Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Психологія творчості: від інтуїтивізму до гуманістичної традиції. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Психологія творчості: від інтуїтивізму до гуманістичної традиції. Реферат

Кінець XIX - початок XX століття позначені в історії психології творчості виходом низки визначних праць, зокрема "Творчої еволюції" А. Бергсона, робіт Т. Рібо, а трохи пізніше - З. Фрейда

В історію психології Анрі Бергсон увійшов як інтуїтивіст. У центрі його уваги - проблема інтуїції, яку він протиставляє розуму, інтелекту. Для розуму, на його думку, є характерним механіцизм, він спроможний обслуговувати лише дію. Інтелект пізнає не самі речі, а лише їхні відношення, здатні привернути його увагу з огляду на можливі практичні дії. Інша справа - інтуїція. Вона покликана спрямовувати інтелект, переносити увагу від одного до іншого, змінювати напрям аналізування. Інтуїція складає сутність людського духу і самого життя, в її основі лежать творчі потенції людини.

Творчість Бергсон пов'язує з можливістю вибору: "життєвим витоком повинна бути свідомість... це свідомість, що є потребою творчості, проявляє себе лише там, де творчість можлива. Вона засинає, якщо життя приречене на автоматизм; вона пробуджується, щойно пробуджується можливість вибору". Бергсон позбавляє науку можливості пізнати рушійні сили та структуру творчого процесу, оскільки в її основі лежить принцип детермінізму, який дослідник ставить під сумнів.

На противагу Бергсону Теодюлъ Рібо робить спробу побудувати теорію творчості. Він застосовує новий метод - генетичний - в аналізі творчої уяви і показує, як у процесі навчання та виховання людина набуває ознак оригінальності. Рібо зазначає необхідність, фатальність творчості: людина творить не тому, що хоче, а тому, що не може не творити. Намагаючись утвердити принцип детермінізму в психології творчості, Рібо бачить його у фатальній залежності від спадковості. Так, творча потреба сприймається спадково визначеною: "природа наділяє нас тільки одним - творчим інстинктом, тобто потребою творити у визначеному напрямі".

Рібо вважає, що відмінності окремих видів творчості є характерними не для природи творчості, а для її механізмів. Ці відмінності мають другорядне значення та зумовлюються природними властивостями людини. Він пропонує структуру двох механізмів: повного і скороченого, які відрізняються за протяжністю фаз творчого процесу. У першому випадку народжується ідея, яка потім утілюється в конкретні образи, мелодії або цифри. У другому випадку народженню ідеї передує довготривала несвідома підготовка. Але з точки зору змісту творчого продукту обидва механізми є абсолютно однозначними, їхня відмінність є лише формальною і диктується специфічними особливостями конкретних людей.

Зиґмунд Фрейд у своїх дослідженнях художньої та моральної творчості користувався психоаналітичним методом, спираючись на ідею Едипового комплексу, в якому вбачав витоки релігії, моралі, мистецтва та суспільства загалом. Таким чином, за Фрейдом, в основі всіх видів творчості лежить Едипів комплекс, який сформувався у дитини до п'яти років. Механізмами його розвитку є сублімація та компенсація. Комплекс представлений у вигляді несвідомих потягів і задоволення їх, наприклад, засобами фантазії. Художник перетворює ці потяги у таку форму, в якій вони перестають бути асоціальними. На цьому базується й механізм впливу художніх творів, тобто вони знімають асоціальність несвідомих потягів людини, знімають напругу конфліктної ситуації у психіці людини, підтримують психічну рівновагу.

Отож художня творчість характеризується, якщо користуватися термінологією Фрейда, здатністю до сублімації несвідомих потягів людини. Художник переводить свої несвідомі бажання у символічні форми, тим самим пом'якшуючи егоїстичні та сексуальні потяги, а глядач отримує при цьому естетичне задоволення. Навряд чи закон сублімації можна визнати плідним, оскільки як творчість автора, так і співтворчість глядача є більш складними та багатоманітними. Сам Фрейд визнавав, що психоаналіз не завжди здатний проникнути у механізми творчої роботи.

Погляди Фрейда на процес художньої творчості неодноразово піддавалися критиці з боку представників естетичної та мистецтвознавчої думки. Але не можна не визнавати, що ряд положень його теорії, які стосуються психологічного впливу творів мистецтва на людину, індивідуальної сторони художньої діяльності, справили помітний вплив на формування духовної та інтелектуальної атмосфери XX століття.

Слід нагадати про своєрідне бачення закономірностей творчої діяльності представником гештальтпсихології Максом Вертгаймером. У своїй відомій книзі "Продуктивне мислення" він пропонує зосередити увагу на сутності досліджуваних індивідом явищ, тобто вказує на значення вивчення логіки розвитку самого предмета творчості. Втім індивідуальним властивостям людини він віддає належне, вважаючи, що вони можуть зумовлювати недостатній аналіз ситуації, спрощення структури об'єкта творчості.

Аналіз та переструктурування проблемної ситуації Вертгаймер вважає одним із основних принципів теорії творчого мислення. Цей аналіз, природно, передбачає використання минулого досвіду. Момент пере-центрування ситуації, що називається інсайтом, "дає можливість суб'єкту побачити дану ситуацію у новій, більш глибокій перспективі". На думку Вертгаймера, творчість не є унікальним феноменом, вона наявна у практичному та особливо соціальному житті людини.

Проблема творчості набула великої популярності й серед представників гуманістичної психології. Тут вона розглядається як спосіб само-актуалізації, реалізації прагнень людини до розвитку своїх можливостей. Так, Абрагам Маслоу вважає, що кожна людина робить спроби реалізувати протягом свого життя властиву їй натуру, певний потенціал. Тому, пропонуючи ієрархічну систему мотивації людської діяльності, що складається з ряду шарів, найвищою потребою він називає потребу само-актуалізації, тобто творчої самореалізації.

Маслоу розрізняє два види творчості: первинну і вторинну. Первинна виходить із сфери несвідомого. Маслоу дає психологічний "портрет" такої творчості: вона властива тим, "хто здатен мріяти, грати, сміятись та лінуватись, хто вміє бути спонтанним, більш відкритим для несвідомих спонук та імпульсів". Вторинна творчість виходить із свідомості "суворих і практичних людей, які бояться поривів... обережні й турботливі щодо всього, що вони роблять". Проте, звичайно, дійсно творча особистість володіє обома видами творчості.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


14.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!