Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Бізнес у світі та на Україні: соціальні парадигми. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Бізнес у світі та на Україні: соціальні парадигми. Реферат

У рефераті аналізуються основні тенденції соціально-економічного розвитку з огляду на окремі положення Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ), зокрема щодо боротьби з бідністю, а також проблема соціальної відповідальності та методи паблік рілейшнз

Останнє десятиріччя минулого століття для більшості розвинених країн вважалося періодом успішного бізнесу та підвищення соціального благополуччя. Здавалось, нарешті досягнуто балансу в поєднанні цінностей приватного сектора і прагнень найманих робітників. Було відчуття, що ринок, демократія, верховенство закону та глобальна система вільної торгівлі працювали не тільки в корпоративних бізнесових інтересах, а й задовольняли очікування більшості населення.

В Україні, як і в інших країн постсоціалістичного простору, саме тоді розпочалась епоха складної політичної і соціально-економічної трансформації. Природно, що політичні та бізнесові еліти, проектуючи соціально-економічну модель розвитку українського суспільства, звернулися до досвіду розвинених країн. У суспільній свідомості, яка переживала кризу комуністичних ідей, вкорінювалося переконання, що нам доцільно копіювати моделі соціального партнерства, які виправдали себе в більшості країн Західної Європи та Північної Америки.

Глобальний спад економіки на початку нового тисячоліття у поєднанні з трагічними подіями 11 вересня 2001 року змусили по-новому оцінити тенденції світового розвитку.

Дослідження Всесвітнього банку засвідчили нерівномірне зростання прибутків різних груп країн. Так, якщо 1973 року розрив між прибутками найбагатших і найбідніших країн визначався співвідношенням 44:1, то сьогодні вже – 72:1. Різниця між цими групами країн у рівні життя протягом останніх 20 років збільшилася майже в 10 разів. Тенденція надто тривожна, якщо взяти до уваги підвищення конфліктності у світі, зростання корупції, поширення тероризму, злочинності, а також, безумовно, погіршення економічного становища та здоров’я населення.

Ці процеси сприяли підвищенню значення такого документа, як Цілі розвитку тисячоліття, випрацьованого на Саміті тисячоліття ООН у вересні 2000 року. Адже викладені в ньому вимоги, пропозиції розглядались як зобов’язання світової спільноти розробити довгострокову політику надання допомоги найбільш уразливим верствам суспільства кожної окремої країни та найбільш уразливим націям світу.

Підписання Президентом України Декларації тисячоліття ООН стало не тільки визнанням пріоритетності розв’язання проблем людського розвитку та їх важливості для процвітання нації, а й ознакою прийняття державою відповідальності за становище та перспективи розвитку людського потенціалу.

Держава взяла зобов’язання до 2015 року кардинально змінити становище на краще за такими напрямками: подолання бідності, обмеження поширення та скорочення масштабів ВІЛ-інфекції, СНІДу й туберкульозу, поліпшення здоров’я матерів, зменшення дитячої смертності, забезпечення високоякісної освіти, сталого розвитку довкілля, а також утвердження гендерної рівності.

Незважаючи на локальні успіхи у розв’язанні цих проблем, бідність та навіть злидні залишаються в світі нещастям, упоратися з яким надзвичайно важко, а то й неможливо. Згідно зі Звітом про людський розвиток Програми розвитку ООН, оприлюдненим 2003 року, відсоток людей, що живуть у злиднях, зменшився з 29,6% у 1990 році до 23,2% у 1999 році. Але ж за цей період кількість людей, що живуть на 1 долар на день, зменшилась незначно: з 1,29 мільярда до 1,17 мільярда. Більше того, якщо не брати до уваги суттєвого поліпшення показника бідності в Китаї, то абсолютні показники бідності погіршилися.

В останні роки саме боротьба з бідністю, а не проблема отримання прибутків, стала головною темою світового діалогу. За станом на 2002 рік, понад 4 мільярди людей у світі отримували щорічний доход менший за 1500 доларів, і тільки близько 100 мільйонів чоловік отримували доход понад 20 тисяч доларів на рік.

Декларація тисячоліття ООН проголосила намір захистити світ від бідності. Як багаті, так і бідні країни висловили готовність викорінювати злидні, створювати сприятливі умови для виховання у людей гідності, сприяти досягненню рівності, миру та екологічної рівноваги.

Економічне зростання змушує країни задля збільшення доходів переходити від натурального господарства та продажу сировини до розвитку виробництва зі значною часткою переробки, а також послуг.

Підвищення показників рівня життя в країнах Східної Азії і Тихоокеанського регіону (Індонезія, Південна Корея, Малайзія, Таїланд), а також зменшення чисельності бідних в Китаї, обумовлено економічним зростанням у 1990-х роках. Воно становило 3,3 – 6,4%. Це сприяло зменшенню бідності на 8,4 – 15%. Водночас в країнах Латинської Америки та Карибського басейну економічне зростання фіксувалося на рівні 1,6%, а в Африці (південна частина) – 1%. Показники бідності тут зросли.

Існує взаємозв’язок між економічним зростанням і приватними інвестиціями. В країнах, що прогресують, спостерігається вищий рівень приватних капіталовкладень. Однак, для того, аби зростання виробництва сприяло скороченню бідності, воно повинно працювати на підвищення доходів бідніших верств населення.

То як же залучити бізнес до розв’язання завдань людського розвитку? Це питання актуальне не тільки в умовах України. Для усунення перешкод на шляху до сталого розвитку скрізь у світі найбільше зусиль докладають держави. Забезпечення гідного життя громадян – одне з основних їх завдань.

В останні десятиріччя спостерігається активізація приватного сектора у партнерстві задля розв’язання проблем розвитку. Прикладом цього є формування економічних систем та розбудова й активізація громад (місто, село), де здійснюється бізнес і де є необхідна інфраструктура виробництва. Усередині цих систем виникають свої методи регулювання відносин, зменшуються асиметрії та контрасти.

Все більшої популярності у світі набуває "концепція триєдності", згідно з якою одержання прибутків не повинно завдавати шкоди навколишньому середовищу і соціальній справедливості. Впровадження цієї концепції змушує компанії звертати увагу не тільки на можливість одержати прибуток і примножити економічні цінності, але й враховувати те, що вони повинні примножувати й екологічні та соціальні цінності.

Не завжди можливість використання потенціалу такого симбіозу комерційних і соціальних інтересів усвідомлюється й реалізується. Надії, які суспільство покладає на бізнес, мають, у принципі, стимулювати його. В разі потреби держава, профспілки, ЗМІ, правозахисні організації мають тиснути на компанії, аби вони опікувалися соціальними питаннями.

Саме завдяки активному впливу цих чинників на менеджмент компаній, захист базових прав людини та базових стандартів трудових відносин все частіше стає складовою корпоративних зобов’язань бізнесу. Партнерство має бути еволюцією попередніх антагоністичних відносин, що часто характеризують бізнес – особливо на етапі його становлення. При цьому партнерство є взаємовигідною формою мирного співіснування, впливу та розвитку громад.

Досягнення бажаних соціальних стандартів в українському суспільстві актуалізує проблему соціальної відповідальності національного бізнесу. Проте одне з центральних понять економічної соціології – "соціальна відповідальність" – у нас і за кордоном інтерпретується по-різному. В західному розумінні соціально відповідальна компанія дотримується норм громадянського суспільства, піклується про матеріальне благополуччя співробітників, ефективно розподіляє ресурси, підтримує інновації.

Тим часом навіть "найпросунутіші" в цьому розумінні українські підприємці сприймають свою соціальну роль звужено: сплата податків, виконання встановлених законами зобов’язань перед державою та, у кращому випадку, благодійництво. Хоча й це вже, як для наших умов, є добрим початком, отож повинно всіляко заохочуватися. Благодійництво і спонсорство також дають велику віддачу бізнесу, якщо він прагне до гармонійного розвитку та отримання статусу "відповідального громадянина".

Комерційні організації України все активніше прагнуть розбудовувати й підтримувати навколо себе стабільне сприятливе інформаційне, психологічне та соціальне середовище. Це стало одним з головних завдань підрозділів паблик рілейшнз (PR), які створюються в межах цих структур та організацій. Початок процесу інституціоналізації системи PR в Україні закладено в 1990-х роках, хоча у світі він розгорнувся ще в ХІХ столітті. Базується цей процес на науковому знанні щодо налагодження зв’язків з громадськістю. Дослідники зазначають, що паростки таких знань проростали ще до нашої ери, коли дехто намагався цілеспрямовано, за допомогою спеціальних технік, переконувати інших та впливати на їхню поведінку задля досягнення своїх цілей.

Інструментарій сучасних PR-технологій багатогранний. Одним з дієвих його методів є створення спеціальних соціально орієнтованих подій. Один з типових прикладів – спонсорство, що поєднує в собі елементи паблісіті, прес-посередництва та промоушн. Слід зазначити, що спонсорство – це не просто філантропія чи реклама в прямому розумінні цього слова, хоча дуже часто вони використовуються в поєднанні з іншим інструментарієм PR задля просування торгового, комерційного, фінансового чи навіть політичного імені чи збільшення обсягів продажу товарів і послуг у комерційній сфері.

З соціальної точки зору, спонсорство можна уявити як позитивний погоджений обмін певними перевагами між спонсором і суб’єктом спонсорства. Спеціальними завданнями його є фанд-рейзинг, робота з цільовими групами, зміцнення корпоративної внутрішньої культури, поліпшення іміджу організації. В процесі спонсорства поєднуються комунікативна і управлінська функції сучасних PR із соціальною відповідальністю бізнесу.

Спонсорство, з точки зору PR, – один з найефективніших засобів впливу на громадськість, який останнім часом все ширше використовується і в Україні. Воно не просто пов’язується з рекламуванням якоїсь організації чи особи, на що громадяни рідко звертають увагу – за винятком певної екстравагантності чи відверто волюнтаристського популізму, до яких іноді вдаються рекламісти. Спонсорство швидше привертає увагу до події чи запланованого заходу. За даними американської газети "PR-tactics", за останні 16 років рівень фінансових витрат на спонсорство у світі зріс на 613%, у той час як на рекламу – тільки на 103%.

Спонсорство все активніше використовується як елемент соціального менеджменту, коли налагодження відкритих, довірчих відносин з тими чи іншими цільовими групами громадян має забезпечити підтримку соціально-політичних проектів і програм, поліпшити імідж бізнесу, створити йому сприятливі умови для розширення ринку, а відтак і для збільшення доходів. З огляду на це, можна зробити висновок, що активне використання конкретними бізнесовими структурами концепцій соціальної відповідальності сприяє розвитку бізнесу. Крім того, ідеї Цілей розвитку тисячоліття можуть бути платформою для співпраці бізнесу з громадськістю.

В останні роки основні макроекономічні показники України демонструють тенденцію до зростання. Причому темпи його вражаючі, що дає підстави говорити про завершення перехідного (кризового) періоду та початок стабільного розвитку. Досягнута протягом останніх років макроекономічна стабілізація обумовила певне підвищення рівня життя населення – зростають реальні доходи громадян та їх купівельна спроможність. За 2002 рік приріст реальних доходів населення становив 21,2%, реальної заробітної платні – 18,2%, реальної пенсії – 12,1%.

Виходячи з цього, Кабінет Міністрів України розробив Концепцію економічного і соціального розвитку України на 2004 – 2015 роки, яка передбачає якісно новий рівень вирішення соціальних проблем. За твердженням фахівців Національного банку України, в середині 2004 року в країні зафіксовано високу динаміку зростання макроекономічних показників, у тому числі зростання ВВП майже на 12%. Це могло б дати можливість бізнесу не тільки посприяти збільшенню споживання, але й розв’язати проблеми розвитку виробництва й фінансувати повернення боргів, яких нагромадилося немало.

Але чи насправді привело це зростання, тенденції якого спостерігаються вже протягом трьох років, до підвищення соціальної відповідальності тих, хто має постійне зростання прибутків? Чи збільшилися соціальні інвестиції? Більшість населення дасть на це запитання різко негативну відповідь. Чи не тому в українському суспільстві сформувалось неоднозначне ставлення до підприємництва? З одного боку, воно сприймається як фактор розвитку суспільства. А з іншого – часто ототожнюється з нечесним добуванням грошей, кримінальним минулим, прагненням лише до власної вигоди.

Звичайно, для економічної поведінки мотивація вигоди цілком природна. Як підкреслював П. Сорокін, всі розмови про те, що люди можуть інтенсивно працювати безкорисливо, є "симпатичною брехнею". Але прагнення до вигоди – лише початковий пункт підприємництва. Вибір поведінки та кінцевий результат справи підприємця обумовлюються не тільки інтересами власного гаманця та певними економічними умовами, але й "духом підприємництва" (за М. Вебером), що реалізує соціальні взаємини між індивідами та впливає на їх розвиток. Цей аспект необхідно брати до уваги, розглядаючи характер соціально-економічного розвитку України в сучасних умовах.

Аналіз характеру економічної діяльності викликає певні сумніви щодо швидкого досягнення високих соціальних стандартів життя. Наприклад, тоді, коли економіка розвинених західних країн майже 70% національного доходу створює у сфері послуг і нематеріального виробництва, національний доход України формується, в основному, за рахунок експорту сировини та продукції низького рівня переробки (металургія, виробництво тепла й енергії, машинобудування, сільгосппродукція).

Тобто, з технологічної точки зору, продовжується експлуатація потенціалу, сформованого ще в минулому столітті. А це означає, що позитивний економічний ефект досягається переважно завдяки ефективним тактичним управлінським рішенням урядових структур, а не розвиткові підприємницької ініціативи.

За таких умов можливості для соціального розвитку вкрай обмежені. Наприклад, за даними Мінекономіки, прострочена дебіторська заборгованість в країні на 1 березня 2004 року становила 78,4 мільярда гривень, що дорівнює майже п’ятимісячному обсягу ВВП. Через брак оборотних коштів підприємства обмежують виплату заробітної платні, тобто не виконують своєї головної соціальної функції – інвестування відтворення робочої сили. Уряд намагається вживати певних заходів для залагодження такої ситуації, але його критики пояснюють це зазвичай тактикою виборчих перегонів.

Сьогодні, за даними Федерації профспілок України, 50% найманих працівників отримують заробітну платню на рівні середньомісячної по країні, а 15% – взагалі мізерну. В результаті, як свідчать дані соціологічного дослідження, проведеного центром "Соціальний моніторинг", кількість сімей в Україні, де зароблених коштів вистачає лише на харчування, сягає 42%, а тих, що ледве зводять кінці з кінцями, – 29%. Тільки 5% сімей живе заможно.

Жалюгідні заробітки породжують чимало негативних наслідків. Насамперед, значна частина економічно активних і кваліфікованих людей змушена включатися у різні види відносин, не пов’язані в єдиний ланцюг типового виробництва.

Наприклад, кваліфіковані інженери працюють на присадибних ділянках, торгують або надають якісь нехитрі послуги, доходи від яких стають для них основним джерелом існування. Це розмиває соціально-групову структуру суспільства, зникають стиль споживчої культури, мотивація до підвищення кваліфікації та якості роботи, а головне – руйнуються умови для подолання бідності в суспільстві в цілому.

Чи не перетвориться скоро Україна з країни "з перехідною економікою" на країну, "що розвивається", та посяде місце десь поряд з найбіднішими країнами Південної Азії чи Африки, де населення з зарплатнею понад 1 долар на день вже вважається середнім класом? Тим часом автомобілів типу "Майбек", "Мерседес" останньої моделі у нас буде більше, ніж у будь-якій благополучній країні Європи.

Все це, за даними українських соціологів, створює у свідомості населення відчуття соціальної несправедливості. Більшість громадян, недавно опитаних центром "Соціальний моніторинг", переконана, що великі гроші заробляються чужими "кров’ю і потом", а не чесною працею. Бізнес від цього дуже потерпає.

Наприклад, громадяни з великою недовірою ставляться до нинішньої системи кредитування. Тільки 9% опитаних зробили значні придбання в кредит. Як показали результати дослідження, проведеного автором, все ще низьким лишається рівень довіри до українських банків. І це тоді, коли у всьому світі економічні механізми, в тому числі й кредитування та доступ до фінансування, вважаються одними з найефективніших методів боротьби з бідністю.

Але чи приділяють банківський та фінансовий сектори економіки необхідну увагу поліпшенню ставлення до себе? Хочеться сподіватися, що цей сектор зрозумів таки важливість свого прилучення до проблем соціального розвитку і подолання бідності в країні. Посилення уваги українського бізнесу до вирішення невідкладних соціальних завдань не повинно сприйматися як додатковий тягар на економічну діяльність. Треба, зрештою, усвідомити, що це є важливий соціальний ресурс.

Насамкінець, аналізуючи загальні поняття розвитку, враховуючи при цьому положення Цілей розвитку тисячоліття, можна визначити деякі критерії реальної, а не декларативної соціальної відповідальності економічної діяльності, що впливатимуть у подальшому на економічний стан бізнесу в Україні.

Слід мати на увазі, що:

  • по-перше, Україна з її 48-мільйонним населенням, розвиненою системою освіти і науки та одним з найвищих у світі індексом освіченості зобов’язана прискорено розвивати високотехнологічні, наукомісткі виробництва – складну обчислювальну техніку, програмне забезпечення, телекомунікації, сучасні види озброєнь і літакобудування. Тільки зростання питомої ваги галузей, що базуються на знаннях, може забезпечити значне і стабільне зростання доданої вартості, створення нових робочих місць і стати основою соціального розвитку;
  • по-друге, соціальною нерівністю, як основною категорією соціології, не можна прикриватися для абсолютизації і виправдання неприпустимо великої соціальної дистанції між бідними й багатими шарами українського суспільства. Відносна рівність – не найгірше надбання, сформоване в минулі часи. Тому корпоративні бізнесові інтереси, олігархізація бізнесу не повинні йти врозріз із створенням умов для формування середнього класу – багатомільйонної активної, законослухняної частини населення, прихильників принципу "рівних можливостей";
  • по-третє, порівняльний аналіз суспільної свідомості громадян сходу і заходу Європи виявив наявність у них спільної риси щодо необхідності рівноваги між ринком і соціальними благами, гарантованими державою. Тому досить високий рівень довіри громадян до державних інституцій вимагає посилення ролі держави в регулюванні економічної діяльності.

Практика багатьох країн у різні часи доводила, що не форма власності сама по собі, а механізм управління визначає ефективність економіки.

Отже, створення такого механізму з використанням елементів, які виявилися ефективними в минулому, і нині є головним завданням держави. Це сприяло б не тільки економічному зростанню, а й соціальному розвиткові та консолідації суспільства, підвищенню добробуту населення, досягненню стабільності.

Література

1. Вебер М. Протестантська етика і дух капіталізму. – К.: 1994.

2. Event Marketing / Sponsorships, PR-tacticts’97, www. prsa. org

3. Міжей К. Економічні реформи в Україні: час нової хвилі. – Дзеркало тижня. № 28. – 2004.

4. Паніна Н., Головаха Є. Тенденції розвитку українського суспільства (1994 – 98 рр.): Соціологічні показники (таблиці, ілюстрації, коментар). - К.: 1999.

5. Пилипенко В., Шевель І. Соціологія підприємництва. – К.: 1997.

6. Світовий Банк. Індикатори світового розвитку. – Вашингтон: 2002.

7. Сорокін П.: Соціс, 1995. № 5, с. 4.

8. Раскрывая потенциал предпринимательства: бизнес, помогающий бедным. Комиссия по частному сектору и развитию ООН. Отчет для Генерального секретаря ООН. – Нью Йорк. ПРООН.: 2004.

9. Україна: звіт з людського розвитку 2003. Сила децентралізації. – К.: ПРООН, 2004.

10. Україна: стратегічні пріоритети. Аналітичні оцінки / За ред. Гальчинського А. / НІСД. – К.: 2003.

11. Цілі розвитку тисячоліття. Україна. – К.: 2003.

12. Погребняк А. Соціальні парадигми бізнесу в світі та в Україні // Соціальна психологія. - 2004. - № 6 (8). - C. 124-131.

13. www. politik. org. ua


29.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!