Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психологія творчості: від інтелектуалізму до біологізації. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психологія творчості: від інтелектуалізму до біологізації. Реферат

До середини XX століття проблеми творчості не усвідомлювались як суспільне важливі, їх розробка ще не набула значного поширення. Лише в 50-х роках почала розвиватись і оформлюватись у своєрідну галузь психологія творчості. Це відбулося відразу в багатьох країнах

Інтенсивний інтерес до проблем творчості у США починається з виступу відомого психолога Дж. Гілфорда в Американському психологічному товаристві. Цей вчений ініціював систематичні дослідження даної галузі психології, висунувши своєрідну концепцію творчого інтелекту.

Перед тим панувала думка, що творчість у своїх найістотніших рисах повинна вивчатись, як правило, на рівні високих взірців методом наукової абстракції. Корінне зрушення в психології творчості мало під собою ту підвалину, що творчість є властивістю звичайної, нормальної людини, і структура цієї діяльності принципово однакова на всіх рівнях обдарованості. Першочергове завдання полягало в тому, щоб винайти методи об'єктивного вивчення творчості, використовуючи при цьому також кількісний аналіз.

Для здійснення цієї мети на базі американських університетів відбуваються міждисциплінарні конференції. Вони координують роботу відомих психологів та соціологів з даної проблеми. В 1955 р. К. Тейлор проводить на базі університету штату Юта конференцію, присвячену виявленню та вихованню творчих здібностей в науковій діяльності. Аналогічні конференції були організовані в Мічиганському університеті, а також університетах штатів Колорадо та Міннесота. В останньому провідну роль відіграв активний дослідник проблем творчості Е. Торранс, чиї погляди ще будуть розглянуті далі.

Як правильно вважає польський психолог А. Стржалецький, автор цікавої книжки "Вибрані питання психології творчості", найважливіші дослідження в цій галузі належать Гілфорду. Його праці в рамках так званого "Проекту здібностей" спричинилися до багатобічного вивчення на найвищому інтелектуальному рівні наукової, технічної та художньої творчості і стали прикладом для експериментальних досліджень і теоретичних міркувань багатьох психологів (Мак-Кіноп, Кеттел та ін.). Серйозну увагу дослідженням студентської молоді приділили Гетуелз, Джексон, Торрапс. Проблеми психології творчості набули серйозного значення у промисловості, військовій справі. Почав виходити спеціальний журнал, присвячений психологічним питанням творчості, - "Creativity Review" (1955 - 1966).

Підраховано, що нині існує близько 100 програм досліджень творчості, які мають, проте, здебільшого емпіричний характер. У зв'язку з цим є широкі розбіжності в їхніх теоретичних розробках. Усі підходи до розкриття творчості можна розбити на такі групи:

  • дослідження продуктів творчої діяльності - винаходи, наукові теорії, твори мистецтва та літератури, моральні норми тощо;
  • дослідження творчого процесу;
  • вивчення особистості творця: залежність творчої продуктивності від інтелекту в цілому, від рис особистості, їх своєрідного набору та поєднання;
  • дослідження впливу зовнішніх умов, насамперед соціальних, що сприяють творчості або гальмують її.

Жодний з цих напрямків дослідження, окремо взятий, не може слугувати основою для побудови загальної теорії творчості. Справжній поступ цієї галузі психології залежить від їх достеменного розкриття та органічного поєднання.

Серед психологів існує думка, що саме творчий процес є центральною ланкою в усій психології творчості. Однак теорії, що досі були запропоновані психологами або іншими вченими, які цікавились аналізом творчої діяльності, не розкривають її справжню процесуальність, а дають досить штучно й механістично пов'язані один з одним етапи. Якась своєрідна стереотипність думки примушує дослідників повторювати аж до наших днів включно досить прагматичну і мало-психологічну чотири-стадійну теорію, запропоновану Г. Воллесом у 1926 р.

Починаючи від відомого французького математика А. Пуанкаре, але особливо від Воллеса, теорію поетапного розкриття творчого процесу розробляли: Монтмассон (1931), Патрік (1935, 1937), Гетчинсон (1949), Вінакке, Гізелін (1952), Адамар (1954) та ін. Проте розкриття смислу творчості в цих дослідженнях дещо поверхове. Головний механізм, що створює нові цінності, зводиться до інсайту - найбільш недоступного етапу, який відбувається на рівні підсвідомого. Цей інтимний, найбільш прихований механізм творчості потребує свого дальшого розкриття в конкретних психологічних уявленнях.

Вирішити це завдання спробували гештальтпсихологи - Дункер і Вертгаймер. Вони визначили творчість як процес переструктурування відношень між елементами цілісної структури, як зміну гіршої системи елементів на кращу. Було висунуто також думку, що творчий процес полягає в реорганізації та реаналізі поля сприймання, тлумаченому дуже широко.

За Гвеліном, творчість характеризується як нова конфігурація старих елементів або нова констеляція значень. Від цього залишається лише один крок до визначення смислу творчості як процесу розв'язання проблем, починаючи хоча б з такого елементарного способу, як "спроби й помилки" (Спірмен та ін.). До такої дефініції примкнули Гілфорд, Брунер та Гілгард. Проте визначення творчості як процесу розв'язання проблем є лише переддвер'ям більш істотних питань.

Найглибше та найінтимніше джерело творчості має стосунок не до розв'язання, а до постановки проблеми. Цікавіші думки тут були висловлені відомим канадським ученим Г. Сельє. Він здійснив суттєве переміщення проблематики психології творчості з периферії до центру. Вирішення проблеми - це завдання другорядного значення. Воно більше передбачає вміння міркувати, ніж глобально охоплювати велику сукупність фактів у якомусь найважливішому напрямку·, коли мова йде про постановку (бачення) проблеми. Саме тут треба шукати фокус усієї психології творчості.

На жаль, психологи здебільшого зводять завдання цієї галузі науки до вирішення задач (наприклад, математичних або шахових), звужуючи сферу свого дослідження до рамок дискурсивного мислення. Це також важливо, це має практичний вихід у справі, скажімо, шкільного навчання або моделювання кібернетичних машин. Утім такі проблеми не є центральними у психології творчості.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


14.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!