Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психологія: вчинкові архетипи. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психологія: вчинкові архетипи. Реферат

Вчинок як прафеномен. Праструктура вчинку

Визначаючи ситуативні, мотиваційні, дійові та після-дійові антецеденти вчинку, можна одразу стверджувати, що це і є вчинкові архетипи. Адже саме через вчинок субстанція "бачить саму себе". Тобто вчинок треба зрозуміти і як філософську, і як психологічну категорію. Субстанція приходить до самопізнання і саморозкриття, адже має вчинковий архетип.

Якщо говорити про структуралізм, то його смислом і є винайдення структури вчинкового архетипу. Саме він, розгортаючись, переводить ноумен у феномен, безпристрасність - у пристрасність, а вона вже постає у ситуативній конфліктності, мотиваційному прагненні, дійовому визначенні, після-дійовому смислі вчинку. Ці якості вже продукують провідні суперечності усіх вчинкових компонентів.

Вчинковий архетип не є потойбічним, принципово несвідомим. Адже він присутній, зокрема, у феноменах краси. Конституювання краси є трансформація самого архетипу - кореня субстанціальної активності. Краса є здійснення архетипу, виявлення його назовні. Тому він і діє дуже сильно на людину, що його сприймає. Але це просто сприймання. Краса, яку відшукує архетип, щоб у ній відобразитись, є і дійсна, об'єктивна краса, і актуалізація краси внутрішньої, суб'єктивної, яка тепер "знає себе". Як висловився б Майстер Екгарт, це - Qual, мучіння, яке прагне прояснення, щоб позбутися неясності. Втім, коли наступає предметна ясність, мучіння стає стражданням, що відображає відсутність предмета.

Але й наявність предмета викликає страждання, поки предмет не відповідатиме архетипові вчинку. Лише тоді наступає заспокоєння. Потяг викликає і мучіння, і заспокоєння. Мабуть, саме це питання вирішував А. Шопенгауер, коли визначав світ як волю та уявлення.

Чи можна вивести уявлення із волі? Можна, якщо уявлення вже з самого початку міститься у волі. А воля повинна його мати. Адже воля суперечлива і прагне перейти з одного свого стану в інший. Воля не задовольняється станом неявним, вона одна та інша водночас. Тому воля стає стражданням, адже містить у собі мету, породжує її та мусить досягти її сама.

Страждання стає роздвоєнням на неявний стан і на стан, якого треба досягти, щоб звільнитись від страждання. Роздвоєння страждання, залишаючи в собі потяг, стає уявним або ж видимим світом. Його видимість полягає у предметності, яка продовжує нести в собі цей Qtial, а щоб подолати предметність, слід перетворити її таким чином, щоб вона здійснювала очищення від Qual. Очищення не є повним запереченням Qual. Має відбутися повна його трансформація в ідеальний образ, вищу моральну вимогу, в самопізнання як самопізнання "субстанції" вчинку.

На противагу К. Г. Юнгу та деяким іншим психоаналітикам, архетипи (нехай це будуть архетипи колективного несвідомого, за визначенням самого Юнга) здатні переходити у свідомість, поєднуючи тим самим свідоме та несвідоме. Мова йде не лише про архетипні уявлення, а й про самі архетипи. Цей розподіл є методологічним нонсенсом в аналітичній психології, адже суть архетипу полягає в його трансформації в тип, без чого субстанція не могла б "сама себе бачити".

Звертаючись до проблеми характеру само-бачення, слід зауважити, як вважає Юнг, що по суті архетип залишається несвідомим і непізнаваним, він не розкривається прямо, безпосередньо, а постає лише у певних символах. Можна залишити термін "символ", але в такому розумінні, що він як конечне репрезентує безконечне. Тоді увесь "видимий світ" можна умовно (і не тільки умовно) назвати символічним вираженням субстанції. Але це символічне вираження дає зріз усієї субстанції з певної позиції. Можна здійснити зріз з іншої позиції (точки координат, як сказав би Р. Декарт) і описати ту ж субстанцію, хоча чуттєву картину ми матимемо іншу.

У самопізнанні продовжується Qual, поки воно не набуде завершеної форми. Тут поєднуються саморозкриття матерії (духу) і самопізнання, яке має надати завершення саморозкриттю і привести Qual до катарсису. Окремі форми саморозкриття (наприклад, естетична) не дають завершеного, повного очищення від Qual. Тому відбувається її трансформація в іншу форму, наприклад наукову, філософську, практично-побутову, і в цьому перебігу людина досягає відносної повноти само-здійснення, яке є самоусвідомленням повноти вираження субстанції. Різні дії самовираження субстанції не є виявом деградації начала буття (М. Бердяєв), а є виявом саме його повноти існування.

Сказати, що несвідоме криється в інших, ще не реалізованих позиціях само-бачення, означає не сказати нічого суттєвого. Адже в кожній символічній формі криється увесь зміст субстанції. Поєднуються різні позиції бачення. А співіснування відразу усіх позицій стало б нонсенсом. Ця повнота поглинула б визначеність: "у пітьмі всі кішки здаються сірими".

Отже, треба простежити перехід Qual у ситуацію та інші компоненти вчинку. Ситуаційна напруга має перейти в мотиваційне прагнення, останнє - в дію втілення, а дія - у спеціальне самопізнання та установку на самореалізацію, що приводить до Qual уже не субстанції, а людини.

Qual як ситуація: тут постає насамперед вимога визначеностей. Адже Qual має знати свій вияв-образ, щоб досягти катарсису, тобто очищення від страждального тиску. Адже саме мучення має і позитивний, і негативний бік. Воно є для самого себе таємницею, хоче розкрити її, але бачить у розкритті неповну істину і звертається до нової і нової предметності. Qual вимагає стадійного переходу від одного до іншого. Мучення шукає свій предмет як причину мучення, причину самого себе як ціль свого заперечення, втілення, розкриття. Це є предмет мучення, є зміст мучення як згорнутість (М. Кузанський), яка вимагає розгортання. Але це не є розгортанням готового змісту. У розгортанні Qual він, власне, і створюється. І найпершим тут має виступити архетип ситуації.

Як породжена Qual, ситуація залежна від нього. Але оскільки Qual розкриває себе, цей архетип роз'єднується на суб'єкт і об'єкт. Породження Qual набувають відносної самостійності, як діти, породжені від батьків, прагнуть незалежності. Тому вже в архетипі ситуації з усією повнотою виступає основне протиріччя ситуації як такої - залежність і незалежність від людини. А тут виступає залежність і незалежність від Qual.

Мучення хоче відбрунькувати свої страждальні компоненти, позбутися їх, відпускає їх від себе до подальшого існування, але бажає їхнього повернення до себе, як батько бажає повернення блудного сина. І він повертається до свого батька з низкою визначень після набуття досвіду незалежного існування. Але воно своє для Qual. Останнє знає своє інше як те, до чого слід прагнути. А це означає, що Qual стає мотивацією. Воно знаходить предмет прагнення - саме як свій вияв-образ.

Qual як мотивація. У розгорнутому вигляді мотивація має свої визначеності - як усвідомлювані, так і неусвідомлювані людиною. Це дійсно і для вихідного положення мотивації - її архетипу. У ньому Qual знає, що інше - це його і не його визначення. Як його визначення воно усвідомлюється, як не його - не усвідомлюється.

Мотивація, її поява свідчать про те, що виникає певна ціль. Це те, що є і чого немає, чого треба досягти. А сам процес досягнення є перехід несвідомого у свідоме. Те, що є підставою для такого переходу, є невідповідність свідомого й несвідомого, пошук мотиваційної визначеності, яка проходить у боротьбі мотивів. Звідки ж виникає роздвоєння мотивації на архетипному рівні?

Qual здійснює себе самого, ще не маючи конкретних форм вияву. Те, що намагався робити Пер Гюнт, - бути самим собою, але з цієї самобутності можуть походити речі як позитивні, так і негативні. Головне - мотив діяльності. Тому коли архетипи прямо переходять у свідому діяльність, можна сказати, що люди самі не знають, що роблять. Цей мотив не перебирає варіанти дій, не сумнівається, він діє "сам по собі". Він не знає, де злочин, а де добре діяння.

Мотиваційний принцип "бути самим собою" - це є архетип мотивації, її само-зосередження. Але серйозної боротьби мотивів тут ще немає. Вибір засобів здійснюється в хаосі збуджень. Qual є такою всезагальною збудженістю. Це прообраз того, як в юнацькому віці людина очікує на щось значне і передчуває велику для себе справу. Несвідоме ще не стало свідомим вибором з альтернатив. Є тільки діяльнісний мотив, що найбільше хоче бути самим собою. Не знає він: щоб досягти очікуваного, треба увійти у конкретність мотивації, виразити себе у сфері моралі, прекрасного, пошуках істини, в буденній практичності. Бути самим собою - це те, що Гегель формулював як "із себе через себе прийти до самого себе".

Що ж таке людина сама по собі, вона знати не може, не включившись у конкретну форму діяльності. Свідоме - бути самим собою, несвідоме - те, що має прояснитися. Вибір конкретного бачення діяльності буде вже кроком за межі архетипу вчинку. Але тут ми вже маємо справу з виходом за межі мотивації.

Qual як дія: її можна назвати діяльністю, дієвістю. Ця дія робить якісь зміни в суб'єкті та об'єкті. Це дія як така. Це - вчинкова дія, і вона виражається на рівні людей, тварин, усього живого, а може, й неживого. Мучення стає дією, щоб у ній зникнути, але хаос діяльності не приводить до формування цілі. Ціль - переведення Qual у дію, щоб уникнути мучення, а зрештою і самого Qual. Воно само себе заперечує, але не зникає зовсім, адже втілення є інобуттям Qual, і воно завжди має бути і втіленим, і невтіленим (можливо, воно й бажає цього).

У розвинутих формах вчинку втілення мотивації в дію тлумачиться як творчість або як деградація ідеалу, задуму. Але в архетипі вчинку ціль ще не постала. Тут ще немає й засобу, чітко відмежованого. Є якась результативність, наслідком якої є розчленованість образу світу, а в образі здійснюється перетворення, ніби змішується точка на осі координат. Мучення полягає в тому, що окрема створена в дії монада корелює з монадою верховною.

Qual як післядія. Спершу тут виступає самоспоглядання матерії, вона знає себе як таку, що себе споглядає. Це є відчуження (в дії) і освоєння (у спогляданні). Це тут постають одні й ті ж очі, якими Бог дивиться на світ, а світ на Бога.

В дії відбувається зміна позицій бачення, світ навколо постає в нових і нових модифікаціях, аспектах бачення. Qual післядії і полягає в тому, щоб знайти відповідність між верховною монадою та окремими її баченнями.

Самоспоглядання "матерії-духу" породжує нудьгу, смуток по первісній батьківщині. Відчужує її і Qual. Тут діють філософські категорії еманації та екстазу. Екстаз є катарсичною дією, що полягає у прагненні прабатьківщини як переборення еманації - своєрідної "еміграції за кордон". Qual перетворюється на екстаз. Він є злиттям післядії з основою буття. Разом з цим відбувається і еманація. І саме тому, що вони діють разом, Qual не є вже стражданням невираженості, а є постійним рушієм вираженості, коли конечне переформовує себе так, щоб виражати собою безконечне.

Виступає ідея зрізу. А зріз є засіб побачити всезагальне, яке тепер мислиться як ціль. Та в зрізі водночас є і окреме, і загальне, і конечне, і безконечне та ін. Але сутнім, що здійснює цей зріз, виступає людина. Адже вона має подвійну природу - посейбічну і потойбічну. Вона втілює в собі точку, від якої йдуть лінії до осей координат. Такий зріз завжди подвоєний - у ньому людське і божественне. Ось чому у цій подвоєності образу світу (за феноменом криється ноумен і т. ін.) виростають усі проблеми буття: естетичні, моральні, пізнавальні, практичні тощо.

Точка, в якій все це поєднується, є людина. Вона виступає живим храмом Бога живого. Перетин феномена й ноумена - і є людська природа. Оскільки вона приходить до самої себе, вона здійснює вчинок, але вже не архетипний, всезагальний вчинок, а вчинок, що має живу ситуацію, мотиви, дію, післядію.

Жива структура, що здійснює цей вчинок, яка одною ногою стоїть у посейбічному, другою - у потойбічному, яка є водночас зрізом і позицією самоспоглядання світу, яка прагне зробити щось таке, що виразило б через посейбічне потойбічне, - і є вже не правчинок, не вихідне мучення (Qual), а реальний вчинок людини. Він знає своє походження від первісного, вихідного Qual, тому він переходить від однієї форми вираження до другої і так знаходить безліч цих форм, а в їхній безконечності відчуває, що в іншому він залишається у своїй прабатьківщині.

Така природа людини, з її невпинною індивідуалізацією і спробами виразити через індивідуальне всезагальне. Правчинок як архетип, як форма Qual стає живим суперечливим людським учинком з його драматично розвішеними ситуацією, · мотивами, дією та післядією.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


16.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!