Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Персонологія без особистості. Г. Маррей. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Персонологія без особистості. Г. Маррей. Реферат

Г. Маррей був директором Гарвардської психологічної клініки, працював професором клінічної психології. Вудвортс зауважує щодо його значних літературних здібностей, а також глибокого інтересу до проблеми визначення загального феномена людського буття та його складових

Відправні критичні дослідження Маррея були спрямовані проти головних засад біхевіоризму та спроб переносити результати досліджень над тваринами на розуміння людської психіки та поведінки. Його клінічний досвід переконував, що самоспостереження людини має цінність як додаткова складова об'єктивних методів дослідження. На таких принципових засадах було побудовано метод дослідження ТАТ (тематичний апперцепційний тест). Маррею належать також ситуативні тести для відбору військовослужбовців, що брали участь у Другій світовій війні.

Велику увагу Маррей приділяв виробленню психологічної термінології, здійснював серйозні спроби класифікації психологічних фактів. Він перебував під впливом Фрейда, Мак-Дауголла, Левіна, Вайтгеда, Юта, намагався поєднати психоаналіз з академічною традиційною психологією.

Для з'ясування характеру особистісної поведінки Маррей відшукує і класифікує людські потреби. Він підкреслює їхню ієрархічність, яка залежить, зокрема, від ситуації. Маррей вважає, що тематична диспозиція краще репрезентує особистісну індивідуальність, ніж потреби: "тема" має конкретне співвідношення з обставинами. Мова йде про діадні відносини - двобічну залежність мотивації поведінки від ситуації і від самої особистості. Якщо X має риси агресивності, то це означає, що він реагує з обуренням, вживаючи агресивні слова, на зневагу щодо його самоповаги, а також на всі інші зміни ставлення з боку старших.

"Чутлива зневага", "чутлива хвалькуватість" становлять зміст тиску. До нього зараховуються ситуації, що викликають реакції на загрозу забезпеченості, втрату цінного майна, смерть дорослих людей тощо. Альфа-тиск нешкідливий для сторонньої людини (наприклад свідка), бета-тиск репрезентує злостивість і страх для безпосередньо заінтересованої людини.

Зміст бета-тиску Левін назвав "психологічним оточенням" людини, що великою мірою визначає особистість. Маррей не зводить її до якогось "агрегату поведінкових відповідей на певні стимули". Мова більше йде про переважаючий, організований, інтегративний процес у мозку. Іншими словами, це матриця ''безперервного функціонального процесу, пов'язаного з програмою, ціллю, очікуванням, страхом і т. д. " Цей процес може відбуватися на свідомому і несвідомому рівні. Програми, цілі тощо ініціюють поведінку певним чином і зумовлюють реакцію на зовнішній тиск.

В останніх визначеннях стосовно динаміки поведінки особистості Маррей звертав більшу увагу на прямі, безпосередні цінності індивіда, пов'язані з почуттями, установками, ніжна вербальні прес-потреби.

Але центральним пунктом психологічної системи взагалі та психології особистості зокрема у Маррея виявляється вчинок. Він називає його одиницею поведінки, яка має значну амплітуду проявів: від миттєвого і непослідовного до такого, який пов'язується з подією останнього рішення при виборі партнера життя або кар'єри. Психолог має враховувати також цілісність способу життя індивіда. Вона виявляється у послідовності співвіднесених між собою вчинків, що отримали у Маррея назву серійних - на зразок того, як Гегель виразив характер особистості через ряд її вчинків. Людина планує ці вчинки, складаючи певні серіальні програми, щоб запобігти виникненню конфліктів і краще досягти мети, надаючи оптимального співвідношення цілі і засобу вчинку. Думки Маррея з цього питання знайшли подальший розвиток у праці Міллера, Галантереї і Прібрама "Плани і структура поведінки".

Особистість людини розглядається Марреєм у відношенні всезагального, окремого та індивідуально-неповторного. Він зауважує, що кожна людина у певному1 розумінні схожа на всіх інших людей, схожа на деяких інших, проте не схожа ні на кого іншого.

Відповідно тут мова може йти про:

  • а) вісцерогенні потреби людини,
  • б) комплекс Ікара,
  • в) унікальні почуття і цінності, що виявляються переважно у найбільш зрілий період життя.

Маррей чітко бачив труднощі поєднання наукового дослідження особистості, яке відшукує загальне і повторюване, з усвідомленням унікальності творчої індивідуальності. Тут дійсно можна бачити одну з проблем, де психологія як наука відчуває свою фаталістичну обмеженість. Це дуже добре розумів і Т. Оппорт. У 1963 р. Маррей запропонував план поєднання персонології та експериментального вивчення особистості, згідно з яким можна досліджувати індивідуальні ухили від загальних норм поведінки.

Та найбільшу увагу з марреївської програми досліджень привернув ТАТ, який було розроблено у співробітництві з К. Морган ще у 1935 р. Піддослідний інтерпретує малюнки, що містять конфліктні ситуації, здійснює ідентифікацію з певним героєм або характером події, проектуючи свої фантазії, що виникають на основі нездійснених бажань.

Маррей приділив значну увагу психологічному визначенню особистості, назва його концепції має у своєму корені "персону". Це зобов'язує автора дати достотне пояснення своїх методологічних засад.

На основі так званого "базового образу" Маррей запропонував кілька визначень. Сам термін "особистість" він відносить до "гіпотетичної структури". Але вихідне визначення пов'язується з неповторними елементами внутрішніх і зовнішніх феноменів, які, зрештою, і складають особистіше життя. Маррей не вважає особистість якоюсь сукупністю біографічних фактів, але певним стрижнем, що їх визначає, чимось загальним, що виводиться із цих фактів.

В ідеї неповторності, унікальності особистісних проявів, у відношенні внутрішніх і зовнішніх феноменів справді виявляються риси особистості. Але у своїх міркуваннях Маррей приховує від читача ідею дійсної сутності особистості. Всі вказані риси можна знайти і в поведінці тварин. Адже й структура умовного рефлексу вже показує різні рівні індивідуалізації в поведінці. Коли Маррей зазначає, що особистість є "керівним органом тіла", який здійснює трансформативні функціональні операції, то таємничість особистісних утворень стає зовсім непроглядною.

Ідея особистості пов'язується також з ієрархічністю, підпорядкованістю структурних властивостей. І все це має локалізації в мозку. У зв'язку з цим Маррей намагається дати також біологічне визначення особистості, чим безнадійно віддаляється від вирішення поставлених питань. Адже тут втрачається ідея специфіки особистішого рівня дослідження. Те, що ми знаємо про мозок, про закономірності його роботи, має стосунок до всіх рівнів психіки, і нічого специфічного щодо особистості фізіологія не дає і ніколи не дасть.

Зрештою, і сам Маррей постає перед фактом цілковитої безплідності біологічного підходу до особистості, зауважуючи, що поведінкові акти людини перебувають на іншому рівні, ніж фізіологічні феномени. Тому їх слід визначати і концептуалізувати в їхній власній сфері, не покладаючись на можливості "базових наук", тобто природничих.

Суто психологічний підхід у вирішенні проблеми особистості Маррей пов'язує з мотивацією вчинкової поведінки. У зв'язку з цим він досліджує явища тиску, напруженості, редукції, теми, потреби в інтеграції, об'єднувальної теми, панування, а також цінності і век гори.

Маррей досить детально виявляє таксономію потреб. Він кваліфікує потреби як конструкт, тобто своєрідне гіпотетичне поняття, що відображає ту силу, яка організовує сприймання, апперцепцію, інтелектуальну дію, волю і дію таким чином, що потреба (як мотивація) перетворює наявну ситуацію, яка не задовольняє.

Потреба викликається як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками, по суті певними подіями, що справляють афективний тиск на людину і викликають вчинкову дію, спрямовану на оточення або на уникнення його як негативного. На ґрунті вчинкової дії, яка виходить з ситуації, і досягається певний стан - ситуація Б, що й заспокоює організм. Так Маррей включає потребу в учинок, або, точніше, розуміє її на ґрунті структури вчинкової дії.

Дослідник визначає 20 потреб, які, реалізуючись у вчинках, дають відносно завершену сукупність поведінкових актів. Це такі потреби:

  • 1) приниження - пасивне підкорення зовнішній силі, долі тощо;
  • 2) досягнення - виконання важливого завдання;
  • 3) приєднання - узгодження, співробітництво з іншими, щира дружба;
  • 4) агресії - силовий напад, наполягання на несправедливості;
  • 5) незалежності - уникнення дії, визначеної пануючими авторитетами;
  • 6) протидії - придушення страху в боротьбі з безчесною дією, досягнення само-респектабельного вищого рівня;
  • 7) захисту "Я" - від нападу, критики, звинувачень;
  • 8) захоплення - підтримка сильніших, конформізм;
  • 9) домінування над іншими - контроль за оточенням, спрямування поведінки інших навіюванням, спокусою, переконанням або наказом;
  • 10) призволення враження, збуджуваності, захопленості собою;
  • 11) уникнення страждань, небезпечних ситуацій тощо;
  • 12) уникнення ситуацій, які принижують;
  • 13) співчуття, милосердя до кволих і слабких;
  • 14) порядку - чистота, розстановка, ранжування, дотримання пунктуальності;
  • 15) розваг - танці, спорт, пиятика, карти тощо;
  • 16) віддалення від негативних об'єктів, нечутливість до людей "низького ґатунку";
  • 17) чуттєвих насолод;
  • 18) sex;
  • 19) мати підтримку;
  • 20) розуміння - відповідати на питання теорії.

Марреєм зазначались, але не досліджувались потреби: набування, уникнення звинувачень, пізнання, творчості, роз'яснення (навчання), визнання, бережливості.

Разом із цим він встановлює такі пари типів потреб:

  • вісцерогенні - психічні;
  • відкриті - приховані;
  • фокальні - дифузні;
  • проактивні - неактивні.

Цей перелік, здійснений без будь-якої системи, міг би бути продовжений без кінця - не менш важливими формами поведінки. Замість нього доцільніше було б вивести принцип класифікації потреб, пов'язаний з учинковою активністю. Але для цього треба мати потребу, визначену самим Марреєм у пункті 20. Марреївський перелік нагадує перелік характерів за Кеттелом, коли типи характерів треба відшукувати в англійському мовному словнику. На жаль, психологія XIX і XX століть чимдалі більше втрачала спекулятивність, і навіть солідні дослідники-експериментатори пішли шляхом сцієнтизму - самоомани від охоплення великої кількості піддослідних, фактів і т. д.

Потреби тлумачаться Марреєм за родом, без окремих відмінностей, як "значущі детермінанти поведінки", що перебувають у самій особистості. Але є й такі детермінанти, що йдуть від оточення людини. Маррей визначає їх словом press (тиск), маючи на увазі властивості довколишніх об'єктів, які полегшують або перешкоджають зусиллям організму досягти цілі. Тут він пропонує вже 16 пунктів, але з великою кількістю підпунктів, наприклад: відсутність або розлучення батьків, бідність, страх перед невдачею, брак харчування, дисципліна, дружба, омана, інтелектуальна підкореність тощо.

Маррей вважає за важливе відрізняти об'єкти, що залежать від індивіда (beta press), від тих, що існують у дійсності (alfa press). Тут Маррей торкається того тлумачення ситуації, яке встановлює залежні та незалежні від людини її компоненти. Це дійсно вихідна суперечність ситуації. Зважити на це - означає розкрити справжню природу вчинку. Маррей, проте, наголошує більше на beta press, хоч при цьому вказує, що слід відшукувати розбіжності між двома видами тиску.

Взаємодія між потребою і тиском, їх змістовий перетин були названі Марреєм темою (звідси й назва його методу - ТАТ). Тема і виступає одиницею аналізу потоку активності.

Тему визначено як певну молярну та інтерактивну поведінкову єдність. Маррей також звертається до єдиної теми людини як "ключа до її унікальної природи". Тему складають домінуючі потреби, що викликають тиск у ділому ряді випадків. Тема повторюється після сильних дитячих вражень протягом наступного життя. Впливають на формування теми інфантильні комплекси - клаустральний, оральний, анальний, уретральний, кастрації. Набір комплексів панує над дорослою людиною від самого дитинства і визначає її поведінку та характер.

На противагу більшості психоаналітиків Маррей підкреслює значну роль у психічному розвитку людини фактора оточення, посилаючись при цьому на Дарвіна. Саме його теорія, на думку Маррея, дає можливість зрозуміти, чому людина як соціальна істота може бути людяною або нелюдяною. Людяність передбачає унікальність людини. На цю думку Маррея наштовхнув його літературний талант, спроба використати художню літературу для психологічного аналізу.

Проблему людської унікальності Маррей бере як основу, а виражається унікальність через неповторюваність самого вчинку. Кожний вчинок залишає після себе лінію подій - новий факт і зародок ідей, переоцінку цінностей, зміни навичок, обнови одягу. Особистість змінюється день у день. Зустріч з людьми, навіть добрими знайомими, - це зустріч з новими людьми. Використовуючи слова Маррея, "кожний вчинок у певному сенсі є унікальний".

Але вчинок, особливо в його мотивації, становить насамперед єдність свідомих і несвідомих компонентів. Маррей як академічний психолог досить глибоко розуміє роль несвідомих детермінант поведінки. Індивід не тільки не усвідомлює певних її тенденцій поведінки, вони перебувають ще й під захистом від свідомості. Відтак визначення фрейдівських механізмів репресії та опору як характерних ознак соціальної природи людини.

Маррей указує на людську особистість як на компроміс між індивідуальними потягами та інтересами інших людей. Особистість вносить зміни в культурні взірці поведінки, що ослаблює конфлікт з її власними імпульсами. Але у більшості випадків людина сама змінюється під впливом конфліктних ситуацій.

У цих твердженнях психологія людини постає в єдності адаптації та творчості, що є передумовою унікальності вчинку. Цьому допомагає інтеріоризація авторитетної особи. Соціалізації особливо сприяють батьки, схвалюючи або не схвалюючи вчинки дітей.

Маррей виступає як клініцист і натураліст, як культуролог. Головним завданням персонології він вважає розуміння й передбачення діяльності індивіда у щоденному житті.

Ліндсі та Галл у книзі "Теорія особистості" називають Маррея піонером міждисциплінарного вивчення особистості, здійснюваного на перетині психіатрії, психології, антропології та ін. Це наклало відбиток і на його експериментальні дослідження особистості. У відповідях піддослідних виявляються відмінності у зв'язку з типами проекцій. За комплементарної (доповнюючої) проекції оточення усвідомлюється конгруентне, відповідне інтересам людини. Інша проекція - саплементарні; суб'єкт наділяє об'єкти такими якостями, які має сам.

На психологічні дослідження Маррея суттєво вплинув роман Г. Мелніг "Мобі Дік, або Білий Кит". Цьому роману він присвятив спеціальну статтю під назвою "В ім'я диявола" (1951), яка, втім, не поховала класичний твір у савані наукової термінології.

"Мобі Дік" передував психологічним міркуванням Маррея. Книга змінила його, як і "два великих піонери" - Фрейд та Юнг. їхні відкриття підтримали раннє Сантаянове переконання, що в людському бутті уявлювання постає більш фундаментальним, ніж перцепція. Психоаналіз підкреслює велику значущість марень, фантазій, проекцій, які переповнені емоціями та драматизмом. Ця галузь психології, на думку Маррея, виросла в напрям, указаний Мелвіллом.

Висновків про проекції уявлень на довколишній світ, про перетворення проекційованих образів у "понад-буття", богів, добро тощо Мелвілл дійшов сто років tow, значно раніше і з більшими осягненнями, ніж інші письменники. Іншими словами. Мелвілл показав виставу спіритуалістичного розвитку шляхом пристрасних ідентифікацій.

Перше припущення Мелвілла таке: Капітан Агав с втіленням такого павшого ангела або напівбога, який в християнстві був названий Люцифером, Дияволом, Сатаною або Антихристом. Адже капітан Агав був не просто Сатаною, а людським створінням, яке мало сатанинську гордість та енергію.

Сам Мелвілл і мав намір подати Агава в образі Сатани. А роман був переварений на пекельному вогні і таємно хрещений не в ім'я Бога, а в ім'я Диявола. Агав - "анаконда в образі старого", Він був першим із великих грішників, які впали жертвою гордощів.

Мелвілл перебував і під впливом гетевського Мефістофеля. Агав та його товариші репрезентують орду примітивних потягів, цінностей, вірувань, що їх представники християнської релігії відкидають шляхом погроз, покарань, витісняють у несвідому сферу. Капітан Агав - осереддя тих диспозицій людської особистості, що були названі в психоаналізі "Id".

Білий Кит як внутрішнє утворення несе відповідальність за ці репресії, а саме здійснює функцію фрейдівського суперего. Він виступає як божество. що викликає страх. Він білий, величний, як Бог. І разом з тим - карає. Образи матері та батька містяться в Киті. Найпростіша формула для мелвіллської драматичної епіки така: "Ід, що бунтує у смертельному конфлікті з пригніченим культурним суперего". За Фрейдом, агресію, як її трактує Мелвілл, можна визначити як фрустрацію Еросу.

Сам Мелвілл постає як ревний, моралістичний американець XIX століття, чия злість народилась із страждань. Рік він живе в Полінезії і повертається назад, щоб одружитися з неповнолітньою. Крім того, він є глибоко творчою людиною. В його особистості інтегровано чоловічі та жіночі компоненти. Агаво-мелвіллська агресія спрямована проти об'єкта, який відверто завдав шкоди Еросу та ще й обіцяв йому подальші відплати.

Мелвілл створює великий спектакль агавівської аморальності і показує. як така аморальність тягне людину до визначеної помсти. Агав за своїм серцем - значна особистість, чиєю трагічною помилкою є боротьба проти зла з "силою замість любові", і так виникає образ речі, яку він ненавидить. А людина з доброю волею чи може залишатись спокійною? Ні! Мелвілл несе неспокій безстрашним умам. Як каже В. Блейк, кожний справжній поет є частиною диявола, знає він це чи ні.

Маррей тлумачить Мобі Діка як коментар до стратегічної кризи алегоричного життя Мелвілла. В зображенні останнього самовбивчого нападу Агава та його смерті від ядухи автор показує не тільки прив'язаність до образу матері, а й підкорення, яке він передбачав.

У 1943 р. в Гарвардському університеті Маррей видав "Керівництво до проведення тематичного апперцепційного тесту". Мета цього експерименту-дослідження полягала в тому, щоб розкрити домінантні імпульси, емоції, комплекси та конфлікти особистості. При цьому спливають витіснені (заборонені) мотиви, яких піддослідні не усвідомлюють. Наслідками дослідів можуть бути розладнання поведінки, психосоматичні захворювання, неврози та психози. Клінічний досвід показав, що методики "чорнильних плям" Роршаха і ТАТ Маррея ефективно доповнюють одна одну.

При проведенні ТАТ піддослідному показують ряд малюнків, їх інтерпретація залежить від невизначеності ситуації, минулого досвіду та наявності потреб. Тест подається за умови вияву фантазії піддослідного. У складанні оповідання він звільняється від механізмів захисту і показує через інші персони самого себе. Важливо при цьому встановити, з ким із героїв піддослідний себе ідентифікує. Виявляються перемінні: пригнічення, успіх, агресія, домінування, інтрогресія (докори самому собі), турбота, пасивність, секс, безпорадність тощо у відповідності до набору потреб, що їх встановлено Марреєм.

Те, що розкриває ТАТ, часто є прямою протилежністю тому, що піддослідний робить і каже свідомо й невимушене у своєму житті.

Знання теорії та практики психоаналізу є необхідними для глибинної інтерпретації даних цього експерименту. Адже основна цінність ТАТ полягає саме у стимулюванні фантазії, через яку несвідомо виявляються пригнічені тенденції піддослідних.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


15.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!