесом об’єднання, перетворює емпатію на явище, схоже на навіювання. А високий рівень навіюваності заважає особистості чинити спротив впливові іншої особи. Такі особливості співрозмовника допомагатимуть іншому – активному, егоцентричному, але уважному до вербальних та невербальних проявів співрозмовника, чинити вплив на партнера.

Краща здатність до відокремлення від об’єкта взаємодії, збереження "цілісності власного Я", потреб та інтересів сприяють достатній критичності мислення та дозволяють тверезіше оцінювати і ситуацію взаємодії, і співрозмовника. Ймовірно, що в емпатії такої людини будуть мінімально задіяні механізми емоційного зараження, ідентифікації та децентрації. А із складових переважатимуть когнітивна та предикативна, що дозволятиме управляти ситуацією: "прилаштовуватись" над співрозмовником та вести його за собою.

Якщо такі стосунки є тривалими в часі, то вони обумовлюють формування у залежного учасника взаємодії "симбіотичного типу особистості". Адже кожна людина більше орієнтується на задоволення власних потреб.

Партнер-симбіотик по-своєму користуватиметься нерівністю взаємин:

  • По-перше, він відчуватиме безпеку лише тоді, коли його взаємини з іншими перебувають на інтимній чи, щонайменше, дружній дистанції, інакше він відчуватиме невмотивовану тривогу, напруженість.
  • По-друге, "приліпившись" до іншої, сильнішої особистості людина-симбіотик делегує їй право вибору та активних дій, перекладає на неї відповідальність за прийняття рішень.

Якщо такі близькі стосунки руйнуються, то партнер відмовляється далі слугувати поводирем, а "симбіотик" шукає іншу особу, до якої можна було б "прирости" [10]. Одначе інші люди негативно сприймають чиїсь спроби "підлаштуватися". Це може відштовхнути навіть швидше, аніж "важкий" характер. Виникає парадокс: емпатія, що допомагає долати бар’єри сприймання та взаємодії, встановлювати близькі стосунки, провокує з’яву такого бар’єра.

Можливий інший варіант розвитку високоемпатійної особистості. "Через надмірну чутливість така людина дуже ранима, її дуже легко образити, завдати болю. Надто емпатійна людина не витримує бездушних споживачів своєї доброти", – пишуть Є. Головаха та Н. Паніна у книзі "Психология человеческого взаимопонимания". Подібної думки дотримуються й представники психоаналізу та інших напрямків психотерапії (З. Фрейд, Н. Мак-Вільямс, Ф. Перлз, Ф. Олпорт). Високоемпатійні особистості найчастіше зустрічаються серед їх клієнтів.

Так, Н. Мак-Вільямс говорить, що особистості з над-розвиненою емпатією спрямовують гнівні реакції на самих себе, причому такі люди спонтанно і безконфліктно переживають почуття гніву, замість нього вони почувають провину. Вони болісно усвідомлюють кожен із своїх егоїстичних проявів, ігноруючи водночас власні добрі вчинки. Зло і несправедливість завдають їм страждань, проте вони дуже рідко реагують у відповідь різко й агресивно [5].

Такі особистості легко подобаються іншим і навіть викликають захоплення, оскільки спрямовують ненависть і критицизм частіше всередину, ніж назовні. Вони, як правило, великодушні, чутливі й терплячі до вад інших. Свої сумніви високоемпатійні особистості вирішують на користь інших, намагаючись зберегти взаємини будь-якою ціною. Посилена турбота про інших, ідеалізація їх дозволяє їм зменшити дистимічні страждання, знизити рівень тривоги, досягнути особистісної цілісності. Н. Мак-Вільямс вважає також, що наявність подібних особистісних рис обумовлює розвиток депресивних особистостей. Ці люди, як правило, високоморальні.

Чимало дослідників (М. Боришевський, А. Валантінас, Т. Гаврилова, Ю. Гіпенрейтер, В. Петровський, Є. Суботський) вказують на обов’язкову наявність серед складових емпатії знання та дотримання моральних норм, але особистості, незважаючи на те, що мають такий скарб, важко пристосовуються до життя. "Зі злитком золота на базарі важко щось купити, туди, скоріше, треба йти з дрібними монетами", – метафорично зауважують автори книги "Психология человеческого взаимопонимания" [4], описуючи соціальну адаптацію високоемпатійних особистостей.

Ф. Перлз описував явище прийняття особистістю чужих норм, настанов, способів дій та мислення без асиміляції їх як порушення меж особистості, визначаючи його як інтроекцію. Надто розвинена емпатійність може бути аналогом інтроекції – "невротичного механізму, за допомогою якого ми відсуваємо межу між собою та іншим світом так далеко всередину, що від нас майже нічого не залишається" [8]. Зрозуміло, що такий спосіб взаємодії засвоюється ще в дитинстві і активно впливає на формування заниженої самооцінки та переконання на кшталт: "Ти – хороший, Я – поганий" (за Е. Берном). У такому випадку високоемпатійною людиною легко маніпулювати.

Вище вже йшлося про те, що спілкування як обмін інформацією обов’язково припускає психологічний вплив на партнера з метою зміни його поведінки, і ефективність комунікації вимірюється саме тим, наскільки вдалося це зробити. До цього можна додати зауваження А. Петровського: "Якщо скористатися метафорою, то істинна особистість – це своєрідне джерело потужної радіації, що змінює пов’язаних з цією особистістю людей". (Радіація, як відомо, може бути і корисною, і шкідливою, може і лікувати, й калічити, і прискорювати, й уповільнювати розвиток, ставати причиною різних мутацій тощо).

Теоретично усі людські вчинки можна розмістити вздовж осі цінностей, крайніми полюсами якої були б "ставлення до іншої людини як до цінності – ставлення як до засобу". Проте більшість випадків взаємодії людей не належать до жодного з цих полюсів. У чистому вигляді об’єктне ставлення проявляється не часто, тому що, по-перше, викликає моральний осуд, а, по-друге, стає неможливим через протидію адресата впливу, котрий захищає своє право на суб’єктність [7].

Автори популярної нині літератури (Є. Доценко, О. Сидоренко, К. Прайор) не лише доводять позитивну роль маніпуляції в процесі спілкування, а й вчать, як протистояти впливові іншої особи. Адже особистість виховується не лише через засвоєння впливів навколишнього середовища, а й тому, що чинить їм опір. "Незважаючи на нашу віру в людяний потенціал людини, ми не повинні закривати очі на те, що Людяні люди і тепер і, можливо, завжди будуть залишатися меншістю, – писав В. Франкл. – Але саме тому кожен з нас відчуває виклик приєднатися до цієї меншості. Погані справи! Та вони стануть ще гіршими, якщо ми не робитимемо все, що нам під силу, аби поліпшити їх" [11].

Людські взаємини поряд з гідними й красивими почуттями та вчинками допускають і протилежні їм, і саме в таких випадках співчуття, розуміння, здатність прощати стають важливою умовою подальшого спільного життя та діяльності.

Щодня кожна людина в той чи інший спосіб виявляє толерантність, співчуття та розуміння, змінюючи інших чи змінюючись сама, відшукуючи референтну групу відповідно до власних потреб, цінностей та інтересів, рис свого характеру і характеру партнерів, обставин взаємодії та етнокультурного контексту.

Література

1. Амонашвили Ш. А. Как живете, дети? – М.: "Просвещение", 1986. – 174 с.

2. Бойко В. В. Методика диагностики уровня эмпатических способностей / Практическая психодиагностика. – Самара: Издательский Дом "БАХРАХ", 1999. – С. 486 – 492.

3. Бондаренко О. Ф. Разговор с психотерапевтом. – К., 2003. – С. 58 – 61.

4. Головаха Е. И., Панина Н. В. Психология человеческого взаимопонимания. – К., 1989. – 181 с.

5. Мак-Вильямс Ненси. Психоаналическая диагностика. Понимание структуры личности в клиническом процессе. – М., 1998. - 480 с.

6. Максимець С. М. Вплив емпатійності на соціальну адаптацію майбутніх вчителів. Автореф.... канд. психол. наук. – Одеса, 2000. – 18 с.

7. Петровский А. В. Быть личностью. – М.: Педагогика, 1990. – 111 с.

8. Перлз Ф. Гештальт-подход и Свидетель терапии. – М.: "Либрис", 1996. – 235 с.

9. Рябовол Т. А. Роль емпатії у процесі соціальної адаптації / Наукові записки Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України, випуск 24. – К., 2004 – С. 294 – 300.

10. Семиченко В. А. Психология общения. – К., 1998. – 149 с.

11. Франкл В. Человек в поисках смысла., - М.: "Прогресс", 1990. – 363 с.

12. www. politik. org. ua


02.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!