Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Персоналізм як психологічна школа. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Персоналізм як психологічна школа. Реферат

Особистість як єдність багатоманітного. Персоналізм В. Штерна (1871-1938)

Персоналізм визначають як психологічну школу, що виникла під впливом Дитьтеевої "розуміючої" психології, Віндельбандового вчення про ідеографічні науки та Брентстової теорії інтенціональності. Персона лі стична теорія Е. Шпрангера скомбінувала три названих елементи, підкреслюючи необхідність зрозуміти унікальність та цілеспрямованість образів поведінки (патернів) кожного людського єства. Ці окремі патерни є типи особистості, які слід виявити й описати.

Вільям Штерн розвинув персоналістичну теорію, що визначає особистість як єдність багатоманітностеіі. Особистість, таким чином, складається з рис, які можуть бути по-різному організовані, що робить кожну особистість унікальною.

Штерн визначає особистість таким чином: вона є живе ціле, індивідуальність, унікальність, що намагається досягнути мети, вона самодостатня і разом з тим відкрита світові, що оточує її. Особистість здатна мати досвід, що є її сутнісною характеристикою.

За винятком критерію "досвід", який з певною метою розміщений в кінці, специфікація особистості у цьому визначенні є психофізичне нейтральною. В тотальності особистості тісно сплетені як фізичний, так і психічний аспекти. Цілеспрямована активність постає у дихальних та фізичних вправах частин тіла так само, як і в мисленні, потягах тощо. Незалежність як включеність в оточення може бути застосована як до тілесних функцій, так і до феноменів свідомості.

Атрибут "здатність мати досвід (переживання)" відрізняється від усіх інших тим, що він є не примусовим. Кожна особистість повинна всюди й завжди повністю володіти життям, мати індивідуально спрямовану активність, не залежну від світу та водночас відкриту йому, але не завжди свідому. Навіть тоді, коли не відбувається експериментування, особистість існує, в той час як втрата того чи іншого атрибуту могла би призвести до припинення існування.

Існує наука про людську особистість, яка вивчає останню в її тотальності та психофізичній нейтральності; ця наука персоналістична. Вона виробляє загальні гіпотези всьому спеціалізованому науковому вивченню предмета - біології, фізіології, патології, психології особистості. Психологія є наука про особистість як таку, що має досвід (переживання), або здатна мати досвід (переживання). Вона вивчає цей особистісний атрибут з точки зору умов його появи, його природу, спосіб функціонування, його значення для особистісного життя, Ідо розглядається як ціле.

Тільки те, що живе, може мати досвід (переживання). "Життя" є єдність буття і діяння у тотальній відкритості перед оточенням. Буття, що живе, має такий характер, що його тотальна природа постійно існує як актуалізована опосередковано через його активність. В той же час буття залишається цілим і цілісним у його співвідношеннях з оточенням. Це "триваюче життя" є основним принципом, від якого вже будуються всі похідні принципи та розмірковування про особистість. Життя містить у собі фундамент, який утримує весь досвід та в який входить весь досвід. Життя - це завершеність, в той час як досвід є фрагментарним і зрозумілим лише у термінах життя.

Питання постає так: чому термін "переживання" і термін "свідомість", що недавно встановився, переважають у визначенні розуму? Термін "свідомість" першо-початково мав цілковито інтелектуалістичне значення. Він позначав умову, за якої індивід є тим, хто знає (факти або самого себе). Пізніше це слово використовувалося дедалі ширше. Воно стало предметом серйозної розробки сучасного уявлення про розум; відтак розум почали тлумачити в термінах його більш пізньої та витонченої характеристики - "знання". Індивід як такий, хто володіє знаннями, найбільш віддалений від континуального та автономного життєвого функціонування.

Теза персоналістики, що "переживання розвивається із життя і входить у життя", змінює, "перевертає" цей підхід. Первинна річ реально розуміється як первинна, тобто така, що виходить з кореня життя. Але тут виникає фундаментальне питання. Що ми розуміємо під "життям" по відношенню до людської "особистості" (якщо це не те життя, яке є предметом біології)? В людському бутті життя постає у трьох модальностях, і. йдучи від однієї до іншої, особистісний світ, для якого життя також є відкритим, приймає різноманітні аспекти.

Перша модальність була вже згадана як біологічна у вузькому сенсі. Людське життя підтримується в загальному вегетативним і тваринним життям тих функцій, які природно узгоджують індивіда з його оточенням. Само-підтримка та самоуправління, ріст і дозрівання, відтворення, адаптація, пам'ять є такими життєвими функціями. Світ постає у відношенні до цих функцій як розширена сфера життя, як стимул або необроблений матеріал, як притулок або загроза; він утворює життєвий світ або біосферу особистості.

Переступивши через другу модальність, слід назвати третю модальність, яка контрастує з першою, оскільки має справу з суто людською сферою життя особистості. Кожна риса цієї модальності відсутня у тварин і рослин. У цій сфері кожне людське буття утворює субстрат цінностей і в той же час унікальний, значущий центр світу, який також складається з незалежного субстрату цінностей, що стосуються інших індивідів, суспільств, культурних, історичних, релігійних фактів та ідеалів.

Модальності життя

Особистість

Світ

1

Життєвість

Біосфера

2

Переживання

Світ об'єктів

3

Інтроцепція

Світ цінностей

 

Мета людського життя включає утвердження індивіда в його бутті та діянні - як у внутрішньому значенні, так і в об'єктивному значенні світу; ця мета реалізується як особистість шляхом поєднання світу об'єктивних цінностей з його власною субстанцією. Це поєднання, або інкорпорацію, персоналістична теорія називає інтроцепцією; вона позначає активність, яка дає напрямок та форму всьому людському життю. Унітарний та значущий патерн життя, який робить спробу встановити інтроцепцію, називається особистістю. Поняття "особа" (person) у поданому вище сенсі може бути застосоване до будь-якого тваринного індивіда, в той час як "особистість" (personality) є суто людською категорією.

Поняття інтроцепції є психофізичне нейтральним, воно покриває, по можливості, цілі життєвих функцій, а не тільки спосіб переживання. Це також дійсно для всіх специфічних форм інтроцепції: любові, розуміння, творчості, посвяти та ін.

Досвід як розщеплення. Особистість є тотальність, тобто єдність багатоманітного. Це слід розуміти буквально. Багатоманітність, включена в особистість як гегемон елементів, подій, фаз, шарів, є інтегралом. Цей інтеграл є співзвучністю багатоманітності з особистісним цілим і особистості зі світом, який робить людське життя можливим.

Але ця співзвучність не є тільки безконечно довічною гармонією. Чим повніше життєва тотальність розділена і чим різноманітніший інтеграл до неї, тим менш самоочевидним є його життя. Коли модальність життєвості перебільшена, а модальність повної інтроцепції не досягнута, виникають напруга й дисонанс у житті, які протистоять безпосередньому взаємопроникненню з тотальністю: настає життєвий розлад. Але оскільки ці розколювання на шари афектують тотальність, яка не може бути покинута, вони стають життєвими функціями, приймаючи спеціальну форму переживання.

Переживання є життям під розщепленням і напруженістю: це можна стверджувати з наведеного вище. Розщеплення на шари та напруженість ніколи не перебувають у спокої, - це динамічні процеси. Ось чому дисонанси постійно існують, збільшуючись чи зменшуючись. Весь досвід послідовно спрямовується, щоб стати або випуклим, рельєфним щодо тотальності, або зануреним, утіленим в неї. Більш точно, у будь-якому досвіді обидві тенденції завжди одночасно присутні, оскільки повне розшарування порушило б єдність особистості, а повне втілення порушило б напруженість та переживання. Різні пропорції випуклостей та втілення дають процес та зміст кожному переживанню, зумовлюють його особливий характер.

Те, що переживання має шари, постає передусім у факті, що воно має об'єкти. Життя, з позиції принципу індивідуальності, є абсолютним і безумовним, але його переживання є переживанням чогось. Переживання є транзитивним; воно передає комусь і прагне чогось, що не є саме по собі переживанням.

Що ж це таке "дещо", котре переживається? Тут ми маємо нове проникнення між зовнішнім світом і самою особистістю. Тобто в той час. як ці два компоненти перебувають єдиним способом у безпосередній життєвій модальності та в найвищій тотальності інтроекції, в переживанні вони належать життю на відстані один від одного.

Індивідуальність переживає зовнішній світ: зовнішні об'єкти, цінності, закони, які є потенційними чи дійсними, минуле, теперішнє, майбутнє, позачасовість вона до того ж переживає себе: власні потяги, цінності, диспозиції, нерозчленовані тенденції, попередні положення буття, майбутні можливості. Шкала об'єктивованих переживань спрямовується від перших тактильних вражень через перцепцію, ідеї, думки до завершеного світобачення. Шкала суб'єктивованих переживань, з іншого боку, спрямовується від дитячих невиразних відчуттів живого буття до завершеності дорослого з усвідомленням себе і власної значущості.

Досвід як відтворення, втілення. Між переживанням та його об'єктом завжди існує певна, віддаленість, відмінність. Проте через це між ними встановлюється позитивний зв’язок, оскільки кожне переживання вказує на існування (у зовнішньому світі або в якійсь особі) когось, чогось тощо. Це позитивне ставлення навіяне термінами відображення, відтворення. Наприклад, минулі події з'являються у згадках, коли особиста слабкість суб'єкта пов'язувалась ним самим з почуттям підлеглості. У цьому переживанні суб'єкт постає вдруге, але як відображення, яке є схожим і несхожим, близьким і віддаленим. Це не є чимось безтілесним та позаречовим, це - достеменне явище.

Як таке, що вимірюється своїми об'єктами, переживання постає недосконалим і невідповідним; воно ще має справу з відтворенням зовнішнім та рефлексією. Цей факт викликає питання: у чому ж сенс для персони такої двоїстої природи переживання?

Переживання є фрагментарним. Сума всіх життєвих процесів та переживань не перетворюється на переживання, і в тому немає необхідності. Лише ті часткові події в житті, що мають напруженість, переживаються внутрішньо.

Індивід відображений у власному переживанні в тій мірі, в якій він перебуває у стані боріння, коли внутрішнє протистояння й гальмування переривають рівний потік життя. А світ відображений в переживанні у тій мірі, в якій він відхиляється від індивіда та його курсу життя як дещо незрозуміле, чуже і навіть вороже.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


15.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!