Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Рефлексологічне дослідження та вчення. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Рефлексологічне дослідження та вчення. Реферат

Розвиток ідеї цілісності в рефлексологічному дослідженні організму людини. В. П. Протопопов. Рефлексологічне вчення про колектив. О. С. Залужний

Найвизначнішим представником рефлексології в Україні у досліджуваний період був В. П. Протопопов. Боротьбу проти суб'єктивної психології він та інші українські рефлексологи почали насамперед із зведення всієї поведінки людини та її внутрішнього світу до сукупності рефлексів.

"Уся складна і різноманітна діяльність живих істот, - писав Протопопов, - поділяється лише на рад природжених і набутих рефлексів, і вся поведінка як людини, так і будь-якої тварини може бути пояснена за допомогою дослідження цих рефлексів".

Наука, що вивчає поведінку людини з цієї точки зору, іменується рефлексологією (Бехтерев) або ж, за терміном американських вчених, "психологією поведінки" (psychology of behavior).

Людська думка намагається знайти закони діяльності людини, але тільки з розвитком природознавства це намагання привело до відповідного наукового рішення; протягом століть дане питання залишалося без відповіді, поки основою для його вирішення слугували такі метафізичні сутності, як душа, розум і т. д.

Психологія, що спирається на елементи суб'єктивного переживання, виявилася безсилою в дослідженні законів поведінки і вимушена в цьому питанні поступитися місцем рефлексології. Залишаючись у рамках чисто фізіологічних об'єктивних побудов, за Протопоповим, ми повністю зможемо вичерпати всі явища від початку до кінця, цілком оволодіти ними; відтак відпадає необхідність проникати у психічний стан переживання людини при дослідженні цих явищ.

Віра у всесилля природничих методів дослідження захопила не тільки сферу психології. Намагаючись вийти безпосередньо у практику, рефлексологія поширила свої методи й на педагогіку. Цим самим у рефлексологію було введено зовсім чужорідний для неї соціальний момент. Але інакше не могло бути. Ігнорування психічного призвело до своєрідної розплати: природодослідник опинявся перед іще ширшим колом складних педагогічних проблем. При цьому, зрозуміло, в еклектиці біологічного й соціального панувало одне лише біологічне, тому що соціальне виступало в біологізованому вигляді.

Треба, проте, застерегти, що такі прямолінійні установки не були безплідними. Крізь масивні грати рефлексологічних категорій у фізіологічні дослідження вдиралося життя і примушувало дослідників, немовби поза їхньою свідомістю, забувати про чистоту принципів і враховувати всю складність життєвих форм. Чисті принципи лише давали можливість бачити проблему в її природному, не закаламученому стані.

Протопопов та його однодумці вважали, що об'єктом їхніх досліджень могло бути тільки те, що виявлено тією чи іншою особистістю поза як усі дії організму, що виявляються, є лише різними типами рефлекторних явищ, і понад це нічого іншого не можна вбачати в цих діях, то ясно. що й вивчення всіх цих явищ може бути тільки об'єктивно-фізіологічне, але ніяк не суб'єктивно-фізіологічне. Рефлексологи намагалися вибрати той шлях, яким іде наукове природознавство, - шлях об'єктивного вивчення явища, котре відбувається у часі й просторі та може бути виміряне і математично опрацьоване.

Фізіологічні методи дослідження задовольняли цю вимогу. Вони вносили у вивчення всього тваринного світу єдиний принцип і єдиний метод, який давав можливість, зокрема, застосувати для аналізу діяльності організму еволюційну точку зору і використати всі її колосальні багатства. Протопопов навіть натякав на побудову "рефлексологічного світосприймання" і застосування його до педагогіки, яку він вважав галуззю природознавства.

Як уже зазначалось, у своїх методологічних побудовах рефлексологи виходили із принципу тотожності внутрішнього і зовнішнього, сутності та явища, забуваючи про їхню діалектику, внутрішню суперечність. Одне із основних питань психології і полягає в тому, щоб дослідити, як зовнішнє стає внутрішнім (перехід зовнішнього подразника у факт свідомості, що пов'язане з проблемою формування переконання і т. д.), а також яким чином це внутрішнє переходить у зовнішнє, тобто, наприклад, як людина здійснює вчинки, якими вона керується намірами тощо. Адже кваліфікація вчинків при різному ставленні суб'єкта до них буде різною.

Тріумфальний похід рефлексології відбувався, проте, в одчайдушній боротьбі з психологічними течіями, які тією чи іншою мірою визнавали існування внутрішнього світу в людини і допускали суб'єктивний момент у методах дослідження людської психіки.

Дивовижна прямолінійність і послідовність рефлексологів, які не тільки перекладали мовою рефлекторної теорії людську психологію, але й цими ж методами намагалися розкрити динаміку життя колективу і навіть суспільства, природно, збуджували іншу, а саме суб'єктивну, прямолінійність у представників старої "психології свідомості".

Абсолютизація рефлексології при розповсюдженні її термінології навіть на суспільні відносини періодично призводила до абсурду, до "дитячого захоплення" рефлексологічною грою. Те, від чого стримувалися помірковані глибокодумні рефлексологи, те, що вони не наважувалися сказати прямо (кожний принцип, доведений до кінця, абсолютизований, перетворюється, зрештою, на абсурд), з надзвичайною легкістю робили люди, які лише походжали біля науки і своїм юнацьким запалом дискредитували її. Рефлексологія стала модою.

Після "розтину" живого цілого на ланцюг рефлекторних реакцій перед рефлексологами постала проблема: з'єднати між собою частини змертвілого організму, подолати уявлення про нього як про механічну сукупність деталей. Тут рефлексологи висунули кілька плідних ідей.

Перша з них - застосування природного експерименту. Протопопов, спираючись на доробок відомого психолога О. Лазурського, доповнив експеримент рефлексологічною методикою. Експеримент, в якому береться предмет в його природному стані, уже виявляє намір експериментатора до синтетичного, цілісного трактування - на відміну від гострого експерименту, коли вирішуються головним чином питання аналітичного характеру. Думку про це висловив ще Павлов: він указував, що створена ним школа фізіології дала природознавству цілісний організм, а не його окремі ізольовані функції.

Було усвідомлено, що факти, здобуті рефлексологією у штучних умовах експерименту, не можна безпосередньо переносити на складні форми поведінки людей. Утім самі рефлексологи робили це, і неодноразово. Висловлювалась навіть думка, πιο такі стрімкі перенесення та узагальнення - "історично неминучий ефект у розвиткові об'єктивного підходу".

Зазначаючи важливу заслугу Протопопова у винайденні природного експерименту як нової сторінки рефлексологічної методики. К. С. Мокульський убачає в цьому перехід від вивчення спрощеної поведінки, що протікає в ізольованій обстановці, до поведінки, яка розвивається в конкретних життєвих умовах.

Друга визначна ідея, за допомогою якої переборювався механістичний ухил рефлекторної теорії, була висунута О. О. Ухтомським. Це - ідея домінант" як головного принципу діяльності нервової системи. Цей принцип і взяли на озброєння рефлексологи, давши йому наймення "рефлексу зосередження". Цей рефлекс мобілізує механізми поведінки у зв'язку з актом "співвідносної діяльності", що настає, орієнтує організм на певну форму зв'язку з навколишнім світом, - тобто він є головним фактором, що регулює поведінку в її складних формах. Завдяки цьому створюються передумови виникнення нових зв'язків особистості з середовищем при використанні нею набутого досвіду.

Ідея домінанти допомогла розв'язати одне з принципових питань рефлексології, а саме питання про структуру поведінки: чи можна розглядати поведінку як просту суму рефлексів, які арифметично складаються в ланцюги, або ж комплексні форми поведінки є щось більш складне, ніж проста сума рефлексів. Це питання більшість представників науки про поведінку вирішували в іншому розумінні.

Розширюючи поняття рефлексу, вкладаючи у схему рефлексу всю поведінку без залишку, рефлексологи в той же час вважали, що поведінка як процес є інтегральне ціле. Коли організм у своїх реакціях на середовище використовує минулий досвід, він уже діє не як сума рефлексів, а як цілісний апарат.

Говорити про ізольовані елементи цього процесу можна лише із методичних міркувань. Якщо ми повинні досліджувати сполучну діяльність великих півкуль самих по собі, незалежно від набутого досвіду, ми перетворюємо досліджуваний об'єкт в елементарну модель; чим більше ми підходимо до конкретної співвідносної діяльності, до поведінки в умовах певної ситуації, тим більше повинні підвищувати порядок моделі, наближаючись до особистості, взятої в усій складності її особливостей і з усім багатством її досвіду.

Ідею вивчення високих моделей було висунуто Протопоповим ще в 1923 р. Він указав на необхідність переходу рефлексології до охоплення складних форм поведінки. Рефлексологія високих моделей, яка базується на рефлексології елементарних моделей, де акти поведінки зводяться до балансу основних процесів збудження і гальмування, лежить в основі комплексних форм поведінки. Саме ця рефлексологія становить базу педагогіки. Тут уже не буде узагальнень, які виходять за межі дослідних явищ. Таке відбувається тоді, коли закономірності, отримані на спрощених моделях, безумовно переносяться на моделі складні.

Враховуючи весь набутий організмом досвід, досліджуючи цілісну реакцію на середовище, рефлексологія, проте, втрачає тут - як предмет свого дослідження - саме рефлекси, і рефлексолог стає принаймні біхевіористом, розкриваючи характер поведінки особистості в цілому.

Рефлексологічне вчення про колектив. О. С. Залужний

Поширюючи в напрямку "змістової й методичної цілісності" застосування рефлексологічної методики, О. С. Залужний спрямував свої зусилля на вивчення колективу, зокрема дитячого, користуючись насамперед систематичним спостереженням і натуральним (природним) експериментом. Автор по суті переходить до сфери соціальної психології, хоч і вживає все ту ж рефлексологічну термінологію. Залужний критикує ідеалістичну психологію та педагогіку, які вивчали етичні норми поведінки на підставі абстрактних філософських міркувань про те, якою повинна бути людина взагалі. Відносно цього "ідеального типу" характеризували реальних людей.

Натомість треба вивчати дітей виходячи з соціальних умов, в яких вони живуть. Так буде знайдено тип дитини або колективу, який у даних умовах найчастіше трапляється. Це і буде стандартний, нормальний тип. Залужний вважає, що скрізь у дослідженнях на перше місце треба ставити методику систематичного спостереження й натурального експерименту.

Написана в плані дослідження високих моделей книжка Залужного "Учення про колектив" викликала тривалу і принципову критику. Поки йшла мова про дитячий колектив, тут природний експеримент ще був можливим і отримані дані могли мати наукову цінність. Коли ж Залужний зробив спробу дослідити колектив узагалі, розкрити по суті соціологічну природу будь-якого колективу, абстрагувавшись в той же час від сенсу його життя, він наразився на серйозні нарікання.

Зведення до простого як методичний засіб не можна заперечувати лише там, де ведеться про вивчення акту поведінки з фізіологічного боку, тобто анатомо-фізіологічних механізмів самого акту, але· там, де цей акт треба вивчати цілком, не досить знати самі ці механізми, а слід, крім цього, знати ще й те соціальне оточення, яке пімотувало, сформувало цей акт і ту ситуацію, яка його спричинила.

Найважливіша риса поведінки - спрямованість як її норма. Такі норми, зазначає Залужний, завжди є продуктом і регулятором колективного життя. Намагання зрозуміти акт поведінки без відношення до норми, змісту, тобто намагання зрозуміти незумовлений акт поведінки - це все одно, що шукати "річ у собі".

Сам педагогічний експеримент, коли він стосується формування не окремих вузьких функцій, а цілісної поведінки, є експеримент по суті соціологічний, а не фізіологічний, а тому намагатися викласти дані такого експерименту в термінах фізіологічних або рефлексологічних -· це значить намагатися знищити специфічну характеристику того, що становить саму суть педагогічного, а не фізіологічного, рефлексологічного або навіть психологічного, експерименту. Ставати на такий шлях - це значить відмовлятися від діалектичного методу й розглядати ці явища механічно.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


14.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!