Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Світогляд "трагічного оптимізму": пошук людиною смислу і йоготерапія. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Світогляд "трагічного оптимізму": пошук людиною смислу і йоготерапія. Реферат

У рефераті подано відомості про психологічний світогляд австрійського психіатра і мислителя Віктора Франкла

Віктор Франкл - сучасний австрійський психіатр і мислитель, що має гучну всесвітню славу. У 1946 р. він обіймає посаду директора Віденської неврологічної лікарні, з 1947 р. починає викладати у Віденському університеті, в 1949 р. здобуває ступінь доктора філософії, у 1950 - очолює австрійське товариство лікарів-психотерапевтів.

Видання у 60-х роках творів англійською мовою принесло Франклу широке визнання. Його основні праці: "Зцілення душі" (1946), "... І все ж сказати життю "Так" (1946), ''Екзистенціальний аналіз та проблеми часу" (1947), "Час і відповідальність" (1947), "Підсвідомий бог" (1948), "Безумовна людина" (1949), "Людина, що страждає" (1950), "Людина ν пошуках смислу" (1969).

Пошук смислу людського існування є предметом логотерапії. Але таким чином у центрі уваги опиняється і рух, динаміка вчинив людини. Прагнення смислу є, на думку Франкла, провідним потягом людини і значно переважає навіть принцип задоволення і волю до влади. Потреба у смислі є значущою для людини і у зв'язку з потребою виправдати своє буття. Через те кожна людина вибудовує свою структуру смислу.

Прагнення до структурування смислу може породжувати неврози. Неогенні неврози виникають унаслідок конфлікту між різними цінностями, що можуть протистояти одна одній. Логотерапія спрямована на те, щоб допомогти людині віднайти смисл свого життя. Це може бути прихований, неусвідомлюваний смисл. Людина повинна реалізувати цей смисл, актуалізувати цінності, що існують у нерозгорнутому вигляді. "Немає нічого у світі, що так ефективно допомагало б людині справитися з несприятливими умовами, як впевненість у тому, що смисл життя існує", - пише Франкл. Ще Ніцше стверджував, що "той, хто має навіщо жити, зможе знести будь-яке як".

Людині потрібен не стан рівноваги, а скоріше боротьба за якусь мету, гідну її. Йдеться про утвердження смислу, який має бути здійснений людиною. Неодинаміка і є напрямом цього здійснення.

У процесі пізнання людини і світу досить часто вимальовується така картина, в якій людина постає як суб'єкт, який в усіх своїх проектах світу виражає самого себе, і через цей спроектований світ видно щоразу лише його самого. В дійсності проект світу, як стверджує Франки, є не суб'єктивним проектом суб'єктивного світу, а фрагментом, хоча й суб'єктивним, але об'єктивного світу.

Логіка пізнання світу для людини постає у такому суттєвому само-розгортанні: "Лише тією мірою, якою я сам відступаю на задній план, забуваю про власне існування, я отримую можливість побачити дещо більше, ніж я сам. Таке самозречення є ціною, яку я повинен сплатити за пізнання світу, ціною, за яку я маю отримати пізнання буття, що є більшим, ніж просто прояв мого власного буття. Одним словом, я повинен ігнорувати самого себе". Якщо людині це не вдається, її пізнавальні можливості втрачають свої перспективи, адже людина сама закриває шлях своєму пізнанню.

Таким чином, рефлексія - це "неповний і вторинний модус вихідної буттєвої спрямованості, подібно до того, як і само-здійснення - похідний модус смислової спрямованості, інтенції до здійснення смислу".

Свобода як власне людський феномен є дещо занадто людське, зазначає Франкл. "Людська свобода - це конечна свобода. Людина не вільна від умов. Але вона вільна зайняти позицію щодо них. Умови не володіють нею цілком. Від неї - в рамках її обмежень - залежить, чи уступить вона умовам. Вона може також піднятися над ними і таким чином увійти у людський вимір".

Існуючі традиції та інстинкти у відповідності до історичного розвитку руйнуються. Може виникати екзистенційний вакуум, який виявляється у стані нудьги: люди не знають, що робити у вільний час, за тих чи інших обставин тощо. Іноді навіть говорять про так звані "недільні неврози" як специфічний вид депресії внаслідок недостатності змісту життя, коли його пустота стає очевидною. Іноді цей вакуум приводить до різних форм асоціальної поведінки, критичних станів, навіть до загибелі.

Психотерапевт не допоможе людині, якщо буде шукати для неї якийсь загальний смисл життя. Потрібно вказати на специфічний смисл життя даної особистості в даний момент часу. "Ми не повинні шукати абстрактного смислу життя. Життя конкретної людини неповторне".

Людське існування є скоріше самотрансценденцією, ніж само-актуалізацією. Смисл життя людини виявляється трьома шляхами:

  • звершенням справи (подвигу);
  • переживанням цінності;
  • через страждання.

У фрустраційній ситуації (смерть, хвороба тощо) людина осягає величний смисл - смисл страждання. Людина похилого віку не може втішитися з приводу смерті дружини. Логотерапевт створив смисл: "А якби померли Ви, а Ваша дружина залишилася б сама, як би вона страждала? Але тепер Ви платите, залишившись живим і оплакуючи її". Чоловік мовчки потиснув руку і пішов геть. Людина готова страждати, якщо осягає смисл цього страждання.

На думку Франкла, коли заперечується самотрансценденція існування, тоді саме існування викривлюється. Воно отримує ознаки речей. Буття зводиться просто до речі. Таким чином, буття людини деперсоналізується. І, що найважливіше, суб'єкт перетворюється на об'єкт. Це відбувається "за рахунок того, що характеристикою суб'єкта є відношення до об'єкта. А характеристикою людини є те, що вона відноситься до інтенціональних об'єктів з точки зору цінностей та смислів, які слугують суб'єктивними основами та мотивами.

Якщо заперечується самотрансценденція і закриваються двері для смислів і цінностей, суб'єктивні засади і мотиви заміщуються процесами зумовлення, й залишається шляхом "прихованого навіювання" здійснювати зумовлення та маніпуляцію людиною". На думку Франкла, саме "уречевлення відкриває двері маніпуляції".

Життя є плинним і мимовільним, що безпосередньо пов'язано зі смертністю людини та страхом смерті. Плинність існування зумовлює втрату його смислу. Проте саме вона дає змогу осягнути красу життя, його добро і все інше. Головне - "створити безсмертний слід у пісні часу".

Пандетермінізм як вчення про закономірне зумовлення "всього всім" заперечує можливість людини протистояти середовищу. Насправді людина сама визначає себе і своє ставлення до середовища. Людина самодетермінується. Вона вирішує, вибирає у визначенні себе, її особистість є непередбачуваною. Людина долає себе у власному самовизначенні та самозумовленні. Вона є самотрансцендуючою істотою.

Франк визначає три екзистенціали людського існування: духовність, свободу та відповідальність. Вони не просто характеризують людське буття, скоріше вони конституюють його у цій якості. Тому духовність це те, що відрізняє людину від тварини, те, що властиве їй, і їй одній. Можливість - це і є існування, а існувати - значить постійно виходити за межі самого себе.

Можливість духовного сутнього бути спів-присутнім іншому сутньому - це вихідна здатність, сутність духовного існування, духовної реальності. Відносно духовного сутнього сутнє, що пізнається ним, ніколи не міститься "зовні", а завжди є "тут". Таким чином, лише за умови наявності рефлексивної установки, властивої будь-якій психології, це просте "тут-буття" розколюється на суб'єкт і об'єкт.

Духовне сутнє, вказує Франкл, може бути спів-присутнім не тільки простому іншому сутньому. Воно, зокрема, може бути спів-присутнім рівному собі такому ж духовному сутньому. Ця спів-присутність може бути названа спів-буттям. Проте "це є можливим лише в тій віддачі себе один одному без залишку, яку ми називаємо любов'ю".

Любов Франкл визначає як можливість сказати комусь "ти" і сказати йому "так". Іншими словами, це здатність зрозуміти людину не лише в її конкретності, унікальності та неповторності, айв її цінності та необхідності. Це й означає сказати "так".

У сфері людської духовності Франкл визначає окрему форму: "підсвідому духовність", або "духовне несвідоме" - совість. Совість по суті своїй є ірраціональною і дологічною: "Свідомості відкрите сутнє, совісті ж відкрите не сутнє, а скоріше, навпаки, те, що ще не існує, а лише повинно існувати". Тому совість постає як "інтуїтивна за своєю суттю функція: щоб антиципувати те, що повинно бути здійснене, совість спочатку має його інтуїтивно осягнути", і в цьому розумінні совість чи ерос дійсно є ірраціональними і можуть бути раціоналізовані лише згодом.

Особистість розкривається у своїй біографії, стверджує Франкл, а остання не піддається прямому аналізу. Біографія - це ніщо інше, як пояснення особистості у часі. Будь-яким даним чи деталям історії життя властива біографічна цінність і водночас навіть особиста експресивна цінність (проте до певної міри і лише в певних межах).

Людська відповідальність випливає з неповторності та своєрідності існування кожного індивіда. Буття людини являє собою відповідальність, що походить із конечності цього буття. Обмежений відтинок часу, відведений людині тут, на землі, не відбирає смислу її існування. Навіть сама смерть робить життя більш осмисленим. А унікальність життя взагалі складають унікальні долі кожної окремої людини.

Доля людини завжди має певний визначений смисл, адже доля - така ж сутнісна складова людського життя, як і смерть. У межах своєї "виняткової долі" кожна людина є незамінною. У коленої людини - своя власна доля. І кожен перебуває наодинці зі своєю долею - "один у всьому Всесвіті".

При цьому свою долю людина повинна, з одного боку, формувати, а з іншого - гідно приймати її, терпіти, відкриваючи для себе різні сторони страждання, долаючи його руйнівний смисл і відкриваючи творчий, синтезуючий, такий, що спонукає до нових перспектив буття.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


15.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!