Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Вчинковий принцип у психології. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вчинковий принцип у психології. Реферат

У рефераті подано відомості про вчинок як основний пізнавальний осередок системи та історії психології

Принцип дії у своїй суперечності, притаманний психології XIX - початку XX століття, вказав на необхідність принципу післядії з властивою йому акцентуацією. Таким чином протягом усієї історії психології аж до кінця XX століття відбувалося зміщення акцентів у тлумаченні історико-психологічного матеріалу.

Отож його було здійснено як післядію (рефлексію), внаслідок чого постав у повній своїй історичній та логічній розгорнутості вчинковий осередок - тлумачний засіб стосовно всієї історії психології та XX століття зокрема. Мова йде не тільки про тонкощі логічної структури історико-психологічного процесу, а й насамперед про пафос психологічних творів.

Можна сказати, що у XX столітті само-свідомо "запрацював" вчинковий принцип, і великий масив наукового матеріалу було розглянуто в аспекті головних учинкових моментів: ситуації, мотивації, дії та післядії (рефлексії). Те, що в XIX столітті було мало-усвідомлюваним методологічним результатом дослідження, стало чіткою цілеспрямованою засадою.

Ідея прагми як логічного осередку стала в центрі пошукових інтересів психології прагматизму. С. Л. Рубінштейн висунув ідею осередку, пов'язану насамперед із поняттям дії, але такої, що переходить у вчинок. Слід було недвозначно поставити питання про такий єдиний осередок, але XX століття пішло манівцями, хоча й обрало досить упевнений шлях принципової методологічної розробки окремих сторін учинку.

Ідея ситуації почала розроблятись здебільшого у філософії, насамперед в екзистенціалізмі. Через ідею ситуації було показано зрощення людини зі світом, сповненим значень, чим було заперечене ідею зовнішнього середовища, умов, обставин тощо. Через ідею ситуації було розкрито єднання людини і світу - проекції людських пристрастей. Це дало змогу віднайти низку нових форм ситуації. Зокрема, К. Ясперс, що починав як психотерапевт-психолог, висунув плідну ідею про ситуацію межову, пограничну. Крім того, йому належить думка щодо розкриття різних епох людства в ситуативному переломленні.

М. Гартман звернув увагу на ситуацію насамперед в етичній сфері людської діяльності. Він підкреслив теоретичну важливість одноактності й неповторності життєвих положень, що відкриваються переживанню та діяльності. З їхнього багатства і складається вся повнота людського буття, а з цим пов'язується ідея цінності таких переживань у їхній неповторності.

Тому й Гартман далі визначає ситуацію як поле діяльності людини і навіть як змістовий базис усього етичного життя індивіда. Багатогранність інтересів, які перехрещуються в ситуаціях, підводять до почуття цінності. Відтак кожна людська ситуація визначається як частина етичного буття, а сукупність ситуацій розкриває зміст етичної дійсності.

Ситуація не є щось дане поза людиною у своєму існуванні. Вона породжує й ініціативу, а сама ініціатива ситуаційно оформлюється. Людина має діяти в ситуації, але як саме, ситуація не вказує, і саме в цьому Гартман вбачає людську свободу. Правда, тут мова має йти і про певні історичні форми ситуації, зокрема ті, що показують повну залежність людини від них. Але і в цьому фаталізмі людина відшукує щілини, в які може "пролізти" її ініціатива. Тобто залишається можливість подолати цей фаталізм перед-визначеності. Гартман зауважує, що ситуація є примус до прийняття рішення, а свобода вже полягає в самому його прийнятті.

Вже перші спроби зрозуміти психологію активності людини виходячи з теорії властивостей не дали належних результатів. Причини поведінки не можуть вкластися в її диспозиції. Вони визначаються тиском з боку ситуації. Лише в певних ситуаціях люди постають чесними і нечесними, а сама поведінка визначається особливостями ситуації. А звідси вже здійснюється перехід до мотивації. Г. Гекгаузен зазначив, що у психологічних дослідженнях під ситуаціями часто розуміли "незалежні" перемінні, які систематично варіюються в експерименті таким чином, що їх вплив стає очевидним.

Два згаданих протилежних підходи у тлумаченні ситуації навіть породили дві окремі дисципліни наукової психології: одна цікавиться суб'єктом, друга - впливом на поведінку ситуативних умов. Були широко розглянуті ситуативні причини дій, зокрема пристосування живої істоти до змін ситуації. Можна тому говорити, що в цій абсолютизації впливу ситуації виявилося зміщення наукових інтересів від особистості до ситуації.

Третій погляд на характер людської поведінки вимагає розкриття взаємодії індивіда і ситуації таким чином, що саме ситуація має виступити як проекція людських пристрастей. Оскільки ці останні вносять у ситуацію новий елемент - особистісні визначення, мотивація не може бути зведена до ситуації, а є її концентрацією і визначеністю спрямованості. Виникає ідея таких диспозицій, як риси характеру, установки, переконання, інтереси, здібності, особливості темпераменту і т. п.

Значущість, яку суб'єкт при цьому надає наслідкам, визначається властивими йому ціннісними диспозиціями, які у психологічних дослідженнях XX століття визначені як мотиви. Конкретним вираженням мотиву виступають поняття потреби, спонукання, потягу, схильності та ін. Всі ці поняття так чи інакше підкреслюють "динамічну" сторону спрямованості дії до певної цілі з її ціннісними аспектами. При цьому застосовуються певні засоби, має місце певна їх варіативність.

Гекгаузен розуміє мотив як бажаний цільовий стан у межах відношення "Індивід - середовище". Вказується на теоретичні підстави розгортання та вирішення в психологічних дослідженнях XX століття проблеми мотивації:

  • 1) класифікація мотивів походить від специфіки відношень "індивід - середовище", де виділяються мотиви позитивні й негативні (досягнення та уникнення предмету потягу);
  • 2) мотиви формуються в індивідуальному розвитку як стійкі оцінкові диспозиції. Постала також проблема дослідження розвитку і зміни мотивів;
  • 3) мотиви мають індивідуалізоване вираження і в неясному окремому випадку - свою ієрархію;
  • 4) вчинки і поведінка в цілому визначаються ієрархією мотивів, де найбільш дійовий мотив визначає якість учинку;
  • 5) мотиви змінюються в самій поведінці;
  • 6) тому постає проблема вибору (а не боротьби мотивів) між різними діями. Мотивами пояснюється цілеспрямованість дії. Звідси може виникнути проблема конфлікту між різними цілями;
  • 7) мотивація включається в процеси, які здійснюють функцію саморегуляції поведінки - найбільше до і після виконання дії. Так, проблема вибору є характерною для самої дії, як проблема боротьби мотивів є проблемою в межах самої мотивації. Гекгаузен, проте, влучно підкреслює особливості мотивації післядії. Цілком природно, що сама мотивація тепер конституюється у формі рефлексії. А. рефлексія поступово набирає мотиваційного динамізму як установка на наступний вчинок;
  • 8) від мотивації залежатиме використання різних функціональних здатностей дії. Мотивація пояснює вибір між різними можливостями дії. її інтенсивністю і наполегливістю у здійсненні обраної дії та досягненні її результатів.

Саме ці вісім проблем і намагається розплутати психологія мотивації.

Правда, іноді психологи відмовляються від понять "мотив" і "мотивація" і пропонують систему "особистісних конструктів" (G. Kelly). Та й сам Гекгаузен вважає їх гіпотетичними. Від цього недалеко й до певного порочного кола у використанні поняття мотивації. Характер поведінки пояснюється мотиваційними особливостями, як пояснювали температуру тіла "теплородом" або всесвітнє тяжіння силою самого тяжіння. Аналогічні випадки в історії психології вже мали місце практично щодо всіх понять категорій, котрі, як вважалося, називають певні "фікції" (воля та ін.).

Так, цілеспрямованість поведінки можна пояснити приписуванням суб'єктові мотиву. Зрештою, в дійсності жодних заданих мотивів не існує. Адже їх не можна спостерігати, вони є лише умовними конструктами нашого мислення, тобто гіпотетичними конструктами. Толмен говорить у даному випадку про "проміжні" перемінні. У сучасній психології поняття "мотивація" відіграє роль узагальнюючого пояснення зв'язків типу: "якщо.., то... ", які існують між вихідними умовами ситуації та наступною дією. Мотив є також гіпотетичний конструкт для пояснення індивідуальних відмінностей в діяльності, що здійснюється в ідентичних умовах.

У цих пошуках досить просто "вловити гачок" біхевіоризму. Але це симптоматично. Адже для психологічних досліджень XX століття характерним є· зміщення на саму дію, на ефект дії, на характер досягнення (ситуація - мотив - поведінка).

У самій дії виявляли внутрішню дію і зовнішню дію, або її зовнішній і внутрішній план. А сама дія мислилася на рівні фізіологічному (як макросистема) і біхевіоральному (як макросистема), або молекулярному і моральному. Тоді ситуація виявляється лише сукупністю окремих стимулів. Реакція асоціюється зі стимулом як результат научіння.

Психологія XX століття, проте, вносила певні корективи у дослідження мотивації, і тут найпершими були використані для пояснення поведінки когнітивні фактори.

Серйозне зміщення дослідницького акценту з мотивації на дію відбулося у психологічних вченнях, різних за ідеологічною спрямованістю (Ж. Піаже, А. Валлол, Л. С. Виготський, С. Л. Рубінштейн та ін.). Лише в останні десятиліття виникає інтерес до післядії (рефлексії"), хоча рефлексія як така, що осмислює дію, виразно з'являється у психоаналізі (як аналіз дії), в теорії оперантної дії (Б. Скінлер), у біхевіоризмі та ін. Всі ці напрями узагальнюються в теорії стратегії вчинкової поведінки (К. О. Абульханова-Славська).

Та головний результат руху психологічного знання у XX столітті полягає у тому, що, досягнувши рубежу акцентуації на рівні післядії (рефлексії), вчинкова свідомість здійснює рефлексію на всю вчинкову структуру, а сам учинок тепер стає предметом спеціального дослідження в психології. Дослідницький інтерес проектується на ситуацію, мотивацію, дію та її рефлексію.

Дослідження будь-якої психологічної проблеми передбачає розкриття її у контексті певної вчинкової структури, а сама система психології визнає вчинок (з рівномірною акцентуацією) як осередок психологічної системи та як пояснювальний принцип історичного руху психологічного знання. Або інакше в цілому: рефлексія здійснюється, звертаючись не тільки на дію, а й на ситуацію та мотивацію, адже вони стають предметом її прискіпливого інтересу.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


16.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!