Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Е. Йєнш: ейдетичний напрям у психології. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Е. Йєнш: ейдетичний напрям у психології. Реферат

За вченням Йєнша, основою розвитку психіки є певні первинні структурні образи споглядання (Anschaungsfilder), які властиві суб'єкту "недиференційовані єдності", від яких протягом життя дитини під впливом навколишнього світу виділяються сприймання та відчуття, а також уявлення

Викладаючи основи ейдетизму, Л. С. Виготський зауважував: "Звичайно будь-який новий психологічний напрям починає з певного окремого фантастичного відкриття в якій-небудь галузі психології, ·- відкриття, яке серйозно розширює коло наших уявлень про даний предмет, що дає можливість у новому світлі подати стосовні до нього явища. Цей вихідний пункт будь-якого нового напряму коріниться в галузі добування нових фактів, нового матеріалу і спроб осмислити і теоретично усвідомити цей матеріал".

Кожне нове фактичне відкриття, що виходить просто за мела накопичення деталей, вимушено створювати власну систему для пояснення й розуміння знайдених нових фактів та залежностей. Отже, коли йдеться про побудову нової наукової концепції або започаткування нового наукового напряму, передусім слід говорити про центральне фактичне ядро, що лежить в основі цієї теоретичної конструкції. Відповідно, ейдетизм як окремий напрям психологічної науки має бути розглянутий в його фактичній основі і теоретичній конструкції.

Виготський кваліфікує ейдетизм як новий напрям у психології, як учення про суб'єктивні наочні образи, що спостерігаються у дітей та у підлітків на певній фазі їхнього розвитку. Ці образи були описані в 1907 році В. Урбанчичем. Але останній не побачив більш широкого теоретичного значення цього факту, навіть не вивчив його досить ґрунтовно. Цю справу було виконано Еріхом Йєншем у Марбурзі у 20-х роках, а вже відтоді ця інтерпретація набула поширення по всьому світі.

Ейдетизм (грец. ейдон - бачу, ейдос - образ, картина, ідея) є напрям у психології, який ґрунтується на здатності людини бачити на порожньому екрані картину або предмет, яких немає, але які перед тим перебували у полі зору людини. Ейдетичні образи відрізняються від образів послідовних (додатковим кольором). Є образи, що мають у своїй основі слідові подразнення, які відтворюються у мозку то більш яскраво, то більш тьмяно. Між цими двома формами образів пам'яті (послідовними та слідовими) існують образи ейдетичні - яскравого наочного характеру.

Виготський зауважує, що відкриття цієї проміжної форми пам'яті вказує на фактичну основу нового вчення. О. Лурія зазначає, що феномен ейдетизму (як реальний факт психічного життя) значно більше поширений серед представників професій художнього типу. Ейдетичні образи досить пластичні і більш виразно змінюються під впливом емоцій, інтересу, інтелекту, практичного досвіду.

За вченням Йєнша, основою розвитку психіки є певні первинні структурні образи споглядання (Anschaungsfilder), які властиві суб'єкту "недиференційовані єдності", від яких протягом життя дитини під впливом навколишнього світу виділяються сприймання та відчуття, а також уявлення. Проте повної їх диференціації не спостерігається, і на сприймання завжди впливають ейдетичні "образи споглядання". Діти мають значну здатність до ейдетизму, тому що в них первинні ейдетичні основи психіки ще не диференціювались. Інколи ейдетизм може зберігатися протягом усього життя поряд з диференційованими сприйманням та уявленням (Гете, Мюллер).

Згідно з системою вихідних теоретичних визначень ейдетичного напряму, ейдетичні образи - це розумові образи речей, які раніше були у сприйнятті, а тепер характеризуються чистим і живим уявленням. Ейдетичний образ розуміється як особливо ясний і деталізований зоровий образ речей, іноді навіть через місяці після актуального їх бачення. Ейдетичний тип Йєнш визначає як конституціональний тип, що ґрунтується на різного роду ейдетичних образах, що виявляються у людей та асоціюються з особистісними відмінностями, які виникають на основі відмінностей в перцептуальному та пізнавальному функціонуванні.

Психолог Рікель провів типовий ейдетичний дослід. Дитині 10-ти років показали протягом дев'яти секунд невідому їй картину. Далі картину було знято, і залишився сірий екран. Але дитина продовжує бачити картину в усіх деталях, описує її, читає слова, які є на картині. Експеримент тривав 5,5 хвилини. Через півгодини дитина продовжує чітко бачити на екрані сприйняті раніше предмети. Проте ще через годину образи починають зникати.

Таке бачення предмета або картини, яких вже немає перед очима піддослідного, і є феномен ейдетизму. Психологи Марбурзької школи заявляють, що ейдетизм є закономірною і необхідною фазою в розвитку пам'яті, фазою, яку з необхідністю переживають усі діти. Правда, цей феномен не виражено однаково у всіх дітей. Існують різні ступені ейдетизму і різні форми його вияву.

Йєнш встановлює п'ять ступенів становлення ейдетизму, які визначаються конституцією тіла, внутрішньою секрецією, особливостями індивідуальності, віку, раси, географічних умов тощо. Було встановлено, що кількість дітей-ейдетиків у Центральній Європі наближається до 40%.

Деякі дослідники вважають ейдетизм явищем, що має певну винятковість. Проте діти з латентною формою ейдетизму становлять близько 100%. Виходячи з особливостей прояву ейдетизму, Еммерт та інші вважають ейдетизм усе-загальним ступенем в розвитку пам'яті.

Йєнш спробував пов'язати особливості ейдетизму з особливостями конституційних типів. Один із них - базедовоїд (Б-тип). Тут дається взнаки підвищена функція щитоподібної залози. Другий тип - тетаноїд (або Т-тип) виявляє тетанію. Його ейдетичні образи тісно пов'язані з уявою і загальним психічним життям. Дитина вважає ці образи частиною свого "Я", своїм багатством, хоча особливості цих образів залежать від інтересу, настрою тощо.

У подальшому ейдетизм вивчався з генетичної точки зору. Ейдетичні явища поширені серед примітивних народів і пов'язані з особливостями пам'яті. Йєнш зазначав, що особливості репродукції у примітивних народів збігаються з особливостями репродукції в ейдетиків, тобто раннім стадіям розвитку загалом властивий ейдетизм. Було також встановлено, що первісне мистецтво, міфологія, мова психологічно пояснюються ейдетизмом. Отже, ейдетизм має свої особливості в генезисі психіки, в типології пам'яті, у психічному розвиткові та психологічних типах.

Розвиток видів пам'яті також пов'язується з ейдетизмом. Це закон інваріанти: вона зростає разом зі ступенями пам'яті. Чим нижче стоїть кожний образ на одному із трьох ступенів пам'яті, тим більше він варіює залежно від рухів піддослідного. Ейдетизм сприяє стабільності сприймання. Це важлива функція ейдетичних образів. Далі вони можуть змішуватися з реальним сприйманням.

Було встановлено, що ейдетичний образ впливає на зорову величину предмета, забезпечує постійність кольору при різкому освітленні, постійність величини при віддаленні предмета. Ейдетичний образ зростає в міру віддалення від очей, в той час як зображення предмета на сітківці зменшується пропорційно віддаленню предмета від ока.

Ці речі цікавили ще Г. Гельмгольца. На питання, чому предмети зберігають свою постійну величину, він відповідав, що це залежить від несвідомих умовисновків, від пам'яті, яка приєднується до реального сприймання. За Гельмгольцем, наше сприймання є складним явищем, результатом поєднання реальних подразників та ейдетичних образів. Узагалі весь світ наших сприймань будується на приєднанні ейдетичних образів до реальних подразнень.

Йєнш доходить висновку, що первинною стадією пам'яті є стадія ейдетичного образу, або недиференційованої єдності, яка шляхом диференціації перетворюється на сприймання та уявлення.

Розвиток для Йєнша є не тільки кількісним зростанням пам'яті, а також інволюційним процесом - перетворенням однієї форми пам'яті в іншу. Долю ейдетичних образів визначає те, що одні з них зливаються зі сприйманням, інші - з уявленням. Загалом же ейдетичний образ підлягає всім законам сприймання.

Згодом ейдетичні дослідження вже стосувалися не лише пам'яті, сприймання, типології, а й охопили різні структури особистості, досить складні сфери психічного життя, зокрема процеси формування мислення в цілому. Так, досліджувалося зближення знарядь і цілей у тварин в сенсорному полі, що визначалось як суто оптичне вирішення задач, а не через опосередкування процесів уявлення (К. Бюлер).

Оптичний зв'язок між предметами є істинною основою "розумних" дій шимпанзе. Це наближається до гештальт-тлумачення рішень аналогічних задач. Йєнш вважає, що є потреба обережно тлумачити ці операції саме як мислительні. Поняття, за ейдетизмом, утворюються не за зразком дальтонівської фотографії, а внаслідок виникнення у піддослідного відповідного динамічного образу. При цьому все індивідуальне зберігається в ейдетичному синтезі. Далі вибір рис відбувається не за частотою, а за значенням, унаслідок чого виникає осмислений образ конструкції.

Л. Виготський зазначає, що ейдетика переростає в цілий світогляд з відповідною методологією. Ейдетичний образ, що є предметом ейдетики як психологічної дисципліни, тлумачиться лише як симптом рис і структури особистості і дитини, і дорослої людини. Ейдетика - своєрідний тлумачний вступ до теорії психічного - з його сприйманнями та уявленнями, генезисом і типологією. Ейдетика, зрештою, прагне розкрити, як складається, як постає "у людини картина світу, котрий вона сприймає та уявляє".

Сам Йєнш назвав своє вчення психонатуралізмом, який було протиставлено структурній психології (з її фізикалізмом), а також психовіталізму, який вважав усе натуральне психологічним. Інше додаткове методологічне тлумачення ейдетизму - це реалістичний ідеалізм, усупереч кантівському трансцендентальному ідеалізму. Йєнш підкреслює вибірковий характер психічного життя, його активність, що постає у створенні та сприйманні видимого світу. Разом із тим Йєнш наголошує на ціннісному моменті психічного життя людини, на певній інваріанті як установці, що сприяє постанню стійкої, не залежної від зовнішніх змін картини світу. Підкреслюється також феноменологічний лад відображення світу.

На психологічний світогляд Йєнша значний вплив мав Дільтей - своєю психологією як "наукою про дух" на протилежність природничонауковій психології. Разом із тим Виготський зазначає, що ейдетика прагнула якомога ближче підійти до фізіологічної та біохімічної зумовленості психічних феноменів. Сам Йєнш вважав матеріалізм "плідною помилкою".

Згідно з Йєншем, "психологічна формула" дає більші можливості осягти світ, причинні зв'язки, ніж природничонаукова. Психологічний бік цього вчення полягає у розкритті пластичності психічних функцій людини. Виготський вважає за необхідне роз'єднати фактичну основу ейдетики та ЇЇ теоретичну надбудову ідеалістичного характеру, оскільки зв'язки між ними діють механістично. Незважаючи на її цілковитий ідеалізм, Виготський вважає ейдетику глибоко прогресивним педагогічним ученням. Разом із цим він критикує Йєнша за ідеалізацію примітивних форм людської психіки, романтизм у баченні психіки дитячого та юнацького віку, "своєрідний руссоїзм".

Проте слід наголосити на тому, що ейдетизм досить упевнено заявив про себе як про самостійний напрям психологічної науки та практики, підтвердженням чого є система сучасних методів стимулювання психічного розвитку людини (у сукупності окремих психічних функцій та процесів - мислення, пам'яті, інтелекту тощо), що сьогодні набула значного поширення.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


15.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!