Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Релігійні групи та секти. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Релігійні групи та секти. Реферат

У рефераті подано відомості про релігійну групу і нові релігійні рухи (секти)

Суперечки навколо визначення групи викликає вже мінімальна кількість її членів. Одні автори визначають групу як дві або більше осіб (A. Hare, 1962; S. Mika, 1982; A. Reber, 2000; Z. Necki, 998; C. Oyster, 2002).

Натомість інші автори (W. Prezyna, 1993) для двох осіб залишають поняття діади і вважають, що про групу можна говорити лише тоді, коли маємо справу з щонайменше трьома особами (див. J. Szczepanski, 1970; W. Domachowski, 2000).

Z. Necki (1998) та C. Oyster (2002) висловлюють думку, що діада – це найменша група. C. Oyster (2002, с. 28) твердить, що всі групові процеси мають подібний перебіг у групі, що налічує дві або більше осіб. Натомість соціальні психологи G. Homans (1950), T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) розв’язують проблему мінімальної кількості членів групи, не зосереджуючись на конкретній кількості членів, а говорять про певну кількість людей, або що група – це кілька осіб (див. M. Argyle, 1999, с. 184).

Крім того, різні автори у визначенні групи акценують різні елементи як істотні. D. Cartwright і A. Zander (1968) підкреслюють, наприклад, взаємну залежність індивідів, що перебувають у групі. Для G. Homans (1950) істотним є процес комунікацій між членами. R. Merton (1963) зазначає, що йдеться про взаємодії настільки часті, які вели б до ідентифікації членів групи.

T. Newcomb (1951) і M. Sherif (1947) підкреслюють, що група існує тоді, коли її члени дотримуються певних норм. Ще інші автори звертають увагу на спільну мету, почуття відрубності щодо інших груп, почуття належності до власної групи або на групові структури.

У контексті аналізованої теми варто звернути увагу на ще один елемент групи, а саме – групове лідерство. T. Witkowski (1994, с. 43) пише, що лідера роблять привабливим його риси вождя, організатора і вчителя, його зріла особистість, компетентність і знання людей та їхніх головних потреб.

Підсумовуючи ці міркування, варто зауважити, що соціальні психологи найчастіше звертаються до такого визначення, яке поєднує кілька критеріїв у єдину цілісність, і визначають групу як дві або більше осіб, між якими існує безпосередня взаємодія. Такі особи мають спільну мету і норми, що приймаються членами групи, а також певні структури – соціометричну, комунікативну, влади і просування.

A. Hare (1962), автор наведеного визначення, говорить, що лише дотримання всіх цих умов одночасно дає змогу говорити про групу. Якщо котрийсь з елементів, які конституюють групу, не існує, слід би було радше говорити про сукупність, ніж про групу.

Релігійна група

Релігійну групу конституюють ті ж елементи, що й групу звичайну. Її особливістю є хіба що те, що члени такої групи спільно реалізують мету релігійного характеру і керуються у своїй поведінці релігійними нормами. Слід би було також додати, що релігійна група вирізняється почуттям віри, яка визнається спільно, та почуттям ідентичності. Цілі, які ставляться релігійною групою, стосуються приципового відношення людина – Бог і всіх інших відношень у зв’язку з цим як центральним (T. Witkowski, 1994).

Релігійні групи звичайно постають внаслідок особистісного впливу та діяльності осіб з харизматичними рисами, тобто релігійних лідерів. Специфіка лідерства в релігійній групі полягає, на думку деяких авторів (див. T. Witkowski, 1994), у тому, що воно має ознаки сакральності, і релігійний лідер може застосовувати щодо своїх членів надприродне навіювання.

Релігійний лідер відзначається, як і кожний груповий лідер, безпосереднім інтересом до групи, до справ її членів, готовністю надавати допомогу у кожній потребі, давати поради. Крім того, як випливає з досліджень T. Witkowski (1994, с. 136 – 137), релігійного лідера характеризують глибока віра, побожність і простота.

Дещо інші аспекти релігійної групи описують соціологи релігії (E. Hiller, 1947; J. Fichter, 1954). Особливо акцентуючи міжособові стосунки, вони говорять, що релігійна група – це виокремлена та організована система стосунків між багатьма особами, що прагнуть реалізації певної системи цінностей (див. W. Piwowarski, 1993). Услід за соціологами релігії, можна говорити про п’ять критеріїв належності до релігійної групи.

Першим є прийняття її членами цінностей, що офіційно проголошуються цією релігійною групою (наприклад, віра в існування Бога), цінностей, що офіційно проголошуються Церквою.

По-друге, прийняті цінності повинні справляти вплив на поведінку членів групи (наприклад, реалізація євангельських ідеалів, життя в любові, спокої, справедливості).

Третім критерієм належності є готовність до участі в діях, які чинять члени в межах групи (релігійні відправи, паломництва, пара-літургічні богослужіння, світська активність).

По-четверте, мають існувати такі соціальні відносини між членами групи, у яких внутрішньо-групові стосунки (відношення "ми") переважають над міжіндивідними стосунками. За W. Piwowarski (1993), тільки стосунки першого типу творять соціальну групу. Відношення "ми" виникає тоді, коли група спільно прямує до однієї мети. Стосунки другого типу існують тоді, коли одного або більше членів групи трактують як засоби досягнення мети.

Останнім, п’ятим критерієм, який визнає дійсне членство в релігійній групі, є інтенція належності. У цьому критерії йдеться про те, щоб релігійна група була для її членів групою, з якою вони ідентифікуються, а також із її цілями і нормами (W. Piwowarski, 1993).

Релігійні групи, як і будь-які інші, характеризуються багатоаспектністю явищ, що дає підставу для їх класифікації за різними критеріями. Отже, якщо прийняти критерій величини (кількість членів у групі), то можна говорити про малі й великі групи. Якщо критерієм є належність, то виділяються групи належності і групи референтні. Малі релігійні групи об’єднують до кількадесяти осіб (25 – 30) і характеризуються безпосередніми інтерперсональними контактами (наприклад, група прислужників). Великі групи звичайно об’єднують більше членів (кількасот), а процес взаємної комунікації вимагає посередників (парафіяльна група).

Групи належності спираються на формальну належність особи до групи, участі в ній. Фактична належність особи до групи передбачає ініціацію, зовнішній акт вступу до неї, а відтак і членську участь. Коли йдеться про формування постав індивіда групою, то переважну роль починає відігравати те, чим група є для нього, а не формальна належність до неї. T. Witkowski (1994, с. 34) пише, що чим більшу цінність має група в очах особи, тим позитивніше оцінюється в суб’єктивних категоріях, тим бажанішою виявляється, навіть якщо не є групою належності. Отже, маємо тут справу ніби з новою якістю, яка називається референтною групою.

Поняття "референтна група" вперше використав H. Hyman (1952; див. також P. Skeris, 1979). Уживаючи таке поняття, автор мав на думці групи, щодо яких особа здійснює оцінку власного статусу. Критерієм, який визначає належність до референтної групи, є постава індивіда щодо неї. Отже, це внутрішній, а не зовнішній критерій.

Референтна група відзначається суб’єктивною, психологічною належністю. Показниками статусу тут є не об’єктивні критерії (наприклад, розмір доходів), а суб’єктивне відображення власної позиції щодо позицій інших осіб. Деякі автори, які, наприклад, (див. S. Mika, 1982, с. 337) розширюють розуміння референтних груп, кажучи, що такою може бути кожна група, яка становить основу для порівняння постав, оцінок, норм, а з другого боку, є джерелом постав, оцінок, норм і цінностей, що приймаються особою. У цьому розумінні референтною може бути кожна релігійна група, з якою індивід ідентифікується і від якої черпає для себе цінності й цілі, а її норми великою мірою відображаються в поставах і поведінці індивіда. Кількість так збагнутих референтних груп може у випадку кожної людини бути великою і важкою для визначення.

Хоча релігія визнається найбільш особистою справою, проте вона не перестає бути також справою соціальною. Z. Zdybicka (1997) пише, що відкриття людської особи до трансценденції вимагає не тільки особистого зусилля, але й взаємодії з іншими особами, групою. Прагнення спасіння вимагає певного типу активності, яка може бути цілковито розвиненою лише за співучасті інших осіб. Між-особові стосунки в межах групи взаємно конституюють людську особистість, і це дістає прояв у релігійному житті.

В цьому аспекті особливо велику роль відіграє релігійна група, яка може виконувати різні функції щодо своїх членів. Зокрема, функцією релігійної групи є уможливлення своїм членам пізнання релігійних прав, відправлення культу, організація спільної молитви, жертвоприношення, дій, які забезпечують дотримання моральних засад, що спираються на релігійні істини. Крім того, в межах релігійної групи реалізуються такі життєві завдання віруючих осіб, як давання свідчень усередині спільноти і поза нею, реалізація спільнотного життя, що заохочується всіма релігіями. Релігійна група є незамінною через те, що духовна дійсність менш доступна, ніж будь-який інший ідеал. Тому людина потребує групової підтримки (див. Z. Zdybicka, 1997).

Тут варто звернути увагу, що релігійна група не мусить і де-факто не прагне тільки до релігійних цілей, а реалізовує також цілі поза-релігійні і в такий спосіб задовольняє інші психічні потреби своїх членів. Релігійна група – це важливе середовище розвитку людини. Зв’язок людини з групою є вираженням її соціальної природи, виникає з натуральної людської потреби. У релігійній, як і в будь-якій іншій групі, індивід задовольняє свої індивідуальні і соціальні потреби. Те, які потреби, якою мірою і протягом якого часу релігійна група спроможна задовольнити, а також які цілі реалізувати, залежить насамперед від її специфіки.

Як індивідуальності, учасники групи прагнуть зберегти і зміцнити власне "я" і досягають цього, оскільки група дає їм почуття прийняття. Вони стають помітними для інших, а часом у межах цієї групи стають і важливими для них. Члени групи починають посідати певні позиції в групових структурах, виконують різні ролі, які дають їм почуття сатисфакції і реалізації. З іншого боку, вони, як соціальні істоти, через участь у групі прагнуть звільнитися від почуття самотності.

Слід, проте, зауважити, що участь у малій групі задовольняє потреби її членів, але може також викликати пов’язані з цими потребами страхи, такі як страх перед утратою власної індивідуальності, власного "я", перед розчиненням у групі або страх перед нехтуванням групою. Тільки релігійна група, яка розвивається закономірно, створює шанс розвитку особистості її учасників і подолання страхів. Релігійна група, що діє закономірно, повинна довести до формування почуття взаємозв’язку між членами групи, у якому відношення "ми" переважає над відношенням "я". Беручи участь у такій групі, особа має можливість самореалізації (див. B. Strojnowska, J. Strojnowski, 1989).

Беручи до уваги, що релігійна група має можливість реалізації й поза-релігійних цілей, слід підкреслити, що в цьому відношенні повинні зберігатися відповідні пропорції, і про релігійну групу можна говорити лише тоді, коли проявляється виразна преференція типово релігійних цілей над поза-релігійними.

J. Makselon (1995), розглядаючи аналізовану тут проблематику, диференціює релігійну групу і релігійну спільноту. Він пише: "Група – не те саме, що спільнота, бо до групи входять, щоб реалізувати власний або колективний інтерес. Натомість спільноту утворюють люди, які прагнуть взаємно обдаровувати одні одних" (с. 245).

Таке розрізнення з погляду психологічних понять їх методологічного статусу здається не цілком обґрунтованим. Важко погодитися з твердженням, що в групі реалізуються індивідуальні цілі. Завданням її є реалізація насамперед групової мети. Крім того, малі групи характеризуються безпосередністю інтерперсональних стосунків та великою їх емоційністю.

Соціолог релігії W. Piwowarski (1993) також, як здається, ототожнює поняття спільноти і соціальної групи. Він пише, що "спільноти – це малі групи, які спираються на безпосередні особисті контакти з високим ступенем емоційного залучення і високим ступенем ідентифікації" (там само, с. 221). Далі, J. Makselon (1995, с. 246) твердить, що тільки в спільноті на противагу групі особи залишаються в стані дружби, утворюючи особисті зв’язки. Це твердження може бути слушним, але тільки щодо формальних груп, де між-людські стосунки можуть спиратися на формальні правила.

Натомість групи неформальні відзначаються тісними контактами, що спираються на особисті зв’язки і близьку дружбу (див. W. Prezyna, 1993, с. 218). Мало того, M. Deutsch (1960) вважає, що тісні інтерперсональні контакти, наприклад, довіра, це неодмінна умова того, щоб група могла функціонувати. Сила позитивних інтерперсональних зв’язків (довіра, симпатія), як зазначає C. Oyster (2002, с. 44), це умова групової згуртованості. У соціальній психології, як і в соціології, як зазначено на початку цієї статті, базовою категорією опису функціонування індивіда та з’ясування соціального впливу на людину є соціальна група, а не спільнота (див. W. Prezyna, 1993).

Релігійним групам, які не піддають критичній оцінці своїх цілей та методів їх досягнення, у яких без-критично довіряють лідерові, у яких бракує відповідальних осіб, загрожує впасти в сектантство. У такому разі група починає виконувати деструктивні функції щодо своїх членів. Якщо група не задовольняє потреб своїх членів, якщо їй притаманні недоречні внутрішньо-групові відносини, то вона перестає бути привабливою, а її члени починають шукати нові групи, у яких би могли реалізуватися. Часто тереном, на якому особи віднаходять можливості реалізації своїх потреб, стають секти.

Нові релігійні рухи – нові релігійні групи (секти)

Оскільки поняття "секта" має радше зневажливе забарвлення й конотацію, ці групи нині називають новими релігійними рухами або новими релігійними групами. Малий теологічний словник пояснює, що поняття "секта" в релігії позначає громаду, яка відокремилася від материнської конфесії, групу, що відірвалась від коріння релігії, наприклад католицької, протестантської чи православної (M. Kowalewski, 1959, с. 342).

У свою чергу, Ватиканська доповідь говорить, що секта – "це релігійна група, яка має власний, індивідуальний світогляд, що виводиться з учення якоїсь великої світової релігії (християнської чи поза-християнської), проте не тотожна з ними" (L’Osservatore Romano, 1986, с. 3). У контексті цих міркувань особливо цікавим видається соціологічне розуміння секти, яке говорить, що це соціальна група, яка ізолюється від решти суспільства, має власну ієрархію цінностей і набір норм поведінки із сильно акцентованою роллю лідера (P. Nowakowski, 2001). Слід проте підкреслити, що секти виводяться не тільки з християнської релігії, але й з інших релігій або навіть певних інтелектуальних течій.

За Ватиканською доповіддю, критерієм, який дає змогу провести різницю між сектами християнського походження і ортодоксальною Церквою, є джерело вчення. Поза-біблійні секти мають також інші книги "одкровень", або "послання пророків", або ж вилучають із Біблії певні протоканонічні книги, або впроваджують радикальні зміни у змісті цих книг (див. L’Osservatore Romano, 1986, с. 3).

Нові релігійні групи (секти) характеризуються значною різноманітністю, яка полягає в тому, що коли одні з них акцептують соціальні номи, то інші налаштовані опозиційно до чинного соціального порядку. Коли одні пристосовуються до наявних соціальних структур, то інші діють поза ними, десь на суспільному маргінесі. Трапляються групи, ідеологія яких є колективістською або індивідуалістською.

З огляду на методи індоктринації та маніпуляції, що застосовуються сектами, їхню діяльність усупереч соціальним нормам, часті дії поза межами обов’язкового права, ці групи на загал не мають соціального схвалення своєї діяльності, а нерідко викликають і страх у значної частини суспільства. Суспільні побоювання виникають від того, що когось із близьких (сім’ї, друзів) може бути завербовано, а відтак і втрачено близьку особу. Страх перед цим випливає з того, що в членів сект спостерігаються такі симптоми, як сліпий культ лідера, нетолерантність до інших цінностей і думок, негативна оцінка минулого – сім’ї, друзів.

Через брак соціального прийняття секти діють під прикриттям найрозмаїтіших товариств, фондів, салонів відновлення фізичного і психічного здоров’я, курсів розширення свідомості тощо. Декларованою їх метою є наука, доброчинна діяльність, піклування про фізичне та психічне здоров’я своїх членів тощо. Отож у багатьох випадках секти не відкривають свого справжнього обличчя.

Велику роль у функціонуванні секти відіграє релігійний лідер, так званий гуру. У багатьох групах особливо підкреслюється важливість духовного зв’язку з ним, його автентична духовність, можливість працювати над власним духовним розвитком під наглядом вибраного самим собою майстра (див. H. Grzymala-Moszczynska, 1991, с. 122).

Секти, а в принципі їхні лідери (гуру) часто використовують елементи психологічної консультації і психологічного знання на тему психоманіпуляції і маніпулюють, зокрема, світоглядом, допроваджуючи до заперечення особою її власного світогляду на користь світогляду деструктивного. Секти розвиваються в різних середовищах, хоча особливий інтерес виявляють до людей молодих і тих, що опинилися на так званому "дні", у психічній кризі, в гострому стресі, викликаному якимись змінами в житті. Часом деякі з цих чинників нагромаджуються в житті певної особи, утворюючи винятково сприятливі психосоціальні обставини для її завербування.

Проте варто підкреслити, що ці чинники – це обставини, які сприяють вербуванню, але не є обов’язковими, оскільки, як вважають знавці проблеми (S. Hassan, 1997), до секти можна залучити майже кожну людину – це залежить від здібностей особи, яка рекрутує. В сучасному світі рекрутації нових членів особливо сприяють, зокрема, такі психосоціальні обставини, як зростаюча кількість розлучень, наслідком чого стає відмирання сімейних зв’язків, криза авторитетів, соціально-моральний хаос, невпевненість, почуття розгубленості, неглибока релігійність, брак систематичних релігійних практик і зв’язків зі своєю релігійною спільнотою.

До сприятливих обставин слід би було також зарахувати постійні спонукання потреби мати значення, виконувати важливі соціальні ролі, само-реалізовуватися та будь-якою ціною робити кар’єру. Сила впливу сект полягає в тому, що "вони йдуть таким людям назустріч, шукають їх там, де вони є, підтримують їхні прагнення до співучасті, спонтанності, спів-відповідальності, залучення і забезпечують їм інтенсивну опіку через численні контакти, відвідування вдома, безперервну підтримку й допомогу. Вони допомагають інтерпретувати особистий досвід, утверджуватися у власній цінності, формувати ставлення до межових проблем у межах всеохопної системи" (Ватиканська доповідь).

Багато нових релігійних груп (сект) приймає як програму своєї діяльності філософію New Age. Вони приймають положення, що ставлять під сумнів існування Біблійного, особового, трансцендентного, вічного Бога і Його провидіння щодо творення. Замість віри й любові до особового Бога пропонується віра в панкосмічну енергію, не особову енергетичну силу, а також обожнення себе самого.

Ці групи у своїй діяльності посилаються на чотири речі:

  • окремі здобутки сучасної науки;
  • релігії Сходу (у їх ідеології має місце реінкарнація);
  • психологію свідомості і підсвідомості;
  • астрологію – езотеризм, гноза, окультизм (Cz. Cekiera, 1996).

Специфікою проголошуваної релігії є припускання всіх елементів світових релігій, наявність елементів, які стоять понад релігійними поділами, різними конфесіями. Філософія руху New Age полягає в розриві з культурою і релігіями Заходу і навіть з усіма традиційними релігіями, оскільки, всупереч очікуванням, вони не розв’язали головних проблем людства, не згуртували людей, не об’єднали світу. Відтак прихильники New Age почали на свій спосіб, згідно з власною філософією, шукати такий собі універсальний чинник, ту зв’язну речовину, яка поєднає всіх людей.

Така філософія твердить, що немає однієї істини, істини об’єктивної, що істина є відносною. А коли так, то немає також єдиної істинної дороги до спасіння: кожна людина мусить створити власну істину і знайти шлях визволення для себе.

Прийняття такої філософії мусить закінчитися, як зауважує K. Wade (1991), ворожістю до людей, для яких найважливішим у житті є Божий закон, а єдиним спасителем світу – проголошений у Біблії Ісус Христос. Рух New Age характеризується непов’язуваними, а нерідко й суперечливими філософсько-релігійними поглядами, які ведуть їх прибічників до пантеїзму.

Із звітів, котрі готуються в різних країнах, випливає, що кількість сект постійно зростає. Так, за звітом Бюро національної безпеки, у Польщі є понад 300 сект. Ці дані, проте, постійно змінюються, а, що гірше, вони лише приблизні, оскільки справжньої їх кількості у жодній країні ніхто не в змозі подати, позаяк бракує правного регулювання, яке допомогло б зробити таку оцінку. Навіть приблизна оцінка кількості сект в окремій країні є майже неможливою ще й тому, що дуже важко довести якійсь групі чи організації, що вона є сектою. Секти дедалі краще камуфлюються, діють під різними прикриттями.

Висновки. Якщо розвиток релігійних груп вважається позитивним або навіть бажаним з соціального погляду явищем, то розвиток сект (нових релігійних груп) – явище тривожне, якому належить протидіяти. Критерієм оцінки правильності чи неправильності релігійного об’єднання, як пише A. Maryniarczyk (2002, с. 20), повинна бути зріла людська особистість, до якої об’єднання повинно апелювати.

Релігійне об’єднання, яке пропонує Християнська Церква, має за собою досвід тривалої історії, виправдовувало своє існування в минулому і виправдовує тепер. Універсалізм і непозбутні цінності цього об’єднання підтверджувалися віками і не підлягають дискусії (див. A. Maryniarczyk, 2002, с. 20).

Релігійні групи, що існують у межах великих релігій, наприклад християнської, допомагають людині прочитувати життєвий шлях, віднаходити справжню мету і сенс життя, розв’язувати свої проблеми, дбати про спільне благо. Істинні духовні лідери цих груп допомагають людині проживати життя відповідально, наповнено й гідно, зростати й розвиватися духовно.

Натомість нові релігійні рухи (секти) використовують змісти, засоби й методи, ворожі не тільки християнству, але й людству взагалі. Багато з них має виразно патологічний характер, викликає у членів груп симптоми, що породжують зрозумілу заклопотаність близьких та оточення. Участь у таких групах призводить до духовної кризи, дезінтеграції особистості людей, залучених до цих рухів, розбиває сім’ї. В результаті це зумовлює брак соціального прийняття такого типу діяльності.

Соціальні побоювання викликають такі дії в межах нових релігійних рухів, як формування сліпого культу вождя, етноцентризм, нетерпимість до інших думок і цінностей, цілковите нехтування минулого, у тому числі й заперечення дотеперішньої ролі сім’ї, друзів, школи, колишніх цілей і цінностей. Секта домагається розриву із сім’єю та визнання її ворожим середовищем, особливо тоді, коли родина негативно налаштована щодо належності до такої релігійної групи.

Члени нових релігійних груп відмежовуються від колишніх інтересів, навчання, емоційного та інтелектуального розвитку. Посідають, отже, позицію, яку можна було б визначити як антиінтелектуалізм (див. H. Grzymala-Moszczynska, 1991, с. 128). Слід завважити, що в принципі новим релігійним рухам залежить не на істині, яку так часто проголошують їхні вожді, а на середовищі, яке треба збільшувати, аби жити коштом нових членів.

Конкретним прикладом деструктивної, або навіть терористичної діяльності нових релігійних рухів у сучасному світі, є секта "Верховна істина". Її засновник і гуру Шоко Асагара 1995 року наказав членам своєї секти розпилити бойовий газ (зарин) у токійському метро, внаслідок чого було отруєно кілька тисяч осіб, дванадцятеро з яких померло. Донині сотні людей, отруєних цією сектою, потерпають на симптоми, схожі на ураження мозку. Вождь секти "Верховна істина", бажаючи досягти цілковитого послуху підданих, примушував їх уживати наркотики (LSD), замикав в ізольованих приміщеннях і піддавав прополіскуванню мозків.

Ш. Асагара, якого пізніше судили в японському суді, на запитання про свою релігійну доктрину відповів, що він єдиний, хто врятує людство від близької неминучої загибелі. Бажаючи мати певність, що його пророцтва справдяться, він сам готував кінець світу. Щонайсильніші суспільні побоювання має породжувати те, що після нападу на токійське метро японська поліція виявила: у власності секти були фабрика зброї (карабінів) і хімічна фабрика, у якій вироблялися зарин та LSD.

Іншим прикладом деструктивного впливу сект у суспільстві є сатаністи, які спирають свою діяльність на так званій сатанинській біблії, що є протилежністю Святого Письма. Вони ображають релігійні почуття віруючих, висміюють їхні цінності, пародіюючи структури Церкви і профануючи Службу Божу (див. J. Makselon, 1995). Щодо церковного вчення, проголошуваних у ньому тез і дотримуваних обрядів, сатанізм є цілковитою антитезою, анти-вірою, анти-культом, анти-організацією. Це сила деструктивна, небезпечна, бо акцептує зло, в програму своєї діяльності вписала насильство і жорстокість, пропагує псевдо-цінності, нігілістичні ідеї та стиль життя.

Сатанізм особливо небезпечний для дітей і юнацтва, бо він ніби йде назустріч їхнім психічним і фізичним потребам: свободи, емансипації, переживання захвату, таємничості, ритуальності, неконвенційності. Ідеологію сатанізму скеровано проти будь-якої релігії – теїстичної чи деїстичної. Вона є великою соціальною проблемою, оскільки виступає проти соціальної гармонії, порядку, організації, проти істини, добра, краси (див. Cz. Cekiera, 1996, с. 200).

Для того, щоби проти-ставитися сектам, доконечним є усвідомлення відмінностей, представлених у цій статті, між новими релігійними рухами (групами), з одного боку, та Церквою і релігійними групами, що функціонують у її складі – з іншого. Неодмінним є також усвідомлення особою тих психологічних і соціальних наслідків, які несе для неї належність до релігійної групи, і які – до нової релігійної групи (секти).

Література

1. Argyle M., (1999). Psychologia stosunkow miedzyludzkich. Warszawa: PWN.

2. Aronson E., (1995). Czlowiek istota spoleczna. Warszawa: PWN.

3. Cartwright D., Zander A., (1968). Group dynamics. New York: Harper and Row.

4. Cekiera Cz., (1996). Satanisci. W: A. Januszewski, P. Oles, W. Otrebski (red.) Studia z psychologii w KUL. 8. 189 - 202.

5. Cekiera Cz., (1996). New Age. W: A. Januszewski, P. Oles, W. Otrebski (red.) Studia z psychologii w KUL. 8. 177 – 187.

6. Deutsch M., (1960). The effect of motivational orientation upontrust and suspition. HumanRelations, 13, 123 – 140.

7. Domachowski W., (2000). Przewodnik po psychologii spolecznej. Warszawa: PWN.

8. Fichter J. H., (1954). Social Relationsin the Urban Parish.

9. Grzymala-Moszczynska H., (1991). Psychologia religii. Wybrane zagadnienia. Krakow: Zakіad Wydawniczy NOMOS.

10. Hare A. P., (1962). Handbook of small group research. Glencoe: The Free Press.

11. Hassan S., (1997). Psychomanipulacja w sektach. Lodz: Raviz.

12. Hiller E. T., (1947). Social Relations and Structures. New York.

13. Homans G. C., (1950). The human group. New York: Harcourt, Brace and World.

14. Hyman H. H., (1952). The Psychology of Status. Archives of Psychology. V. 269.

15. Kowalewski M., (1959). Maly Slownik Teologiczny. Poznan: Ksiegarnia Wojciecha.

16. Kulik A, Szewczyk L., (1998). Poczucie sensu zycia u mlodziezy z grup alternatywnych. W: P. Francuz, P. Oles, W. Otrebski (red). Studia z Psychologii w KUL, 9, 293 – 317.

17. L’Osservatore Romano (1985). Nr 5.

18. Makselon J., (1995). Jednostka w grupie. W: J. Makselon, A. Jagiello, H. Krzysteczko (red).

19. Psychologia dla Teologow. Krakow: Wydawnictwo Naukowe Papieskiej Akademii Teologicznej w Krakowie. 233-254.

20. Makselon J., (1988). Grupa religijna – szansa czy zagrozenie? Wiara i Katecheza, 7, 5.

21. Maryniarczyk A., (2002). Religia wobec pseudoreligii. Cywilizacja, 3, 16 – 21.

22. Merton R. K., (1963). Social Theory and Social Structure. Glenoce.

23. Mika S., (1982). Psychologia spoleczna. Warszawa: PWN.

24. Newcomb T. M., (1951). Social psychological theory. In: J. H. Rohrer, M. Sherif (eds). Social psychology on the crossroads. New York: Harper.

25. Necki Z., (1998)., Grupy, male grupy. W: W. Szewczuk (red) Encyklopedia Psychologii Warszawa: Fundacja INNOWACJA 116 – 120.

26. Nowakowski P. T., (2001). Sekty. Oblicza werbunku. Tychy: Maternus Media.

27. Oyster C. K., (2002). Grupy. Warszawa: Zysk i S-ka.

28. Piwowarski W., (1993). Grupa religijna. W: J. Walkusz (red.) Encyklopedia Katolicka T. 6. Lublin: TN KUL.

29. Prezyna W., (1993). Grupa. W: J. Walkusz (red.) Encyklopedia Katolicka T. 6. Lublin: TN KUL.

30. Reber A. S., (2000). Slownik Psychologiczny. Warszawa: Wydawnictwo Naukowe Scholar.

31. Sherif M., (1947). Group influences on the formation of norms and attitudes. I: T. M.

32. Newcomb, E. L. Readingsn social psychology. New York: Holt.

33. Skeris P., (1979). Teoria grup odniesienia (studium mechanizmow interakcji miedzyludzkich). Lublin: RW KUL.

34. Strojnowska B, Strojnowski J., (1989). Dynamika grupowa i jej zastosowanie w duszpasterstwie. W: Z. Chlewinski (red.) Wybrane zagadnienia z psychologii pastoralnej. Lublin: RW KUL.

35. Szczepanski J., (1970). Elementarne pojecia socjologii. Warszawa: PWN.

36. Wade K. R. (1991). Sekrety New Age. Warszawa: Chrzescijanski Instytut Wydawniczy "Znaki Czasu".

37. Witkowski T., (1994). By nie odpasc z grupy. Lublin: TN KUL.

38. Zdybicka Z. J., (1977). Czlowiek i religia. Zarys filozofii religii. Lublin: TN KUL.

39. Слівак Я. Релігійна група і нові релігійні рухи (секти) // Соціальна психологія. - 2005. - № 1 (9). - C. 96-106.

40. www. politik. org. ua


29.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!