Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Побудова психічної структури. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Побудова психічної структури. Реферат

Символіка духу і психологічна система: "образ" і "річ". Е. Кассірер (1874-1945)

Ернест Kaсcіpep відомий як представник марбурзької філософської течії школи, учень Г. Когена і П. Наторпа, сповідувач методології та ідеології неокритицизму. Започаткована ще Кантом, критична рефлексія (як метод наукового аналізу) спрямовувалась на "нове" визначення меж та методів філософської науки у зіставленні з іншими формами соціального творення - мистецтвом, релігією тощо, загалом - культурою людства в усій сукупності багатоманітних її виявів.

Кассірер відомий такими працями:

  • "Проблема пізнання в філософії та науці у Новітній час" (1906-1940),
  • "Особистість та космос у філософії Відродження" (1927),
  • "Філософія Просвітництва" (1932),
  • "Поняття субстанції та поняття функції" (1910),
  • "Філософія символічних форм" (1937) та ін.

Всю культуру Кассірер розуміє як діяння духу. І чисту функцію пізнання, і функцію мовного мислення, і функцію міфологічно-релігійного мислення, і функцію художнього світогляду слід розуміти таким чином, щоб стало видно, як в усіх них відбувається не стільки певне оформлення світу (gestaltung der Welt), скільки формування світу (gestaltung zur Welt), об'єктивного смислового зв'язку та об'єктивної цілісності світобачення, стверджує Кассірер.

Відтак критику розуму Кассірер розуміє як критик, адже весь зміст культури - оскільки він є щось більше, ніж проста одиничність, та оскільки він ґрунтується на загальному формальному принципі - має своєю передумовою первинну діяльність духу. Постійне підкреслення діяльного характеру духу визначає підхід до кардинальної психологічної проблеми XX століття: психіка (дух) виявляється, формується і здійснюється в діяльності. Цікаво, що Кассірер вважає цю думку основною тезою ідеалізму.

Зміст поняття культури невіддільний від основних форм і спрямувань духовного виробництва. Саме тут, як ніде, буття осягається тільки в діянні. І тут належне місце Кассірер відводить естетичній фантазії. Мова йде не про відображення світу, а про своєрідне само-відношення. Саме в духові й міститься останній притулок об'єктивності. Мова, міфологія, мистецтво, релігія, незважаючи на різні методи, мають одну мету - перетворити пасивний світ простих вражень, в яких дух спочатку гадає про себе як впійманого, у світ чисто духовного вираження.

Якщо філософія мови має справу з внутрішньою мовною формою, то можна цілком допустити аналогічну внутрішню форму в релігії, міфології, мистецтві, науковому пізнанні. Це форма є законом їхньої будови. Цікаве зауваження: кожній основній формі духу, в міру її розвитку, властиве прагнення видати себе не за частину, а за ціле і претендувати на абсолютну значущість. Кассірер міг би додати, що це є серйозна закономірність, пов'язана зі створенням, зокрема, психологічної системи, з отриманням системної єдності, що охоплює всю сукупність буття і духовного життя. Саме через це прагнення до безумовного кожен напрям продукує конфлікти культури і антиномії понять культури.

Наука спочатку спирається на мову як на матеріал і основу, але в той же час виходить за її межі. Новий, немовний логос формує себе дедалі більш виразно й самостійно. Тоді наука та філософія вдаються до критики мови. Слід долати метафізичне гіпостазування якогось одного логічного, естетичного або релігійного принципу.

Філософія має піднестися над цими окремими формами, їх треба охопити як ціле, знайти між ними зв'язок, а не відношення до трансцендентного буття або принципу. Тому нову систематику намагалися створювати (Декарт, Гегель), шукаючи не рядоположеність, а принципи цілісності. На це Кассірер зауважує: якщо дотримуватись вимоги логічної єдності, то зітруться особливості, якщо спертися на індивідуальність, то в ній можна загубитися.

Кассірер пропонує говорити про ідеальний взаємозв'язок окремих галузей - мови й пізнання, естетичного та релігійного, - не втрачаючи своєрідності кожної сфери. Він шукає такий засіб, який оформлює дух в окремих напрямах, зберігає їхню особливу природу і специфічний характер. Тому Кассірер і ставить питання, чи є в різних напрямах духу така проміжна галузь, така опосередковуюча функція, що виявляє певні типові характеристики, завдяки чому її можна пізнати й описати. Засобом вирішення цього питання стає поняття символу.

Мова йде, зокрема, про знакові системи. Для побудови засад наук створюється логіка знаків. Знак - не просто випадкова оболонка думки, це її необхідний істотний орган, інструмент повідомлення готового мисленнєвого змісту. Будь-яке справжнє струнке й логічне мислення знаходить підтримку тільки в символіці та семіотиці. Закон природи набуває вигляду загальної формули, а її можна уявити лише як зв'язок загальних специфічних знаків. Це стосується не тільки науки, а й усіх основних форм духовної творчості. Для цього створюється певний чуттєвий субстрат.

Кассірер говорить про всезагальне середовище (Medium), в якому "зустрічаються" всі духовні утворення. Зміст духу полягає тільки в його вираженні, ідеальна форма впізнається на основі чуттєвих знань, які її виражають. Чи можливо створити ідеальну форму через сукупність чуттєвих знаків, своєрідну універсальну характеристику, своєрідну "граматику символічної функції", якою можна було б охопити і генеральне співвіднести окремі вирази та ідіоми, які є в мові, мистецтві, міфі, релігії?

Для цього слід розкрити традиційне історичне поняття ідеалізму. Кассірер прагне здолати протилежність чуттєвого і раціонального. Але для "універсальної характеристики" слід долати цей старовинний дуалізм і чиста функція духовного сама має шукати в чуттєвому своє конкретне втілення. Чуттєве - це не просто реакція, а чиста акція. Це не просто враження, а вираження.

Саме тут Кассірер подає думки, які сприяють формуванню уявлення про психологічний канон. Він має завершуватись у своїй структурі не абстракцією, а конкретним живим образом (абстрактне - загальне - індивідуальне - всезагальне - наповнений живий образ). Саме цей живий образ і буде репрезентувати остаточну форму канону.

Канон - це не мертва структура певних компонентів, а їхня жива взаємодія. Догматичний сенсуалізм не тільки недооцінює інтелектуальні фактори, а й саму чуттєвість не розуміє у повному обсязі її поняття і тотальності її дій. Це не проста імпресійність, безпосередня даність відчуттів. Адже є активність самого чуттєвого, своєрідна "чуттєва фантазія", яка виражається у різних сферах духовної творчості.

Духовна творчість полягає у створенні вільної картини світу; мова йде про світ, який за своїми безпосередніми властивостями ще зберігає ознаки чуттєвого, духовно освоєну чуттєвість, створену в результаті творчості. Це вже здійснює і мова, даючи найменування (функція мовного мислення і мовного вираження). Мова не тільки фіксує окремі моменти змісту, а й надає їм певної мислительної якості, що дає змогу піднестися над "голою безпосередністю" чуттєвих якостей, а це все може завершуватись аналізом і синтезом наукового мислення.

Поряд існує споріднений за духовним походженням образний світ, світ міфу та мистецтва, а міфологічна фантазія, хоч би якою чуттєвою вона була генетично, виходить за межі пасивної чуттєвості. І в міфі, і в естетичних творах людина створює основні елементи форм. І саме діяльність з їх створення є визначальним компонентом теорії Кассірера.

Вчений робить висновок, дуже важливий для формування ідеї канону: найвища і найчистіша духовна активність, яку тільки знає свідомість, зумовлена й опосередкована певним способом чуттєвої активності. Перетворене і сутнісне життя чистої ідеї постає завжди тільки в мальовничому блиску явищ. Дух виявляється у творчій силі. В цьому людина знаходить сутність духу, адже ця сутність може нам відкритися тільки у своїй діяльності, у формуванні чуттєвого матеріалу.

Чуттєві символи виступають з претензією на об'єктивність і ціннісність. Річ та її знак спочатку мало диференційовані. Образ і слово мають магічну силу, щоб осягти суть речі.

Через знак пізнається сутність. Це перша стадія речового доказу об'єктивності. Знак виділяє стійке, зупиняє вічний потік чуттєвого. Через знак зміст набуває нового стану. Ідентичність свідомості виявляється не в тому, що вона із себе видає або має, а в тому, що вона робить. Через це діяння у знакові виступає значення. Тому знак є репрезентантом множинності, будучи сам загальним.

Саме в цих думках Кассірер продовжує формувати по суті ідею канону. І вся філософська культурологія має його як свій основний предмет. Кассірер основну увагу приділяє завершальній структурі канону чуттєвого знаку. Він допомагає свідомості у безперервній зміні чуттєвих якостей зберігати свою єдність, ідентичність саме в тому, що вона робить.

Знак - репрезентант змісту, множинності. Разом із цим постає застигла єдність форм. Визначення предмета є прогресуючим процесом. Це не просто утримання в пам'яті, репродукція. Навіть ця остання завжди має реалізувати первинну, автономну діяльність. Саме пригадування набуває більш багатого і повного смислу. Отже, будь-яка репродукція змісту вже містить у собі певний ступінь рефлексії додаванням нового ідеального значення. Останнє виступає у дедалі більшій визначеності і багатстві зміст" в міру диференціації власного образного світу "Я". Воно здійснює активність конструювання. На цій основі межі суб'єктивного та об'єктивного світу стають чимдалі виразнішими.

Культурологія Кассірера осмислює психіку, її фундаментальні функціональність не просто як відображення, а як діяльнісну сутність. Кассірер пов'язує цей діяльнісний осередок з релігійним, художнім тощо відображенням світу і намагається наповнити його конкретним світовим змістом. Відтак він прямує до ідеї змістового вивчення психіки - на противагу функціональному.

Вже в цій методологічній підготовці виразно постає ідея канону, в якій органічно поєднуються зміст і форма психічного, долається безпредметна функціональність. Отже, за діяльнісним підходом має виступати підхід канонічний, який і ставить перед дослідником вимогу поєднати форму функціоналізму з феноменологічною змістовністю. А психолог і має звертатися до феноменології, щоб наповнити психічне конкретним змістом.

Канонічна психологія виставляє певний канон, який є взірцем, у якому нероздільно пов'язані психічна форма і психічний зміст. Слід повторити, за діяльнісним принципом має виступити принцип канонічний. Адже розходження між іманентністю канону і оточуючого психіку об'єктивного змісту породжує необхідність їх дійового поєднання. До цього прямує психологія з самого початку і до кінця XX століття.

Таким чином, пізнавальна проблема не стільки розв'язується, скільки здійснює своє повне вираження. "Не тільки наукам, але також мові, міфу, мистецтву, релігії властиве те, що вони постачають будівельну цеглу, з якої ми і будуємо світ дійсного і духовного, світ "Я"'. Це своєрідні функції, завдяки яким здійснюється своєрідне формування буття.

Перед тим як приймати рішення стосовно різно-порядкових поглядів, намагань - їх треба розрізняти. Тоді можна вирішити питання про сумісність різних форм сприймання свічу (релігія, наука, мистецтво тощо) і "Я" та про те, яким чином ці форми не відображають одну і ту ж саму по собі існуючу річ, а взаємно доповнюють одна одну в одній тотальності і в єдиній систематиці духовного діяння.

Кассірер звертається до проблем мови, спирається на Гумбольдта, шукає відношення мови до суб'єктивного та об'єктивного. Тут він долає однобічні судження. В мові постає нове опосередкування, взаємо-визначення суб'єктивного й об'єктивного факторів. Саме через мову створюється новий синтез "Я" і "світу". Аналогічне відношення встановлюється в кожній справжньо самостійній спрямованості свідомості. І в мистецтві, і в інших формах творчості суб'єктивне й об'єктивне пронизують одне одного, відтак виникають новий зміст і новий статус. Отже пізнання, мова, міф, мистецтво — це не джерела буття (внутрішнього або зовнішнього), не індиферентні посередники, а джерела власного світла, умови бачення і початку будь-якого формоутворення.

Головне питання, що постає при аналізі мови, мистецтва, міфу, таке, як певна чуттєва одиничність виступає носієм духовного значення. Кожний твір - це не сума елементів; чуттєві одиничності включаються в цілісність свідомості, отримуючи якісний смисл. Мова йде про конституювання єдності свідомості, про способи зв'язку єдності, про систему.

Потрібен пошук типових форм поведінки, зв'язку, цілісності психічного. Ця цілісність рядів свідомості і є певним законом, що їх упорядковує. Ця нова якість є "сумісне" на противагу "послідовному". Це форма симультанного зв'язку на протилежність суксесивному. Єдність простору у фізиці й мистецтві різна. У першому випадку це модальність логіко-геометричного поняття, у другому - модальність художньої просторової фантазії, що репрезентує інтуїтивну єдність. Міфологія теж має свої способи організації часової та просторової орієнтації світу. Каузальність є в науці, і своєрідна каузальність є в міфі.

Кожна форма причинності має свій утворюючий принцип. Звідси постає визначеність. Походження її із субстанції мислити не можна. Гола "сутність" нічого породити не може. Це велика проблема, навколо якої тупцює вся філософія. Свідомість спочатку абстрагує чисте буття, а потім додає до нього те, що відсунуто від реального світу як його якості. Слід перенести проблему з ґрунту абсолютного буття на ґрунт свідомості. Тут Кассірер хоче "врятувати" філософську проблему походження світових визначеностей. У свідомості "щось" опосередковане "іншим".

Будь-яка окрема реальність свідомості має визначеність саме тому, що в ній співіснує і репрезентується цілісність свідомості. Так виникає наявність змісту "тепер", "сучасне". Минулого вже немає, майбутнього ще немає. Насправді "тепер" є вічно-плинною межею, що відділяє майбутнє від минулого. Саме форма часу дана нам так, що в часовому елементі буття є часовий ряд у напрямах "вперед" і "назад".

"Оскільки ми здатні утримувати в актуальному бутті свідомості неіснуюче, недане, остільки для нас існує та єдність, яка, з одного боку, становить суб'єктивну єдність свідомості, а з іншого - об'єктивну єдність предмета", - стверджує Кассірер. Вираження множинного в одиничному має тут визначальну роль. У свідомості часового зв'язку виникає свідомість зв'язку просторового. Із ряду зорових, тактильних, м'язових відчуттів, із рядів уяви утворюється свідомість "сумісного".

Кассірер весь час шукає принцип єдності психічного, як це робив, зокрема, і Вундт, пропагуючи ідею апперцепції, що пов'язує емпіричні психічні дані. За Кассірером, душа не володіє простором у часовому вигляді. Він уперше створюється лише в процесі свідомості, в її загальному русі. Кассірер підтримує думку Лейбніца про вираження множинного в одиничному". Так Лейбніц характеризував суть чуттєвого взагалі. Ціле осягається в елементі, елемент - у цілому. Кассірер наближається до думки про об'єднання в одне уявлення груп чуттєвих сприймань - саме в безпосередньому чуттєвому переживанні. Водночас єдність розпадається на компоненти. В такому чергуванні створюється просторове уявлення. У цьому акті образ є потенційним рухом, а рух - потенційним образом.

Це продовження думки Сеченова про рух як основу сприймання простору й часу, об'єднання їх в єдине ціле. Кассірер консолідує психічне, створює його внутрішній зв'язок. Рух і образ - ось засада методологічних міркувань Кассірера. Рух, дія, діяльність обґрунтовуються в їхній залежності від образу і навпаки. Це одна І провідних ідей у психології XX століття.

Мова може бути об'єднуючим фактором, адже містить у собі і чуттєве, і поняттєве. Індивідуальний чуттєвий знак наповнюється всезагальним смисловим змістом. Розкривається поява основи цілісності просторового споглядання. Простір - не футляр, в який входять готові речі, це сукупність ідеальних функцій. Окреме місце не постає раніше системи місць.

Кассірер зайнятий створенням цілісної рухливої картини психічного. Тому далі він аналізує третю форму єдності, яка підноситься над просторовою і часовою, - це форма предметного зв'язку. Чи не будує Кассірер своєрідну "феноменологію духу", шукаючи принципи побудови цілісності психологічного?

Міркується про постання предметності, стійкої речовості через сукупність властивостей. Висувається ідея константності, яку психологи ретельно дослідили у предметі сприймання. Річ є стійким носієм властивостей, що змінюються. Це у Гегеля було розглянуто дуже ґрунтовно. Кассірер додає, зокрема, думку про синтез "Я". Адже в самому понятті перцепції у нерозчленованому вигляді міститься поняття "Я". Перцепція має важливу властивість - належати "Я". Воно присутнє в ній первинно. Властивості речі сприймаються як мій стан і як предметна якість, властивість.

Кассірер постулює ще до появи гештальтпсихології. Ціле не породжується з частин, але будь-яке покладання частини вже передбачає покладання цілого - за структурою і формою - цілого, яке конституює частини та надає їм істотного значення. Справжня єдність свідомості передбачає єдність часу, простору, предметного зв'язку і т. ін. Пізніше Кассірер звертається до гештальтпсихології, спирається на її досягнення, відкидаючи сенсуалістичну однобічність, асоціативність.

Слід відстояти самостійність смислу. Тут Кассірер звертається до ідей Гельмгопьца. Те, що робить можливим перехід від багатоманітності та мінливості вражень до єдності, константності предмета, - це зовсім незалежна від цих вражень функція судження і "невідомого умовиводу". Замість терміна "асоціація" Кассірер пропагує термін "інтеграція". Це нагадує відношення диференціала до свого інтеграла. Автор досить ґрунтовно обстоює ідею цілісності, маючи тут більше на увазі предмет свідомості: "Я-свідомість відразу містить у собі як вказівку на простір як сукупність і спільність. можливих просторових визначень, так і спосіб дії багатьох відношень, завдяки яким у свідомості окремого виражено водночас і форму цілого".

Кассірер підкреслює: немає абстрактного "одного", якому в абстрактній відокремленості й незалежності протистоїть "інше"; одне перебуває у множинному, множинне - в одному, вони взаємо-обумовлюють і взаємо-репрезентують одне одного. У виході до гештальтпсихології Кассірер має на меті дати критику "дедукцію", обґрунтування і реабілітацію поняття про репрезентацію, оскільки ця остання - уявлення одного змісту в іншому (це і є символічне діяння) і через інше - має бути визнаною сутнісною передумовою побудови самої свідомості, умовою її власної формальної єдності. Кассірер прагне розглянути проблему знання, як воно репрезентоване в різних сферах культури.

Тут у нагоді стає ідея "природної" символіки. Ціле вже міститься в коленій частині свідомості. Тільки такий підхід дає змогу розуміти художню символіку, ті "довільні" знаки, які свідомість створює у мові, мистецтві, міфі. Чуттєво окреме може стати носієм чисто духовного значення, адже сама фундаментальна функція позначення наявна ще до покладання окремого знака.

Кожна окрема частина свідомості вказує на багатоманітний існуючий зміст. Тут ми маємо і пов'язаність із чуттєвим, і свободу від нього. В будь-якому мовному знакові, в будь-якому художньому образі або в образі міфу відкривається духовний зміст, який через форму чуттєвого виводить за межі чуттєвого. Ця природна символіка, беручи частину змісту, репрезентує ціле, реконструює його. Буття символічних знаків походить із їхнього значення, їхній зміст вичерпується функцією позначення. Свідомість створює певний конкретно-чуттєвий зміст як вираження певних комплексів значень. Ідеальна свідомість від чуттєвої відрізняється функцією позначення.

Міф і мистецтво, мова й наука є формами чеканки буття (Pragungen zum Sein). Це не просто відбитки наявної дійсності, а керівні лінії руху духу, ідеального процесу, в якому реально конституюються для нас Єдине і Множинне - як багатоманітність форм, сполучених в єдиному значенні.

Головним завданням усіх форм культури е створення всезагального світу думок і почувань, світу людяності, "єдиного космосу" замість того, щоб залишатись індивідуальною мрією або особистим вередуванням, або фантазією. Єдиний космос створюється мовою. Вона стала кроком до світу всезагального, до якого спрямовується весь процес створення культури.

Етичну проблему культури Кассірер пов'язує з проблемою свободи й необхідності. Культура визначається лише в термінах свободи, яку слід брати в етичному розумінні. Свобода (або автономія розуму) є істинною та остаточною метою людської історії. Так тлумачить це питання Кассірер услід за Кантом.

Перехід від індивідуального до всезагального Кассірер здійснює за допомогою принципу краси, корелюючи її з мораллю. Він зауважує: "Краса ніяк не збігається з мораллю і не залежить від неї, проте її можна назвати символом моральності. Адже саме шляхом краси відкривається нова здатність людського розуму, за допомогою якої людина виходить за межі чисто емпіричної індивідуальності та спрямовується до універсального ідеалу людяності". Тут постає цікава думка про фактор краси, яка здійснює внутрішню констеляцію у структурі канону і дає можливість здійснювати перехід від індивідуального до всезагального і т. д.

Універсальним плином розвитку культури є ідея, ідеал, який можна розуміти тільки у розвитку, а не у зовнішній, відстороненій ситуації. Цей ідеал слід творити, і в цій творчості полягають найсокровенніший смисл культури та її моральна цінність. Отже, взаємозв'язок компонентів внутрішньої структури канону не є заданим - він створюється в іманентному становленні культури.

В цілому Кассірер показує ґрунтовний процес конституювання психічного, утворення його константних форм і аморфної структури через символізацію, яка виступає для нього конститутивною силою, як такою силою виступають гештальт та інші структурні особливості. Тому символіка стає основою побудови Кассірером знань про психічне, про те, як воно з аморфного набирає конститутивних форм. Це можна розуміти і як певний (символічний) напрям у психології, який може підсумовувати і продовжувати гештальтпсихологію.

Символізація, репрезентація одного через друге є загальним принципом побудови психічної структури. Кассірер дійсно створює новин оригінальний напрям в психології: головне полягає в тому, як свідомість користується знаннями. Знак не є повторенням убогого одиничного змісту сприймання або уявлення. Мова не просто повторює, а надає смислу. Художня творчість вибирає виразні моменти, елімінує частину наявно даного враження, вибирає його виразні моменти, через які наявно дане підноситься над самим собою, а ці моменти ведуть художньо-творчу синтетичну просторову фантазію в певному напрямі.

Безпосереднє відступає на задній план, а релятивні моменти досягають найповнішого вирішення. Настає діяльність - "інтеграція в ціле". За допомогою знака будь-яке часткове у свідомості потенціально містить у собі ціле і переходить у нього. Маючи знак, ми одним рухом охоплюємо тисячу зв'язків. Свідомість звільняється від безпосередності субстрату відчуття і чуттєвого споглядання. Ця функція найяскравіше виявляється в науковій знаковій системі. Знак слугує посередником при переході від простого матеріалу свідомості до її духовних форм. Знак витає у чистому ефірі значень. Ще Лейбніц указував на те. що знак відкриває нові шляхи в невідоме.

Синтез, даний у знакові, разом із ретроспекцією відкриває й нову перспективу. Зміна та постійність переходять одне в одне. Чуттєва одиничність отримує силу репрезентувати свідомості загальне значення. Відбувається маніфестація основної функції духу в чуттєвому матеріалі, зникає принциповий поділ між інтелігібельним і чуттєвим. В автономній творчості духу створюється образний світ. "Вища об'єктивна істина, яка відкривається духу, - це, зрештою, форма його власного діяння. В тотальності своїх власних діянь дух споглядає сам себе".

Будь-яка нова символічна форма - поняттєвий світ пізнання та образний світ мистецтва, міфу, мови - означає те, що виходить із Внутрішнього у Зовнішнє одкровення, "синтез світу і духу". Поняття життя виступає на передній план.

Людське пізнання не обходиться без образів і знаків, це і є його власне людська характеристика. Воно обмежене і конечне, саме тому йому протистоїть ідеал досконалого, першо-образного і божественного розуму.

Лише відмова від будь-якої образної визначеності, повернення до "чистого ніщо" спрямовує до справжньої першооснови і сутнісної причини. Тут Кассірер указує на протиборство культури і життя. Все, що створює культура, відділяє нас від первинності життя. Дух дедалі більше утискується власними творами у формі мови, міфу, мистецтва, символами пізнання. Тому справжнє завдання філософії культури, тобто філософії мови, пізнання, міфології і т. д., полягає в тому, щоб зірвати цю вуаль: із опосередковуючої сфери значень та позначень повернутися назад у первинну сферу інтуїтивного споглядання.

Заперечення символічних форм привело б не до осягнення змісту життя, а до руйнування форми духу. Завдання культури - у безлічі виражень духу знайти єдність його сутності. Багатоманітність творінь культури не тільки не шкодить єдності творчої діяльності, а й переконливо доводить і підтверджує її.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


14.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!