Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Книга П. Гая "З. Фрейд: життя для нашого часу". Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Книга П. Гая "З. Фрейд: життя для нашого часу". Реферат

Відкрити книгу Пітера Гая, присвячену життю і творчим пошукам однієї з найпопулярніших особистостей XX століття, означає увійти в світ Зиґмунда Фрейда як ніколи до цього часу. В оповіді постають його сім'я, його місто, його професійні перипетії, його тривале, надзвичайно плідне і сповнене боротьби життя

Читач бачить Фрейда за роботою в часи проголошення лібералізму, спустошливої війни, стійкого миру, сходження Гітлера і падіння Австрії. Ми спостерігаємо становлення і перебудову його епохальних теорій - аж до того часу, коли вони від маленького кола прихильників у Відні опанували думку Європи, а за тим сягнули через океан до Сполучених Штатів Америки - до цілого світу.

Долаючи інструктивні перепони щодо неопублікованих документів. Гай досліджує фрейдівську творчість, приховані почуття автора, його дивну кар'єру. Він пильнує Фрейда як пацієнта у психоаналізі, який шукає підтримки для своїх суперечливих знахідок. Він показує ставлення Фрейда до дочки Анни та його незвичайний аналіз її психіки, відносини з такими його послідовниками, як К. Г. Юнг і Ш. Ференці.

Гай ретельно висвітлює суперечливі ситуації у стосунках Фрейда з друзями, його любов до життя, його теоретичні відкриття, які, за словами самого Фрейда, розбудили спляче людство. Видавці цієї книжки розраховували на її успіх серед студентів, лікарів, психологів, закоханих чоловіків, батьків, друзів, переможених і переможців. Мова в цій книзі йде навіть не про особистість, а про цілий особливий світ думки.

Як визначний історик культури, який закінчив Західний інститут психоаналізу в Новій Англії, Гай є унікальним авторитетом у цьому питанні. Перший том його двотомового дослідження з історії культури "Просвітництво. Спроба тлумачення" здобув премію Національної книги в 1967 р. Численна кількість інших його книг широко відома у світі "Політика Вольтера", "Партія гуманістів", "Стиль в історії", "Мистецтво і дія"). Книжка, про яку йдеться, є кількатомовим дослідженням під назвою "Громадянський експеримент: Перемога для Фрейда".

У передмові до своєї капітальної праці Гай пише: "У квітні 1885 р. у багаторазово цитованому листі Фрейд звернувся до своєї нареченої і проголосив, що він майже готовий взяти на себе зобов'язання, яке значне число людей, ще не народжених, але приречених на нещастя, буде сприймати й оцінювати особливо. Він звернувся до своїх біографів: "Я знищив усі мої записи за останні чотирнадцять років, як і всі листи, наукові виписки і рукописи моїх праць. Серед листів тільки трохи сімейних було збережено". З усім матеріалом, написаним ним про нього самого, він почував себе схожим на Сфінкса, який занурився в сипучі піски, і тільки його ніздрі стирчали над купами паперу".

Фрейд був безжалісний до тих, хто прагнув висвітлити його життя, адже він часто бачив, як неправильно писали про нього. Згодом він не раз заявляв про це, а вже весною 1938 p., готуючись до переїзду з Австрії до Англії, він викинув матеріали, які практично чудом були врятовані.

Фрейд знайшов ще й інші шляхи, щоб збентежити своїх майбутніх біографів. Кілька його коментарів мали стримати всіх, хто збирався писати про його життя. "Біографи, - зауважив він у 1910 році, - у своїх творах про Леонардо да Вінчі відзначили у свого героя зовсім часткові речі, адже відчували перед ним сильний афект. А їхні праці внаслідок цього мали риси ідеалізації, далекі від реальності". Чверть століття згодом, під впливом старості, хвороби, загрози нацизму, Фрейд став ще більш саркастичним. "Хто з біографів, - писав він Арнольду Цвейгу, - дозволяє собі брехати, лицемірити, прикрашати і навіть приховувати свої власні недоліки розуміння, для того не є важливою біографічна правда". Коротко кажучи, Фрейд мав мало довір'я до біографічних спроб.

Досліджуючи нерозкриті сфери психіки, Фрейд був готовий використати себе в якості піддослідного. Його метафора про Сфінкса вказує на це, але завжди він бачив себе більш як Едипа - героя, який сам складав містерійну і смертельну креатуру свого життя. Як безстрашний дослідник, він розкривав свій внутрішній світ перед допитливими поглядами публіки; як істинний громадянин, він оцінював своє приватне життя як надзвичайне.

Фрейд залишив "танталізовані" автобіографічні натяки, які ті, що вивчають його життя, тлумачили з незрозумілим і некритичним ентузіазмом. В листі до свого друга Вільгельма Флісса в 1900 р. він писав: "Я не є вчений узагалі, також не спостерігач, не експериментатор, ні мислитель. Я ніщо інше, як конкістадор темпераменту, шукач пригод... з усією впертістю такої людини". Але заява такого типу вводить в оману тих, хто хотів би зрозуміти Фрейда. Як буде видно в наступному, далеко не завжди Фрейд є кращим своїм суддею.

Усі пристрасті, пов'язані з фрейдівськими ідеями, вкрай суб'єктивна манера само-оцінювання були властивими для кожного виміру його життя. Незважаючи на десятиліття роботи його дослідників, Фрейд залишився значною мірою суперечливою постаттю. З одного боку, -- геній, майстер, гігант серед творців сучасної науки, з іншого - автократ, плагіатор, фабуліст, "найбільш довершений із шарлатанів". Хтось бачив γ ньому Колумба, а хтось - Каліостро.

Життя Фрейда проходило у фізичному і психічному виснаженні, чим давало привід для всіляких інсинуацій. Навіть психоаналітики часто плюндрували Фрейда, хоча для них він був "верховним мудрецем". Проте напади на Фрейда не можуть дивувати. Це була його доля, яку він приймав зі своєрідним глузливим задоволенням. Фундаментальним завданням психоаналізу Фрейд вважав помірковану "боротьбу з демоном" - демоном ірраціональності. Але, додавав він, редукування цього демона до зрозумілого об'єкта науки навряд чи робить його ідею про характер людської природи менш можливою для розуміння.

Не дивно тому, що людство будь-якими засобами захищало себе від фрейдівських мірок. Однак усі ми у важких випадках звертаємося до репресії і проекції, неврозу та амбівалентності, суперництва між дітьми одних батьків тощо. Історичний поклик нашого часу постає в ідеї нарцисизму і відвертому визнанні кожним необхідності ствердження власного "Я".

Палкі дискусії довкола особистості Фрейда довели, що вона більш "небезпечна", ніж його теорії. Фрейд сам створив атмосферу, в якій чутки й плітки можуть процвітати й визначати помилкові оцінки його власних праць. Це парадоксально, якщо враховувати те, що Фрейд вважав себе руйнівником ілюзій, безстрашним служителем наукової правдивості. "Істина, - писав він Ференці в 1910 році, - є для мене абсолютною ціллю науки". Два десятиліття згодом він повторив це, звертаючись до Альберта Ейнштейна: "... Я завжди розповідав правду тією мірою, як це можливо. Це стало моїм мистецтвом".

Завдяки праці Гая ми знаємо про Фрейда досить багато. Гай намагався бути акуратним більше, ніж вражаючим. Проте досить значні обшири на карті його життя залишилися чистими. Скільки разів був Фрейд одружений: двічі чи тричі? Чи був він насправді закоханий у свою невістку? Яким чином Фрейд піддавав психоаналізу свою дочку Анну, коли його теорія вимагала більш ніж тісного зв'язку аналітика з аналізованим? Чи був Фрейд плагіатором, чи його посилання на свою "бідну пам'ять" були чесними? Чи був Фрейд схильний до кокаїну і створював свої теорії під його впливом?

Існує ще ряд питань: чи був Фрейд науковим позитивістом, як він говорив про себе, чи він радше був принципово незалежним від туманних спекуляцій романтика або навіювань європейського містицизму? Чи був він ізольованим від медичних установ свого часу, на що так часто скаржився? Чи була його огида до Відня тільки позою, враховуючи переважання у ньому суто віденських рис? Чи це правда, що його академічні заслуги були принижені через те, що він був євреєм, чи це легенда для тих, хто бачить антисемітизм усюди? Чи була його самотність так званою седуктивною теорією неврозів переглядом попереднього наукового захоплення, чи обережним відступом від генералізації? Що він мав на увазі, коли назвав гомосексуальними свої почуття до Вільгельма Флісса? Чи був він самопроголошеним вождем дисципліни - таким собі Людовіком XIV психології, путівником у прихованих царинах розуму, що лі вдячністю визнає внесок колег та попередників?

Такі особистісні контроверзи становлять щось більше, ніж біографічний інтерес. Вони стикаються з більш широким питанням: що таке психоаналіз - наука, мистецтво чи шахрайство? На відміну від інших видатних постатей в історії західної культури Фрейд чомусь здавався таким, що обов'язково має бути все-досконалим. Ніхто з тих, хто знайомився з психопатологією Лютера або Ганді, Ньютона або Дарвіна, Бетховена або Шумана, Кітса або Кафки, не вдавався до авантюри стверджувати, що їхні неврози компрометують їхні творіння. В той же час фрейдівські вади, реальні або уявні, мали слугувати одній меті - збанкрутуванню його теорій.

Великий інтерес до біографії та самої постаті Фрейда, його власних психологічних (і навіть антропологічних) рис обумовлюється тим, що психологічні одкровення самого Фрейда були породжені не тільки його спостереженнями, а й значною мірою самоспостереженнями. Проте валідність психоаналітичних пропозицій не залежить від того, що саме ми відкриємо про засновника психоаналізу. Хтось може легко уявити Фрейда як чудового джентльмена, що пропагує завідомо дефектну психологію, а хтось як генія, зрешеченого пороками.

Але важко заперечувати те, що мова йде про найбільш визнаного психолога в історії, кінцевою метою якого було створення всезагальної психології, яка мала б пояснити все людське всюди - включаючи й самого себе.

В ході своєї тривалої кар'єри Фрейд розвивав компоненти теорії. емпіричні дослідження і терапевтичну техніку, що в руках скрупульозних біографів мали виявити його бажання, острахи, конфлікти, значний репертуар мотивів, що залишилися несвідомими, але допомагали відтворити його життя. "Отже, я не вагався, - пише Гай, - використати його відкриття і якомога більше його методів для дослідження історії його власного життя. Проте я не хочу дозволяти їм повністю захопити мою увагу. Як історик, я намагався вмістити Фрейда і його спадщину в різне оточення: професійне, політичне, загальнокультурне тощо".

Гай стверджував, що написана ним книга не є ні улесливою, ні викривальною: "В самому тексті я ні з ким не сперечаюсь; я зайняв позицію змістовного викладу, який продовжує розходитися з думкою коментаторів Фрейда і психоаналізу в цілому, проте не вибудовую нарисовий путівник, який приводить до моїх висновків".

Головний інтерпретатор Фрейда, з ким не погоджується Гай, є сам Фрейд, коли той називає своє життя "зовнішньо спокійним і беззмістовним, розкладеним на кілька дат". Дійсно, фрейдівське життя при поверховому розгляді схоже на життя багатьох інших високоосвічених інтелігентних лікарів XIX століття: він народився, вчився, мандрував, одружився, практикував, читав лекції, публікувався, сперечався, старів, нарешті помер. Проте його внутрішня драма, мабуть, не має прямих аналогів. Якщо Фрейд називав самого себе конкістадором, то книга Гая є історією його завоювань - найбільш драматичних із цих завоювань.

Гай зробив серйозну спробу накреслити єдину лінію життя і творчості Фрейда з урахуванням тодішніх культурних і соціально-політичних обставин. Проблеми життя особистості, оточуючих її людей, людства в цілому тісно пов'язані з постанням психологічних теорій.

Провідними поняттями психоаналітичної теорії Фрейда є Ерос і Танатос. Це - могутня основа життя і творчості самого Фрейда, мотиваційне ядро всієї його наукової діяльності. Саме в цих темах убачається й осереддя підходу його біографа.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


15.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!