Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психічні розлади у підлітковому віці. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психічні розлади у підлітковому віці. Реферат

У рефераті подано відомості про закономірності клініки психічних розладів у підлітковому віці

Труднощі правильної кваліфікації психічного стану підлітків зв'язані з наступними обставинами: з перевагою в клінічній картині вікової, нозологічне нейтральної психопатології, частотою появи на ініціальній стадії захворювання психічних еквівалентів і поведінкових масок із клінічною нечерговістю психопатологічних характеристик, перебільшеними проявами психологічного кризу дозрівання, зі схильністю до нозологічне неспецифічних поведінкових реакцій опозиції, імітації, відмови; частотою проявів порушеної соціалізації особистості.

При клініко-катамнестичному вивченні виявлена дуже важлива обставина. Виявилося, що ті самі сполучення синдромів можуть виступати в період пубертата і як етап динаміки відомих нозологічних форм, і як відносно самостійні, як би поза рамками прийнятої нозографії, стану, прив'язані тільки до періоду дозрівання.

Однією із самих характерних рис психічних порушень у підлітковому віці є наявність у клінічній картині симптомів психічної незрілості (інфантильності).

Синдром психічного інфантилізму займає особливе положення не тільки тому, що зустрічається часто. Він значною мірою визначає особливості клінічної картини, характер і мотивацію ООД, адаптаційні й критичні здатності й тому може мати значення для експертної оцінки. При певних обставинах психічна незрілість, властивому віку, може здобувати патологічні форми. Залежно від характеру причинних факторів інфантилізм виявляється в різні вікові періоди, що накладає свій відбиток на його клінічну характеристику.

Розрізняють інфантилізм тотальний і парціальний. Останній Т. Е. Сухарева позначила як дисгармонічний. Затримки розвитку можуть стосуватися тільки психічної сфери, але нерідко зачіпають і соматичну (психофізичний інфантилізм). По походженню виділяють інфантилізм конституціональний, органічний, ендокринний, соціокультуральний. У тих випадках, коли психічна незрілість захоплює всі сфери психіки й особливо інтелект (органічний інфантилізм), виникають більші труднощі його відграничення від олігофренії.

На етапі пубертатного кризу інтелектуальна незрілість органічного походження стає більше парціальної, сполучається з посиленої в цей час психо-органічної симптоматикою, афективними коливаннями й віковими реакціями. Інтелектуальна незрілість проявляється в недостатній здатності до обмірковування, внутрішній переробці подій, імпульсивності рішень без боротьби мотивів, у нездатності до прогнозування своїх учинків.

Навіть при формальному розумінні караності тих або інших дій і знань узаконених норм поводження здатність критично оцінювати конкретну ситуацію й надходити відповідно до цього виявляється недостатньою. Незрілість вольових функцій з характерними явищами сугестивності збільшує ризик випадкових рішень, продиктованих бажаннями.

У період пубертатної кризи в результаті його "асинхронного" протікання, психічний інфантилізм протікає по "кризовому" варіанту. При цьому переважає гротескне загострення рис і тенденцій молодшого підліткового віку з опозиційністю й критицизмом, зниження здатності до соціально схвалюваної діяльності при виразній схильності до збагачення негативним досвідом, прагнення до ювенільного самоствердження, затримка у формуванні почуття боргу, відповідальності, критичної самооцінки. Цей варіант інфантилізму особливо тісно корелює з порушеннями поводження й адаптації.

Серед форм інфантилізму, обумовленого соціо-психологічними факторами, відомі описи "синдрому єдиної дитини", в основі яких лежить неправильне виховання по типу "кумира родини" і "гіперопіки", а також явища "госпіталізму", що виникають у підлітків в умовах депривації. При цьому виникають такі прояви незрілості, як несамостійність, неорганізованість, недостатність практичних навичок і ініціативи, мала витривалість до психічних навантажень, збереження дитячого характеру прихильностей і інтересів, егоцентризм, недостатність соціальної зрілості й адаптованості. Окремі прояви психічної незрілості можуть виникати й при педагогічній занедбаності, однак тут вона звичайно не складається в цілісний синдром.

Знання клінічних форм інфантилізму виявляється необхідним при рішенні питання про відповідність рівня психічного розвитку паспортному віку, питання, що нерідко ставиться перед судовими психіатрами при наявності в підлітка ознак затриманого розвитку. У цих випадках призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза.

Синдром фантазування тісно пов'язаний із психічною незрілістю, нозологічне неспецифічний, неоднорідний за структурою, механізмам виникнення, клінічній і віковій динаміці, може займати центральне місце в клінічній картині або бути лише її окремим компонентом. Виникаючи звичайно по механізмах інфантильного психологічного захисту, фантазування нерідко носить псевдо-компенсаторний характер, відбиваючи прагнення підлітка до самоствердження, може виникати психогенне по механізму "витиснення" тяжкої ситуації або - без видимих причин, по механізму "заміщення" реальної дійсності, до якої згас інтерес.

Необхідність вивчення фантазування пов'язана з існуванням його патологічних форм і з можливістю здійснення кримінальних дій під впливом вимислів.

Незалежно від нозології патологічне фантазування при його несприятливій динаміці характеризується:

  • поступовим звуженням діапазону фантазій і переходом їх від істеричних форм до шизоїдного полюса, тобто тенденцією до поступового ускладнення фабули із все більшим відривом від реальності,
  • появою аутистичного фантазування з моно-тематичним або стереотипним змістом,
  • зменшенням довільності виникнення фантазій,
  • приєднанням візуалізації зорових подань, галюцинацій уяви Дюпре й псевдогалюцинацій,
  • можливістю трансформації в марення уяви,
  • безперервним характером фантазування,
  • появою стійких агресивних і садистських фантазій з над-цінними ідеями вбивства,
  • реалізацією вимислів і повторних кримінальних дій,
  • наростанням змін особистості по шизофренічному або органічному типах.

Найбільш важкі форми із трансформацією в синдром Кандинського спостерігаються при шизофренії. На відміну від інших захворювань фантазування у хворих шизофренією дуже швидко стає патологічним.

У підлітковому віці психопатологічні синдроми, характерні для пубертатного періоду, рідко зустрічаються в ізольованому виді. Відзначаються частота їхніх сполучень (одночасно або послідовно), взаємозалежність. Ця закономірність найбільш наочна при синдромі над-цінних утворень.

Над-цінні ідеї - це такі суб'єктивно значимі й надзвичайно афективно заряджені судження або переживання, які займають незаконно велике місце в психіці індивіда й нерідко визначають його вчинки. На відміну від структури над-цінних утворень у дорослих, у підлітковому віці відсутній строго аргументована ідея, детальна розробка фабули, що веде значення набувають емоції.

У судово-психіатричній клініці найбільше часто зустрічаються:

  • над-цінне фантазування, прагнення до самовдосконалення,
  • над-цінна ворожість і прихильність,
  • над-цінні ідеї помсти в підлітків, що пережили реальні погрози, ідеї інших батьків і сирітства,
  • над-цінні захоплення, ідеї вбивства, дисморфофобії,
  • ідеї неповноцінності й переоцінки своїх можливостей і т. д.

Важливими особливостями над-цінних утворень у підлітковому віці є частота сполучень різних варіантів і виражена тенденція до їхньої реалізації (убивства, повторні підпали, завзяті розкрадання транспортних засобів та ін.).

Гебоїдний синдром характеризується карикатурним загостренням і патологічним перекручуванням психологічних особливостей, властивих підлітковому віку (К. Kahlbaum, 1980; Г. А. Пантелева, 1979 і ін.). Клінічно це виражається в розгальмуванні або перекрученості потягів, ослабленні моральних установок, своєрідному емоційному притупленні зі зниженням вищих емоцій (жалість, співпереживання), у появі холодності, жорстокості, садистських похилостей, опозиційності, егоцентризму.

Відзначається також прагнення до лідерства при втраті інтересу до продуктивного або суспільно корисній діяльності. Наслідком цього виявляється асоціальна спрямованість інтересів, підвищена криміногенність, жорстокість правопорушень. У структуру гебоїдного синдрому часто включаються над-цінні утворення й аутистичне фантазування агресивного змісту, спонтанні розлади настрою, схильність до брутальних афективних реакцій.

Гебоїдний синдром нерідко спостерігається й при резидуально-органічних станах. У вигляді неповного набору ознак він може мати місце при психопатіях як пубертатний етап їхнього формування.

Особливості поводження в підлітковому віці варто аналізувати не тільки з погляду труднощів змісту неповнолітніх, але й для правильної клінічної, діагностичної й експертної кваліфікації психічного стану в цілому. Форми порушеного поводження різноманітні, але перебувають у тісній залежності від ступеня й характеру психічної незрілості, типу перекрученого психологічного кризу дозрівання, змісту провідного синдрому.

Частота й масивність порушень поводження обумовлюють характерність для підліткового віку психопатоподібного оформлення клінічної картини. Іноді порушення поводження втрачають психологічну зрозумілість, стають стійкі, гротескні, недоступними корекції й відбивають значну психічну дезорганізацію. У таких випадках порушене поводження може бути еквівалентом завуальованих їм психічних розладів.

Наведені далеко не повні дані свідчать про те, наскільки значна своєрідність психічної патології в підлітковому віці.

Необхідно зупинитися ще на одному важливому питанні. Як ми вже відзначали, у період пубертатного кризу психічні захворювання, що почалися в дитинстві, звичайно ускладнюються. У деяких випадках спостерігається таке різке виявлення психічної патології, що в порівнянні з допубертатним періодом можна говорити й про кількісний, і про якісний стрибок. Такі хворобливі стани, якщо вони виникають у рамках відомих нозологічних форм, кваліфікуються як "пубертатні декомпенсації", "дезінтеграції", "несприятлива динаміка захворювання в період пубертатного кризу" і т. д.

Коротко характеризуючи особливості клініки окремих нозологічних форм, відзначимо, що найчастіше психіатри-експерти спостерігають ранні резидуально-органічні стани, потім - психопатії, шизофренію, олігофренії, реактивні стани, інфантилізм і рідше інших - епілепсію.

Основу психопатій становлять стійкі особистісні, характерологічні порушення, що формуються з дитинства й звичайно закінчують своє становлення до кінця пубертата.

У період пубертата особистісні, характерологічні відхилення часто ще розрізнені, нестійкі, парціальні й не зложилися в певний клінічний тип психопатії. П. В. Ганнушкин пропонував не ставити діагноз "психопатія" до кінця пубертата, оскільки "тільки із цієї пори починає вимальовуватися тип особистості". Тому в період пубертата воліють говорити про "психопатичні риси", "патологічному формуванні особистості", "перед-психопатичних станах". Разом з тим нашаровування психопатичних особливостей, що формуються, на зміни психіки, привнесені самим пубертатом, створюють іноді виражені патологічні картини. При цьому й сам пубертат протікає більш бурхливо й нерівномірно.

У підлітковому віці переважають менш складні за структурою клінічні форми (найчастіше зустрічаються збудливі й істеричні особистості, далі випливають нестійкі, астеніки, рідше інших - психостеніки й шизоїди, практично відсутні присутні в дорослих паранойяльні психопатії й деякі інші).

З поведінкових реакцій найбільш характерні реакції протесту або опозиції, відмови, імітації. Реакції протесту можуть виражатися в прагненні "усе робити на зло" або "навпаки", а також у формі агресії, суїцидальних спроб. Реакції відмови також різноманітний (відхід у себе, відмова від підпорядкування, від мовного спілкування й інші більше патологічні форми цих реакцій - тривалі відмови від їжі, мутизм, запори, блювоти та ін.). Глибина зазначених реакцій може бути різної. Реакції протесту частіше спостерігаються в збудливих особистостей, імітації - у нестійких, відмови - в астеніків і психостеніків.

Органічні поразки центральної нервової системи в дітей і підлітків можуть бути наслідком перенесених внутріутробно або в дитинстві інфекційних захворювань (менінгіт, енцефаліт, сифіліс мозку, "ланцюжка" дитячих інфекцій), черепно-мозкових травм, мозкового ревматизму. Ушкодження мозку, що розвивається, часто супроводжується загальною або частковою затримкою розвитку різного ступеня виразності. У практиці експертизи неповнолітніх найбільше часто доводиться спостерігати психопатоподібні стани органічної природи, хоча наслідком органічних поразок можуть бути також церебрастенічні, неврозоподібні, епілептиформні розлади і явища слабоумства.

При психопатоподібних станах органічний дефект проявляється в незначній затримці психофізичного розвитку, деякому зниженні пам'яті, уваги, моторному занепокоєнні, емоційному збідненні, схильності до афективного або навіть імпульсивних реакцій, у розладах потягів (дромоманія, піроманія, сексуальні перекручення). Частими симптомами є стійкий енурез, головні болі, запаморочення, непритомності, схильність до судорог, нестерпність духоти, їзди в транспорті, неврологічна симптоматика.

Всі ці явища звичайно мають тенденцію згладжуватися з віком, і до періоду пубертата на перший план виступають характерологічні, психопатоподібні порушення, які, як і психопатії, можуть виступати у вигляді різних клінічних варіантів. Однак найбільше часто мова йде про підлітків з підвищеною збудливістю, нестійкістю або істеричними особливостями. Наявність органічної симптоматики, розладів потягів, більше грубі зміни в афективній сфері, більша мозаїчність у клінічній картині дозволяють відрізняти ці стани від психопатій.

Експертна оцінка психопатоподібних станів аналогічна такій при психопатіях, однак при цьому доводиться враховувати не тільки глибину особистісних характерологічних порушень, але й вага органічного дефекту.

Розпізнавання шизофренії в підлітковому віці має дуже істотне значення, оскільки констатація цього хронічного психічного захворювання супроводжується екскульпацією. Труднощі діагностики шизофренії в підлітків пов'язані з тим, що в судово-психіатричній клініці в основному доводиться мати справу з психопатоподібними формами, які нерідко відрізняються більшою подібністю із психопатіями, що формуються.

Іноді при першому знайомстві з такими хворими без-мотивний, імпульсивний характер правопорушення, відсутність адекватної реакції на вчинене або безглузда мотивація змушують запідозрити шизофренію.

У період пубертата при шизофренії спостерігається посилення патологічної замкнутості, афективні реакції стають одноманітними й не відповідними приводу, що їх викликав. У цей час нерідко виникають ідеї інших батьків, які легко трансформуються в марення. Схильність до безглуздих абстрактних побудов, до порожнього мудрування, завзятий інтерес до питань світобудови, відірваність від реальності, схильність до повної й тривалої бездіяльності, напади млявості й байдужності або наростання цих явищ, холодність і ворожість до батьків, малий внутрішній зв'язок переживань відрізняють психопатоподібну шизофренію в підлітків від психопатій.

Значні труднощі представляє експертиза олігофренії. Із трьох ступенів цього вродженого або рано придбаної недоумкуватості (ідіотія, імбецильність, дебільність) у практиці експертизи, як правило, зустрічається дебільність різного ступеня виразності. Труднощі, що виникають при експертизі дебільних підлітків, обумовлені, з одного боку, схильністю таких осіб до обважніння станів у важкій для них обстановці, до реакцій розгубленості, з іншого боку - властивої їм тенденцією до аггравації.

При судово-психіатричній кваліфікації цих станів необхідно брати до уваги не тільки глибину інтелектуального дефекту, але й стан емоційно-вольової сфери, порушення мотивації вчинків, підвищену сугестивність, нездатність порівнювати й коригувати свої афективні спонукання й поводження, невміння орієнтуватися в конкретній ситуації й адаптуватися в ній, не цілеспрямованість у вчинках.

Стан критичних здатностей - найважливіший критерій глибини олігофренії. Сугестивність дебільних підлітків необхідно враховувати при оцінці їхніх показань, особливо коли вони є важливими свідками в справі або потерпілих.


25.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!