Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Особистості з девіантною поведінкою: психологічні особливості самооцінки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Особистості з девіантною поведінкою: психологічні особливості самооцінки. Реферат

У вітчизняній психології не надавалось достатньої уваги вивченню проблеми девіацій, зокрема й у поведінці військовослужбовців. Окремі ж спроби у минулому пояснити її сутність гальмувалися чинними "нормами" або були фрагментарними

Серед причин виникнення девіантної поведінки у військовослужбовців фахівці називають мікросоціальне середовище та деформації окремих індивідуально-психологічних якостей особистості [14; 15]. За межами наукових інтересів лишається чимало ключових характеристик, які, власне, й дозволяють говорити про індивіда як про особистість. Однією з них є самооцінка (СО), котра в юнацькому віці зазвичай досить стійка.

Під самооцінкою більшість вітчизняних психологів розуміє важливий компонент самосвідомості, який виникає в результаті інтегративної роботи у сфері самопізнання та забезпечує критичну позицію індивіда щодо того, чим він володіє, уміння співвідносити свої можливості з результатами діяльності не лише з думкою оточення, але й на рівні власних вимог до себе [3; 8; 9; 13].

Самооцінка – це сукупність когнітивного й емоційного компонентів. Когнітивний компонент відображає знання людини про себе; емоційний – ставлення її до себе, так званий "афект на себе", пов’язаний з мірою задоволення власними діями і результатами реалізації намічених цілей. Самооцінка породжується двома різними за своєю природою психологічними утвореннями, які визначаються як загальна і парціальна самооцінка. Парціальні самооцінки виникають з розвитком конкретних видів діяльності. Загальна ж створюється через структуру парціальних само-оцінок, які є само-оцінками окремих сторін психічного світу особистості [3; 8; 13].

На загальному тлі досліджень у цій царині вивчення СО військовослужбовців мало, в основному, описовий характер [14]. Відтак недостатня розробленість проблеми СО військовослужбовців в цілому, а особливо військовослужбовців з девіантною поведінкою, й зумовили вибір мети цієї статті. Мета ж полягає у визначенні особливостей рівня, стійкості, адекватності реальної та демонстрованої самооцінки у військовослужбовців з девіантною поведінкою.

Відповідно до поставленої мети визначено такі завдання:

  • здійснити теоретичний аналіз поглядів на проблему самооцінки та відхилень у поведінці особистості;
  • дослідити психологічні особливості співвідношення у військовослужбовців з девіантною поведінкою реальної і демонстрованої самооцінки за показниками рівня, стійкості та адекватності.

Недостатність знань з питань СО військовиків-девіантів може бути поповнена на основі аналізу СО підлітків і дорослих осіб з девіантною і делінквентною поведінкою, оскільки з підлітковим віком пов’язуються ранні межі юнацького віку, а його закінчення припадає на початок періоду зрілості. Нині не викликає сумніву неадекватний рівень СО та її досить висока стійкість у осіб зрілого віку з делінквентною і девіантною поведінкою [1; 2] і значні коливання стійкості самооцінки у підлітків [8].

Однак погляди на неадекватний рівень СО як на одну з головних причин прояву девіантної поведінки у підлітків викликають сумнів. Особливо якщо взяти до уваги загальну неадекватність СО як характерної ознаки підліткового віку [13]. Стосовно визначення рівня СО також не існує єдності поглядів. У осіб зрілого віку з відхиленнями у поведінці СО одностайно визначається як висока, тоді як спостерігається певне протиріччя в питанні про те, яким рівнем – високим [1; 2; 10; 11] чи низьким [5; 9] – характеризується СО у підлітків-делінквентів.

Припущення достовірності твердження про високу СО у девіантів викликає питання щодо подальшої "долі" підлітків-девіантів з низькою СО. Якщо вони залишились у кримінальному середовищі, то як їм вдалося досягти високої СО у зрілому віці? Якщо результати досліджень, що вказують на низьку СО підлітків-порушників, хибні, то в розрізі основної регулятивної функції самооцінки постає питання, чому взагалі підлітки і люди зрілого віку, маючи високу СО, здійснюють не лише дисциплінарні, але й кримінальні проступки?

Нині дослідники називають такі ознаки поведінки особи з високою СО:

  • впевненість у собі, яка забезпечує здатність до енергійних і позитивних соціальних дій;
  • зближення з незнайомими людьми без значних ускладнень;
  • дотримання власної думки та здатність не лише її захищати, але й сприймати інші ідеї, якщо вони навіть йдуть у розріз з особистими.

Незважаючи на те, що автори, які досліджували СО осіб з відхиленнями у поведінці, на жаль, не звернули достатньої уваги на особливості їх поведінкових виявів, все ж аналіз наведених ознак показує, що вони майже повністю суперечать вищенаведеним ознакам поведінки особистості з високою СО.

Інший підхід до дослідження проблеми СО у осіб з відхиленнями в поведінці полягає у розумінні її через співвідношення усвідомлюваної і неусвідомлюваної складових [5; 6]. Це співвідношення має конфліктну будову: на неусвідомленому рівні – низька самооцінка, на свідомому – висока. На неусвідомленому рівні функціонує реальна СО, під якою розуміється оцінка людини самої себе такою, якою вона бачить себе збоку, без прикрас, а на усвідомленому рівні – демонстрована СО, яка є оцінкою лише тих рис людини, які вона "подає", аби відповідати загальноприйнятим нормам, хоч вони й не співпадають з її власною позицією.

Неусвідомлювана СО визначається проективним методом. У світлі сучасного розуміння здатності проективного методу до дослідження несвідомого, яке знаходимо у Л. Бурлачука, доцільно, на нашу думку, говорити про реальну СО все ж як про усвідомлювану. Л. Бурлачук відзначає, що пропонований стимул, незалежно від невизначеності, має суб’єктивний характер та певні особливості, включені у створений образ. Така інтерпретація може дозволити вважати їх показниками реалістичності сприйняття. До вище викладеного потрібно додати, що психометричні процедури визначають, поряд з емоційно-ціннісним компонентом, когнітивну складову СО, що вже дозволяє мати на увазі роботу, в основному, з усвідомлюваними компонентами СО.

На нашу думку, незалежно від відзначених нами недоліків, запропонований Г. Валіцкасом підхід дозволить підійти до проблеми девіантної поведінки з позицій взаємозв’язку між реальною і демонстрованою само-оцінками.

Для вирішення завдань дослідження використовувався такий комплекс методик: для визначення реальної СО – методика КІСС, яка характеризується достатньо високою валідністю і надійністю [12]; для демонстрованої СО – методика Т. Дембо – С. Рубінштейн в модифікації Т. Габріял [7]. Модифікація полягає в тому, що кожна шкала поділялась на сім рівновіддалених категорій, що забезпечує повніше визначення рівня самооцінки на відміну від використання п’яти чи дев’яти градацій поділу [8].

Якщо при порівнянні рівня реальної і демонстрованої СО розходження становило чотири і більше інтервалів, то їх співвідношення вважалось конфліктним. Тестування (для визначення стійкості СО) проводилося двічі з перервою у два – три тижні. СО вважалась стійкою, коли загальна та щонайменше три чверті парціальних СО були в межах одного – двох рівнів та не спостерігалося тенденції до перепадів у 3 – 4 рівні. Адекватність демонстрованої СО перевірялась порівнянням само-оцінкових характеристик з експертними оцінками.

В експерименті брало участь 205 військовослужбовців, серед яких 65 не мали відхилень у поведінці (вони увійшли до першої групи) та 140 військовослужбовців з девіантною поведінкою (друга група). Для само-оцінювання експериментальним шляхом було виокремлено 22 особистісні риси й характеристики, віднесені за сферою їх прояву до спілкування, поведінки та діяльності.

Аналіз співвідношення характеристик реальної і демонстрованої СО в групі без відхилень у поведінці показав, що таким військовослужбовцям притаманні узгоджені реальна і демонстрована СО. Їх на 74% більше, ніж осіб з неузгодженою СО. Демонстрована СО розміщувалась в середньо-високому і, за окремими шкалами, у високому секторі, а реальні СО – в низькому і зрідка в середньо-низькому діапазоні. Конфліктність реальної і демонстрованої СО супроводжується стійким неадекватно завищеним само-оціночним профілем.

Для виокремлення психологічних особливостей СО військовослужбовців з девіантною поведінкою проводилось порівняння рівня і стійкості реальної та демонстрованої само-оцінок. Внаслідок аналізу їх співвідношення визначено дві підгрупи. До першої увійшло 25% осіб, у яких демонстрована та реальна СО узгоджені. Вони або повністю співпадають, або ж наближаються одна до одної так, що різниця між ними, згідно з t-критерієм Стьюдента, несуттєва (р і 0,05).

Профіль реальної та демонстрованої СО розміщується в середньому секторі. Зазначені тенденції підтверджуються і кореляційним аналізом з обчисленням коефіцієнта рангової кореляції Ч. Спірмена. Стійкі високі показники коефіцієнта кореляції встановлені для загальної СО (r=+0,87), для групи особистісних рис, пов’язаних із спілкуванням (r не менше +0,78), діяльністю (r не менше +0,46), поведінкою (r не менше +0,79).

При узгодженості реальної та демонстрованої СО загальна і майже три чверті парціальних демонстрованих СО, пов’язаних з спілкуванням та діяльністю, характеризуються адекватним рівнем. Неадекватно заниженими виявилась СО більшості особистісних рис, пов’язаних з поведінкою. Глибина розходжень становила в середньому 3,8±1,44% і, згідно з t-критерієм Стьюдента, була суттєвою (р Ј 0,05). Встановлений рівень свідчить про сприяння узгодженості реальної і демонстрованої СО адекватному оцінюванню себе в зазначених сферах активності особистості.

Узгодженість реальної і демонстрованої СО супроводжується і стійкістю обох само-оціночних профілів. Глибина зрушень між першим та другим тестуванням для показників реальної СО становила 2,5±0,08%, а для показників демонстрованої СО – 2,8±0,09% і в обох випадках була несуттєвою (використовувався t-критерій Стьюдента).

До складу другої підгрупи ввійшли 75% девіантів з конфліктними демонстрованою та реальною СО. Специфіка полягала в розходженні демонстрованої і реальної СО за 80% шкал на чотири і більше рівнів. При високій та середньо-високій демонстрованій СО реальна СО була низькою і середньо-низькою (р Ј 0,01). Само-оціночний профіль мав такий вигляд: високим парціальним демонстрованим самооцінкою рис і характеристик, пов’язаних з діяльністю і спілкуванням, відповідали їх низькі реальні СО, а середньо-високі демонстровані парціальні СО особистісних рис, що проявляються в поведінці, супроводжувались відповідними середньо-низькими реальними СО. Високій загальній демонстрованій СО відповідала середньо-низька і низька реальна СО.

Конфліктність само-оцінок пов’язана з незначними змінами рівня лише окремо взятих демонстрованих само-оцінок. Реальна самооцінка характеризується стійкістю майже за кожною особистісною рисою. Глибина розходжень між першим і другим тестуванням не перевищувала 3-5% і була несуттєвою за t-критерієм Стьюдента (р і 0,05). Конфліктність само-оцінок супроводжувалась неадекватно завищеною демонстрованою самооцінкою. Особливо завищувались парціальні СО особистісних рис та характеристик, які в більшій мірі виявляються під час спілкування та діяльності (р Ј 0,01).

В результаті порівняння підгруп встановлено, що типовим для девіантів є конфліктне співвідношення реальної та демонстрованої СО. Респондентів з таким типом СО спостерігається на 50% більше, ніж осіб з узгодженими реальною та демонстрованою СО. Профіль узгоджених між собою реальної і демонстрованої СО мав середній рівень – на відміну від високого і середньо-високого рівня характерного профілю демонстрованої СО і низького та середньо-низького рівня, характерного профілю реальної СО при конфліктній самооцінці.

Глибина розходжень між показниками демонстрованої СО в середньому становила 34,37±5,4%, а між показниками реальної СО – 39,7±6,8% виявилась суттєвою – згідно з t-критерієм Стюдента (р Ј 0,01). Як при конфліктній, так і при узгодженій будові реальна і демонстрована СО зберігають високу стійкість – за винятком кількох неадекватних демонстрованих самооцінкою рис, що проявляються в діяльності.

Підгрупи відрізнялись також адекватністю демонстрованої СО. У девіантів при конфліктній СО спостерігається на 78,6% більше осіб з неадекватно завищеною демонстрованою СО – на відміну від підгрупи з узгодженими само-оцінками. Глибина розходжень за домінуючою більшістю шкал і, відповідно до t-критерію Стьюдента, є суттєвою (р Ј 0,01).

Для виокремлення комплексу само-оціночних характеристик, деформації яких можуть обумовлювати адміністративні проступки, проводилось порівняння само-оціночних характеристик групи норми і групи з девіантною поведінкою. Було встановлено, що в групі девіантів на 66,4% більше осіб з конфліктною СО, ніж в групі норми (c2=68,31 при df=1). При конфліктній будові демонстрована СО девіантів суттєво перевищує демонстровану СО осіб норми, а реальна СО, навпаки, нижча, що підтверджується t-критерієм Стьюдента.

Наявність значної різниці за рівнем демонстрованої СО вказує на демонстрацію намагання девіантів відповідати загальноприйнятим нормам. Особливо суттєве перевищення, порівняно з групою норми, у девіантів відбувається за демонстрованими СО, що виявляються у спілкуванні та діяльності.

За стійкістю демонстрованої СО група девіантів не відрізнялась від групи норми. За загальною та переважною більшістю парціальних демонстрованих само-оцінок девіанти, зберігаючи високу стійкість, були подібними до групи норми. У 70% групи з відхиленнями у поведінці демонстрована СО неадекватно завищена. Вказані відмінності статистично достовірні (c2=45,9 при df=1).

Порівняльний аналіз характеристик реальної СО вказує лише на її рівень як на одну з можливих особливостей, пов’язану із вчиненням адміністративних проступків. Серед девіантів на 57% більше респондентів з низькою реальною СО. На стійкість реальної СО не мають суттєвого впливу девіантні прояви в поведінці. Вона зберігала високу стійкість і за критерієм не відрізнялась від групи норми. Респондентів з нестійкою реальною СО в підгрупі девіантів нараховується на 1,5% більше, ніж в групі норми, і не досягає статистично достовірного рівня (c2=0,977 при df=1).

Висновки

1. Під самооцінкою розуміємо основний компонент самосвідомості, який, об’єднуючи когнітивний і емоційний елементи, пов’язаний з емоційно-ціннісним ставленням до власного "Я". Доцільно виокремити два типи самооцінки, котрі, функціонуючи на загальному і частковому рівнях, суттєво пов’язані з поведінкою: реальну і демонстровану СО.

Реальна самооцінка – це важливий компонент самосвідомості, спрямований на оцінку військовослужбовцем себе з позицій суб’єктивно важливої системи цінностей, таким, яким він себе вважає, з притаманними йому позитивними і негативними сторонами. Демонстрована самооцінка є важливим компонентом самосвідомості, спрямованим на оцінку з позицій суспільно декларованої системи цінностей свідомо створеного уявлення, яке "пропонує" військовослужбовець про себе.

2. За нашими даними, основною особливістю самооцінки військовослужбовців з девіантною поведінкою є конфліктне співвідношення реальної та демонстрованої само-оцінок, за якого при стійкій низькій реальній самооцінці демонстрована самооцінка стійка, неадекватно висока та середньо-висока. Поряд із загальною самооцінкою, конфліктними були самооцінки особистісних рис, які виявляються в спілкуванні і діяльності.

Перспективи подальшого дослідження автор вбачає в розробці комплексної системи психопрофілактики і психокорекції девіантної поведінки військовослужбовців строкової служби та комплектуванням військових підрозділів на контрактній основі.

Література

1. Батов В. И., Константинова Н. Я. К вопросу изучения самооценки преступников // Психологическое изучение личности преступника: Методы исследования. – М.: ВИИПРМПП, 1976. – С. 115 – 143.

2. Батов В. И., Константинова Н. Я., Ратинов А. Р. Самооценка правонарушителей // Личность и деятельность. Тезисы докл. V Всесоюзн. съезда об-ва психологов СССР. – М.: Изд-во МГУ, 1977. – С. 39.

3. Бороздина Л. В. Что такое самооценка? // Психол. журнал – 1992. – Т. 13. – №4. – С. 99 – 100.

4. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика. – СПб.: Питер, 2002. – 352 с.

5. Валицкас Г. К. Конфликтность самооценки у неблагополучных подростков // Психологические вопросы профессиональной пригодности. – Вильнюс, 1981. – С. 198 – 200.

6. Валицкас Г. К., Гиппенрейтер Ю. Б. Самооценка у несовершеннолетних // Вопр. психологии. – 1989. - №1. – С. 45 – 54.

7. Габриял Т. М. Самооценка как метод исследования личности // Проблемы патопсихологии. – М.: Изд-во МГУ, 1972. – С. 105 – 117.

8. Захарова А. В. Структурно-динамичская модель самооценки // Вопр. психологии. – 1989. –№1. – С. 5 – 14.

9. Максимова Н. Ю. Методы изучения самооценки и уровня притязания несовершеннолетних осужденных // Психологическое изучение осужденных несовершеннолетних: Учеб. пособие. – Домодедово: ВИПК МВД СССР, 1991. – 171 с.

10. Мокрецов А. И. Самооценка осужденных: возможности изучения и коррекции // Проблемы исполнения наказания в воспитательно-трудовых колониях и предупреждения преступлений молодежи / Сб. науч. тр. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – С. 64 – 70.

11. Ратинов А. Р., Константинова Н. Я., Собчик Е. М. Самооценка преступников // Личность преступника как объект психологического исследования. – М.: ВИИПРМПП, 1979. – С. 63 – 78.

12. Соколова Е. Т., Федотова Е. О. Апробация методики КИСС // Вестн. Моск. ун-та, Сер. 14, Психология. – 1982. – №3. – С. 77 – 81.

13. Чеснокова И. И. Проблема самосознания в психологии. – М.: Наука, 1977. – 144 с.

14. Щербак О. І. Самооцінка і професійне самовизначення слухачів Української військово-медичної академії // Зб. наук. пр. ВГІ НАОУ. – 1999. – №4 (11). – С. 63 – 68.

15. Шамрай В. О. Дисциплінарний батальйон: Навч. посібник. К.: "Дія" ЛТД, 1998. – 87 с.

16. www. politik. org. ua


29.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!