Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Проблеми гендерної культури на Україні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Проблеми гендерної культури на Україні. Реферат

У рефераті розглядаються проблеми гендерної культури в сучасному українському суспільстві. Особлива увага звертається на феномен подвійних стандартів стосовно жінок

На нинішньому етапі трансформаційних процесів в Україні актуальним питанням стало переосмислення ролей жінки й чоловіка в суспільстві, а точніше – створення елгалітарних принципів рівності. Елгалітарна концепція виходить з того, що жінка й чоловік – рівні як особистості, і тому повинні мати в суспільстві однакові можливості для свого розвитку, самореалізації [2, с. 12 – 13].

Цей принцип належить розуміти зовсім не як нівелювання різниці між жінкою та чоловіком, а навпаки – зважаючи на природну роль жінки, вибудовувати такі соціальні умови, щоби всі громадяни, незалежно від статі, мали однакові можливості гранично повно виявити свої таланти, реалізувати новаторські ідеї [2, с. 13].

Проблеми гендеру досліджувалися в працях таких зарубіжних і вітчизняних вчених, як Дж. Маккі, А. Шерис, Д. Хартлі, Т. Виноградова, Л. Шнейдер, М. Пірен, В. Семенов, Н. Лавриненко, О. Бондарчук. На підставі аналізу цих та інших джерел можна назвати окремі ще малодосліджені, а то й зовсім недосліджені напрямки, які окреслюються у зв’язку зі зміною гендерного стереотипу жінки й чоловіка в сучасних умовах. Така спроба здійснюється у цій статті.

Насамперед уточнимо, який зміст вкладається в термін "гендер". Оскільки сукупність морфологічних і біологічних характеристик визначаємо терміном "стать", то, відповідно, соціально детерміновані уявлення про чоловіка й жінку – терміном "гендер" [2, с. 3]. Ці уявлення дуже впливають на розвиток хлопчиків і дівчаток, на їх соціалізацію. Тобто, гендерна різниця суттєво позначається на суспільному стані й статусі, нормах поведінки чоловіків і жінок, формуванні якостей, які мають бути притаманними представникам різних статей [8, с. 414].

Категорія гендера не постійна, оскільки прямо залежить від історичних та культурних норм, які у різний час домінують в суспільстві [2, с. 10]. Прикладом може слугувати становище жінки. Жінка була вилучена з активного суспільного життя доти, доки соціальні умови обмежувалися тісними гендерними рамками, коло зацікавленостей індивіда було вузьким. В останній період істотно змінилися погляди на можливості жінки, її професійну підготовку, освітній рівень та інноваційні здібності. В усіх розвинених країнах жінки активно задіяні у сфері найманої праці (30 – 50%), тоді як в країнах з невисоким рівнем індустріалізації їх зайнятість сягає лише 20 – 30%.

За прогнозами ООН, зайнятість жінок зростатиме, причому вищими темпами, ніж зайнятість чоловіків. У Європі в цілому на 2001 рік частка працюючих жінок репродуктивного віку збільшилась до 60%. На думку зарубіжних дослідників, освічене жіноцтво (а саме жінки складають зараз половину випускників вищих навчальних закладів) може зробити для постіндустрійної економіки 1985 – 2010 років те, що зробили селяни для фабричного буму в 1950 – 1973 роках [5, с. 53].

Культурна антропологія переконливо довела: те, що в якомусь суспільстві сприймається як жіночність, в іншому може вважатися ознакою чоловіків. З цього погляду деякі характеристики жінок, наприклад емоційність, схильність до самопожертви, орієнтованість лише на сім’ю і дітей, поставали не як природні якості, а як характеристики, сформовані певним типом суспільства. Отже з’ясувалося, що поняття "жіночність" та "мужність" зумовлені і біологічними особливостями, і культурою, а тому не скрізь і не завжди сприймаються однаково. Це притаманно, зокрема, й поліетнічній Україні [2, с. 11].

В контексті вивчення гендерної різниці бажано здійснити певний аналіз "гендерної культури" як суспільного феномена, що формується, вбираючи в себе все найкраще, визнане суспільством, стосовно поведінки жінки й чоловіка та формування принципів і норм їх взаємин у сім’ї, місця кожного з них у реалізації суспільних потреб [2, с. 13].

Гендерна культура – це сукупність суспільних цінностей, які склалися в тому чи іншому суспільстві, відшліфовувалися в перебігу його історії, і їй повинен підлягати кожен індивід, дотримуючись норм і щодо чоловіка, і щодо жінки [2, с. 13].

Гендерна культура пов’язана із статевою специфікою людей та їхньою життєтворчістю. У її фундаменті – міжстатевий поділ праці, що надає їй характеру біполярності [2, с. 15]. Цей феномен впливає як на професійну культуру, так і на інші аспекти життя соціуму, зокрема й сім’ю.

У вітчизняній психології серед проблем, що стосуються визначення ролей жінки й чоловіка, значне місце посідають дослідження материнського інстинкту та девіантної поведінки матері як порушення природної функції жінки. Такі розвідки виконували В. Брутман, М. Панкратова, А. Варга, С. Єніколопова, І. Хамітова, М. Колпакова та інші [4, с. 95].

Об’єктивна ж тенденція в умовах і способі життя жінки за останні десятиліття істотно змінилася. Жінка стає членом ще однієї, крім сім’ї, соціальної спільноти – виробничого колективу.

Це породжує низку нових соціальних та моральних проблем.

1. Жінки прагнуть гармонійно поєднувати сімейні та професійні обов’язки. Але оскільки сімейно-побутові функції залишаються переважно за нею, то нерідко виникає конфлікт між професійною роботою і сімейним клопотом. Це стає причиною "подвійної" завантаженості жінки, погіршення її фізичного і психічного здоров’я, незгармонізованого способу життя. Крайніми варіантами вирішення цього конфлікту є або звільнення з роботи, або зменшення домашнього навантаження [8, с. 416].

Однією з причин "подвійного" навантаження є те, що процес залучення жінок до професійної діяльності відбувався надзвичайно швидко, а норми культури щодо зменшення навантаження домашньою працею, перерозподілу обов’язків між усіма членами родини змінювалися вкрай повільно [5, с. 54]. Технічний прогрес полегшує працю жінки в домашньому колі, сприяє скороченню затрат її фізичних сил і часу. Але це більше стосується західних країн. Ми ж істотно відстаємо в розвитку соціальної інфраструктури.

2. Рівність жінки та чоловіка у правах в багатьох аспектах є декларативною. Жінки зазнають дискримінації у підвищенні кваліфікаційного рівня, кар’єрному зростанні. В Україні, зокрема, практично не впроваджуються гнучкі графіки роботи та неповний робочий день [1, с. 14]. Дуже гостра проблема – працевлаштування. Внаслідок різкого спаду виробництва розпочався відплив робочої сили, особливо жінок, за межі країни.

3. Змінюється рольова структура сім’ї – функції чоловіка і дружини стають симетричнішими, змінюється уявлення про "годувальника" родини [5, с. 55].

Можна виокремити три типи розподілу сімейних ролей:

  • авторитарний з відтінком патріархальності – головним є один з подружжя (не обов’язково чоловік); цій особі належить верховна влада у вирішенні всіх питань сімейного життя [8, с. 415]. Такий стиль встановлюється, коли один з подружжя нерішучий, не володіє достатніми знаннями для прийняття рішень – відповідальність тоді бере на себе лідер. Але такі стосунки навряд чи можна назвати рівноправними; лідер звикає до (у певному розумінні) терору, інші члени родини не насмілюються навіть висловити свою думку;
  • автономний – коли чоловік і дружина досить вільні у прийнятті рішень і прагнуть не втручатися у сфери впливу одне одного [8, с. 416]. Позитивним такий стиль є в родинах, де співіснують два лідери, які не можуть без конфлікту ухвалити жодного рішення. Така сім’я бідна на спілкування, при необхідності її члени не можуть прийняти адекватного рішення за іншого;
  • демократичний – коли управління здійснюється обома членами подружжя в однаковій мірі.

Найліпшим для сучасної родини є останній з перелічених стилів: ніхто з подружжя не пригнічується, особистість і чоловіка, і дружини розвивається не тільки в сім’ї, але й у суспільстві [7, с. 416]. До такого стилю подружжю варто звикати від самого початку спільного життя, поки ще не склалися хибні стереотипи. Але не можна відкидати і двох інших стилів. Іноді подружжя повністю влаштовує один з них. Найчастіше це буває, якщо в родині складається тимчасовий стиль стосунків, і лідерство сприймається як відповідальність, а автономія – як раціональна незалежність.

Економічна незалежність призвела до того, що чоловік перестав бути єдиним годувальником. Це відбилося на стосунках в родині не найкращим чином. Це, можна сказати, стало парадоксом сучасної ситуації. Інструментальна роль батька залишається під питанням, або ж батько взагалі усувається від сімейних проблем [7, с. 79]. Але ж для нормального існування подружжя, оптимальної соціалізації та статево-рольової ідентифікації дітей потрібна активна участь обох батьків. Значення батька у виховані і розвитку дітей має величезне значення, бо без нього підготовка дитини до ролі чоловіка (дружини) та батька (матері) не може бути повноцінною [1, с. 22].

Вважаємо, що проблемам материнства і батьківства в нинішніх умовах необхідно присвячувати особливу увагу. Материнство визначається біологічно, хоча очікування щодо поведінки матері багато в чому пов’язані з традиціями суспільства.

А. Захаров виокремлює низку факторів розвитку материнського інстинкту:

  • праобраз материнства;
  • бажання мати дітей, установка на них;
  • позитивний відгук на вагітність;
  • ніжність до ненародженої дитини;
  • почуття жалю та співпереживання до дитини;
  • почуття близькості до дитини;
  • емоційний відгук матері [3, с. 21 – 22].

Якщо інститут материнства є не тільки біологізованим, але й історичним, то тим більш історичним слід вважати інститут батьківства. Е. Фромм у праці "Мистецтво любові" говорить про два типи батьківської любові: материнський та батьківський. Він пояснює, що материнська любов безумовна, бо мати виносила та народила дитину і тим самим реалізувала свою потребу, тоді як любов батька обумовлена, її треба завоювати, тобто відповідати певним критеріям, дотримуватися встановлених традицій і норм [7, с. 56 – 58].

Хоча пізніше Е. Фромм зазначає, що охарактеризовані ним типи скоріш ідеальні, ніж реальні. Саме такі роздуми підводять до питання: яким є співвідношення біологічних та соціокультурних детермінант материнської і батьківської ролей? Спостереження за поведінкою батьків і матерів стосовно дитини, яка опинилася в складній ситуації (упала, порізалась, злякалась), доводять, що психофізіологічні реакції, які супроводжуються емоціями, майже однакові і в чоловіків, і в жінок [4, с. 96 – 97].

Істотно ця характеристика залежить від присутності сторонніх людей. Чим більше присутніх, тим активніше виявляє турботу і співпереживання жінка, оскільки така поведінка є ознакою добре розвинених природних материнських інстинктів. Відкритий прояв чоловіком співпереживання та стурбованості за дитину в присутності сторонніх осіб істотно зменшується, позаяк суспільна роль чоловіка не передбачає прояву таких почуттів і в певних випадках їх засуджує [4, с. 96 – 97].

4. У другій половині ХХ століття з’явились тенденції до заперечення "дітоцентризму". Сучасна жінка вже не може й не хоче бути тільки "вірною дружиною і дбайливою матір’ю". Її самоповага одержує, крім материнства, й інший ґрунт – професійні досягнення, соціальна незалежність, самостійно досягнуте суспільне становище. Це аж ніяк не скасовує цінності материнства і потреби в ньому, але суттєво змінює характер материнської поведінки [8, с. 56].

Поєднання жінкою професійної і сімейної ролей позначається на її духовних можливостях двояко. З одного боку, виробнича праця розширює коло контактів жінки, а вони сприяють збагаченню її особистості, стимулюють духовність, підвищують інтерес до соціальної інформації. З іншого ж боку, значне коло обов’язків у домашньому господарстві та догляду за дітьми в поєднанні з професійною роботою суттєво обмежують соціальну активність жінки [8, с. 57].

Хоча більшість чоловіків позитивно ставиться до професійної діяльності жінки в цілому, вони не завжди схильні поділяти обов’язки в домашньому господарстві та вихованні дітей і тим самим забезпечити жінці більше часу для соціального навантаження [8, с. 57].

Перевагу традиційно-патріархальному устрою віддають здебільш чоловіки, що живуть у сільській місцевості, оскільки історично сформовані гендерні стереотипи набагато повільніше руйнуються там, де пріоритетом є важка фізична праця. Освіта ж сприяє зворотній тенденції. Чим вищий рівень освіти у дружини, тим ймовірніше, що чоловік підтримає її бажання працювати у виробничій сфері [2, с. 29]. Проте більшість працюючих жінок вважає домашню роботу своїм обов’язком, а не загально-сімейним пріоритетом.

Зафіксовано, що із збільшенням родини й тривалості сімейного життя все більше домашніх турбот перекладається на плечі жінки. Тому важливим завданням є перебудова чоловічої психології, а відтак і поведінки чоловіка в родині. Це не просто банальний перерозподіл обов’язків між чоловіком і дружиною, а формування нових гендерних стереотипів щодо поведінки в родинному колі [5, с. 55].

Що ж стосується виховної функції батька, то вона прямо пропорційна рівню освіти чоловіка. Людина з вищою освітою має більше можливостей для духовної компенсації в інших сферах (професійна, хобі, спілкування з однодумцями) і, відповідно, менше часу приділяє вихованню дітей, особливо якщо чоловік обіймає керівну посаду. При цьому варто зазначити, що чоловіки вважають свої стосунки з дітьми теплішими, ніж були у них в дитинстві з їхнім батьком [8, с. 133].

Необхідно звернути увагу й на істотні зміни у статевих стосунках, що відбулися внаслідок "сексуальної революції". Норми соціальної поведінки та моральні установки, що їм відповідають, швидко змінюються [8, с. 462].

Молодь не тільки раніш дозріває, а й раніше починає статеве життя. Причому дошлюбні статеві стосунки не засуджуються так, як це було досі. Тим часом, ранній початок статевого життя негативно впливає на здоров’я молодих людей, з чим вони зазвичай не погоджуються, називаючи цнотливість стереотипом консерватизму. Отже, суттєво змінюється "гендерний дисплей" (різноманітність проявів, пов’язаних із суспільними вимогами до чоловічої і жіночої поведінки та взаємодії) щодо статевої поведінки представників обох статей [8, с. 416].

Змінилася сексуальна поведінка й у шлюбі. Поліпшене харчування сприяє підвищенню сексуальної активності, криза традиційних релігійних заборон та поява ефективних контрацептивів – відокремленню сексуально-еротичних стосунків від репродуктивної функції. Сучасна людина живе повнішим, інтенсивнішим статевим життям, ніж її предки. Таким є стереотип інформаційного суспільства [8, с. 416].

В останні десятиріччя різко зросла сексуальна активність жінок та їх вимоги до статевого життя. Жінки повністю відкидають принцип "подвійного стандарту", вважаючи його дискримінуючим. Вони часто скаржаться на психологічну черствість і сексуальну неграмотність чоловіків [8, с. 422]. Поширення концепції "сексуальної революції" призвело до того, що поняття "любов" стало активно замінюватися поняттям "секс". Особливо істотно це вплинуло на форми поведінки молоді і підлітків.

Тенденція до індивідуалізації сексуальних почуттів і стосунків здійснюється на фоні і в рамках індивідуалістичного способу життя, і це породжує низку протиріч:

  • По-перше, секс розглядається як важлива сфера індивідуального самоствердження і стає для багатьох молодих людей "останньою межею", на якій вони прагнуть виявити власну індивідуальність [8, с. 468].
  • По-друге, секс стає розвагою, спортом, грою, які протиставляються серйозності, почуттю обов’язку, що негативно відбивається на моралі і відповідальності партнерів один перед одним [8, с. 469].
  • По-третє, деякі молоді люди вбачають у сексі форму протесту проти загального конформізму і можливість продемонструвати власне несприйняття нинішнього суспільства та його моралі. Ця проблема потребує серйозного соціально-політичного і психологічного дослідження [4, с. 406].

Проблеми, яких ми торкнулися, для сучасного суспільства є важливими і потребують високої особистісної відповідальності й уважного вивчення. Гендерна рівність поки що існує переважно формально.

Для того, щоб реалізувати всі можливості наукового і виробничого потенціалу, необхідно спрямувати зусилля на створення нових гендерних стереотипів, які краще відповідатимуть вимогам сучасності, але не будуть нівелювати мораль та відповідальність перед своєю совістю, дітьми, суспільством.

Література

1. Бондарчук О. І. Психологія сім’ї: Курс лекцій / МАУП. – К., 2001.

2. Гендерні аспекти державної служби: Монографія / М. Пірен, Н. Грицяк, Т. Василевська, О. Іваницька; за заг. ред. Б. Кравченка. – К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. – С. 7 – 11.

3. Захаров А. И. Ребёнок до рождения. - СПб.: Союз, 1998. С. 21 – 22.

4. Практикум по гендерной психологии / Под ред. И. С. Клециной. - Спб.: Питер, 2003. C. 95.

5. Приходько Е. А. Культурология. Культура семейно-брачных отношений: учебное пособие / Волгоградский гос. технич. ун-т. – Волгоград: Политехник, 2000, - С. 52 – 55.

6. Рибаченко В. Ф. Грані сумісності. - К.: Політвидав. У., 1987. -110 с.

7. Фромм Э. Искусство любви; исследование природы любви: Пер. с англ. Л. А. Чернышевой – ТПЦ Полифакт, 1990.

8. Шнейдер Л. Б. Психология семейных отношений. Курс лекций. – М.: Апрель- Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. - С. 413 – 418.

9. Галичанська А. Симетричність функцій членів подружжя // Соціальна психологія. - 2004. - № 5 (7). - C. 155-161.

10. www. politik. org. ua


29.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!