Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія В. Стефаник та його психологія "народного духу". Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

В. Стефаник та його психологія "народного духу". Реферат

Велич творчості Стефаника полягає в тому, що він зумів поєднати національне з уселюдським, тобто любов до української людини з модерним світоглядом і з модними на той час засобами мистецького впливу

Досить часто, вивчаючи етнічні особливості психіки людини, фахівці звертаються до художніх творів найвидатніших письменників. Адже їхня творчість, стаючи предметом дослідження, має для етнопсихології першочергове значення як "печать духа" на духовність поколінь. Справді, створити щось цінне можна тільки тоді, коли майстер обізнаний з життям народу й віддзеркалює у своїй творчості його національно-психологічні особливості.

Чимало картин із народного життя показали у власних творах такі західноукраїнські письменники, як Л. Мартович (1871 - 1916), М. Черемшина (1874 - 1927), О. Маковей (1867-1925), Т. Бордуляк (1863 - 1936). Проте найкраще та найзмістовніше українську душу схарактеризував Василь Стефаник (1871-1936). Потрібно зазначити, що В. Стефаник був емоційно глибоко пов'язаний із українським селом, з якого він вийшов, і водночас його світогляд був співзвучний з тим світоглядом, який володів Європою на зламі XIX-XX століть.

Стефаник, син селянина з Покуття, здобував освіту на медичному факультеті Краківського університету. У Кракові він зблизився з Вацлавом Морачевським (1867-  1950) - людиною європейської культури в найширшому розумінні цього слова: чудовим знавцем літератури, мистецтва, музики. Міцна приязнь між Стефаником і Морачевським позначилася на всьому житті українського письменника.

Погляди Морачевського на роль мистецтва були дуже важливими для Стефаника, бо відкривали вікно в цілком новий світ і допомагали кристалізувати його світогляд. "Щасливим збігом обставин, - зазначає О. Черненко, - стихійно вроджені нахили Стефаника збіглися з тією модерністичною течією експресіонізму, яка в той час приходила до голосу в західноєвропейських і в польській літературах, але була чужа панівній в українській літературі реалістичній традиції, за якою стояв позивістично-народницький світогляд з обов'язковою вимогою служити своєю творчістю інтересам народу".

Великий ентузіазм і наполеглива праця Стефаника задля того, аби здобути високу гуманістичну освіту, були також продиктовані переконанням, виробленим у літературних колах Кракова, що для зрозуміння модерні-стичних творів потрібна більша освіченість у царині філософії та психології.

Щоб пізнати причини боротьби між раціоналізмом і ірраціоналізмом, позитивізмом і ідеалізмом, об'єктивізмом і суб'єктивізмом, Стефаник наполегливо вивчає твори найпопулярніших філософів свого часу: Фрідріха Ніцше, Анрі Бергсона, наново відкритого Артура Шопенгауера та багатьох інших. Письменникові не було чужим загальне зацікавлення психологією, що сприяла знайденню в психіці людини таких елементів, які перебувають поза контролем свідомості.

Велич творчості Стефаника полягає в тому, що він зумів поєднати національне з уселюдським, тобто любов до української людини з модерним світоглядом і з модними на той час засобами мистецького впливу. Стефаник втілив експресіонізм в українську народну тематику, долучивши чари української природи та фольклору.

Експресіоністи виступали проти позитивістського емпіризму імпресіоністів, вони твердили, нібито великою помилкою є переконання про потребу атомізувати об'єктивну дійсність на дрібні частинки, щоб досягти сутності, бо мистецтво й дійсність не є прямо взаємозалежні, але вони обоє містяться в тому ж самому середовищі - у духові. Тому тільки своєю творчою та духовною інтуїцією може митець, як суб'єкт, досягнути об'єктивного пізнання світу й надати вираження, тобто експресії, абсолютному та духовному, - цій справжній реальності, що є прихованою сутністю поза зовнішньою видимістю явищ і речей довколишнього світу.

Модернізм Стефаника, на відміну від модернізму Пшибишевського, мав національну специфічність. Стефаник вихований на взірцях західноєвропейської літератури, що сформувала його вподобання та естетично-літературні смаки, вдало й виразно віддзеркалив душу простої людини.

На думку Стефаника, справжню "голу душу" легше знайти серед простолюду, аніж серед інтелігенції. Йому здавалося, нібито життя інтелігенції замасковане й нещире, бо серед неї нічого не діється справжнього, тому воно мусить вийти на декламацію. А серед мужиків так багато діється, що звідти й "сирий матеріал" має користь. "Сирий матеріал" потрібен був Стефаникові не для того, аби зображувати типові характери в типових ситуаціях, навпаки, "сирий матеріал" слугував йому для відтворення чогось унікального, випадкового й неповторного, що випливало з глибин людської психіки.

"Голу душу" Стефаник шукав у селянському середовищі і підносив проблеми селянина до площини вселюдських психічних потреб. Зображуючи українську душу, Стефаник виплескує на поверхню внутрішнє життя людини, з великою завзятістю зображує надзвичайну глибинність ЇЇ існування.

Для оформлення й усталення світосприймальних настанов важливе не лише свідоме психічне життя. Не меншу роль відіграє і несвідоме, особливо динамічне в українській психічній структурі. Колективне несвідоме, яке - за Юнгом - викристалізовується із залишків і слідів збірних переживань групи, втілюється в характерних для кожного народу міфологічних прообразах - архетипах. Ті прообрази дуже впливають на життя й знаходять безпосередній вияв у художній творчості. Архетипи до того ж стають своєрідним рушієм в історії людської культури.

Аналізуючи психологічні засади творчості Стефаника, етнопсихолог О. Кульчицький доходить висновку, що для українського колективного несвідомого найхарактернішим є архетип "Магна Матер" - тип "доброї", "ласкавої", "плодючої" Землі - українського чорнозему". На думку І. Мірчука, найвидатніші українські письменники: Шевченко, Франко, Стефаник та інші - постійно черпали свої теми саме з того глибокого зв'язку із землею.

В. Стефаник у листі до О. Гаморак так описує свій духовний зв'язок із землею: "Вона, моя земля, не знає, як я мучуся, коли її кавалочок лишаю та йду далі. Вона не здригнеся, а в мені кожна кісточка болить. О тепер я так хотів би походити по ній і поглянути, як міліони рівчиків гуторить по ній пісеньку на надію весняну. І я баную за нею, а вона нічо не помагає мені! А повинна, бо я її дуже любив".

В національній літературі Україна найчастіше втілюється в символі жінки-матері. Жінка-мати має особливе значення в ментальності українців. Образ матері відіграє надзвичайну роль у творчості Стефаника. Вона дає своїй дитині фізичне життя й веде до духовного, одягаючи ЇЇ в білу сорочку. Ненька приходить забрати від неї душевні муки, почуття провини, які не оминули людини в її земному житті. Мати також стає могилою людини - новим народженням життя.

В оповіданні В. Стефаника "Моє слово" мати була водночас образом авторової душі, його власної так званої "аніми" - природного архетипу, який завжди виступає своєрідним апріорі настроїв, реакцій, імпульсів і всього того, що є вираженням "несподіваної" поведінки людини й не залежить від конкретних ситуацій, загалом - від об'єктивної реальності. Вона об'єднується в новелі "Дороги" з його власною могилою, до якої він припадає як до матері, наказуючи сонцю: "Не світи мені вже, бо мені тут так добре, добре".

Мотив матері співзвучний зі смертю, має глибоке символічне значення. Мати, яка дає життя кожній людині, є водночас тією непереможною силою любові, що переносить людину від дочасної смерті до нового життя в замкненому колі вічного існування душі. Такий універсальний образ містичної праматері могла витворити в серці Стефаника тільки його рідна мати.

Цікавим у творчості Стефаника є ставлення людини до смерті, її страждання. На самому початку оповідання "Скін" письменник заявляє: "Умирати би кожному, смерть не страшна, але довго лежати - ото мука. І Лесь мучився". Першою провиною Леся було те, що він не дотримав обіцянки купити дзвін, аби дзвонив у селі на випадок вогню. Другою провиною Леся, яка завдавала йому жахливих мук, став неоплачений борг сусідові за працю на його полі. Перед смертю людина за допомогою страждання очищує душу та наближає її до чистоти абсолютної свідомості для сполучення з нею. Нічого нечистого не може ввійти в чисту сферу нового життя. Людина сама себе карає, а Бог тільки допомагає їй, відлунюючи голосом сумління.

Тому страждання у творах Стефаника - то дорога до перетворення. На цій дорозі страждання людина мусить пізнати саму себе, заглибитися у власне життя, оцінюючи всі свої думки й учинки, звідати почуття провини й каяття. Без пережитих мук людина не змогла б досягнути блаженного життя.

Усьому, що діється в серцях людей, відповідає у творах Стефаника аналогічна картина природи. Коли до селянина наближається смерть, у природі настає осіннє завмирання, з дерев опадає листя, а чорні ворони вкривають поле. Смерть уявляється Стефаникові "білою плахтою", яка "всотується" в хату крізь відчинені вікна, "всотується без кінця і міри". Вона (смерть. - І. Д.) "залізає в голову і скобоче в мозок, всотується в кожний сустав і м'ягонько вистелює. А накінець горло обсотує тугіше, все міцніше. Вітром довкола шиї облітає і обсотує, обсотує...".

Для Стефаника життя, страждання і смерть на землі не є абсурдом. Вони є для нього позитивним явищем, потрібним для перетворення й духовного зростання людини.

Леся Українка, оцінюючи творчість письменника, зазначає, що в усіх героїв Стефаника однакова психологія, змінюються лише умови, які впливають на неї. Основна риса цієї психології - пасивність, що межує зі стихійним рухом за інерцією. Жодна з дійових осіб в оповіданнях Стефаника не підноситься над рівнем решти, а з усіх разом складається єдина колективна особа. "Цим я не хочу сказати, - додає далі Леся Українка, - що типи Стефаника шаблонні, позбавлені індивідуальності, ні, вони такі подібні між собою, як живий лист з одного дерева, а не як штучні, вибиті по шаблону в одному розмірі. Всі нариси Стефаника пройняті тим животворним духом співчуття автора до своїх персонажів, який надає непереможної чарівності художнім творам і якого не може приховати навіть найоб'єктивніша форма (щоб довести це, досить нагадати "Ткачів" Гауптмана), герої Стефаника пасивні або інертні, але сповнені такого живого, захоплюючого страждання, перед яким неможливо лишатися спокійним".

Стефаник у своїх творах розкриває психологію народного духу завдяки заглибленню в селянську душу. Письменник уважно придивлявся до душі простої людини й чутливо вислуховував у ній усе те, що було найістотнішим і найбільш вражаючим. Перше й найважливіше місце у творах Стефаника посідають прояви психічного життя простих людей, найбільше значення мають для нього почуття мужицької душі.

Сам письменник у листі до О. Кобилянської так описав своє ставлення до простого народу: "Я люблю мужиків за їх тисячолітню, тяжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерті не бояться. За те, що вони є, хоча пройшли над ними бурі світові і повалили народи і культури. Є що любити і до кого прихилитися. За них я буду писати і про них".

Отже, на основі аналізу художньо-літературних творів Василя Стефаника виявлені віддзеркалення ідей, які характеризують психологію "народного духу". Ці ідеї являють собою відображення високого рівня психологічної думки й мають самостійне значення для етнопсихологічних знань. Стефаникові вдалося показати життя простої людини, яке водночас є стражданням і радістю, має завжди сенс, пізнання якого допомагає їй душевно зростати, навіть піднятися над собою, аби досягти найвищої душевної досконалості.

Література

  1. Василь Стефаник у критиці та спогадах: Статті, висловлювання, мемуари. Київ, 1970.
  2. Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника. Київ, 1980.
  3. Стефаник В. Моє слово // Літературно-науковий вісник. 1901. Т. 13.
  4. Стефаник В. Повне зібрання творів: В 3 т. Київ, 1949. Т. 1; 1953. Т. 2; 1954. Т. 3.
  5. Черненко О. Експресіонізм у творчості Стефаника. Мюнхен, 1989.
  6. Ярема Я. Василь Стефаник і Гліб Успенський // Радянське літературознавство. 1954. № 17.
  7. Ярема Я. Зв'язки Василя Стефаника з Вацлавом Морачевським і Владиславом Орканом // Міжслов'янські літературні взаємини: Збірник статей. Київ, 1958.
  8. Ярема Я. Василь Стефаник і Вацлав Морачевський // Міжслов'янські літературні взаємини: Збірник статей. Київ, 1963.


28.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!