Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психологічний тренінг: процедура оцінювання ефективності. Реферат
Загрузка...

Психологічний тренінг: процедура оцінювання ефективності. Реферат

Реферат присвячено проблемі оцінювання ефективності психологічного тренінгу з формування адекватної батьківської поведінки у осіб, які звільняються з місць позбавлення волі

У рефераті подаються результати аналізу підходів до оцінки психологічного тренінгу в цілому, визначено умови її повноти та об’єктивності. Автори репрезентують розроблену ними і вже застосовувану на практиці процедуру оцінки психологічного тренінгу, проведеного в межах ре-соціалізації засуджених.

Постановка проблеми

Одним з найбільших досягнень сучасного суспільства вважається можливість створення програм психологічної допомоги людям, які через перебування в місцях позбавлення волі втратили повноцінні соціальні контакти. Такі програми дозволяють цим особам повернутися до нормальних умов життя.

Ре-соціалізація осіб, які відбувають покарання, розпочинається у місцях позбавлення волі і реалізується персоналом виправних установ, а також представниками недержавних організацій в межах окремих соціальних проектів [2].

Основними завданнями ре-соціалізації засуджених є розвиток їх здатності до встановлення адекватних стосунків з оточенням, обов’язковості і відповідальності; підвищення самосвідомості та самооцінки; розширення репертуару стратегій вирішення проблем; допомога у виробленні реальних життєвих планів; аналіз мотивів і причин скоєння злочинів; розвиток комунікативних здібностей тощо [6].

Реалізація цих завдань, а також систематичне вдосконалення процесу ре-соціалізації можливі за умови використання надійної оцінки одержаних результатів. Описи досвіду психологічного аспекту ре-соціалізації, які зустрічаються у вітчизняній науковій літературі, містять основні завдання, принципи, методи і організаційні засади цієї роботи [1; 4].

Але такій актуальній проблемі, як аналіз та оцінка одержаних результатів, уваги майже не надається. Відтак немає можливості зрозуміти, наскільки психологічна робота із засудженими є ефективною, які саме умови, форми і технології впливають на її результативність.

Метою нашого дослідження є вироблення процедури оцінки ефективності психологічного тренінгу з формування адекватної батьківської поведінки у осіб, які звільняються з місць позбавлення волі.

     

Під оцінкою ми розуміємо констатуюче судження про якісний і кількісний стан або продукт діяльності системи, взаємозв’язків між її елементами в порівнянні з еталоном і у відповідності до певних показників та критеріїв, виражених у вербальній або символічній формі за певною шкалою.

Ефективність діяльності тренінгової групи (результативність, дієвість) визначається як співвідношення отриманого в процесі тренінгу результату за тим чи іншим критерієм до максимально можливого або заздалегідь запланованого [3]. Вона може бути визначена лише тоді, коли чітко окреслено кількісні і якісні критерії як підстави для порівняння запланованого і досягнутого результатів та одиниці їх виміру.

В загальному вигляді можна виокремити такі критерії ефективності ре-соціалізації засуджених, як соціально-адаптаційні (гармонійні сімейні стосунки, наявність постійного житла та місця роботи, корисне проведення дозвілля, підвищення освітнього і культурного рівня, розрив зв’язків із злочинним світом) та тісно пов’язані з ними психологічні (соціальна і емоційна зрілість, цінності, особливості мотивації, самооцінка, інтелектуальні та вольові якості тощо).

Слід зазначити, що психологічні критерії не завжди піддаються кількісному виміру. Крім того, труднощі оцінки ре-соціалізації осіб, які відбувають покарання, пов’язані з тим, що цей процес завжди спрямований у майбутнє, його основною метою є повторне внутрішнє пристосування людини, яка скоїла злочин, до життя у суспільстві згідно з його правовими і моральними нормами. На сьогодні працівники пенітенціарних установ майже не мають можливості дослідити перебіг цього процесу після того, як людина звільняється, і тим більше – визначити, які саме їхні заходи впливають на досягнення основної мети.

Вирішенню проблеми оцінки ефективності психологічного тренінгу присвячені, зокрема, праці І. Ялома, К. Рудестама, Д. О’Конора, Д. Сеймура. [3; 5; 7]. В них наголошується, що систематична оцінка ґрунтується на цілях тренінгу, має на увазі його результати, виокремлює отримані зміни і визначає його цінність відповідно до прийнятих критеріїв.

Об’єктивність і повнота оцінки досягається за умови використання кількох її типів. Це, по-перше, поточна оцінка, яка здійснюється безпосередньо в ході тренінгу для перевірки його відповідності наміченому плану. Вона реалізується з трьох позицій: тренера, учасників і спостерігачів (або експертів). При цьому використовуються карти спостереження, щоденник ведучого, обговорення того, що відбувається в групі, спеціальних вправ і технік для перевірки певних навичок (наприклад, моделювання ситуацій), аудіо- або відеозапис, визначення певної кількості експертів. Об’єктивність загальної оцінки на цьому етапі досягається за рахунок узагальнення оцінок з усіх трьох позицій.

По-друге, це оцінка після завершення тренінгу з метою об’єктивного погляду на весь процес і подальшого його вдосконалення. Вона також здійснюється з трьох позицій. При цьому використовуються самозвіти учасників і самого тренера, а також спостерігачів. Вони можуть бути певним чином структуровані: застосування закритих і відкритих запитань стосовно взаємозв’язку досвіду, набутого у тренінгу, і кінцевими його результатами для учасників, анкет, методів семантичного диференціалу та Q-сортування [7].

Але самозвітів, які свідчать про задоволеність чи незадоволеність учасників, для оцінки ефективності тренінгу недостатньо. На цьому етапі необхідно використовувати оцінку знань, певних психологічних якостей, мотивів і цінностей, з якими пов’язувалися цілі тренінгу. Це досягається за допомогою психодіагностичних тестів, проективних запитань, моделювання певних ситуацій, які дають можливість спостерігати реальні зміни в поведінці учасників. Для визначення змін, які сталися в процесі тренінгу, психодіагностичні заходи проводяться перед початком тренінгу та після його завершення.

По-третє, необхідна оцінка переносу отриманого під час тренінгу досвіду в особисте або професійне життя. Стосовно осіб, які звільнилися з місць позбавлення волі, така оцінка в ідеалі має здійснюватися за допомогою створення системи моніторингу їх поведінки, життєвого шляху після звільнення. Але ж сьогодні в пенітенціарній системі такого типу оцінки не існує навіть в перспективі, оскільки вона пов’язана з організаційними труднощами.

Одним із шляхів подолання цих труднощів, на нашу думку, є залучення негромадських організацій до оцінки впливу психологічних заходів на подальше життя засуджених. Інший, реальніший шлях – застосування під час тренінгу спеціальних технік, таких як "вихід у майбутнє", "генератор нової поведінки", а також додаткова допомога учасникам після тренінгу [3]. Це може бути організація підтримки контактів з іншими учасниками, періодичних зустрічей, розсилання спеціальної літератури, кореспонденції з комплексами вправ і завдань, створення телефону довіри.

Четвертий тип оцінки – це так звана оцінка організації. Щодо осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, це дослідження умов їх проживання, найближчого оточення, насамперед – особливостей сімейних стосунків, взаємовідносин з правоохоронними органами тощо. Це передбачає, що всі заходи в тренінгу мають бути не абстрактними, а відштовхуватись від актуального стану і відносин кожного учасника, спрямовуватись у майбутнє життя в соціумі з врахуванням максимальної кількості можливих труднощів. Крім того, слід приділяти увагу виробленню індивідуальних критеріїв успіху і планам досягнення цілей.

Як вказує Д. О’Конор, вже при плануванні тренінгу необхідно враховувати основні фактори реалізації певної поведінки. Це бажання індивіда виконувати завдання (мотивація і цінності), можливість (обставини, шанс виконати завдання) і знання засобів його виконання [3].

Отже, застосування такої постійної системи оцінок тренінгу дозволить досить повно визначити його ефективність, що, у свою чергу, дасть можливість вдосконалювати процес ре-соціалізації засуджених.

Основний матеріал дослідження

Ми провели тренінг з формування адекватної батьківської поведінки у осіб, що звільняються з місць позбавлення волі, який відбувався за підтримкою Швейцарської агенції міжнародного розвитку і співробітництва [2]. Він проходив у Білоцерківській виправній колонії і складався з трьох етапів. Участь у ньому брали чоловіки, які мають неповнолітніх дітей, і неодноразово відбували покарання в місцях позбавлення волі. Було створено дві групи по 12 осіб, у кожній з яких тренінг тривав 90 годин (один етап – 30 годин без врахування часу на діагностику).

Основними завданнями були такі:

  • Корекція, формування і розвиток тих психологічних структур особистості, які є підґрунтям адекватних сімейних стосунків. Це – ідентичність, від якої залежать самооцінка, цінності, мотиви, здібності, рольова поведінка та оточення особистості, а також зрілість, яка полягає в здатності людини здійснювати вибір і приймати рішення на основі точного сприймання самої себе, оточуючих і конкретної ситуації, відповідальності за ці вибори і рішення та за їх наслідки. Цей напрям передбачав також обов’язковий аналіз і опрацювання захисних психологічних механізмів засуджених.
  • Спрямоване у майбутнє визначення власних життєвих цілей, формування навичок відвертої комунікації, навчання способам виявлення ознак зрілої і дисфункціональної сім’ї, усвідомлення і подолання кризових етапів у розвитку сімейної системи в контексті мультигенераційного підходу.
  • Активізація сімейних зв’язків засуджених, поглиблення їх емоційної відвертості ще під час перебування в місцях позбавлення волі (через листування, телефонні розмови, побачення).

Для з’ясування рівня змін психологічних особливостей засуджених, які брали участь у тренінгу, а також для визначення ефективності результатів тренінгу в цілому ми розробили такі оціночні процедури.

1. Діагностика психологічних особливостей учасників до початку тренінгової сесії за допомогою таких методик: "Самооцінка ставлення до сім’ї"; вивчення самооцінки; тест соціального інтелекту Дж. Гілфорда; методика "Самопочуття, активність, настрій" (САН); колірний тест відносин О. Еткінда; метод вибору кольору М. Люшера.

2. Обговорення результатів роботи групи після кожного заняття і після завершення тренінгу. Індикаторами оцінки тут були висловлювання учасників про одержання цінного досвіду в процесі роботи групи, про усвідомлення того, що кожен з учасників придбав у тренінгу і як це може допомогти в подальшому житті.

3. Анкетування і письмові самозвіти в довільній формі. Ми використовували анкети відкритого і закритого типу після закінчення тренінгу. Запитання стосувались почуттів учасників стосовно досвіду участі в тренінгу, бажання постійно брати участь у таких формах роботи, суб’єктивних оцінок змін, що відбулись під час занять, перспектив подальшої само-корекції.

4. Діагностика психологічних особливостей учасників після тренінгової сесії за допомогою методики вивчення самооцінки; тесту соціального інтелекту Дж. Гілфорда; колірного тесту відносин О. Еткінда; методу вибору кольору М. Люшера; методики вивчення ставлення батьків до різних аспектів сімейного життя PARI (parental altitude research instrument) Е. Шеффера і Р. Белла; методики діагностики батьківського ставлення А. Варга і В. Століна.

5. Для підтвердження результатів було сформовано контрольну групу із засуджених, що мають неповнолітніх дітей, і які в тренінгу не брали участі. Ми порівнювали результати тестування учасників, отримані після завершення тренінгу, і членів контрольної групи за допомогою методик: вивчення ставлення батьків до різних аспектів сімейного життя PARI Е. Шеффера і Р. Белла та діагностики батьківського ставлення А. Варга і В. Століна.

Аналіз основних результатів дослідження

Поточна оцінка тренінгу дозволила виявити фактори, які свідчили про його результативність. Це – поглиблення саморозкриття і самопізнання учасників. Вони відзначали, що самі не очікували від себе такого ступеня відвертості, готовності обговорювати і вирішувати досить особисті, навіть інтимні питання. Спостерігалося також прагнення підтримувати одне одного і допомагати вирішувати особистісні проблеми. Показово, що кожен учасник поступово приймав правила тренінгу, і якщо на першому етапі функція підтримання правил здебільш виконувалась тренером, то з часом її взяли на себе самі учасники.

В групах відбувалась диференціація, тобто розподіл ролей, і пов’язана з цим конфронтація, що дозволило проявити себе як особистість кожному учасникові. Підвищилась роль зворотного зв’язку, учасники адекватно реагували на негативні оцінки, що дозволило в повній мірі використовувати потенціал групи.

В групі встановилися глибші зв’язки, що дозволило учасникам відверто ділитися своїм життєвим досвідом, проблемами, ціннісними настановленнями щодо сімейних стосунків, минулого і майбутнього. Помітно зростала емпатія, зменшувалась категоричність в оцінках себе та інших. Спостерігалось підвищення рефлексії до особистих, соціальних і сімейних ролей, власної ідентифікації і життєвого призначення, що можна, на нашу думку, розглядати як передумову встановлення в майбутньому зрілих стосунків з найближчим оточенням, насамперед з сім’єю.

Ще одним показником результативності тренінгу є те, що більшість учасників використовували набуті уміння поза тренінгом, дехто з них за власною ініціативою навчав засуджених, які не брали участі в тренінгу, психологічним технікам роботи над собою.

Під час тренінгу у багатьох учасників спостерігались інсайти, катарсиси. Відбувалась психологічна релаксація, учасники відзначали відчуття емоційного комфорту, зниження агресії: "Таке відчуття, ніби побував удома". Такі зміни були настільки явними, що їх помічали інші засуджені, які не брали участь у тренінгу.

В цілому поточна оцінка тренінгу показала можливість ефективного вирішення таких завдань, як розвиток навичок відвертої комунікації, впевненості в собі, корекція самооцінки, уявлень про сімейні ролі, формування навичок постановки і досягнення адекватних життєвих цілей, аналізу стосунків і самоаналізу. Це, на нашу думку, є внутрішнім фундаментом для змін у майбутньому, передумовою побудови конструктивних сімейних стосунків.

Порівняння даних психологічного тестування перед тренінгом і після нього також вказало на позитивні зміни в таких показниках, як соціальний інтелект, самопочуття, активність, емоційне ставлення до сім’ї. Різниця між отриманими результатами при першому і другому тестуванні є достовірною: емпіричний U-критерій Манна-Уітні за значенням менший, ніж критичний (Uемп<Uкр).

Виявлено також значну різницю між отриманими результатами в групі учасників тренінгу і контрольній групі за методиками вивчення ставлення батьків до різних аспектів сімейного життя PARI Е. Шеффера і Р. Белла та діагностики батьківського ставлення А. Варга і В. Століна (Uемп<Uкр). Ретельний аналіз психодіагностичних результатів є предметом окремої статті, плануємо подати його в майбутньому.

Система оцінки використання учасниками досвіду, одержаного під час тренінгу, в сімейних стосунках, а також їх моніторинг зараз розробляється.

Висновки. Оцінка є останнім етапом психологічного тренінгу. Вона повинна бути систематичною і передбачає постановку та досягнення цілей, важливих для особистості засудженого і його оточення.

Умовами досягнення максимальної повноти і об’єктивності оцінки тренінгу з формування адекватної батьківської поведінки у осіб, які звільняються з місць позбавлення волі, є процедура, яка містить поточну оцінку, оцінку після завершення тренінгу, оцінку перенесення одержаного досвіду в особисте життя учасників і вплив психологічних змін на сімейні стосунки.

В цілому застосована нами процедура оцінки результатів тренінгу показала, що в тому чи іншому ступені було реалізовано практично всі поставлені завдання; вона дала можливість виявити ступінь його ефективності і потенційні можливості у формуванні адекватної батьківської поведінки у засуджених в процесі ре-соціалізації. Також було виявлено певні помилки і труднощі, які дозволили окреслити шляхи вдосконалення як організаційного, так і методичного аспектів тренінгу.

Але й слід відзначити, що для того, аби отримані результати закріплювались, а конструктивні психологічні зміни особистості засуджених поглиблювались, така робота має підтримуватись зацікавленими державними інститутами, проводитись систематично і бути чітко регламентованою нормативно.

Література

1. Дель Н. В. Социально-психологический тренинг развития личности осужденных / Научно-методические основы оказания психологической помощи осужденным. – М.: "Права человека", 2001. С. 121 - 140.

2. Москаленко А. П. Методичні рекомендації по проведенню психологічного тренінгу з формування адекватної батьківської поведінки і подолання тендерних стереотипів у відношенні розподілу сімейних ролей у осіб, що звільняються з місць позбавлення волі. – Харків: ХЦЖД, 2005. - 56 с.

3. О’Конор Д., Сеймур Д. НЛП тренинг: Высш. ступень. - М.: Коледа, 1999. - 253 с.

4. Ресоциализация осужденных в пенитенциарных учреждениях ФРГ (социально-психологический аспект): Учеб. пособие. – М.: "Права человека", 2001. – 182 с.

5. Рудестам К. Групповая психотерапия. Психокоррекционные группы: теория и практика. Пер. с англ. / Общ. ред. Л. П. Петровской. – 2-е изд. –М.: Прогресс, 1993. – 368 с.

6. Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. для высших юрид. учеб. заведений. – М.: Юристъ, 1999. – 422 с.

7. Ялом И. Теория и практика групповой психотерапии. – СПб.: Издательство "Питер", 2000. - 640 с.

8. http://www. politik. org. ua


01.03.2012

Загрузка...

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!