Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Питання про зв'язок свідомого і несвідомого. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Питання про зв'язок свідомого і несвідомого. Реферат

Настановний смисл психічного як результат інтеріоризації. Д. М. Узнадзе (1886 - 1950)

Д. М. Узнадзе з самого початку відкидає традиційну точку зору на психологію як науку про свідомість. Якщо вважати, що пізнання, почуття і воля є свідомими актами, тоді перехід від тілесних процесів до суб'єктивно-психічних буде зовсім не зрозумілим, а питання про відношення тілесного і суб'єктивного виявиться неправильно поставленим.

Психолог змушений буде визнати паралелізм тіла і душі, тому що ніякого переходу від тілесного до психічного в плані традиційної психології уявити не можна. Відкидаючи ідею паралелізму, Узнадзе заперечує можливість ототожнення психічного і свідомості. Йдучи далі, він визнає необхідність припустити наявність якоїсь форми психічного, яка не збігається зі свідомою формою його існування та навіть передує їй.

Узнадзе відкидає також "психологію несвідомого", яка не розуміє того важливого факту, що несвідоме і свідоме психічне життя - це лише дві послідовні форми розвитку єдиної психіки. Психоаналіз не дає позитивної характеристики несвідомого. Проблема розвитку психіки по суті випадає. Узнадзе робить закид тій психології, яка не цікавилася проблемою постання психічного як несвідомого процесу, не досліджувала, як виникає цей процес і як відбувається його перехід в активний стан.

Питання про зв'язок свідомого і несвідомого, вважає Узнадзе, ставиться вперше у науковій школі, пов'язаній з його ім'ям. "Ступеню свідомих психічних процесів з необхідністю передує активність психіки, що протікає без будь-якої участі свідомості; існує... досвідомий ступінь розвитку психіки"; "Ступінь розвитку психіки, що передує свідомості, є установка"'.

У праці "Експериментальні основи психології установки" Узнадзе визначає установку таким чином: "У результаті попередніх дослідів у піддослідного створюється певний специфічний стан, котрий не піддається характеристиці як явище свідомості. Особливістю цього стану є те, що він передує появі певних фактів свідомості... Цей стан, не будучи свідомим, усе ж становить своєрідну тенденцію до певних змістів свідомості.

Правильніше за все слід було б назвати цей стан установкою суб'єкта, і це тому, що, по-перше, це не окремий зміст свідомості, який протиставляється іншим змістам свідомості і вступає з ними у взаємовідношення, а певний цілісний стан суб'єкта; по-друге, це не просто який-небудь зміст його психічного життя, а момент його динамічної визначеності. І, нарешті, це не який-небудь певний, окремий зміст стану суб'єкта, а цілісна спрямованість його в певний бік на певну активність.

Словом, це, скоріше, установка суб'єкта як цілого, ніж яке-небудь із його окремих переживань, - його основна, його первинна реакція на вплив ситуації, в якій йому доводиться ставити і вирішувати задачі". Так, якщо дати піддослідному читати текст, екаємо, латинською мовою, а згодом, коли він звикне до цього тексту, запропонувати йому які-небудь російські слова, складені з літер, що мають спільне начертання з латинськими, то піддослідний протягом деякого часу і ці слова буде читати як латинські.

Для виникнення установки (настанови, настановлення), як показали досліди Узнадзе, досить двох елементарних умов - якої-небудь актуальної потреби у суб'єкта і ситуації її задоволення. Той або інший стан свідомості, її певний зміст виростають лише на основі цієї установки. Установка не пов'язується зі змістом свідомості, тому характеризувати її в термінах свідомості Узнадзе вважає неможливим.

Виходячи з таких теоретичних засад, Узнадзе відкидає ряд "догматичних" передумов традиційної психології.

Спершу він піддає критиці постулат безпосередності, без будь-яких підстав перенесений у психологію із фізики. Відповідно до нього причини змін у світі психічних явищ слід шукати в них самих, тобто психічні явища зумовлюються психічними же причинами. Найбільшої критики з боку Узнадзе зазнала асоціативна психологія, яка мислить зв'язок між елементами чисто психологічно. Цей же недолік Узнадзе закидає гештальтпсихології.

Згідно з другим емпіричним постулатом, який теж, за Узнадзе, є помилковим, умови та спосіб життя тварин на тому чи іншому ступені їхнього розвитку являють собою продукт довгої низки "спроб і помилок", які було здійснено в не менш довгій низці попередніх поколінь. Правда, вже гештальтпсихологи заперечували концепцію "спроб і помилок" і висунули ідею осяяння (інсайту). Щодо Узнадзе, то, аналізуючи його структуру, він зводить її до структури установки.

Хоч представники гештальтпсихології та К. Левін з його "теорією поля" і розробляли тематику потреб і ситуації діяльності, вони залишались на рівні абстрактного розгляду цих проблем. Факти, розкриті цими дослідниками, Узнадзе перетлумачує в плані своєї концепції в гештальтпсихології. Якщо немає ситуації, немає й установки. Без наявності спільного та узгодженого впливу ситуації і потреби на суб'єкт немає основи для того, щоб у суб'єкта утворилась установка і щоб він був готовий до дії. Узнадзе погоджується з Левіном щодо його ідеї про "збуджуючий характер певного кола уявлень".

Послідовно розкриваючи риси установки (іррадіація, перенесення з однієї чуттєвої області в іншу, генералізація), Узнадзе не забуває підкреслювати, що "установка не є феноменом свідомості". Крім того, вона не є спеціальною функцією органів сприймання, а загальним станом індивіда. Саме факти ЇЇ широкої іррадіації та генералізації підтверджують це положення. "В нас, - зазначає Узнадзе, - існує певний стан, який, сам не будучи змістом свідомості, має, проте, силу на неї впливати. В наших дослідах цей стан виробляється внаслідок дії установчих експозицій, і факт сприймання рівних куль нерівними є закономірним результатом активності цього - позасвідомого - стану".

Критику традиційної психології, як ми знаємо, Узнадзе спрямовував проти її тенденції пов'язувати елементи психічного в рамках свідомості безпосередньо, не враховуючи несвідомого впливу, а саме - установки Узнадзе підкреслював, що зв'язок відбувається опосередковано через установку як глибинну психічну базу. Разом із тим. розкривши якості установки, Узнадзе відкидає як непотрібне поняття несвідомого взагалі і поняття несвідомого у психоаналітичному тлумаченні особливо. Слабкий бік теорії З. Фрейда Узнадзе бачить у тому, що той вніс антагонізм між свідомим і несвідомим. За теорією установки, свідомі та несвідомі процеси за своєю природою і структурою однакові.

Висвітливши психологічний механізм установки, Узнадзе невтомно досліджує її фіксованість, міцність, динамічність, статичність, пластичність, грубість, іррадійованість, генералпованість, константність, варіабельність, стабільність, лабільність, інтермодальність. На основі численних експериментів Узнадзе створює послідовну теорію тлумачення структури психічного.

Виникненню свідомих психічних процесів передує стан, який ні в якому разі Узнадзе не вважає непсихічним. Назвати цей стан тільки фізіологічним було б недостатньо. Рівною мірою він є психічним. Саме такий стан Узнадзе називає установкою, маючи на увазі готовність індивіда до певної активності. Виникнення цієї активності, неодноразово повторює Узнадзе, залежить від потреби, що актуально діє в даному організмі, і від об'єктивної ситуації, в якій задовольняється потреба. Але у відношенні до ситуації і потреби установка виявляється первинною, вона є цілісним, недеференційованим станом.

У своїй початковій фазі установка звичайно виявляється у формі дифузного, недеференційованого стану. Щоб отримати певну диференційовану її форму, необхідно вдатися до повторного впливу ситуації. Внаслідок цього установка фіксується. Виникає її своєрідна форма - фіксована установка. Установка, створена Узнадзе в різних умовах, показувала однакові закономірності. У зв'язку з цим учений встановив цілу низку характеристик установки, в тому числі індивідуальних відмінностей.

Було виявлено установку:

  • статичну й динамічну,
  • пластичну і грубу,
  • лабільну та стабільну,
  • константну і варіабельну.

Досліджуючи закономірності установки не тільки на людях, а й на тваринах, Узнадзе робить висновок про те, що здатність реагувати на оточення у формі тієї чи іншої установки є найбільш характерною особливістю будь-якого живого організму, хоч би на якому ступені розвитку він стояв. Установка є найпримітивніша, але й найістотніша форма реакції живого організму на впливи середовища.

Виходячи з цього Узнадзе намагається поставити на ґрунт установки всі проблеми поведінки і всі психічні процеси. "Уся поведінка, як би і де вона не виникала, визначається впливом навколишньої дійсності не безпосередньо, а насамперед — опосередковано — через цілісне відображення цієї останньої в суб'єкті діяльності, тобто через його установку. Окремі акти поведінки та й уся психічна діяльність є явищами вторинного походження".

Зокрема, таким вторинним явищем виступає увага. Стара психологія свідомості бачила в увазі окрему функцію. Узнадзе переосмислює увагу в плані своєї теорії. "В кожний даний момент у психіку діючого в певних умовах суб'єкта входить з навколишнього середовища і переживається ним з достотною ясністю лише те, що має місце в річищі його актуальної установки. Це означає, що те, чого не може зробити увага, що мислиться як формальна сила, стає функцією установки, яка виявляється, таким чином, не тільки формальним, а й чисто змістовим поняттям".

Установка, за Узнадзе, включаючи акт об'єктивації, опредметнює об'єктивний світ. Об'єктивацією Узнадзе називає специфічний акт, який на основі діяльності людини перетворює предмет або явище на спеціальний самостійний об'єкт спостереження. При цьому об'єктивація не створює об'єкти. - вони існують в об'єктивній дійсності незалежно від наших актів. Об'єктивація перетворює наявні об'єкти у предмети, на яких людина концентрує свою увагу, або, точніше кажучи, об'єктивує їх.

Термін "об'єктивація" Узнадзе вживає у своєрідному значенні: не як перехід внутрішнього у зовнішнє, із суб'єкта в об'єкт, а як результат цього процесу, як створення об'єкта, з яким взаємодіє людина. Виділення об'єкта з кола первинних сприймань на основі установки і є актом уваги. Той чи інший рівень установки Узнадзе вважає специфічним для будь-якої живої істоти. Психічний рівень об'єктивації притаманний людині як істоті, що мислить, будує основи культурного життя та виступає творцем культурних цінностей.

Життя на рівні установки Узнадзе малює як безупинний потік змін, невпинне становлення нового: установка не знає нічого повторюваного, нічого тотожного. "Тут, у плані установки, основним принципом дійсності є принцип становлення, що виключає будь-яку думку про незмінну тотожність явищ. Дійсність відображається у психіці лише в тих своїх відтинках, які необхідні для розвитку потоку діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб живого організму. Сама ж ця дійсність або яка-небудь з її сторін залишається цілком за межами уваги суб'єкта, вона не є його об'єктом, не є тим предметом, що спеціально привертає до себе його погляд".

Саме на цій основі виростають мислительні дії, спрямовані на по можливості всебічне відображення об'єктивованої таким чином дійсності. В дусі теорії установки Узнадзе інтерпретує всі інші психічні процеси і властивості. При цьому інколи використовуються позитивні досягнення рефлексології. Так, Узнадзе наголошує, що при утрудненій дії виникають інтелектуальні процеси.

Учений вирізняє два рівні психічної активності, рівень установки, де можна, крім афективних, знайти й ряд мало-диференційованих перцептивних і репродуктивних елементів, і рівень об'єктивації, де маємо справу з напевно активними формами психічної діяльності - мисленням і волею. Рівень установки Узнадзе вбачає у звичайних актах буденної поведінки.

До рівня об'єктивації доводиться підніматися лише в тих випадках, коли перед людиною постає яке-небудь нове завдання, що потребує відповідно нового вирішення. Тоді необхідно спочатку звернутися до акту об'єктивації, а потім на його основі - до мислительних процесів, які покликані знайти установку, реалізація котрої покладається на нашу волю. Ця протилежність установки та об'єктивації була б визначена більш чітко, якби поняття об'єктивації не мало багатозначних інтерпретацій не тільки у самого Узнадзе, а й у численних філософськи мислячих психологів.

І все ж проблема установки та об'єктивації виявляється центральним пунктом психологічної теорії Узнадзе. Ці поняття мають виражати суперечливий характер людської психіки. Так, здатність до об'єктивації звільняє людину від прямої залежності від природних установок, відкриває їй шлях до незалежної об'єктивної діяльності, дає їй силу самостійного, об'єктивно обґрунтованого впливу на обставини та управління ними.

Узнадзе, проте, зазначає, що природні особливості людини, особливості її установки продовжують у ній існувати у "знятому" вигляді і, отже, провідного значення в діяльності людини більше не мають. Тут Узнадзе не зовсім чітко тлумачить "зняття" як суттєвий діалектичний акт, "Зняття" в діалектиці означає збереження позитивного. Тому ідея взаємовідношення природного та культурного, тваринного і чисто людського не розкривається до логічного кінця: природне й культурне залишаються певною мірою розірваними через різні сфери людського існування.

Узнадзе твердить, що на рівні об'єктивації людина стає немовби незалежною від своєї природи і починає керувати обставинами у відповідності з їхнім об'єктивним характером. Правда, Узнадзе залишає свою прямолінійність, коли визнає, що природна установка все ж відчувається в діях людини культурного рівня. Ця установка знаходить свій вияв в особистих переживаннях суб'єкта і впливає на нього в певному, відповідному їй напрямі.

Розрізнення установки та об'єктивації, за Узнадзе, полягає в тому, що перша має несвідомий характер, а друга пов'язується зі свідомими процесами. Між іншим, ці поляризовані поняття свідчать про те, що категоріальний лад психологічної системи не може ґрунтуватися лише на одній категорії; вони виступають парами, а то й цілими групами.

Узнадзе наголошує, що суб'єкт звертається до об'єктивації тільки в тому випадку, коли в цьому виникає потреба, наприклад, коли поставлено задачу, яка не піддається рішенню під безпосереднім керівництвом установки. Проте якщо задачу можна вирішити безпосередньо, на базі установки, суб'єкт задовольняється лише мобілізацією відповідних установок.

Установка породжує об'єктивацію, об'єктивація наповнює змістом установку. У зв'язку з цим Узнадзе вказує, що розширення царини людських установок у принципі не має меж. Сюди входять не тільки установки, що розвиваються безпосередньо на базі актуальних проблем та ситуацій їх задоволення, а й ті, що виникли колись на основі особисто актуалізованих об'єктивацій або були опосередковані за сприяння освіти - вивчення даних науки й техніки.

Об'єктивація виникає саме на людському рівні розвитку психіки. Коли людина наражається на труднощі, вона припиняє активність у знайомому - напрямі і зосереджується на аналізі цього утруднення. Людина утримує обставини у своїй уяві, щоб мати можливість їх повторно пережити, об'єктивує їх, аби, спостерігаючи за ними, вирішити, нарешті, питання про характер продовження активності. Тут об'єктивувати - означає робити предмет об'єктом пізнання.

В об'єктивації ми усвідомлюємо, як дещо залишається тотожним самому собі, і ми можемо переживати цю дійсність скільки завгодно разів. Саме це створює в умовах суспільного життя психологічну передумову того, щоб об'єктивовану, отже й тотожну собі дійсність позначити певним найменуванням. Відтак постає можливість зародження і розвитку мови.

Узнадзе в 1913 році закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. Він учився саме в той час, коли тут панувала мовознавча школа О. О. Потебт. Згодом це справило серйозний вплив на лінгвістичні дослідження Узнадзе з позиції теорії установки. Зокрема, він написав спеціальну працю, присвячену внутрішній формі слова.

В основі усіх досліджень установки спочатку лежав найпростіший експеримент. Піддослідному пропонують два предмети, що відрізняються за об'ємом, наприклад, менший у праву руку, а більший - в ліву. Після 10 - 15 впливів піддослідний отримує рівні за об'ємом кулі і має порівняти їх між собою. Виявляється, що піддослідний не помічає рівності куль: більшою йому здається куля в тій руці, в яку в попередніх дослідах він отримував меншу кулю.

На XVIII Всесвітньому конгресі психологів у Москві Шиже, вшановуючи неабиякі досягнення психологічної школи Узнадзе, запропонував ввести в психологію поняття "феномен Узнадзе". Радянські психологи не залишились у боргу, запропонувавши термін "феномен Піаже". Було ніби підтверджено старовинний принцип: геніальна думка ґрунтується на найпростішому спостереженні або на елементарному експерименті.

Ідею установки дуже високо оцінив С. Л. Рубінштейн в "Основах загальної психології" (1940,1946). Проте Рубінштейн переносить центр ваги з несвідомих компонентів на свідомі, особистісні. Згідно з його думкою, установка особистості - це зайнята нею поліція, яка полягає у певному відношенні до цілей або задач, котрі стоять перед нею, що виражається у вибірковій мобілізованості та готовності до діяльності, спрямованої на їх здійснення.

Установка особистості в широкому, узагальненому сенсі має в собі таке ж вибіркове відношення до чогось значущого для особистості і пристосування до відповідної діяльності або способу дії уже не окремого органу, а особистості в цілому, включаючи весь її психофізичний лад.

Рубінштейн у певному розумінні зближує установку з апперцепцією. Мова йде про апперцепцію не одних лише уявлень, а всього реального буття особистості.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


15.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!