Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Проблема прояву чуйності серед молоді. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблема прояву чуйності серед молоді. Реферат

У наш час прояви кращих людських якостей – чуйності, гуманності, доброзичливості, безкорисливої допомоги, співчуття – стали "не модними". Все більше звикаємо до проявів насилля, агресії (не в останню чергу "завдяки" телевізії, пресі), до байдужості та черствості у повсякденні

Учні сучасної школи не мають чітко сформованих моральних ідеалів та еталонів поведінки, оскільки колишні, радянські, втратили актуальність, а нові, задекларовані, ще не стали необхідними життєвими орієнтирами.

Вже в дошкільному віці спостерігається несхильність більшості дітей до чуйності, співчутливого ставлення до однолітків. Як відзначає О. Кононко, тільки 10 – 20% старших дошкільнят здатні виявити чуйність до слабших за себе, без зовнішніх спонукань подати допомогу, добровільно розділити чиїсь труднощі [7, с. 8]. Дослідження гуманних якостей дітей шкільного віку свідчать, що лише частині учнів притаманні почуття доброти, чуйності, милосердя, терпимості, безкорисливості, взаємодопомоги, співпереживання, толерантності тощо [9, с. 88 – 90].

Характеристики і якості, які зараз прагнуть прищепити підростаючому поколінню освітні інститути, орієнтуючись на філософію гуманізму, релігійні принципи, часто-густо виявляються незатребуваними, оскільки не допомагають людині ефективно діяти в умовах виживання. Як зазначає І. Колесникова, фактично сформувалося стійке протиріччя між глобальною потребою в типі людей, здатних за своєю орієнтацією відповідати епосі та етиці ноосферного розуму, та егоїстичними кланово-соціальними, "неокультуреними" потребами, що панують в сучасному суспільстві і диктують населенню стратегію агресивної або ж покірної поведінки [6, с. 56].

Сучасні реальності з їх економічними пріоритетами, прагматичними орієнтаціями на вузько-спрямовані чесноти (енергійність, діловитість) витісняють гуманізм, душевність, людяність у щоденних стосунках, що породжує індиферентне ставлення молодої людини до дотримання вироблених людством етичних норм і принципів. При цьому помітна деформація системи цінностей особистості, егоїстичні прагнення у мотиваційній ієрархії починають посідати провідне місце, спостерігається нерозвиненість моральних почуттів. Усе це призводить до зростання бездуховності серед значної частини учнів.

Вирішення таких проблем багато в чому покладається на школу. Звідси випливає важливе завдання цього соціального інституту навчання і виховання: вироблення методів морально-психологічного розвитку учнів і, зокрема, визначення змісту і форм впливу на формування у підростаючої особистості такої риси характеру, як чуйність.

В системі людинознавчих наук "чуйність" зазвичай відносять до етичних категорій. Проте сутність цього феномена має глибоку психологічну природу і є основою як стосунків між людьми, так і взаємодії людини зі світом в цілому. У зв’язку з цим виникає необхідність осмислити чуйність як цілісне морально-психологічне явище.

В існуючих розробках з етики, присвячених проблемі чуйності, підкреслюється, перш за все, її соціальна природа. Вважається, що чуйність виникає з практики конкретних стосунків між людьми в результаті тривалого розвитку моральної свідомості.

З етичної точки зору, у понятті "чуйність" традиційно відображаються моральні норми, пов’язані з добровільними взаємними обов’язками як у суспільному, так і в особистому житті людей. Чуйність виступає в якості регулятора моральних стосунків, і в цьому дослідники вбачають її основну функцію. Отже, чуйність є елементом сфери суб’єктивного ставлення людини до інших людей і здійснює функцію регуляції цих стосунків.

Як зазначає Є. Шовкомуд, чуйність можна розглядати як здатність відчувати і розуміти стан іншої людини через усвідомлення власних переживань. Це відбувається шляхом співпереживання і проявляється у формі дієвого співчуття та щирої спів-радості [14, с. 79]. В дошкільній педагогіці Л. Стрєлкова визначає чуйність як емпатійний процес, спрямований на допомогу. Він складається з трьох компонентів: співпереживання – співчуття – внутрішнє сприяння, де сама дія виведена за межі цілісного процесу [12, с. 57].

Сполучною ланкою між почуттям та дією може бути знання способів поведінки, які відповідають емоційному стану іншої людини, а не нової ситуації. Тому структура досліджуваної якості ускладнюється: почуваю – розумію емоційний стан (співчуваю) – знаю, як діяти відповідно до цього стану – сприяю. Чуйність, будучи розгорнутою послідовністю взаємо-обумовлюючих, взаємо-перехідних компонентів, є динамічним процесом, рушійна сила якого – суб’єктивне ставлення однієї людини до іншої.

Огляд наукової літератури засвідчує, що проблема формування чуйності у підростаючої особистості не була предметом спеціального психологічного дослідження.

Праці присвячувалися переважно вивченню близьких феноменів – розвитку співпереживання (Н. Алкіна, С. Бетсон, Т. Гаврилова, А. Резек, М. Хоффман), емпатійних процесів загалом (О. Кайріс, О. Санникова, Л. Стрєлкова, Т. Федотюк, О. Фенина), формування моральних ставлень (О. Штихалюк), моральних почуттів (Г. Бреслав), моральної поведінки (С. Якобсон), діяльнісно-групової емоційної ідентифікації, альтруїстичної поведінки, гуманного ставлення до оточуючих (В. Авраменкова, О. Запорожець, Є. Субботський, Г. Ясякевич). Водночас дослідження проблеми розвитку чуйності, здатності співчувати є життєвою необхідністю, оскільки саме ці особистісно-психологічні риси становлять основу гуманної поведінки людини.

Зважаючи на згадані аспекти, актуальність проблеми виховання гуманістично спрямованої особистості школяра, необхідність духовно-ціннісного його становлення, ми провели дослідження, в якому передбачалося з’ясувати рівень обізнаності старшокласників (учнів ліцею) із значенням термінів "чуйність", "співчутливість" та їх антонімів, а також особливості розуміння учнями цих понять; визначити форми прояву учнями чуйного, співчутливого ставлення, виокремити об’єкти співчуття та причини, які спонукають прояви чуйності. В анкетуванні взяли участь 49 учнів Педагогічного ліцею м. Тернополя.

Передусім, нас цікавило, як розуміють ліцеїсти терміни "чуйність" і "співчуття". Якісний аналіз виявив, що ці поняття старшокласники пояснюють досить широко. Скажімо, чуйність учні тлумачать як "здатність відчувати проблеми іншого", "переживання, підтримку й турботу", "чутливе ставлення до людей", "бажання допомогти", "делікатна поведінка щодо людини", "ставлення з увагою та добротою", "уміння з розумінням поставитися до будь-якої життєвої ситуації", "прояв милосердя".

Термін співчуття ліцеїсти розуміють як "відчування чужих негараздів ніби своїх", "переживання за когось", "засмучення через чиюсь проблему", "жалість до людини, моральна підтримка", "висловлення своїх почуттів постраждалій людині", "розуміння чужої біди", "здатність допомогти, порадити, підбадьорити, заспокоїти", "розділення чужого горя", "небайдужість до проблем оточуючих", "розрада в біді, допомога у вирішенні проблем, надання порад", "почуття, яке налаштовує на допомогу".

Отже, як бачимо, різниця в розумінні учнями названих понять полягає в тому, що для них чуйність – це ставлення до людини, відповідна поведінка, а співчуття – це переживання певних почуттів, в тім числі жалю, та висловлення їх. Спільними для обох категорій є моральна підтримка і спроба (чи бажання) допомогти.

Провівши кількісний аналіз отриманих у ході дослідження даних, ми переконались, що 93,88% опитаних вважають себе здатними виявляти співчуття; 2,04% не вміють співчувати; не завжди співчувають 4,08% опитаних (діаграма 1):

Об’єктами співчуття були батьки, друзі, товариші, однокласники, незнайомі люди, тварини.

Діаграма 1. Здатність співчувати.

Результати засвідчили, що діти найчастіше співчувають друзям (49% опитаних) та батькам (46,9%). Тваринам співчувають 32,7% учнів. Далі йдуть товариші, однокласники – їм співчувають 18,4% ліцеїстів. І тільки 12,2% дітей співчувають незнайомим людям. Результати ілюструє діаграма 2.

Діаграма 2.

Як бачимо з діаграм 1 і 2, діти досить високо оцінюють власну здатність чуйного ставлення, проте тільки половина респондентів зазначає, що співчуває своїм друзям і батькам. Крім того, у всіх опитаних учнів спостерігаємо низькі показники співчуття у ставленні до однокласників. Викликає занепокоєння вкрай низьке бажання дітей проявляти співчуття до незнайомих людей, що також може бути свідченням не досить розвиненої чуйності.

Наведені дані логічно доповнюються результатами відповідей учнів на запитання анкети: "У яких випадках не варто співчувати? Чому?" Ліцеїсти дотримуються думки, що не варто співчувати "здоровим людям, які не бажають працювати, а просять грошей", "коли людині варто побути на самоті і розібратися в собі", "коли людина сама винна у своїй біді", "ворогу, злій людині", "незнайомій далекій людині", а також "у смерті, бо тоді ще важче пережити втрату" (таблиця 1).

Таблиця 1.

Випадки, у яких не варто співчувати

 

Відсоток учнів

1.

Людині, яка сама винна у своїй біді

10,2%

2.

Людині на самоті

4,08%

3.

Ворогу, злій людині

4,08%

4.

Жебракам, які не бажають працювати

2,04%

5.

Незнайомій людині

2,04%

6.

У смерті

2,04%

 

Не можуть дати відповідь

16,3%

 

Співчувати треба у будь-яких випадках

12,2%

 

Отож тільки 12,2% опитаних вважає, що співчувати треба завжди; 16,3% учнів не можуть назвати випадки, коли не варто співчувати, а більшість дітей вказує на загальновідомі причини недоречності співчуття ("коли все добре", "коли нічого не сталося", "коли у людини хороший настрій" тощо).

Аналізуючи відповіді ліцеїстів на запитання анкети: "За яких обставин проявляється твоє співчуття?", "У яких випадках, на твою думку, потрібно співчувати?", ми виокремили такі причини для прояву співчуття старшокласниками: трагічні обставини (горе, втрата, біда); хвороба, травма; наявність проблем, перебування у складній ситуації, неприємності; негаразди в сім‘ї; негативні переживання (образа, смуток, розчарування, збентеження); бідність; самотність.

Зважаючи на ці показники, можна зробити висновок, що для учнів слова "чуйність", "співчуття" найчастіше асоціюються з нещасними й трагічними випадками, оскільки найбільше дітей (61,2%) виокремлює саме цю причину для прояву співчуття.

Крім того, школярі вважають доречним проявляти чуйність у ситуаціях, коли помічають, що їхні знайомі та друзі переживають розчарування, образи, коли вони чимось збентежені, засмучені. На противагу таким ситуаціям, хвороби, травми і сімейні конфлікти не є для ліцеїстів важливими причинами для виявлення чуйного ставлення, що теж свідчить про невміння поставити себе на місце іншої людини, відчути відповідальність за емоційне почування друга, товариша, близької людини.

Отримані дані розподілилися так: (таблиця 2):

Таблиця 2.

Причини прояву співчуття

Відсоток учнів

1.

Трагічні обставини (горе, втрата, біда)

61,2%

2.

Негативні переживання (образа, смуток, розчарування, збентеження)

32,7%

3.

Наявність проблем, перебування у складній ситуації, неприємності

28,6%

4.

Хвороба, травма

12,2%

5.

Негаразди в сім`ї

10,2%

6.

Самотність

4,08%

7.

Бідність

2,04%

 

Окремі діти вважають причинами співчуття самотність і бідність. Але їх відсоток порівняно малий, тому можна говорити про однобічність розуміння старшокласниками причин для прояву співчуття.

Наші висновки підтверджуються даними про форми прояву учнями чуйного ставлення. Варто звернути увагу на те, що більше половини опитаних (57,1%) в ситуації дієвого співчуття звертаються за допомогою до дорослих. Тобто, це може свідчити про орієнтування учнів на реакцію старших за віком, про залежність дитячого вчинку від вказівок або дій дорослих (діаграма 3).

Як бачимо, чуйне ставлення дітей проявляється у вигляді емоційної підтримки (втішання, розрада, заспокоєння), а дані про допомогу в біді (75,5%) не узгоджуються з наступними показниками (таблиця 3), котрі свідчать, що тільки 32,7% ліцеїстів здатні пригадати та описати ситуації з власного життя, в яких проявили чуйність. Не набагато вищим є і показник здатності учнів навести приклади прояву співчуття з художньої літератури та фільмів – всього 34,7% учнів.

Тобто, обізнаність старшокласників з моральною категорією "чуйність" є теоретичною, а не практичною, оскільки в реальному житті діти не так часто виявляють співчуття, як можуть говорити про нього.

Проводячи анкетування, ми цікавилися й тим, хто проявляє чуйне ставлення до ліцеїстів, хто їм співчуває.

Діаграма 3.

Таблиця 3.

Ситуації

Відсоток  учнів

 "+"

 "–"

1.

Із власного життя

32,7%

67,3%

2.

Із літератури, фільмів

34,7%

65,3%

 

Примітка: "+" – здатність навести приклади чуйного ставлення, "–" – невміння навести приклади.

Згідно з отриманими даними, найчастіше проявляють співчуття батьки – 77,6%. Також співчуття притаманне друзям – це засвідчили 57,1% респондентів. Примушує замислитися інформація, що тільки 4,1% однокласників та лише 2,04% вчителів можуть поспівчувати опитаним, що може свідчити про недостатній рівень розвитку чуйності не тільки в учнів, але й у педагогів (діаграма 4):

Виявлені тенденції дають можливість зробити попередні висновки:

  • Отримані результати засвідчують актуальність і важливість вивчення проблеми чуйності, оскільки, як бачимо, чуйність – це не лише морально-етична категорія, а й цілісне морально-психологічне явище.
  • Практично усі діти визнають себе здатними співчувати, називаючи такі причини прояву чуйного ставлення: трагічні обставини, хвороби, наявність проблем (в тому числі у сім‘ї), негативні переживання.
  • Формами прояву учнями чуйного ставлення є емоційна підтримка, яка включає втішання, розраду, заспокоєння, та дієва допомога людині, яка постраждала.
  • Незважаючи на те, що старшокласники знають, що таке чуйність, та розуміють її необхідність у повсякденних стосунках, у більшості випадків вони не надають належного значення співчутливому ставленню до інших, прояву гуманних якостей та допомоги тим, хто її потребує.

Діаграма 4.

Зазначимо, що отримані в ході дослідження дані є попередніми, а висновки стосуються лише певної вибірки. Зауважимо також, що ми диференціювали своїх респондентів за спеціалізацією (учні гуманітарного, спортивного і футбольного відділень ліцею) та за статтю.

Проте можемо вказати, що різниці у поглядах у цих групах було менше, ніж спільного, тому в статті подано узагальнену інформацію щодо всіх опитаних учнів. Однак це не виключає існування проблеми індивідуальних, вікових, статевих і психологічних відмінностей у розвитку й проявах чуйного ставлення. Ця проблема потребує додаткового вивчення.

Отже, результати проведеного нами пробного психолого-педагогічного дослідження феномена чуйності не дають підстав для самозаспокоєння. Тому сьогодні, на етапі опрацювання нових моделей виховання підростаючого покоління, слід не лише усвідомлювати реальні проблеми формування і запровадження моральних норм поведінки в суспільстві, проблеми чуйного ставлення людини до людини, але й цілеспрямовано працювати над їх вирішенням.

Сприяти цьому може подальше, глибше й масштабніше психолого-педагогічне дослідження проблеми формування чуйності у дітей в умовах шкільного, позашкільного та сімейного виховання.

Література

1. Авраменкова В. В. Совместная деятельность дошкольников как условие гуманного отношения к сверстникам // Вопросы психологии. – 1980. - №5. – С. 60 – 70.

2. Алкина Н. В. О зависимости между способностью к сопереживанию и выбором форм поведения в конфликтных ситуациях // Личность в системе общественных отношений. – Тезисы научн. сообщ. к VI Всесоюзному съезду общества психологов СССР. - М, 1983. – Ч. 2. – С. 261.

3. Бреслав Г. М. Воспитание нравственных чувств ребёнка в семье // Вопросы психологии. – 1986. - №1. – С. 41 – 47.

4. Гаврилова Т. П. Экспериментальное изучение эмпатии у детей младшего и среднего школьного возраста // Вопросы психологии. – 1974. - №5. - С. 107 – 114.

5. Кайріс О. Д. Емпатійна педагогіка: від співчуття до співдії // Педагогіка толерантності. – 1999. - №2. – С. 113 – 115.

6. Колесникова И. А. Воспитание человеческих качеств // Педагогика. – 1998. - №8. – С. 56 – 62.

7. Кононко О. Душевність, людяність, щирість // Дошкільне виховання. – 1997. - №2. – С. 8 – 9.

8. Мотивация и деятельность / Х. Хекхаузен. – 2-е изд. – СПб: Питер; М.: Смысл, 2003.

9. Пархоменко О. М. Виховання гуманістично спрямованої особистості підлітка в позаурочний час // Педагогіка і психологія. – 2004. - №2 (43). – К.: Педагогічна преса. – С. 86 – 97.

10. Резек А. М. Развитие сопереживания ровесникам у дошкольников. – Автореф. дис. к. псих. наук. – М, 1992.

11. Субботский Е. В. Исследование проблем взаимопомощи и альтруизма в зарубежной психологии // Вопросы психологии. – 1977. - №1. – С. 164 – 172.

12. Федотюк Т. І. Психологічні особливості становлення емпатії – елементу комунікативної здатності практичного психолога. – Дис. канд. псих. наук – К, 1997.

13. Фенина О. Я. Структура, функції, форми та види емпатії. Їх роль у міжособистісних стосунках // Психологія: Зб. наук. праць. – К, 2001. – Вип. 14. – С. 109 – 117.

14. Шовкомуд Е. А. Эмоциональная отзывчивость // Советская педагогика. – 1991. - №3. – С. 79 – 83.

15. Штихалюк О. П. Формування моральних ставлень молодших школярів у навчально-виховному процесі школи і сім’ї – Дис. канд. пед. наук – К, 2001.

16. Якобсон С. Г. Анализ психологических механизмов регуляции этического поведения детей // Вопросы психологии. – 1979. - №1. – С. 38 – 48.

17. Ясякевич Г. Я. Формирование гуманных отношений младших школьников во внеучебной деятельности. – Дис. кан. пед. наук. - К, 1997.

18. www. politik. org. ua


01.03.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!