Osvita.ua Вища освіта Реферати Психологія Точка зору Ганса Сельє на природу стресу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Точка зору Ганса Сельє на природу стресу. Реферат

Смисл життя і життя, відповідне смислу. Стрес без дистресу. Г. Сельє (1907—1982)

Ганс Сельє не створив окремого напряму в психології, проте його ідеї мають засадниче значення для її поступального руху. Відкриття фундаментальних законів людської поведінки дало змогу побачити особистість у новому світлі, а саме це здійснив Сельє. На основі своїх переважно природничонаукових досліджень, зокрема в галузі загального адаптаційного синдрому, стресу і дистресу, він спромігся вийти до проблем смислу людського існування і створив оригінальну психолого-етичну теорію.

Коли вчений бачить загальнолюдські цінності, які є продуктом учинкової активності людини, розгляд навіть спеціальних питань його теорії набуває світоглядного значення. Відкриття Сельє мають стати засадою створення своєрідної системи психології або й цілого психологічного напряму. Питання пристосованих дій організму, стресу і дистресу, творчості, зокрема наукової, етичне перетлумачення природничонаукових і психологічних відкриттів, побудова етичної теорії альтруїстичного егоїзму - все це дає повну підставу відвести Сельє почесне місце в історії психології.

Сельє народився у Відні. З 1932 р. працював у Канаді. Виявив велику працелюбність і творчий пошук у науково-дослідній роботі. Йому належить більше тисячі публікацій, серед них 20 монографій. Сельє створив інститут, яким керував багато років. Був активним організатором досліджень проблем стресу, результати яких набули загальнонаукового значення, переступивши межу патофізіології.

У 1936 р. Сельє вказав на "синдром відповіді на пошкодження як таке". Цей синдром було названо "тріадою". Коли стресогенний фактор діє безперервно, "тріада стресу" змінюється за інтенсивністю.

Відповідно існує три стадії цих змін:

  • а) мобілізація адаптивних можливостей організму;
  • б) стадія тривоги;
  • в) стадія виснаження.

Сельє зазначає, що жоден організм не може постійно перебувати у стані тривоги. Якщо агент надто сильний, організм гине ще на стадії тривоги, протягом перших годин або днів. Якщо він виживає, за первинною реакцією обов'язково настає стадія "резистентності".

Другій стадії властива збалансованість у витратах резервів адаптації. Організм продовжує існувати, хоч вимоги до адаптивних систем мають підвищений характер. Оскільки "адаптивна енергія не безмежна", а стресор продовжує свій вплив, настає стадія виснаження. Тут, як і на першій стадії, виникають сигнали про незбалансованість стресогенних вимог середовища і відповідей організму на ці вимоги. Допомога вже не може здійснюватися за рахунок власних резервів, це лише заклик про допомогу із зовнішнього світу - підтримка або усунення стресора, що виснажує організм.

Колізійні ситуації можуть тривати короткий час, коли приходять на допомогу завжди готові програми реагування. Ці ситуації (вже як тривалі) вимагають адаптивної перебудови функціональних систем організму, що має позначатись і на внутрішніх суб'єктивних станах. При тривалому перебуванні організму в екстремальних умовах настають значні зміни - фізіологічні, психологічні та соціально-психологічні, які набувають уже незворотного характеру.

Організм вступає у смугу патологічних пошкоджень, що може призвести до смерті. В подальших дослідженнях явища загального адаптивного синдрому було встановлено, що виникає стадія "супер- і гіперкомпенсації", коли вже незворотне пригнічені захисні механізми, виснажені ерготропні функції живої системи і починають домінувати трофотропні фактори, що неминуче приводять організм до колапсу, шоку й загибелі, якщо тільки не втрутяться зовнішні сили.

Не важко побачити, що теорія загального адаптивного синдрому (ЗАС) Сельє може бути зрозумілою як певний аналог розгорнутої вчинкової структури. Цей аналог показує, як саме виступає драматизм учинку, як він відбивається на психічному і фізичному здоров'ї організму.

Сукупність стресів та характер їхніх впливів на організм становить ситуативний аспект ЗАС. Порушення стабільності у відношеннях між "зовнішнім" і "внутрішнім" середовищем організму, тобто порушення гомеостазису, впливає, зокрема, на емоційну напругу, яка вимагає розрядки і відновлення гомеостазису. Оскільки порушення середовища триває, його напругу можна кваліфікувати як мотивацію, спрямовану на відновлення гомеостазу, або адаптацію. Сама адаптація передбачає ряд дій (включаючи зміни і внутрішнього середовища, і поведінки організму), які є вчинковими діями.

Поки що мова йшла про тривогу як формування ситуативних значень, про опір, резистентність, яка виражається у формі й силі мотивації, та про виснаження як результанту, виражену в учинковій дії (не обов'язково у тілесних зовнішніх рухах). Тут завершуються три частини, або етапи, ЗАС. Але Сельє суттєво розширює межі ЗАС, підключаючи до нього ідеї психології творчості та альтруїстичного егоїзму, що вже буде означати четвертий пункт учинку - його післядію, або рефлексію, як установку на творче оволодіння ситуацією та середовищем з їхніми стресорами, а також формуючи загальну базу виходу із трагедійності ЗАС до моральної поведінки через ідею альтруїстичного егоїзму, що забезпечує дійсну адаптацію через світоглядне настановлення.

Наукова проблема адаптації, актуальна і в середині XX ст., коригується ідеєю творчості, яку можна розуміти як вищу, завершальну форму адаптації. Аналогічне подолання цієї категорії здійснював також Ж. Шаже, висуваючи ідею реадаптації як відновлення порушеної рівноваги організму і середовища, реадаптації, яка виражається у формі асиміляції та акомодації.

Сельє визначає стрес як неспецифічну відповідь організму на будь-яку вимогу. Дрижання на морозі для виділення тепла має специфічний характер. Ліки, гормони мають специфічну дію. Але всі ці агенти мають і щось спільне. Вони ставлять перед організмом вимогу його перебудови з метою належної адаптації до труднощів середовища. Іншими словами: крім специфічного ефекту, всі агенти, що впливають на людину, мають також і неспецифічну потребу здійснення пристосувальної функції, аби відновити нормальний стан.

Шкідливий або неприємний стрес Сельє називає дистресом. На відміну від нього стресу не слід уникати. Він є і пристосуванням до змін середовища, і мобілізацією сил для захисту організму. Повна свобода від стресу означає смерть. Стрес супроводжується приємними переживаннями радості, досягнення, самовираження. Сельє вважає за можливе використовувати стрес і насолоджуватись ним, якщо краще зрозуміти його механізми і виробити відповідну філософію життя. ЗАС виражає загальний закон поведінки живих істот і включає три фази - реакцію тривоги, фазу опору та фазу виснаження.

Розкриваючи компоненти вчинку, Сельє спеціально зупиняється на мотивації, вказуючи на задоволення інстинктивних потягів, потреби у самовираженні, накопиченні багатства, здобутті влади, творчості, досягненні мети. Всі ці мотиви зумовлюють людську поведінку. Це дає підставу пов'язати з ученням про ЗАС психолого-етичні проблеми.

Альтруїзм розглядається як видозміна форм егоїзму, що породжує вдячність, - думка, яку ґрунтовно розвивав Г. Сковорода. Спонукаючи інших людей зичити нам добра за те, що ми для них зробили, ми викликаємо позитивні почуття до себе. Це і є альтруїстичний егоїзм. Заслужити повагу і вдячність - у цьому Сельє бачить підставу "природного" кодексу поведінки, корисної особі та суспільству. Альтруїстичний егоїзм він прагне зробити девізом загальнолюдської етики. Аналогічний закон діє і в тваринному світі. Зокрема, в колоніях клітин конкуренція перекривається взаємодопомогою. Існує і співробітництво між окремими живими істотами (симбіоз). Досконала система взаємодопомоги між частинами єдиного організму зводить до мінімуму внутрішній стрес та сприяє їхньому гармонійному співіснуванню.

Всупереч усім кодексам поведінки, які пропонують різні релігії, філософські і політичні системи, міжособистісні відносини у реальному житті залишаються вкрай незадовільними. У стресі, викликаному необхідністю співіснувати одне з одним, Сельє вбачає головну причину дистресу. Приязнь і вдячність, ненависть і жадоба помсти відповідають за наявність або відсутність дистресу в людських відносинах.

Людина робить вибір: або приймає кожний виклик і чинить опір, або поступається і скоряється. Тут кожний має керуватися природною філософією поведінки. Людям для щастя потрібні різні ступені стресу. Кожний обирає "комфортний" для себе рівень стресу. Слід ураховувати і циклічність життєвих процесів. Якщо цикл не повністю завершено, настає дистрес.

Біологічна необхідність повного завершення життєвих циклів поширюється і на довільну людську поведінку. Згадану циклічність Сельє відносить до трьох фаз ЗАС. Він відтворюється в мініатюрі кілька разів на день, а повною мірою - протягом усього життєвого шляху. Хоч би які вимоги ставило перед людьми життя, вони починають з первинної реакції подиву або тривоги у зв'язку з браком належного досвіду і невмінням впоратися з ситуацією; за первинною реакцією настає фаза опору, коли людина вчиться розв'язувати задачі вміло і без зайвих хвилювань; далі настає фаза виснаження, коли витрачено запаси енергії, що й призводить до втоми. Сельє показує дивну схожість цих фаз на нестійкість недосвідченого дитинства, стійкість зрілості та старіння в похилому віці.

Особливу увагу Сельє приділяє проблемі мотивації у зв'язку з проявами ЗАС. Відсутність мотивації він вважає "найбільшою душевною трагедією, що руйнує усі життєві засади особистості". Сельє підкреслює значення мотивації - переважно у формі потреби звершень, які всім дадуть задоволення і нікому не вчинять зла.

"Спосіб життя, що враховує реакції людини на стрес безперервних змін, - єдиний вихід із лабіринту суперечливих суджень про добро і зло, справедливість і несправедливість, в яких наше моральне почуття заблукало і згасло". Сучасне життя ставить перед людиною безприкладне завдання постійної адаптації. Адже від дійсності втекти не можна.

У виснажливій реадаптації Сельє вбачає головну причину дистресу. Стрес - це аромат і смак життя. Кому потрібне життя без дерзань, успіхів, помилок? Відповідна діяльність має цілющу силу і допомагає тримати механізми стресу "в хорошій формі". Тут і виступає велика користь праці з її стресовою динамікою.

Сельє малює відношення між стресом, працею і вільним часом. Результати лабораторного вивчення стресу дають солідний науковий базис для соціального прогресу. "Практичні діячі переведуть плоди медичних досліджень і психологічної переорієнтації в терміни державної і навіть міжнародної політики".

Сельє протиставляє два типи впливових людей: творці та пройдисвіти, які домагаються впливу і влади. Видатні творці в розумовому плані набагато вищі за спритних інтриганів, але вони не завжди можуть застосувати свої обдарування у змаганні з ними.

Стрес, що призводить до фрустрації, залишає після себе невиліковні рубці. Накопичення неусувних пошкоджень є важливим симптомом старіння. За аналогією Сельє наводить поведінку мисливського собаки, який з гордістю приносить своєму хазяїну здобич неушкодженою. Для подолання дистресу Сельє рекомендує знайти роботу, що відповідала би схильностям і обдаруванням особи.

Мету життя Сельє визначає як біолог-експериментатор. Це - самозбереження, реалізація природжених здатностей і потягів з найменшими втратами і невдачами. Слід зважати і на типологію людей. Адже є екстравертні та інтровертні цілі, близька і віддалена мета. Остання освітлює постійну стежку протягом усього життя, відсуває сумніви при виборі та здійсненні вчинків.

Безпристрасну логіку використовують тільки для того, щоб досягти емоційно обраної мети. Остаточна мета життя людини - розкрити себе найбільш повно, проявити свою "іскру Божу", добитися відчуття впевненості й надійності. Для цього слід знайти для себе рівень стресу і витрачати адаптаційну енергію в такому темпі й напрямі, які відповідають вродженим особливостям і перевагам особи. Хіба це не архетип переконання? Адже й Сковорода говорив про споріднену діяльність.

Виступаючи вже як мораліст, Сельє знаходить рушійні сили поведінки людей у бажанні добитися схвалення своїх учинків та у страху перед осудженням. "Для мене, - говорить Сельє, - жадоба схвалення і визнання була однією з головних рушійних сил протягом усього життя".

Поки існують люди на Землі, егоїзм має залишатись основним важелем поведінки. Коли він застаріє, зникне саме життя. Але разом з егоїзмом має виявлятись і альтруїзм, щоб долати агресивність егоїзму. Для цього слід розумно узгоджувати свої вчинки з законами природи. Цього важко досягти, і люди перебувають дуже далеко від всезагального блаженства.

Сельє, за його зізнанням, не сказав нічого нового своїм етичним ученням: все це лежало і лежить в основі більшості релігій та філософських систем протягом віків. Кожна людина має виробити кодекс поведінки, який примирює вічні потяги, зіткнення яких спричиняє більшості людей душевні страждання.

"Заслужити любов ближнього" відповідає старовинній заповіді "Люби ближнього як самого себе". Сельє нагадує, що цей принцип приніс людям багато добра, але здійснити його важко, і сам він його не дотримується. Хіба можна усіх любити? Це питання ставив і Фрейд: як можна любити мерзотника? Разом із тим даний принцип Сельє хоче узгодити з біологічними законами. Відтак він формулює положення: "Заслужи любов ближнього". І при цьому не треба любити мерзотників. "Любити ближнього як самого себе" суперечить біологічним законам. Ближній - це, за Сельє. споріднений у духовному та інтелектуальному сенсі. Це і є палі буття, опора в інших.

Резюмуючи свою спробу оперти етику на біологічні засади, Сельє насамперед говорить про призначення свого етичного кодексу. Він має вказати мету життя - заслужити доброзичливе ставлення. Це не шкодить нікому. Отож Сельє безпосередньо поєднує природне і психологічне, прагнучи скоригувати біологізм благородством остаточної мети.

Зважаючи на обмежений запас життєздатності особи, слід мудро витрачати цей капітал, бачити біологічну необхідність активності, ставити досяжну мету, переключатися для відпочинку на іншу роботу. Ніщо так не допомагає хворому, як цілющий стрес відвертання уваги.

Слід уважно обирати синтаксичну або кататоксичну тактику в повсякденному житті. Тут важливий вибір між учинком та опором. Синтоксичні або кататоксичні гормони передають хімічною мовою наказ мирно співіснувати з агресором або вступити в бій. Тільки на вказівку емоцій розраховувати тут неможливо.

Сельє вважає свій кодекс прийнятним для людей будь-якої ідеології. Бути ближче до природи - його гасло, хоча воно й дуже старе (кініки, Руссо та ін.).

Щоб уникнути стресу конфліктів, зруйнованих надій і ненависті, щоб здобути мир і щастя, слід приділяти більше уваги вивченню природної основи мотивації й поведінки, зрештою - вчинків. Тут Сельє подає "корисні поради". Прагнучи завоювати любов, не дружи зі скаженим собакою. Тримайся справжньої простоти життєвого устрою. Правильно обирай син-токсичну або кататоксичну тактику. Краще згадуй світле, а не обтяжливе. Веди рахунок лише радісним дням.

Природний кодекс, оснований на неспецифічних механізмах адаптації, найближче підходить до того, що можна вважати загальним принципом моральної поведінки.

Сельє поставив важливе світоглядне питання про зв'язок конкретних наукових знань і характеру моральної поведінки людини. Для біолога і фізіолога, який володіє психологічним мисленням, це зробити, мабуть, буде простіше, ніж для фізика. Колись М. Планк зовсім несподівано закінчив свою книжку про статистичну і динамічну картину світу так: "Усе, що я говорив про закони фізики, цікаво, але головне полягає в тому, як людина має вчиняти". Мабуть, безпосередній перехід від конкретно-наукових знань до принципів етичної поведінки буде досить штучним.

Проте немає сумніву в тому, що проблеми людського вчинку та його етичних засад впливають на пафос творчості вченого, і справжній вчений бачить у цьому вихідну мотивацію своєї наукової творчості. Коли ж він формулює будь-які конкретні питання своєї науки, вони мають навколо себе священний німб, освітлюються ним, і ми бачимо в кожній, на перший погляд - індиферентній, науковій думці підвалину смислу людського буття. Воно наповнюється конкретним змістом, мотивує творчу наснагу і підказує людині шлях від мрії до відкриття.

Література

  1. Абаньяно Н. Введение в экзистенциализм. Санкт-Петербург, 1998.
  2. Абаньяно Н. Мудрость философии и проблемы нашей жизни. Санкт-Петербург, 1998.
  3. Вебер М. Избранное. Образ общества. Москва, 1994.
  4. Вгтдепъбанд В. О Сократе // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  5. Гуссерль Э. Картезианские размышления. Москва, 1998.
  6. Гуссерль Э. Философия как строгая наука. Новочеркасск, 1994.
  7. Зиммель Г. Истина и личность // Лики культуры: Альманах. Москва, 1995. Т. 1.
  8. Ортега-и-Гассет X. Дегуманизация искусства. Москва. 1990.
  9. Ортега-и-Гассет X. Избранные труды. Москва. 1997.
  10. Риккерт Г. Введение в трансцендентальную философию. Киев, 1904.
  11. Риккерт Г. Философия истории. Санкт-Петербург, 1908.
  12. Риккерт Г. О системе ценностей//Логос. 1914. Вып. 1. Т. 1.
  13. Самосознание европейской культуры XX века: Мыслители и писатели Запада о месте культуры в современном обществе. Москва, 1991.


14.02.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!